18 років для Василіянського чину: життя і служіння Слуги Божого о. Адальберта Баудісса, ТІ

До 100-ліття з дня відходу до вічності

«Не так його науки заохочували нас, новиків, до монашого життя, як його приклад. Це досконалий монах, повний посвяти. Своє любив і наше поважав. Любив нас усіх без різниці. Навчився говорити і писати українською мовою. Він був наш, а ми його. Вирозумілий на всі людські слабкості і на молодечі вибрики. Полонив нас своєю святістю і любов’ю. Під його проводом я відбув новіціят і всі гуманістичні студії та риторику і маю багато чим йому завдячувати» – так згадував свого наставника отець-василіянин Лев Манько (1878-1931), який проходив новіціят у Добромилі. Ці слова – не єдине свідчення. Подібно писали й інші василіяни, які мали нагоду формуватися під його проводом.

Походження і покликання

Адальберт Йосиф Генрик Баудісс (серед польських єзуїтів його називали Войцех Марія Баудісс) народився 14 квітня 1842 року в селі Бояни на Буковині, що тоді належала до Австрійської імперії (нині Чернівецький р-н Чернівецької обл.), в сім’ї з глибокими католицькими традиціями Євгена Баудісса (1798-1855) і його дружини Терези з дому Ланґер (†1863). Його батько був фінансовим урядовцем і кілька разів із сім’єю змінював місце проживання. В Євгена і Терези було четверо дітей: дві дочки, Леопольдина і Йоанна (народилася 1838 р. у Тернополі) та два сини Клеменс (нар. 1840 р. в Гусятині на Тернопіллі) і Адальберт (нар. 1842 р. у Боянах на Буковині). У середині 1840-х років Баудісси оселилися у Львові. Початкову освіту Адальберт здобув у Львові: чотири роки школи і чотири роки Академічної гімназії (1852-1856). Він любив ходити до єзуїтського костелу святих апостолів Петра і Павла, прислуговував отцям під час богослужінь і саме тоді відчув покликання до богопосвяченого життя…

23 березня 1855 року несподівано помер його батько. Через рік, 12 вересня 1856 року, Адальберт вступив до єзуїтського новіціяту в місті Баумґартенберг біля м. Лінц в Австрії; за два тижні, 27 вересня 1856 року, старша сестра Йоанна вийшла заміж за писаря ради львівського магістрату Адальберта Півернеца (Piwernetz), а ще через пів року, 21 лютого 1857 року, старший брат Клеменс (1840-1902) приєднався до молодшого на новіціяті у Баумґартенбергу. У цій родині не тільки два брати мали покликання до духовного стану: двоє синів Йоанни – Ян Канти (1859-1915) і Францішек Ксавери (1861-1909) Півернеци – теж стали єзуїтами, а племінниця, дочка Йоанни Марія Людґарда, стала монахинею бенедиктинкою.

Єзуїтська формація і педагогічний досвід

29 вересня 1858 року брат Адальберт з дванадцятьма іншими співновиками приїхав до Старої Весі (нині село в Березівському повіті Підкарпатського воєводства в Польщі), де єзуїти Галицької провінції відкрили власний новіціят і студії гуманістики. Після закінчення новіціяту вивчав у Старій Весі риторику і філософію (1858-1864), а в 1864-1869 роках, згідно з єзуїтською формаційною системою, відбув педагогічну практику в Тернопільській колегії, де був вихователем молоді і вчителем історії та грецької, латинської, французької й німецької мов. Потім у Краківській колегії отців єзуїтів вивчав богослов’я (1869-1873), а 10 вересня 1871 року в Кракові з рук адміністратора Краківської дієцезії єпископа Антонія Галецького (1811-1885), отримав священиче рукоположення.

Упродовж наступних 11 років (1873-1884) молодий священик працював у колегії в Старій Весі, де викладав риторику і був соцієм магістра новіціяту отця Генриха Яцковського, ТІ. Там також викладав гуманітарні дисципліни, був префектом схоластиків (1875) і магістром новіціяту (1876-1882), а перед тим як переїхати до василіянського монастиря в Добромилі, був духівником студентів, професором риторики і префектом колегії (1882-1884).

Добромильська реформа і місія о. Адальберта Баудісса, ТІ

У 1882 році Папа Лев XIII доручив єзуїтам Галицької провінції провести реформу василіян – єдиного на той час монашого Чину Греко-Католицької Церкви. Ця реформа, яка мала назву Добромильська – від монастиря в місті Добромиль, де її розпочали – тривала 22 роки від 1882 до 1904 року. Усіх єзуїтів, які за ці 22 роки працювали над цією реформою, було 47. Рекордсменом у праці на благо цієї реформи був отець Адальберт Баудісс, котрий присвятив їй 18 років свого життя (1884-1902). Отець Баудісс офіційно долучився до Добромильської реформи у серпні 1884 року і обійняв уряд Соція магістра новиків о. Каспера Щепковського. Приїхавши до Добромиля, він найперше приступив до вивчення української мови й за короткий час опанував її настільки, що міг досить добре говорити, листуватися, давати духовні науки, проводити лекції й навіть виголошувати в церкві проповіді та сповідати вірних. Цим він відразу здобув собі велику симпатію і прихильність серед василіянської молоді та професорів. Новикам він викладав основи християнського вчення і пильнував за дисципліною і виконанням виховного плану новіціяту. Його завданням було також звітувати перед Конгрегацією поширення віри про стан проведення реформи Василіянського чину. Отець Баудісс був фаховим педагогом і знавцем класичних мов, тому взяв на себе обов’язок викладати латинську, грецьку і німецьку мови та риторику. Натомість навчати греко-католицького обряду й літургіки отець магістр доручив двом старшим отцям-василіянам – Юліянові Зембі та Дмитрові Жуковському.

Після завершення новіціяту василіянські брати-студенти продовжували навчання на курсі т. зв. гуманістики, потім два роки вивчали філософію і чотири роки – богослов’я. Так само, як це було запроваджено в єзуїтських колегіях, василіянські студенти латинською мовою писали вірші та публічно виголошували промови і діалоги, грецькою мовою провадили диспути і застосовували її в кореспонденції, а німецькою – виголошували проповіді. Найздібніших василіян відряджали до Кракова, де вони навчалися на вищих філософських і богословських курсах у колегії отців єзуїтів. Отець Адальберт дбав і про інтелектуальний розвиток молодих василіян, і про їхню духовну формацію.

Молодих василіян він брав із собою на прощі і Відпусти на празники Внебовзяття і Різдва Пресвятої Богородиці до Старої Весі, де вони могли зустрітися і поспілкуватися з єзуїтською молоддю, що сприяло кращому взаємопізнанню та усуненню різних міжнаціональних та міжобрядових упереджень. 25 вересня 1887 року о. Баудісс взяв участь в урочистому перенесенні з Перемишля до Добромиля мощей святого мученика Пасива, і з цієї нагоди під його керівництвом новики організували спеціальну академію, програму якої надіслали Святішому Отцеві.

З причин епідемії тифу, яка виникла в новіціяті на початку 1886 року і навіть забрала життя кількох молодих новиків, у березні весь новіціят з о. Баудіссом і кількома професорами переїхав до монастиря святого Онуфрія у Львові. За кілька місяців (з березня по липень) перебування у Львові молоді василіяни своїм гарним церковним співом, дотриманням правил, скромністю і побожністю здобули прихильність львівської громадськості. За той час брати організували дві академії: одну українською мовою для поважних львів’ян, а другу іноземними мовами для трьох архиєпископів – греко-католицького, римо-католицького і вірмено-католицького; єпископа-помічника римо-католицького обряду; і кільканадцять інших відомих осіб.

Після п’яти років праці у Добромильському новіціяті, в липні 1889 року о. Баудісс отримав скерування в Лаврівський василіянський монастир. Там він відновив монастир і пристосував його для навчальних потреб. Упродовж трьох наступних років, проведених у Лаврові, о. Баудісс був настоятелем і прокуратором монастиря, префектом студій, викладачем етики, риторики і німецької мови. У педагогічній праці йому допомагали співбрати з Товариства Ісуса.

У 1892 році о. Адальберт повернувся у Добромильський новіціят, де викладав риторику, німецьку мову та загальну історію, був префектом студій, писав історію монастиря і складав звіти про діяльність єзуїтів, заангажованих у реформу Василіянського Чину. У 1893 році перебрав і обов’язки настоятеля монастиря замість отця Каспера Щепковського. Того ж року магістром новіціяту вперше став реформований василіянин о. Андрей Шептицький, а в 1896 році о. Баудісс замінив його на цьому обов’язку і виконував його аж до завершення своєї реформаторської місії в 1902 році. Він був також консультором отця-провінціяла, прокуратором монастиря, викладав грецьку мову і приймав іспити в студентів філософії й богослов’я. У конференціях для новиків, тематичних викладах або впровадженнях у розважання/розду́ми, які виголошував українською мовою і які були призначені для всіх монахів та священиків монастиря, о. Баудісс часто цитував правила і писемну спадщину св. Василія Великого.

Служіння поза Добромилем

Наприкінці серпня 1902 року о. Адальберт Баудісс попрощався з василіянами і переїхав у Хирівську колегію отців єзуїтів, де став інструктором третьої пробації та викладачем української мови. Потім виїхав у Молдову – в місто Ясси, де один рік був ректором семінарії отців єзуїтів (1905-1906). Водночас викладав догматичне богослов’я та етику, був духівником монахинь і проповідником, опікувався місцевими мирянськими релігійними організаціями.

Упродовж двох років був провінціялом Галицької провінції Товариства Ісуса (28.X.1906 – 15.VII.1908), а потім працював у Тернопільській колегії на посаді інструктора третьої пробації і духівника (1908-1909). Через рік повернувся у Хирівську колегію – до своїх попередніх обов’язків (1909-1915).

Будучи провінціялом галицьких єзуїтів та пізніше, отець Баудісс не переставав цікавитися василіянами і допомагати їм у різний спосіб. Давав їм поради, брав участь у реколекціях для василіян, виголошував проповіді під час храмових свят у василіянських монастирях або приїжджав вшанувати мощі святого Пасива, які в той час уже знаходилися в Крехівському монастирі. Цими вчинками отець Баудісс виявляв свою приязнь до Василіянського Чину.

Останні роки і пам’ять про нього

Останні роки життя провів у колегії в Старій Весі, де викладав французьку мову і був духівником новиків і монахинь зі Згромадження сестер Служебниць. Помер 25 квітня 1926 року в опінії святості.

У хроніці Львівського василіянського монастиря отець Йосафат Скрутень, ЧСВВ, з приводу смерті о. Баудісса записав: «На адресу Впр. о. Протоігумена прийшла телеграма, що в Старій Весі упокоївся о. Адальберт Баудісс, Єзуїт, тепло записаний в історії нашої добромильської реформи. Рішено, щоби взяти участь у його похоронах, на які мають поїхати о. Секретар Заячківський, о. ігумен дрогобицький і конзультор о. М. Повх та о. ігумен добромильський М. Гринькевич. Крім сего, Впр. о. Протоігумен поручили, щоби в “Записках ЧСВВ” присвятити покійному окрему посмертну згадку, чим має зайнятися редактор о. Скрутень».

Отець Йосафат Скрутень у посмертній згадці подав також фрагмент проповіді отця Мар’яна Повха в день похорону отця Баудісса, що теж стало певним свідченням про його заслуги для Василіянського чину і визнання його подвижництва і святості.

Отець Повх говорив: «Нехай і мені буде вільно кількома словами попрощати бл. п. о. А. Баудісса, який не лише довгі роки працював у своєму Чині, але також близько 20 літ із великою посвятою трудився над відродженням нашого василіянського Чину. Вже минуло 36 літ від того часу, як я залишив новіціятський добромильський дім. Пережиті там хвилини належать до найкращих і найщасливіших у моєму житті…

Блаженної пам’яті о. Адальберт був у нас загально улюблений; був чоловіком праведним, трудящим, умертвленим, покірним, лагідним, словом – досконалим. Він не лише словами навчав нас життя побожного, але ще більше своїм прикладом притягав нас до життя досконалого. На ньому бачили ми, який щасливий чоловік той, що віддався і посвятив себе Богові. Заслуги його для Чину св. Василія Великого великі, тому й до великої вдячності почувається наш Чин щодо його особи. Наші василіянські хроніки вдячними споминами запишуть його працю, його посвяту, його любов до нас!

Востаннє отже ми, василіяни, прощаємо Тебе, найдорожчий Отче! Нас, наш Чин, любив Ти за життя, для нас і для нашого Чину Ти працював, тож надіємося, що й по смерті будеш про нас пам’ятати. Ми сповнимо наш обов’язок вдячності і в молитвах наших Тебе не забудемо, хоч насправді переконані, що більше допомоги потребуємо ми від Тебе, ніж Ти від нас…»

Дорога до визнання святості

Коли 1954 року отець Казимир Дримала, ТІ, звернувся до протоархимандрита василіян о. Павла Миськіва з проханням, щоб той доручив василіянам, які пам’ятали отця Баудісса, написати свої спогади для провадження беатифікаційного процесу, він отримав письмові свідчення від трьох його колишніх новиків – отців Миколи Лиска з Бразилії, Онуфрія Бурдяка зі США і Порфирія Боднара з Канади, які ще раз підтвердили виняткові чернечі риси отця Баудісса, любов василіян і українського народу до нього, а також його великий вклад у проведення Добромильської реформи.

22 листопада 1971 року в Римі відкрито інформаційний процес для збору інформації з метою відкриття беатифікаційного процесу о. Адальберта Баудісса, ТІ, а 8 лютого 1993 року Конгрегація у справах святих видала декрет «nihil obstat», чим засвідчила, що нічого не перешкоджає розпочати справу.

Значення постаті о. Адальберта Баудісса

Отець Адальберт Баудісс був однією з ключових постатей Добромильської реформи і, ширше, відродження Василіянського Чину наприкінці XIX – на початку ХХ століття. Його внесок полягав не лише в організації навчання чи дисципліни, але насамперед у формуванні нового покоління василіян – через особистий приклад, духовну глибину і щиру любов до тих, хто до нього звертався. Саме тому пам’ять про нього як про духовного батька василіян понині живе у Василіянському чині.

ієромонах Єронім Грім, ЧСВВ

Список джерел і літератури:

1. Метричні книги Львівської архидієцезії на інтернет-ресурсах FamilySearch і Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie.

2. ЦДІАУЛ, ф. 201, оп. 5, спр. 412: Паспорт, щоденник, родовід та ін. документи монаха ЧСВВ Манька Лева Василя, 113 арк.

3. ЦДІАУЛ, ф. 684, оп. 1, спр. 2196: Хроніка [Львівського] монастиря за 1920-1930 рр., 120 арк.

4. Скрутень Йосафат, о. ЧСВВ, О. Адальберт Баудісс, Тов. Іс., в: Записки Чина св. Василія Великого, том ІІ, Жовква 1927, с. 402-407.

5. Чесляк Станіслав, о. ТІ, Отець-єзуїт Войцех-Марія Баудісс і Добромильська реформа Чину Святого Василія Великого, в: Добромильська реформа і відродження Української Церкви, Львів: Місіонер, 2003, с. 95-115.

6. Drzymała Kazimierz, ks. TJ, Ks. Wojciech Maria Baudiss T.J., Kraków 1979, 89 s.

7. Encyklopedia wiedzy o jezuitach na ziemiach Polski i Litwy 1564–1995, Oprac. Ludwik Grzebień i inni, Kraków 2004, 888 s.