Питання духовної зрілості та стійкості в спадщині святого Василія

Святий Василій народився 329 року в Кесарії, що в Малій Азії. Відійшов до Бога по вічну нагороду 379 року, проживши всього 50 років. [1] Немає значення в Бога, скільки людина прожила, але важливим є те, як вона прожила своє життя. Постать цього святого незвичайна, світла, велична та гідна наслідування. Він відзначався великою любов’ю до Бога і ближнього, а також любов’ю до науки.

Святитель Василій – аристократ з походження, його батьки і діди – визначні патриції. За отцем Юліяном Катрієм, ЧСВВ, вони належали до славних, багатих, заслужених і впливових родів як по батькові, так і по матері. Друг святого Василія святий Григорій з Назіянзу про це пише так: «Бо в кожному з них були численніші і вищі військові начальники, правителі народу, вельможі на цісарських дворах, а далі, багатства, високі уряди, громадські почесті та світочі красномовства». [2] Але не це головне в його житті. Походження, рід, статки лише допомогли Василію стати велетом духа і мислі. Головне залишалося за ним, і від того, як він співпрацював з Божою ласкою, залежав його ріст до Бога, його розвиток духовний та інтелектуальний.

Як зазначає той самий Юліян Катрій: «У святого Василія не тільки вроджена, але й набута велика культура духа, характеру і чесноти. Він – аристократ науки, знання, освіти. Ніхто не мав такої можливості, як він, щоб брати знання у найкращих тодішніх високих школах і в найкращих професорів. Його небуденні здібності, незвичайно бистрій ум, а при тім матеріальна спроможність та велике бажання науки, відчинили йому дорогу до найвищих і найславніших тодішніх шкіл». [3]

Його твори наскрізь євангельські, аскеза завжди актуальна і є найпевнішою дорогою до святості.

 Тепер приглянемося до моделі християнського життя у творах святого Василія Великого. Дослідник його творчого доробку отець Стефан Батрух пише:

 «За Василієм, навернення людини до Бога є початковим етапом християнського життя. Святитель розуміє навернення як внутрішню і зовнішню переміну, яка виражається двояко: як визволення від гріха, а також як ескалація святости життя. Зміна способу життя не є одноразовим актом, а тривалим процесом, що полягає у невпинному прямуванні до мети, якою є поєднання з Богом». [4]

 Василій вважає, що потреба навернення стосується всіх людей, а початком цього процесу має бути теперішня мить. Отже, найважливіший час – це сьогодні, мить чи хвилина, яку проживаємо. Тому не потрібно відкладати нашу переміну на майбутнє, а починати її вже сьогодні, з цієї хвилини. Майбутнє наше закрите перед очима, і невідомо яким воно буде, чи буде взагалі. Тому не потрібно марнувати час, а починати працювати над собою. Це підтверджене «Моральними правилами» святого Василія: «…тепер – час покаяння і відпущення гріхів, а в майбутньому віці настане час справедливого суду і відплати». [5]

Отже, ми покликані до розвитку: від гріха – до благодаті, до постійної переміни, до життя з Богом. Рішення людини щодо її розвитку мусить бути однозначним і постійно відновлюваним. Василій заохочує бути відважними, щоб розпочати цю велику божественно-людську справу. Переміна мусить бути рішучою: «Найперше вона (людина. – Авт.) має почувати відразу до свого попереднього життя, гидуючи навіть згадувати про нього». [6]

Далі Василій говорить про самопізнання. Отець Степан Батрух пише, що, згідно з наукою законодавця, самопізнання – це повернення здатності внутрішнього бачення того, що глибоко приховане в людині, а отже, й відкриття внутрішньої туги, голоду, щастя і духовної насолоди. [7]

Самопізнання є самодіагностикою, яка дозволяє виявити внутрішню хворобу, що спричиняє «руйнування особистости і веде до екзистенціяльної смерти». [8]

 Гріх Василій сприймає як глибоко приховану хворобу душі, яку кожен повинен у собі розпізнати. Прояви цієї хвороби помітні в різних площинах людського життя. Людина, душа якої хвора, не здатна приносити добрі плоди, тобто не може любити і не здатна прощати. [9] Тому самопізнання має охоплювати як зовнішній бік життя, так і внутрішній, тобто серце людини. Завдяки самопізнанню християнин чіткіше усвідомлює потребу в Господі Ісусі. [10] Пізнавши себе у світлі Божого Слова, людина відчуває потребу в Бозі. Вона прагне досконалості і в ній пробуджується духовне життя.

Святий Василій,зокрема, пише: «… віруючі в Господа мусять найперше покаятися – як учив нас Йоан і сам наш Господь Ісус Христос; а ті, котрі зараз не покаються, гідні більшого осуду, ніж ті, що жили в доєвангельські часи». [11]

Християнин має слухатися Господа Ісуса і Його Предтечі Йоана, які починали свій прилюдний виступ із заклику до покаяння. І Василій, наслідуючи їх, закликає до переміни своїх сучасників, а разом з ними й нас. Адже його твори актуальні досі.

 Василій ставить залежність долі людини у вічності від земного покаяння. [12]

Час на покаяння людині даний за її земного життя. Зустрівшись із Богом у вічності, вже неможливо буде щось змінити: «Після відходу з цього життя вже немає ні часу, ні нагоди для добрих справ, бо Бог у довготерпінні Своїм відміряв нам теперішнє життя для того, щоб чинити угодне Йому». [13]

Божа воля міститься в заповідях, тому «… не може служити Богові той, хто займається справами, супротивними благочестю». [14]

Отже, маємо раз і назавжди відкинути грішний спосіб думання і почати своїм життям служити Богові, стараючись узгоджувати його з Божою волею. У цьому полягає послух Богові: «… той, хто слухається Євангелія, мусить найперше очиститись від усякої тілесної та духовної скверни, щоб завдяки цьому догодити Богові в ділах святости». [15]

Отже, навернення полягає в очищенні від усього, що заважає людині йти до Бога. Навернувшись до свого Творця, ми стаємо учнями Христовими. Василій продовжує навчати про учнівство. Святитель переконаний, що не стане учнем Господнім той, хто не зречеться свого життя або хто допускає щось, що хоч трохи заважає йому виконувати Божі заповіді. [16]

Наше навернення має початися з життя за Божими заповідями. Найголовнішими є дві – любов до Бога і ближнього: «… Господь проголосив, що перша і найбільша заповідь у законі – любити Бога усім серцем, а друга – любити ближнього як самого себе». [17]

Заповіді Господні ми виконуємо з любові до Бога, який найперше полюбив нас. Василійнавчає, що«Невиконання заповідей Христових – ознака відсутности любови до Бога і Христа Його, а доказом любови є виконання Заповідей Христових і терпіння аж до смерти». [18]

Життя християнина полягає в дієвій любові до всіх людей, навіть ворогів. Василій,зокрема,пише: «… слід позбавлятись усілякої ненависти до всіх і любити ворогів, а за друзів, якщо виникне потреба, віддати й душу, маючи таку любов, яку виявив до нас Бог і Христос Його». [19]

Як можна розпізнати справжніх учнів Христових, тобто добрих християн? Відповідь тежзнаходимо у Василія: «… вірною ознакою учнів Христа є взаємна любов між ними в Ісусі Христі». [20]

Ідучи шляхом досконалості, маємо свої думки, слова й діла узгоджувати з Божою волею, тобто жити так, як цього хоче Христос: «… слід не спиратися на власні роздуми на підтвердження чи заперечення сказаного Господом, а знати, що Господні слова достовірніші за наші переконання». [21]

Отже, істина одна і вона ототожнюється з Богом. Істинним є те, що узгоджується з найвищою і єдиною істиною. Також людина має бути уважною до Божих слів, розуміти їх, знати і застосовувати в житті: «… неприпустимо нехтувати знанням, яке нас стосується, а слід уважно прислухатися до слів Господа, розуміти їх і виконувати Його волю». [22]

Кожна людина найперше має бути зайнята собою, своїм богомисленням. Цього нас також навчає Василій, пишучи, що не варто нам втручатися у справи, які нас не стосуються. [23]

Ми повинні старатися найперше сподобатися Богові, а не людям, жити так, щоб Бог був завжди на першому місці: «… той, хто намагається догодити Богові, мусить запитувати, що він має для цього зробити». [24]

Духовна зрілість, згідно з Василієм, полягає також у знанні своєї віри. Ми маємо знати і розуміти Боже об’явлення і бути готовими дати відповідь кожному, хто запитає. Святий Василій навчає: «… той, кого запитують, має подбати про доречну відповідь». [25]

Знання пов’язані з відповідальністю. Християнин буде суджений строгіше, особливо той, котрий пізнав свою віру. Про це застерігає і Василій: «… тяжчий осуд очікує тих, котрі, розуміючи, не виконують, але не менші небезпеки підстерігають і тих, що грішать від незнання». [26]

Ми осягнемо вічне життя з Богом, виконуючи Його заповідь. Святий Василій дає нам надію, навчаючи, що «плід Божих заповідей – життя вічне». [27]

Передусім потрібно слухати Бога і ставити Його на перше місце в житті. У християнина має існувати єрархія цінностей, вершиною якої є Творець. Василій каже нам, що не треба йти за людськими переданнями і відкидати заповідь Божу. [28] Воля зрілої людини завжди мусить підпорядковуватися волі Божій. Ми повинні вміти відрізняти волю Божу від волі людської. Дивлячись у корінь проблеми, потрібно завжди ходити в Божій всюдисущості, пам’ятаючи, що Бог усе бачить і все знає. Василій пише, що не варто шукати власної волі, якщо вона суперечить волі Господа, але у всякій справі треба шукати і виконувати волю Божу. [29]

Навчаючи, що «всяка пора сприятлива для ретельного виконання справ, приємних Богові», Василій наголошує, [30] що християнин повинен Божу волю виконувати повсякчас і, не дивлячись ні на що, любити свого Творця і Спасителя понад усе на світі. Це важке завдання, але можливе. З Богом воно стає легким, адже через кожну людину діє Христос. 

Християнин має бути розсудливим. Це є плодом християнського життя. Зріла особа знає, що й коли кому сказати і що робити. Усе має свій час. Потрібно навчитися відрізняти добре від поганого. Василій застерігає: «не слід змішувати між собою непоєднувані речі, а треба знати слушний час для кожної справи чи слова». [31]

Потрібно самому робити добрі діла, не чекаючи на інших, адже ми особисто відповідальні перед Богом. Цього нас навчає святитель Василій, коли пише: «не слід покладати надію на добрі діла інших, а свої занедбувати». [32]

Найкраще було б робити добрі діла разом з іншим, творячи спільноту. Але зріла особа не має оглядатися на інших.

Божа воля міститься в заповідях, від дотримання їх залежить спасіння людини. До Бога і до того, що Боже, потрібно ставитися серйозно. За добре виконання Божих заповідей чекає на нас нагорода: «заповіді Божі слід виконувати згідно з наказом Господнім. Той, хто робить це не так, як слід, хоча й видається, що виконує заповідь, проте не отримує похвали від Бога». [33]

Божі заповіді належить виконувати з любові до Бога. Василій навчає: «заповідь Божу потрібно виконувати не на догоду людям чи задля вдоволення якоїсь пристрасті; в усьому треба прагнути догодити Богові і прославити Його». [34]

Кожен християнин має бути для інших людей апостолом доброго прикладу. Тож Василій навчає: «заповіді Господні слід виконувати на совість, і з легким серцем перед Богом і перед людьми. Хто чинить не так, заслуговує на осуд». [35] Також святитель говорить про зростання у виконанні Божих заповідей. Тут він має на увазі розвиток доброї звички, тобто чесноти: «заповіді Господні слід виконувати з великим бажанням, постійно прагнучи до все більших досягнень». [36]

З якою метою виконуємо Божої заповіді? Відповідь на це запитання знаходимо також у Василія: «заповіді Божі належить виконувати згідно зі своїми силами, щоб усі просвітлювалися і Бог прославлявся». [37]

Отже, християнин повинен стати світлом серед темряви, яка не має останнього слова у житті. Світло Христове завжди перемагає.

Духовне життя бере свій початок зі Святої тайни хрещення. Василій говорить про те, що всі віруючі в Господа мають бути охрещені в ім’я Отця, і Сина, і Духа Святого. [38] Наслідком хрещення є переміна людини: «Завдяки Хрещенню людина змінюється у всьому: в думках, у словах, у ділах –і, отримавши силу, стає таким самим, як Той, Хто його народив». [39]

Говорить святитель Василій і про Святе причастя. Причащатися потрібно для життя вічного. Воно починається вже тут, адже, причащаючись, ми єднаємося з Воскреслим Христом і Небо вже присутнє у душі. Можемо стверджувати, що причасник уже починає споглядати Бога в духовний, таїнственний спосіб: «для життя вічного потрібно причастя Тіла і Крови Христової». [40]

Зріла людина старається в усьому догодити Богові. Це пояснюється тісною злукою між людиною і Богом: «близькість до Господа пізнається не за тілесною спорідненістю, а за старанністю у виконанні Його волі». [41]

Зріла людина завжди говорить правду, не ставить зайвих чи суперечливих запитань. Також зріла людина слова і справи узгоджує зі Святим Письмом. Вона живе і діє відповідно до свого покликання. Вона повинна своїми справами підтверджувати своє покликання.

Отже, Василій Великий радить нам постійно зростати у вірі. Кожен християнин має пізнавати Христа і, пізнавши, полюбити і жити згідно з Його волею. Ми повинні брати силу для життя від Христа, присутнього в Церкві і в особі ближнього. Адже Церква є джерелом сили для людини.

Згідно з Василієм, зріла людина – це людина, сильна Богом. Вона ставить Його на перше місце у житті. Якщо Бог у нас на першому місці, тоді все, що Боже, стає на своє місце. Християнин є людиною порядку, він може відрізнити головне від другорядного, він знає, що можна усунути з життя те, що заважає прямувати до Бога.

Також Василій закликає нас до стійкості у вірі. Маємо набиратися сили від Христа, наша віра повинна ставати міцною, зрілою. Лише доброго християнина можемо назвати досконалою людиною. Найперше потрібно бути людиною, а відтак християнином. Людяність і християнство – це дві руки однієї особи, які діють у поєднанні.

диякон Тадей Данкевич, ЧСВВ

Джерело: www.patriyarkhat.org.ua

---

[1] Отець Юліян Катрій ЧСВВ. Святий Василій Великий, Патріарх східнього чернецтва. В 1600-літній ювілей його смерти. 379–1979. Нью-Йорк: Видавництво ОО. Василіян, 1979, с. 9.

[2] Отець Юліян Катрій ЧСВВ. Святий Василій Великий, Патріарх східнього чернецтва. В 1600-літній ювілей його смерти. 379–1979. Нью-Йорк: Видавництво ОО. Василіян, 1979, с. 9.

[3] Катрій. Святий Василій Великий, с. 10

[4] Отець Стефан Батрух. Модель християнського життя у творах св. Василія Великого. Львів: Свічадо, 2007, с. 20.

[5] Св. Василій Великий, Морально-аскетичні твори. Львів: Свічадо, 2006, с. 30.

[6] Св. Василій Великий, Морально-аскетичні твори. Львів: Свічадо, 2006, с.10.

[7] Батрух. Модель християнського життя у творах св. Василія Великого, с. 22.

[8] Батрух. Модель християнського життя у творах св. Василія Великого, с. 22.

[9] Батрух. Модель християнського життя у творах св. Василія Великого, с. 22.

[10] Батрух. Модель християнського життя у творах св. Василія Великого, с. 23.

[11] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 28.

[12] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 30.

[13] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 36.

[14] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 38.

[15] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 40.

[16] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 42.

[17] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 44.

[18] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 46.

[19] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 50.

[20] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 52.

[21] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 66.

[22] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 68.

[23] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 70.

[24] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 72.

[25] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 74.

[26] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 76.

[27] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 78.

[28] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 94.

[29] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 98.

[30] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 102.

[31] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 104.

[32] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 106.

[33] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 112.

[34] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 114.

[35] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 116.

[36] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 120.

[37] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 122.

[38] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 128.

[39] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 130.

[40] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 142.

[41] Рік зі Святим Василієм. Моральні правила. Ширші правила, книга 1: Молитовні призадуми. Львів: Свічадо, 2013, с. 162.