«Покора це основний індикатор, що вкаже про правильність нашого напрямку», – о. Франциск Шиделко, ЧСВВ

488

Нещодавно розпочався новий навчальний рік у Школі духовного проводу «Єлеазар». Цей проєкт Патріаршої Комісії у справах монашества УГКЦ покликаний відповісти на заклик Блаженнішого Святослава – стати «осередком, де народжуватимуться духовні лікарі, учителі, наставники – духовні провідники».

Звідки взялася ідея Школи, чому духовний провід це важливо, в чому унікальність Школи «Єлеазар», про це й багато іншого в інтерв’ю для сайту школи розповідає її директор о. Франциск Шиделко, ЧСВВ.

Розкажіть трішки про себе, про свій шлях і про те, як ви розпізнали власне покликання до богопосвяченого стану.

Я навчався в інституті м. Рівне за спеціальністю «Інженер», і вже на 3 курсі зауважив втрату інтересу до точних наук. Я любив багато читати, також цікавився іноземними мовами. Але одного разу навіть моя мама сказала, що я можу мати схильність до священничого служіння. Я цим зацікавився й почав шукати глибше, тому якось потрапив до монастиря св. Онуфрія у Львові, а далі мене відправили до Крехова. Там я порозмовляв із одним ченцем, потім поїхав додому, щоб подумати. Мої роздуми повернули мене до Крехова, і вже у вересні 1991 р. зрозумів, що справа розпізнання свого шляху є тривалою. Я побачив, що почуваюся в Крехові добре й хочу тут залишитися.

Після новіціяту поїхав на навчання до Риму, де й закінчив філософію та богослов’я. По закінченні я повернувся до Крехова й виконував служіння соція для новиків. Потім виїхав до Канади на 3 роки. У Канаді почався мій перший досвід духовного проводу, а продовжив я його вже в Україні для сестер Пресвятої Родини. Уже після двох років мене відправляють на навчання до Австрії. Там я продовжував духовний провід уже для студентів з різних країн, а також почав цікавитися проводом сімей, адже це був інститут сім’ї. Я мав різні практичні зустрічі із сім’ями, а також написав ліцензіат про духовний провід сім’ї. Тут почалися мої глибші кроки в духовному проводі.

Повернувшись в Україну, я був духівником у Крехові, а потім продовжив навчання на доктораті в Римі в університеті Терезіанум. Мій докторат теж присвячений духовному проводу сім’ї. І ще 3 роки паралельно я навчався в університеті у школі духовного порадництва, де ще більше заглибився у практичну базу.

Також вдячний отцям єзуїтам в Григоріянському університеті, бо там мав нагоду проходити додаткові курси, які поглибили мій багаж.

Коли народилася думка про заснування школи духовного проводу?

Пригадую собі, що навіть будучи новиком, я писав пропозицію на Провінційну Капітулу, щоб створити такий василіанський монастир, який би виховував майбутніх духівників. Тобто це питання вже тоді мене турбувало.

Повернувшись до України з Риму, мене наздоганяла думка, щоб відкрити школу духовного проводу, але не знав, як це реалізувати. Після розмови з владикою і різними компетентними людьми ми почали рухатися в цьому напрямку.

Яке основне завдання ставить школа?

Основне завдання школи – це найперше дати знати, що є така можливість, оскільки це маловідома діяльність. По-друге, це поглиблення свого духовного життя. Тобто наблизитися і зростати ближче до Бога, поглиблюючи свою віру.

З якими труднощами ви зустрілися?

Перше – це те, що не всі мене розуміють і не сприймають це, як щось важливе. Завдяки сестрі Магдалині Витвицькій, ЧСВВ вдалося зрушити цю справу. За це я їй дуже вдячний.

Як ви обираєте викладачів і які відгуки від них самих про школу?

Деяких викладачів я знав особисто, а інших уже покликали самі ж викладачі. Таким чином, число викладачів збільшилося. За їхніми відгуками можна зрозуміти, що вони зацікавлені в духовному проводі Церкви. Вони бачать користь і потребу, завжди готові дати свою допомогу й підтримку.

А що кажуть ваші студенти?

Багато із студенів були позитивно вражені й висловлювали слова подяки. По їхніх обличчях було видно, що їм це цікаво. На екзамені ми чули хороші відповіді, і це давало впевненість у цих людях, що вони будуть спроможними допомогти іншим. Більшість із них має й свою особисту трудність, але всі мають бажання духовно зростати, працюючи передусім над собою.

У зв’язку із пандемією багато різних шкіл переходять в онлайн формат. Чи розглядаєте схожі типи навчання?

У нашому випадку це не зовсім можливо, тому що маємо багато практичних занять. Духовна розмова – річ дуже важлива, бо можна допомогти, але можна нашкодити. Тому ми ставимося до практичного процесу з надзвичайною відповідальністю.

Як далі ви бачите розвиток школи?

Зараз ми збільшуємо навчання до 3 модулів, щоб додати практичних занять. А також почали залучати мирян. Хочемо забезпечити навчання для мирян якнайкраще, бо духовний провід не потребує священничих свячень.

Які якості найбільш необхідні духовній особі?

Я б виокремив три моменти. Перше – це читання Святого Письма. Друге – це молитва, адже богопосвячена особа – це особа молитви. А третя – це збереження чесноти покори, бо без покори неможливі жодні з цих умов. До речі, досвід Церкви показує, що і в сім’ї миряни можуть глибоко реалізовувати вищезазначені моменти. Тому це й підтверджує, що до святості покликані усі.

Сьогодні Церква зазнає значної критики через різні недомагання… Як ви вважаєте, цей процес можна назвати кризою?

Криза віри проявляється насамперед у сім’ї, а це показує, що існує криза в Церкві. Навіть Папа говорить, що духовний провід сім’ї допоможе зростати у вірі цілої Церкви. Священники виходять із сім’ї. Допомагаючи сім’ям, ми допоможемо Церкві.

Які книги ви б рекомендували до читання?

Я дуже люблю читати, тому дякую за запитання. Перша книга після Святого Письма – це «Ліствиця» святого Івана Ліствичника, який нам показує цю драбину до Бога. Друга книжка мені дуже близька – це Ісаак Сирійський і третя книга  – «Добротолюбіє». Із західної традиції я читаю Івана від Хреста, а також щоденник св. Фаустини Ковальської. 

Що порадите читати початківцям у духовному житті?

Я б порадив життя святих, особливо звернути увагу на життя святого Антонія Єгипетського, а ще на особистість мого покровителя святого Франциска з Асижу, Терезу Авільську, Тереню від Дитятка Ісус і також о. Піо. Також хороші повчання Авви Доротея, що їх часто називають азбукою духовного життя.

Як ви проводите дозвілля? Ваше хобі?

 Колись багато часу приділяв спорту, а зараз вже менше, хіба що ходжу в ліс, щоб насолодитися природою. Люблю слухати музику, особливо духовну, навіть сучасний християнський рок. Багато є гарних єврейських співаків. Звертаю увагу на глибину текстів у піснях.

Перебуваючи у різних країнах на навчанні і служінні, ви, напевно, змогли виділити для себе якесь улюблене місце. Або, можливо, є якісь місця, які б ви хотіли відвідати?

У моєму серці Рим став чимось рідним, адже я тут прожив багато років. Також для мене таким особливим місцем є Свята Земля. Маю мрію поїхати місцями святого Василія Великого.

Де ви знаходите силу, щоб приділити увагу всім, які потребують духовного проводу?

Найперше – це Боже Слово, у Ньому відчуваю Божий провід і силу. По-друге, я люблю читати твори святих Отців, вони мене надихають, третє – це молитва, яка допомагає відчувати себе свіжим.

Що б ви порадили молодим людям, які взагалі не читають духовної літератури? Які небезпеки такого погляду на духовне життя?

Духовне читання – це аптека, куди ми приходимо за ліками. Сам св. Іван Золотоустий сказав приблизно так: «Не читав – не знав, не знав – нічого не робив, не робив, бо не читав». Читання – це наче увімкнення світла в темній кімнаті, а це означає почати бачити. Крім читання, молоді люди можуть почерпнути користь із розмов з духовними людьми. Згадую тепер, що навіть служачи колись в армії, я пробував навчити молитися одного із своїх побратимів, що було для нього дуже важливим на той час. Такі розмови – це велика нагода. Взагалі сьогодні є багато можливостей в інтернеті слухати аудіо, тому потрібно розвиватися, головне – бажання.

Як бути особі, яка з різних причин не має духівника? Над чим слід задуматися і на що орієнтуватися?

Що б ми не робили, завжди слід себе запитати: чи я зростаю в покорі? Покора – це основний індикатор, що вкаже про правильність нашого напрямку. Якщо ми читаємо духовну літературу, молимося, працюємо, то питаймо себе про покору, бо покора є ключем, який відчинить двері й покаже напрямок, навіть якщо ми ще не маємо духівника.

Чи є відмінності між духовним проводом і психотерапією?

Духовний провід має за мету наближення і з’єднання з Богом, а психотерапія допомагає звільнитися від різного роду зранень. Слід пам’ятати, що психологія передбачає зосередження на самій особі, а духовний провід зосереджує особу на Бозі. Добре, коли духовний провідник є ще й добрим психотерапевтом.

Ваші побажання нашим читачам

Бажаю шукати Бога, бо це наш скарб, а допоможе нам у цьому Боже Слово, молитва й духовний провід. Бажаю користати з духовного проводу якнайбільше.