Катехизи Папи Бенедикта XVI про святого Василія Великого
Пропонуємо вашій увазі дві катехизи Папи Бенедикта XVI, які він виголосив у 2007 році під час Загальних аудієнцій. Перша з них присвячена життю святого Василія Великого, а друга – його вченню.
ЖИТТЯ
…Святий Василій Великий був визначним єпископом IV століття, який користується великою шаною як у Східній, так і в Західній Церкві. Його авторитет ґрунтується на святості життя, досконалості вчення та гармонійному поєднанні теоретичних і практичних здібностей. Народився він близько 329 року в родині святих – «справжній домашній Церкві», у якій панувала глибока віра. Василій здобував освіту в найкращих учителів Афін і Константинополя. Досягнувши значних світських успіхів, він усвідомив, що змарнував багато часу на суєтні речі, зізнаючись: «Одного дня, немов прокинувшись від глибокого сну, я звернув свій погляд на дивовижне світло євангельської істини… і плакав над своїм нікчемним життям» [1]. Прагнучи слідувати за Христом, Василій мав за взірець лише те, що бачив у Ньому чи чув від Нього [2]. З рішучістю він присвятив себе монашому життю, віддаючись молитві, роздумам над Святим Письмом, вивченню творів Отців Церкви та вправлянню в любові [3], йдучи також за прикладом своєї сестри – святої Макрини, яка вже тоді провадила аскетичне монаше життя. Згодом Василій був висвячений на священника, а в 370 році – на єпископа Кесарії Каппадокійської, що на території сучасної Туреччини.
Через проповіді та твори він здійснював активну душпастирську, богословську та літературну діяльність. Виявляючи неабияку збалансованість, святий Василій зумів поєднати невтомне служіння людям із молитвою та глибокими роздумами на самоті. Спираючись на свій особистий досвід, він став ініціатором заснування численних «братств» або богопосвячених християнських спільнот, які він регулярно відвідував [4]. Своїми усними і письмовими повчаннями, значна частина яких збереглася до наших днів, він наставляв їх на життя і зростання в досконалості [5]. Його твори використовували також різні законодавці раннього монашества, серед яких святий Бенедикт, який вважав Василія своїм вчителем [6]. Фактично святий Василій створив доволі унікальне монашество: не закрите для місцевої Церкви, а навпаки – відкрите до неї. Його монахи були частиною місцевої Церкви, її рушійною силою, яка, випереджаючи інших вірних у слідуванні за Христом і не лише через віру, демонструвала свою міцну відданість Христові – любов до Нього – насамперед через діла милосердя до ближніх. Ці монахи, які мали школи та лікарні, служили бідним і таким чином засвідчували християнське життя в усій його повноті. Папа Іван Павло II, говорячи про монашество, писав: «Багато хто вважає, що основоположна структура церковного життя, якою є монашество, була створена на всі віки головно святим Василієм; щонайменше вона набула властивого їй змісту завдяки його вирішальному внеску» [7].
Як єпископ і пастир своєї великої єпархії, Василій постійно опікувався вірними, які жили у важких матеріальних умовах; рішуче засуджував соціальні негаразди; допомагав найбіднішим і знедоленим; навіть заступався перед правителями, щоб полегшити страждання населення, особливо в часи лихоліття; пильнував про свободу Церкви, протистоячи навіть сильним світу цього, щоб захистити право сповідувати істинну віру [8]. Даючи свідчення Бога, Який є любов’ю і милосердям, Василій збудував низку пристановищ для нужденних [9], утворивши своєрідне місто милосердя, що отримало назву Василіяда [10]. Це місто стало прототипом сучасних лікарень для прийняття та догляду за хворими.
Усвідомлюючи, що «літургія – це вершина, до якої прямує діяння Церкви, і водночас джерело, з якого плине вся її сила» [11], Василій, хоча й був заклопотаний ділами благодійності, що є ознакою віри, був також мудрим «літургійним реформатором» [12]. Він залишив нам велику євхаристійну молитву [або анафору], названу його ім’ям, і надав базову структуру богослужінню та псалмодії: завдяки його стимулу народ полюбив і опанував псалми і навіть вночі приходив молитися ними [13]. Таким чином ми бачимо, як літургія, богослужіння та молитва поєднуються з благодійністю і зумовлюють одне одного.
Своєю ревністю і відвагою Василій вміло протистояв єретикам, які заперечували, що Ісус Христос є Богом, рівним Отцю [14]. Схожим чином, виступаючи проти тих, хто не визнавав божественність Святого Духа, він доводив, що Дух також є Богом і «повинен бути з Отцем і Сином рівнопоклоняємий і рівнославимий» [15]. Це робить Василія одним із великих Отців, які сформулювали вчення про Пресвяту Трійцю: єдиний Бог саме тому, що є Любов’ю, є Богом у трьох Особах, які утворюють між собою найглибшу єдність із усіх можливих – божественну єдність.
Люблячи Христа і Його Євангеліє, великий каппадокієць подбав також про усунення поділів всередині Церкви [16], докладаючи зусиль, щоб усі навернулися до Христа і Його Слова [17], єднальної сили, якій повинні коритися всі віруючі [18].
Врешті-решт Василій повністю присвятив себе вірному служінню Церкві та усесторонньому єпископській службі. Спираючись на укладену ним програму, можна ствердити, що Василій став «апостолом і служителем Христовим, домоврядником Божих тайн, проповідником Царства, зразком і прикладом побожності, оком тіла Церкви, пастирем овець Христових, співчутливим лікарем, батьком і вихователем, співпрацівником Бога, Божим садівником, будівничим храму Божого» [19].
Це програма, яку святий єпископ доручає проповідникам Слова – як тоді, так і сьогодні – програма, яку він сам зобов’язався виконувати добросовісно. У 379 році Василій, якому ще не виповнилося п’ятдесяти років, зморений трудами та аскезою, відійшов до Бога «у надії на вічне життя через Ісуса Христа, Господа нашого» [20]. Він був людиною, яка справді прожила життя, зосередивши свій погляд на Христі; людиною, яка любила своїх ближніх. Сповнений надії та радості віри, Василій показує нам, що означає бути справжніми християнами.
ВЧЕННЯ
…Життєвий шлях і твори святого Василія містять важливі повчання, котрі актуальні й для нас сьогодні.
Передусім – відсилання до Божого таїнства, яке залишається найбільш значущим і життєво важливим дороговказом для людини. Отець є «початком усього і причиною існування всього, коренем усього живого» [21], а перш за все – Отцем «Господа нашого Ісуса Христа» [22]. Прямуючи до Бога через створіння, ми «усвідомлюємо Його благість і мудрість» [23]. Син є «образом благості Отця і печаттю рівнообразною» [24]; Своїм послухом і стражданням Слово, що стало тілом, звершило місію Відкупителя людини [25].
У вченні Василія велике значення займає дія Святого Духа. «Через Нього, Христа, Дух Святий явився – Дух істини, дар усиновлення, завдаток майбутнього спадкоємства, початок вічних благ, животворча сила, джерело освячення» [26]. Дух оживляє Церкву, наповнює її своїми дарами, робить її святою. Осяйне світло Божого таїнства відбивається на людині, образі Божому, і підкреслює її гідність. Дивлячись на Христа, ми повною мірою можемо зрозуміти гідність людини. Василій взиває: «[Людино], ти відкуплена вельми дорогоцінною кров’ю Христа. То ж пізнай вартість самої себе, зрозумій свою гідність» [27]. Зокрема християнин, живучи згідно з Євангелієм, усвідомлює, що всі люди є братами між собою; що життя – це управління благами, отриманими від Бога, за які кожен несе відповідальність перед іншими, а багатий повинен бути виконавцем доручень Бога благодателя [28]. Всі ми зобов’язані допомагати один одному і співпрацювати, як члени одного тіла [29].
Добродійні діла необхідні, щоб виявити свою віру: за допомогою них люди служать самому Богу [30]. У цьому сенсі деякі проповіді Василія Великого й сьогодні залишаються відважними та взірцевими: «“Продай те, що маєш, і дай бідним” (Мт. 19,22)… Бо навіть якщо ти не вбив, не допустився чужоложства, не вкрав, не свідчив проти кого ложно, – то все ж робиш безвартісними всі свої вжиті при тім старання, бо не додаєш того, що бракує: тільки так ти зможеш увійти в Царство Боже» [31]. Адже той, хто згідно з Божою заповіддю хоче любити ближнього як самого себе, «не має більше від нього» [32]. «Коли ти бідний, знай, що є бідніші від тебе, – говорив він. – Ти маєш ще на десять днів їсти, а вони – лише на один! Що ти більше маєш, тим поділися з іншим як добра і великодушна людина. Не бійся уділити йому з того, чого сам маєш мало, і не став свою користь понад загальну небезпеку! Коли всі твої запаси становить один-поодинокий хліб, а під твоїми дверима стоїть жебрак, вийми той хліб із комори, візьми його в руки, піднеси до неба й благально та великодушно промов: “Господи, маю ще цей єдиний хліб, що його бачиш, а небезпека голоду за плечима! Але для мене важливіша Твоя заповідь, і тим трошки поділюся зі своїм братом. Дай же й Ти своєму слузі, що тепер у небезпеці! Я знаю Твою доброту, і на Твою силу покладаюся”»[33].
Тож цілком заслуженою є похвала Григорія Назіянського: «Василій навчав нас, що ми, будучи людьми, не повинні легковажити іншими людьми, ані ображати Христа – спільного Главу всіх нас – своєю нелюдяністю до людей; навпаки, у нещастях інших ми повинні робити добро одне одному і приносити Богові наше милосердя, яке самі отримали як дар» [34]. Ці слова є дуже актуальними і сьогодні. Бачимо, як святий Василій є справді одним із Отців соціальної доктрини Церкви.
Василій також нагадує нам, що для того щоб зберегти в собі любов до Бога і до людей, необхідна Пресвята Євхаристія – пожива для охрещених, здатна сповнювати нас новими силами, які походять із Хрещення [35]. Великою радістю є те, що ми можемо брати участь в Євхаристії [36], установленій для того щоб «постійно пам’ятати Того, Хто за нас помер і воскрес» [37]. Євхаристія, безмежний дар Божий, зберігає в кожному з нас пам’ять про Хрещення, даючи спроможність повноцінно й вірно жити благодаттю Хрещення. Тому святий єпископ рекомендує часто, навіть щодня, причащатися: «Причащатися щодня, приймаючи Пресвяте Тіло і Кров Христову, є добрим і корисним; бо Він [Христос] сам виразно говорить: “Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним” (Ів. 6,54). Хто ж тоді сумніватиметься, що постійне причащання не є запорукою повноти життя?» [38]. Одним словом, Євхаристія є необхідною нам, щоб прийняти справжнє життя – вічне життя [39].
Зрештою Василій, як і належить, цікавився і тією особливою частиною Божого народу, якою є молодь – майбутнє суспільства. Саме до неї він звернувся з промовою про те, як можна отримати користь від тодішньої поганської культури. З великою виваженістю і відкритістю він визнає, що в класичній грецькій і латинській літературі можна знайти приклади доброчесного життя. Ці приклади можуть бути корисними для молодих християн, які шукають правду та шлях праведного життя [40]. Тому з текстів класичних авторів потрібно брати те, що є корисним і суголосним правді: тільки так, ставлячись до них критично і з відкритістю – що є справжнім «розпізнаванням» – юнаки і дівчата зростають у свободі. Використовуючи відому метафору про бджіл, які збирають з квітів тільки те, що потрібно для меду, Василій рекомендує: «Коли усі інші вдовольняються тільки милим запахом або красою квітів, бджоли ж ще й мед збирають із них; так само із писань … можна скористати дещо для душі. Тож слід нам користуватися цими писаннями за прикладом бджіл. Вони не прилітають однаково до всіх квітів, ані не намагаються вибрати все геть дочиста з тих квітів, до яких прилетіли. Тільки те, що пригоже до їхньої роботи, те вони й беруть, а інше залишають. Ми також, коли хочемо бути мудрими, берімо з тих писань те, що пригоже для нас і згідне з правдою, а на все інше не зважаймо» [41]. Зокрема, Василій рекомендує молоді зростати в чеснотах: «Тоді як інші добра… переходять то сюди, то туди, неначе та виграшка в дитячій забаві, тільки чеснота, єдина з багатств, залишається й у житті, й після смерті» [42].
Дорогі брати і сестри, цей Отець Церкви з глибини віків звертається й до нас сьогодні, нагадуючи про важливі речі. Насамперед – про уважну, критичну й креативну участь у сучасному культурному житті. Далі – про соціальну відповідальність у наш час, який характеризується глобалізацією, де навіть географічно віддалені народи насправді стають нашими ближніми. Також він наголошує на значенні дружби з Христом – Богом із людським обличчям. І нарешті заохочує до пізнання та вдячності Богові-Творцеві, Отцеві всіх нас, адже лише відкрившись Богу, нашому спільному Небесному Отцеві, ми здатні збудувати справедливий і братерський світ.
Джерело: vatican.va
Переклад з італійської: редакція osbm.info
[1] Пор. Лист 223, 2.
[2] Пор. Моральні правила, 80,1
[3] Пор. Листи 2 і 22.
[4] Пор. ГРИГОРІЙ НАЗІЯНСЬКИЙ, Заупокійне слово на честь Василія, 43,29.
[5] Пор. Коротші правила, Передмова.
[6] Пор. Правила Ордену святого Бенедикта 73,5.
[7] Апостольський лист Patres Ecclesiae, 2.
[8] Пор. ГРИГОРІЙ НАЗІЯНСЬКИЙ, Заупокійне слово на честь Василія 43, 48-51.
[9] Пор. Лист 94.
[10] Пор. СОЗОМЕН, Історія Церкви, 6,34
[11] Sacrosanctum Concilium, 10.
[12] Пор. ГРИГОРІЙ НАЗІЯНСЬКИЙ, Заупокійне слово на честь Василія 43,34
[13] пор. ВАСИЛІЙ ВЕЛИКИЙ, Гомілії на псалми 1, 1-2.
[14] пор. Лист 9, 3; Лист 52, 1-3; Проти Евномія 1,20.
[15] Пор. Про Святого Духа.
[16] Пор. Листи 70 і 243.
[17] Пор. Про суд, 4.
[18] Пор. Там же, 1-3.
[19] Пор. Моральні правила 80, 11-20.
[20] Про Хрещення I, 2,9.
[21] Про віру 15,2.
[22] Анафора святого Василія Великого.
[23] ВАСИЛІЙ ВЕЛИКИЙ, Проти Евномія 1,14.
[24] Анафора святого Василія Великого.
[25] Пор. ВАСИЛІЙ ВЕЛИКИЙ, Гомілії на Псалми 48,8; Про Хрещення I, 2,17.
[26] Анафора святого Василія Великого.
[27] Пор. Гомілії на Псалми 48,8.
[28] Пор. Проповідь про милостиню і Про скупість.
[29] Лист 203, 3.
[30] Пор. Моральні правила 5, 2.
[31] Гомілія до багачів.
[32] Там же.
[33] Проповідь під час голоду і посухи.
[34] ГРИГОРІЙ НАЗІЯНСЬКИЙ, Заупокійне слово на честь Василія, 43,63.
[35] Пор. Про Хрещення І, 3,1
[36] Моральні правила 21,3.
[37] Моральні правила 80,22.
[38] Лист 93.
[39] Пор. Моральні правила 21.
[40] До молоді 3.
[41] До молоді 4.
[42] До молоді 5.
