Зміни у Маріаповчанському монастирі в Угорщині

Нещодавно ченці Василіянського Чину Святого Йосафата завершили своє служіння в Маріаповчанському монастирі святого Василія Великого.

Це рішення пов’язане зі зміною права власності на монастирський комплекс у Маріаповчі. В останні дні 2024 року ченці-василіяни отримали від державних органів Угорщини офіційне повідомлення про те, що монастирський комплекс у Маріаповчі, який до того перебував у власності Провінції, на підставі звернення архиєпископа-митрополита Петера Фюлепа Кочіша, Глави Угорської Греко-Католицької Церкви, спершу був націоналізований, а відтак переданий у власність Гайдудорозькій архиєпархії. Це рішення стало несподіваним з огляду на чинні канонічно-юридичні норми, а також через відсутність будь-яких попередніх усних чи письмових повідомлень щодо процесу зміни права власності.

У зв’язку з цим Вищі настоятелі Чину вжили необхідних заходів як у площині державного, так і церковного права. Однак, на жаль, ці зусилля не принесли очікуваного результату, і право власності не було повернено Провінції Святого Стефана в Угорщині. Після ретельного аналізу обставин було констатовано, що ченці-василіяни, які перебувають в Маріаповчанському монастирі, наразі не мають можливості належно здійснювати місію Чину в Угорській Греко-Католицькій Церкві. Тому вони були змушені залишити приміщення монастиря, щоб продовжити своє служіння в інших осідках Чину.

Водночас це рішення зумовлене виключно обставинами теперішнього часу. Василіянський Чин Святого Йосафата не зрікається свого права на монастирський комплекс і залишається відкритим до можливості повернення в Маріаповчанський монастир, який від 1749 року тісно пов’язаний із Чином. У такий спосіб служіння ченців-василіян в Угорській Греко-Католицькій Церкві в майбутньому може принести духовні плоди через проповідь Євангелія всім, хто шукає Христа, ведучи їх до життя в єдності з Богом через Його слово, молитву та Святі Тайни.

Коротка історія василіянського монастиря у Маріаповчі

Присутність Чину Святого Василія Великого в Маріаповчанському монастирі сягає 1749 року. Фундатором обителі був граф Каройї Ференц (Károlyi Ferenc), який заснував її на знак вдячності Богові за порятунок життя під час битви з турками під Білгородом. У фундаційній грамоті він передав монахам-василіянам у повне володіння монастир і церкву: «… ut in eadem Ecclesia (in Mária Pocs) divinum Numen et Deipara Virgo ibidem Thaumaturga, diebus ac noctibus incessanter coleretur, in contiguitate ejusdem Ecclesiae Monasterium quoque, seu domus lapidea, a latere Ecclesiae meridiem respiedente jam erecta habetur, in qua Religiosi Patres e sacro Ordine Divi Basilii Magni introducti, Deo Omnipotenti et Beatae Virgini Deiparae diu, noctuque famulantur…».

В Маріаповчі Отці Василіяни здійснювали душпастирське служіння, адмініструючи місцеву парафію, а також провадили численні місії та реколекції. Про це свідчать численні документи, що становлять частину збереженого монастирського архіву. При монастирі діяла школа, серед вихованців якої були відомі культурні й церковні діячі. Також тут було засновано новіціят.

Особливе місце в історії монастиря займає ікона Божої Матері. Перші чуда, що сталися за посередництвом Пресвятої Богородиці, прославленої в цій іконі, були письмово зафіксовані 4 листопада 1696 року. Після ретельного дослідження спеціальною церковною комісією було визнано, що причиною цих чудес і зцілень є надприродна Божа сила. Відтоді Маріаповч (первісна назва – Повч) став осередком численних міжнародних паломництв: щороку сюди приходило близько 100 000 прочан, а слава про святе місце ширилася цілою Європою. Згодом ікону перевезли до Відня, столиці тодішньої Австро-Угорської імперії, де її виставили для вшанування в катедральному соборі святого Стефана, де вона перебуває до сьогодні. У Маріаповчі залишилася копія ікони, яка з часом також прославилася численними чудами, зокрема першим чудом, коли з ікони потекли сльози.

У 1715 році Папа Пій VІ наділив Маріаповчанську обитель правом Повного відпусту в дні п’яти Богородичних свят. З огляду на значний наплив паломників постала потреба спорудити мурований храм замість дерев’яного. У 1749 році було закладено перший камінь церкви, а в 1756 році відбулося її урочисте посвячення. Після років випробувань храм було відреставровано у 1946 році. У 1948 році Папа Пій ХІІ підніс церкву до гідності Малої базиліки, надавши їй відповідні привілеї. Важливою подією в історії базиліки став візит Івана Павла II у 1991 році. Численні відпусти за участю багатьох тисяч вірних, а також дари у вигляді золотих і срібних вот є свідченням того, що Пресвята Богородиця, почитана в Маріаповчанській іконі, вислуховує молитви своїх вірних і випрошує для них у Бога численні ласки.

До 1947 року Маріаповчанський монастир належав до Провінції Святого Миколая на Закарпатті. Після отримання детального звіту про стан Отців Василіян в Угорщині Головна Управа Чину Святого Василія Великого звернулася до Священної Конгрегації Східних Церков із проханням канонічно утворити угорську провінцію. Листом від 19 жовтня 1946 р. Конгрегація доручила Примасу Угорщини, кардиналу Йосифу Міндсенті, провести голосування та від імені Апостольської Столиці проголосити склад Провінційної Управи. Це відбулося 7 березня 1947 р.

У Маріаповчі проходили монаший вишкіл монахи-василіяни кількох національностей. Серед них – Слуга Божий Леон Юліан Ману, ЧСВВ (1883-1958), ієромонах Провінції святих Петра і Павла в Румунії. Після завершення формації о. Леон присвятив себе відновленню монашого життя в Румунії, а також ревному душпастирському служінню серед румунських греко-католиків США. У 2018 році розпочався його беатифікаційний процес.

У 1950 році комуністичний атеїстичний режим заборонив діяльність монастиря в Маріаповчі та інших монастирів в Угорщині, а їхнє майно було націоналізовано. Однак монаше життя ченців Маріаповчанського монастиря тривало як в підпіллі, так і за межами Угорщини. Під час подій 1956 року (1956-os forradalom) троє схоластиків – Йосиф І. Ердеї, Василь М. Ракацький і Степан С. Шкінта – виїхали з країни та згодом заснували василіянський осідок Пречистої Діви Марії Маріяповчанської біля містечка Матаван (штат Нью-Джерсі, США). Від 1971 р. Матаванську монашу спільноту очолював о. Йосиф Ердеї. Василіяни в Матавані активно звершували своє монаше служіння, здійснювали душпастирську працю у навколишніх парафіях, організовували літні табори для молоді та інші духовні й соціальні заходи, особливо дбаючи про почитання «Маріаповчанської Богородиці».

Після розпаду Радянського Союзу василіяни з Угорщини повернулися до своєї Провінції, щоб продовжити служіння вірним і відновити монаше життя в Маріаповчі. У 1990 році між Гайдудорозькою єпархією та Чином було укладено письмову угоду, яка врегульовувала взаємини між монастирем, парафією та паломницьким центром. У документі наголошено на необхідності забезпечення гармонійного функціонування двох інституцій – митрополії і Провінції. Було також підтверджено право власності Чину на монастир і підтримано повернення монашої спільноти в Маріаповч. Таким чином Отці Василіяни продовжили своє служіння, залишаючись вірними спадкоємцями місії своїх попередників, яким було доручено опіку над цим молитовним місцем.

3 грудня 2005 р. кардинал Петер Ердо, Голова Єпископської Конференції Угорщини, як спеціальний посланець Святішого Отця, проголосив храм у Маріаповчі національною святинею. Єпископська Конференція Угорщини попередньо затвердила статут святині, а ще раніше ‒ 6 червня 2005 р. ‒ була укладена угода між Провінцією Святого Стефана в Угорщині в особі Протоігумена о. Ісаака Торока, ЧСВВ, та Гайдудорозькою єпархією в особі єпархіяльного єпископа Керестеса Шіларда щодо керівництва й управління святинею.

У зв’язку зі зменшенням кількості ченців у 2020 році Головна Управа Василіянського Чину підпорядкувала Провінцію Святого Стефана в Угорщині під опіку Протоігумена Провінції Святого Миколая. З метою зміцнення монашого життя та душпастирського служіння серед угорських греко-католиків до Маріаповчанського монастиря було скеровано кількох ченців, які розпочали вивчення угорської мови, а також культурних й літургійних особливостей місцевої Церкви, щоб якнайповніше служити єдності Чину та всієї Католицької Церкви.

У 2025 році служіння Отців Василіян у Маріаповчі постало перед новими викликами з боку державної влади Угорщини. Без урахування специфіки церковного права та без попереднього повідомлення було надіслано офіційний лист, у якому зазначалося, що монастирський комплекс у Маріаповчі переходить у власність Гайдудорозької архиєпархії Угорської греко-католицької Церкви. Підставою для цього рішення стало звернення до державної влади архиєпископа-митрополита Петера Фюлепа Кочіша, Глави Угорської Греко-Католицької Церкви.

Попри численні зусилля Настоятелів Чину, спрямовані на збереження права власності, належного вирішення цього питання досягти не вдалося. З огляду на обставини, що склалися, ченці Василіянського Чину Святого Йосафата були змушені залишити свої історичні будівлі та здійснити передачу управління нею новому власникові, що відбулося 30 березня 2026 року. При цьому ченці-василіяни готові повернутися до служіння в Маріаповчі за наявності належних умов для здійснення своєї місії – проповіді Євангелія в Угорській греко-католицькій Церкві згідно з нормами Статуту Василіянського Чину, затвердженим Апостольським Престолом.