Провінція Найсвятішого Спасителя в Україні

PROVINCIA SANCTISSIMI SALVATORIS IN UCRAINA

Sedes Provincialis:

вул. Б. Хмельницького, 36
79019 м. Львів – UKRAINE
Tel. Mon.: (+38-032) 272-95-69
Tel. Protohegum.: (+38-032) 293-55-33
Web: www.osbm.in.ua

Провінція отців Василіян Найсвятішого Спасителя в Україні розпочала діяльність як Галицька Провінція Найсвятішого Спасителя внаслідок нового поділу Чину у 1780 році. Після знищення інших Провінцій в Російській імперії у 1795-1839 роках, а в 1864 році – Холмської, Галицька Провінція в межах Австрійської держави залишилась єдиною Провінцією чину. Однак, внаслідок реформ Австрійського імператора Йосифа ІІ на Провінцію були накладені обмеження, монастирі, які влада вважала суспільно некорисними, були закриті. На 1882 рік залишилось тільки 14 монастирів, у яких проживало 60 ченців.

За Божим Провидінням у 1882 році Протоігумен о. Климентій Сарницький, ЧСВВ, звернувся до Святішого Отця Лева XIII, щоб дозволити отцям Товариства Ісусового провести реформу Чину. 12 травня 1882 р. Папа видав Апостольський лист «Singulare Praesidium», в якому виклав план реформи, яка ввійшла в історію під назвою Добромильська від назви монастиря, в якому проходила. Реформа офіційно закінчилася у 1904 році, над нею працювало 47 Єзуїтів.

Після реформи Василіяни широко розвинули місійну і реколекційну, душпастирську і видавничу, а також наукову діяльність. Визначні постаті Чину і Церкви – праведний Митрополит Андрей Шептицький, блаженний священномученик Йосафат Коциловський, єпископ Сотер Ортинський, отці Платонід Філяс, Єремія Ломницький, Діонісій Ткачук, Мелетій Лончина, Лазар Березовський, Юліян Дацій, Теодозій Галущинський, Павло Теодорович, Йосафат Скрутень, Андрій Трух, Роман Лукань та багато інших.

Наприкінці XIX – початку XX століття постала потреба душпастирського служіння для греко-католицької діаспори: отці розпочали служіння у Бразилії від 1897, в Канаді від 1902, у США від 1907 року. Також галицькі Василіяни плідно працювали на місіях у Срібній Землі (Закарпаття), де теж провели реформу місцевих василіян, та Югославії. Згодом за океаном постали нові Провінції чину, материнською для яких стала Галицька Провінція.

У 1939 році прихід радянської влади до Галичини приніс нові випробування. У 1941 році в Дрогобичі органи НКВД закатували отців Якима Сеньківського, ЧСВВ та Северіяна Бараника, ЧСВВ, які стали першими жертвами. Протягом 1945-1950 років комуністична влада ліквідувала усі монастирі, а ченців було ув’язнено або заслано до Сибіру чи тюрми, ще інших було закатовано чи розігнано.

Ченці не припиняли активної праці та нелегально продовжували чернече життя і діяльність. Вони офіційно були працевлаштовані на різних роботах, перебуваючи під пильним оком служб безпеки, проте провадили підпільний новіціят, обслуговували сестер монахинь та численних вірних, для яких служили Божественні літургії та вділяли Святі Тайни. У цей період плідно діяли єпископи Йосафат Федорик, Софрон Дмитерко, Яків Тимчук, отці Пахомій Борис, Дам’ян Богун, Єронім Тимчук, Юрій Янтух та багато інших.

У 1989-1990 роках отці Галицької Провінції почали відкрито діяти та розпочали офіційне повернення василіянських монастирів. Із проголошенням Незалежності України 24 серпня 1991 року цей процес пришвидшився, отці розширили свою діяльність в Галичині, на Закарпатті, оскільки через важкі обставини Закарпатська провінція була тимчасово приєднана до Галицької, а також на Волині та в східних регіонах України. Протягом кількох років отці Василіяни провадили місію для греко-католиків у Казахстані. Для допомоги у відродженні чернечого життя і діяльності до України прибули ченці з інших Провінцій: Андрій Шагала та Теодозій Янків із провінції у Польщі, Тарас Олійник, Августин Діткун, Діонізій Ляхович із провінції у Бразилії, Доротей Шимчій із провінції в Аргентині, та інші. Також ченці з України працюють у провінціях Чину в Канаді, США, Польщі, душпастирюють в Італії та Португалії.

Впродовж півтора десятиліття вдалося повернути основні монастирі в Галичині, відновити древні у Вільнюсі (Литва), Володимирі, Луцьку, Барі на Вінничині, Кам’янці-Подільському, заснувати нові у Києві, Херсоні, Покотилівці біля Харкова, Званівці на Донеччині, у Брюховичах біля Львова. Відновлено студії, створено Василіянський інститут філософсько-богословських студій імені Йосифа Велямина Рутського, який розпочав діяльність у 1994 році в Золочеві, а в 2002 році перенесений до новозбудованого монастиря у Брюховичах, де діє до сьогодні. У Бучацькому монастирі відновлено шкільну традицію – створено ліцей святого Йосафата, в якому навчається біля 150 учнів старших класів. Отці відновили видавництво та друкарню у Жовкві, видання часопису «Місіонар» та іншої періодики.

Відразу після здобуття свободи, окрім широкої душпастирської діяльності, розпочали активно проводити місії та реколекції. Саме розширення діяльності далеко поза Галичиною стало спонукою офіційно змінити назву Провінції, яка від 1996 року остаточно отримала теперішню назву «Провінція отців Василіян Найсвятішого Спасителя в Україні».

У 2001 році під час Апостольського візиту в Україну Святіший Отець святий Іван Павло ІІ серед інших проголосив блаженними василіянських мучеників за віру владику Йосафата Коциловського, ЧСВВ, єпископа Перемишльського, отців із дрогобицького монастиря Северіяна Бараника, ЧСВВ, Якима Сеньківського, ЧСВВ та Віталія Байрака, ЧСВВ.

о. Корнилій Яремак, ЧСВВ, о. Єронім Грім, ЧСВВ