Християнське зростання в здоровій самооцінці

Останніми роками тема самооцінки часто обговорюється в психології, освіті та популярній культурі. Зазвичай її подають у спрощеній формі: «думай позитивно», «кажи собі, що ти чудовий», «ніколи не сумнівайся в собі». Хоч ці поради можуть звучати обнадійливо, вони часто не торкаються глибшої правди про людину як Боже творіння. Християнська віра пропонує глибше й чесніше розуміння самооцінки – не побудоване на самовихвалянні, а на правді, відповідальності та любові.

Здорова самооцінка означає внутрішній мир із самим собою. Це вміння визнавати свої слабкості без відчаю і водночас усвідомлювати власну гідність без гордості. Як пише сучасний католицький автор Генрі Ноуен:«Самовідкинення – найбільший ворог духовного життя, бо воно суперечить святому голосу, який називає нас улюбленими».

Справжня самооцінка починається з прийняття того, що нас любить Бог – не за досконалість, а тому, що ми Його діти. Водночас вона не народжується лише з почуттів. Вона формується поступово – через те, як ми живемо.

Будь вірним у малих обіцянках

Однією з найпоширеніших причин низької самооцінки є звичка давати собі нереалістичні обіцянки. Ми ставимо надто великі або нечіткі цілі, а коли не досягаємо їх, розчаровуємося і починаємо сумніватися в собі. Християнська мудрість навчає іншого підходу. Сам Ісус каже:«Хто вірний у найменшім, той і в великому вірний; а хто нечесний у найменшім, той і в великому нечесний» (Лк. 16,10).

Коли ми ставимо скромні, реальні цілі й виконуємо їх, у нас поступово зростає внутрішня довіра. Сучасний католицький автор Меттью Келлі пише:«Найменше рішення на користь добра, яке постійно приймається, приведе вас далі ніж найвеличніший намір, який так і не був здійснений». Кожен малий вчинок вірності – молитва, терпеливість, добрий жест – стає цеглиною здорової самооцінки.

Вчися просити допомоги, але й пробувати самому

Християнське життя не призначене для самотності. Просити допомоги – це не слабкість, а часто вияв смирення. Однак важливо розрізняти, чи ми справді потребуємо допомоги, чи просто хочемо уникнути труднощів, страху або відповідальності.

Коли ми надто швидко передаємо відповідальність іншим, не спробувавши самим, ми підсвідомо вчимо себе безпорадності. А Бог створив людину із розумом, здатністю вчитися і зростати.Папа Франциск якось говорив:«Господь не спасає нас магією; Він спасає нас, поважаючи нашу свободу і кличучи до дії».

Коли ми спочатку пробуємо самі – навіть якщо згодом потребуємо допомоги – наша впевненість зростає. Ми відкриваємо, що з Божою благодаттю здатні на більше, ніж думали.

Не вступай у розмову з кожною думкою

Джерелом низької самооцінки часто є не події, а постійні внутрішні розмови. Негативні думки, болючі спогади, уявні оцінки інших можуть нескінченно повторюватися в голові. Але не кожна думка заслуговує на нашу увагу. Католицький психолог д-р Ґреґорі Боттаро пише: «Думки – це запрошення, а не накази».

Ми можемо їх помітити, але не зобов’язані їм підкорятися. Ця навичка тісно пов’язана з християнською пильністю. Отці пустелі казали: ми не можемо заборонити птахам літати над нами, але можемо не дозволити їм збудувати гніздо. Коли ми навчаємося скеровувати увагу до молитви, служіння або корисної справи, самооцінка зцілюється.

Обирай цінності, а не почуття

Світ часто закликає: «Йди за своїми почуттями». Християнство ж навчає, що справжнє щастя народжується з вірності правді й любові, навіть коли це важко. Ми захоплюємося людьми не тому, що їм було легко, а тому, що вони обирали добро. Свята Тереза з Калькутти казала:«Бог не кличе нас бути успішними; Він кличе нас бути вірними».

Почуття змінюються, а цінності залишаються. Коли ми знову й знову обираємо чесність замість зручності, співчуття замість гніву, відповідальність замість лінощів, починаємо поважати самих себе. Як зауважує єпископ Роберт Баррон:«Моральне життя – це не самовираження, а самодарування».

Християнське бачення самооцінки

Християнська самооцінка – це не гординя і не самозневага. Це смиренна впевненість людини, яка знає, що її любить Бог і яка щиро намагається жити згідно з цією любов’ю.

Ми будемо помилятися. Ми будемо слабкими. Але наша гідність не зникає через боротьбу. Як нагадує Генрі Ноуен:«Бути улюбленим означає дозволити правді нашої улюбленості формувати все наше життя».

Коли ми живемо вірно, розумно просимо допомоги, навчаємося керувати думками і обираємо цінності, а не емоції, ми зростаємо – не лише в самооцінці, а й у святості. І разом із цим приходить глибший мир: мир від усвідомлення того, ким ми є в очах Бога.

Ієромонах Гавриїл Габер, ЧСВВ