Святий Йосафат і свята Катерина Сієнська: оновлення Церкви починається з людського серця

44

Від особистого навернення до духовного відродження Церкви

Святкуючи пам’ять святого священномученика Йосафата Кунцевича, єпископа, мученика та Апостола єдності, ми покликані замислитися не лише над його великими заслугами перед Церквою, але й над духовним джерелом його служіння. Особливо цікаво порівняти його життя з життям святої Катерини Сієнської, великої містички та Учительки Церкви. Хоча цих святих розділяють понад два століття, різні історичні обставини та духовні традиції, їх об’єднує одна надзвичайно важлива істина: справжнє оновлення Церкви починається з особистого навернення, глибокого єднання з Христом і внутрішнього преображення людського серця. Їхнє життя показує, як молитва і споглядання Бога поступово переростають у діяльне служіння, проповідування Євангелія, примирення людей та духовне відродження Церкви [1].

Святий Йосафат: монастир як школа духовного преображення

Святий Йосафат народився близько 1580 року на Волині й отримав при хрещенні ім’я Іван. У 1604 році він вступив до монастиря Пресвятої Тройці у Вільнюсі, де прийняв чернече ім’я Йосафат. Це рішення стало початком його глибокого духовного шляху. Він не поспішав займати керівні посади чи виступати перед людьми як церковний реформатор. Передусім він прагнув повністю присвятити себе Богові через молитву, піст, духовне читання та чернечу дисципліну [2].

Йосафат не мав можливості здобути ґрунтовну університетську богословську освіту. Значну частину своїх знань він здобував завдяки самостійному навчанню, спілкуванню з освіченими людьми та особливо завдяки богослужбовій традиції Східної Церкви. Він вивчав Святе Письмо, твори Святих Отців, життя святих і богослужбові книги візантійської традиції. Його освіта була не лише інтелектуальною, але насамперед духовною. Божественна Літургія та щоденне богослужіння стали для нього живою школою богослов’я.

Сучасні історичні дослідження підтверджують особливу важливість цього періоду. У праці, опублікованій 2025 року, історикиня Ґенуте Кіркєне досліджує чернече життя Йосафата й зазначає, що протягом 1604-1607 років він провадив особливо усамітнений спосіб життя в монастирі. Посилаючись на давні свідчення, дослідниця розповідає, що Йосафат усамітнювався в каплиці, де у вільний час читав або роздумував над святими речами [3].

Ця деталь відкриває нам дуже важливу рису його духовності. Перш ніж стати вчителем, Йосафат сам був учнем. Перш ніж провадити інших дорогою святості, він сам прагнув зростати у святості. Він розумів, що богословські знання без молитви можуть залишатися лише інтелектуальним заняттям. Натомість молитва, глибоко закорінена у Святому Письмі та богослужбовій традиції Церкви, здатна преобразити цілу людину.

Його молитва, піст і духовна дисципліна не були лише засобами вдосконалення власного характеру. Їхньою метою було повністю відкрити своє життя на Божу благодать. Йосафат прагнув дедалі більше уподібнюватися до Христа, щоб його думки, рішення та вчинки відповідали Євангелію.

Це внутрішнє преображення поступово ставало помітним для оточення. Папа Пій XI в енцикліці «Ecclesiam Dei», опублікованій 1923 року, наводить свідчення митрополита Йосифа Велямина Рутського, який зазначав, що Йосафат за короткий час зробив такий великий поступ у чернечому житті, що вже міг бути прикладом для інших монахів [4]. Значення цього свідчення надзвичайно глибоке. Вплив Йосафата розпочався не з влади, посади чи людського авторитету, а з переконливого прикладу життя, дедалі більше відданого Богові.

Від особистої дороги до святості до оновлення Церкви

Духовне зростання Йосафата не залишилося обмеженим його монастирською келією. Його приклад заохочував інших, а співпраця з митрополитом Йосифом Велямином Рутським сприяла зміцненню та оновленню василіянського чернецтва. Те, що почалося як особиста духовна праця, поступово стало джерелом преображення цілої спільноти.

Як священник, архимандрит, а згодом Полоцький архиєпископ, Йосафат дбав про духовне й освітнє формування священників, відповідальне душпастирство та зміцнення релігійного життя вірних. Особливу увагу він приділяв збереженню візантійської богослужбової традиції та церковній єдності.

Його служіння проходило в складних релігійних і політичних обставинах після Берестейської унії. Історичні джерела свідчать також про серйозні конфлікти між католицькими та православними громадами. Ці обставини потрібно враховувати для об’єктивного розуміння його життя. Водночас залишається очевидним глибокий зв’язок між його публічним служінням і роками, проведеними в молитві, навчанні та духовному подвизі [5].

Саме так духовне оновлення поширюється, немов кола на воді. Один монах починає щиро шукати Бога, а його святість впливає на інших ченців. Як наслідок, монастир стає духовно міцнішим, а краще сформовані монахи та священники служать вірним. Поступово плоди особистого навернення однієї людини досягають цілої церковної спільноти.

Свята Катерина Сієнська: від споглядальної молитви до апостольського служіння

Схожий духовний шлях бачимо в житті святої Катерини Сієнської, яка народилася 1347 року в Італії. Ще в молодому віці вона вступила до Третього чину святого Домініка, членів якого називали мантелатами. На відміну від Йосафата, Катерина не вступила до монастиря, а залишилася жити у своїй родині. Саме там вона присвятила себе молитві, покаянню та спогляданню Бога, прагнучи дедалі глибшого єднання з Ісусом Христом.

Першим великим духовним завданням Катерини було не виправляти недоліки суспільства чи реформувати Церкву, а дозволити Богові очистити власне серце. Вона проводила багато часу в усамітненні, вчилася пізнавати свої слабкості, перемагати егоїзм і повністю довіряти Христові [6].

У своєму відомому творі Діалог про Боже Провидіння Катерина наголошує на потребі входити до так званої «келії самопізнання». Вона пояснює, що пізнання повинно передувати любові [7]. Для Катерини самопізнання не означало постійного зосередження на власних недоліках. Воно означало відкривати правду про себе у світлі безмежної Божої доброти. Усвідомлюючи свою залежність від Господа, людина починає глибше розуміти Його милосердя. Із цього пізнання народжуються вдячність, смирення та справжня любов.

Однак споглядальне покликання Катерини не завершилося в усамітненні. Згідно з духовною традицією, записаною її сповідником блаженним Раймондом Капуанським, вона поступово зрозуміла, що Христос кличе її вийти за межі власної кімнати, щоб послужити духовному добру інших людей. Вона мала нести у світ Його науку та любов.

Катерина почала доглядати хворих, допомагати бідним, заохочувати грішників до навернення та давати духовні поради. Згодом вона активно долучилася до життя Церкви, писала листи церковним провідникам і навіть папам. Вона закликала Папу Григорія XI повернутися з Авіньйона до Рима, а також наполегливо проповідувала необхідність духовного оновлення, миру та примирення. Папа Бенедикт XVI, роздумуючи над її життям у 2010 році, наголосив, що Катерина і сьогодні закликає християн мужньо прямувати дорогою святості [8].

Проте Катерина ніколи не відмовилася від споглядального життя. Навпаки, вона зрозуміла, що справжня молитва повинна приносити плоди любові. Її молитва ставала служінням, любов до Христа – любов’ю до ближнього, а особисте навернення – джерелом духовної підтримки для багатьох людей.

Дві духовні традиції – одна дорога до святості

Саме тут ми відкриваємо дивовижний духовний зв’язок між святим Йосафатом і святою Катериною.

Йосафат формувався через Божественну Літургію, східне чернече подвижництво, твори Отців Церкви та духовність святого Василія Великого. Катерина зростала в домініканській традиції, яка особливо наголошує на спогляданні Бога, пізнанні Його правди та проповідуванні Євангелія.

Їхній духовний досвід не був однаковим, але їхня дорога мала спільний напрям: спочатку зустріти Христа, дозволити Йому преобразити своє серце, а тоді нести Його любов іншим людям.

У східнохристиянській традиції таке преображення пояснюється через богослов’я обоження. Катехизм Української Греко-Католицької Церкви «Христос – наша Пасха» навчає, що дорога до обоження включає очищення від гріховних пристрастей, просвічення через молитву та споглядання Бога, а також дедалі глибше єднання з Ним. Завдяки Божій благодаті, яку людина вільно приймає і з якою співпрацює, поступово преображується все її життя [9].

Святий Папа Іван Павло II в апостольському листі «Світло Сходу» пояснює, що східне християнство розуміє спасіння як участь людини в самому Божому житті. Він також підкреслює, що монастирська молитва провадить до спільності та служіння. Людина, яка щиро шукає Бога, поступово відкриває свою відповідальність за духовні й матеріальні потреби ближніх [10].

Це вчення допомагає нам глибше зрозуміти життя обох святих. Чернеча дисципліна Йосафата та споглядальна молитва Катерини не були втечею від світу. Вони стали духовною підготовкою до повнішої участі в місії Ісуса Христа. Для обох святих споглядання стало основою діяльного служіння, а особиста святість – початком оновлення Церкви.

Чого ці святі навчають нашу Церкву сьогодні

Приклад святого Йосафата і святої Катерини має особливе значення для сучасного життя наших парафіяльних спільнот.

Ми часто говоримо про необхідність оновлення Церкви, пожвавлення парафіяльного життя, нові священничі та монаші покликання, зміцнення християнських родин і залучення молоді до глибшого життя з Христом. Усе це важливі завдання. Однак досвід цих двох святих нагадує нам, що жодна програма, організаційна структура чи душпастирська ініціатива не може замінити особистого навернення.

Якщо хочемо мати молитовну парафію, ми самі повинні стати людьми молитви. Якщо прагнемо єдності, маємо насамперед подолати образи та поділи у власному серці. Якщо хочемо переконливо проповідувати Євангеліє, повинні передусім дозволити йому змінювати наше власне життя.

Саме так починається духовне відродження. Одна людина стає вірнішою в молитві. Інша знаходить у собі силу простити. У родині відновлюється спільна молитва. Священник з новою ревністю виконує своє душпастирське служіння. Молода людина відкриває Христа і прагне допомагати ближнім. Ці на перший погляд невеликі зміни поступово можуть преобразити цілу парафіяльну спільноту.

Вшановуючи святого Йосафата, пам’ятаймо, що його велике служіння Церкві почалося з молодого монаха, який щиро шукав Бога в тиші монастиря. Подібно й надзвичайний вплив святої Катерини почався з усамітненої молитви молодої жінки в батьківському домі.

Жоден із цих святих не розпочинав свого духовного шляху з бажання стати відомим чи впливовим. Вони прагнули насамперед цілковито належати Ісусові Христові.

Їхнє життя залишає нам важливий духовний урок: перш ніж намагатися оновити Церкву навколо себе, ми повинні дозволити Христові оновити Церкву в нашому власному серці. Коли Христос преображує одне серце, воно може стати початком оновлення родини, монастиря, парафії, а згодом і ширшої церковної спільноти.

Святий Йосафат і свята Катерина Сієнська нагадують нам, що найглибше оновлення Церкви відбувається тоді, коли її члени стають живими свідками святості, милосердя та любові Ісуса Христа.

ієромонах Гавриїл Габер, ЧСВВ

Примітка: Цитати з англомовних джерел подано в українському перекладі, виконаному для цієї статті.

[1] Пор. Папа Іван Павло ІІ, Світло Сходу, in URL: < https://www.vatican.va/content/john-paul-ii/en/apost_letters/1995/documents/hf_jp-ii_apl_19950502_orientale-lumen.html >, 6, 14.

[2] Див. Kuntsevych, Yosafat // Encyclopedia of Ukraine, т. 2 (1988); Genutė Kirkienė, The Monastic Journey of St. Josaphat Kuntsevych: Byzantine Traditions and Spiritual Parallels with the Saints of the Kyiv Pechersk Lavra // Lietuvos istorijos studijos (2025), in URL: <  https://doi.org/10.15388/TMRofSaintJosaphatKuntsevych.2025.4 >, 93-96.

[3] Див. Genutė Kirkienė, Monastic Journey of St. Josaphat Kuntsevych, 97-101.

[4] Пор. Папа Пій XI, Ecclesiam Dei, in URL: <https://www.vatican.va/content/pius-xi/la/encyclicals/documents/hf_p-xi_enc_19231112_ecclesiam-dei.html >, 10.

[5] Див. Kuntsevych, Yosafat // Encyclopedia of Ukraine; St. Josaphat Kuncewicz, Bishop and Martyr // Vatican News, in URL: < https://www.vaticannews.va/en/saints/11/12/st–josaphat-kuncewicz–bishop-and–martyr-.html >.

[6] Пор. Benedict XVI, Saint Catherine of Siena, General audience, November 24, 2010, in URL: < https://www.vatican.va/content/benedict-xvi/en/audiences/2010/documents/hf_ben-xvi_aud_20101124.html >.

[7] Див. Catherine of Siena, The Dialogue, пер. Algar Thorold (London: Kegan Paul, Trench, Trübner & Co., 1907), «A Treatise of Divine Providence», початковий розділ.

[8] Пор. Benedict XVI, Saint Catherine of Siena.

[9] Синод Української Греко-Католицької Церкви, Христос – наша Пасха: Катехизм Української Греко-Католицької Церкви; англомовне видання (Київ і Едмонтон, 2016), 852-854.

[10] Див. Папа Іван Павло ІІ, Світло Сходу, 6, 10, 14.