Отець Йосафат Жан, ЧСВВ: ранні роки життя і покликання

Статтю підготовлено на основі доповіді, виголошеної під час Міжнародної наукової конференції «Моє служіння Україні», присвяченої о. Йосафату Жану ЧСВВ, що відбулася 29-30 листопада 2019 року у Львівському національному університеті імені Івана Франка.

Вступ

Постать отця Йосафата Жана, ЧСВВ, належить до тих яскравих прикладів міжкультурної та міжнаціональної співпраці, які відіграли важливу роль у становленні духовного й національного життя українського народу на початку ХХ століття. Француз за походженням, вихований у канадському середовищі, він став одним із тих західних католицьких діячів, які свідомо присвятили своє життя служінню українцям. Його життєвий шлях є свідченням того, як глибоке релігійне покликання, поєднане зі щирим зацікавленням долею іншого народу, може привести до самовідданої праці для духовного, культурного та національного розвитку цілої спільноти.

На зламі ХІХ-ХХ століть українська еміграція в Канаді швидко зростала, однак водночас відчувала гостру потребу в духовній опіці та збереженні власної церковної традиції. Саме в цьому контексті формується покликання Франсуа Жозефа Вікторієна Жана, який ще в молоді роки зацікавився життям українських переселенців. Його знайомство з українським середовищем, зустрічі з василіянами, а також безпосередній досвід перебування в Галичині визначили подальший напрямок його життя і служіння.

Метою цієї статті є висвітлення раннього періоду життя о. Йосафата Жана – від його народження та освіти до вступу до Василіянського Чину. Особлива увага приділяється обставинам формування його зацікавлення українцями, духовному покликанню до служіння серед них, а також тим подіям і контактам, які вплинули на його рішення змінити обряд і приєднатися до василіянської спільноти. Аналіз цього періоду дозволяє краще зрозуміти витоки його подальшої діяльності, яка згодом відіграла помітну роль у житті Української Греко-Католицької Церкви та української громади.

1. Історіографія та передумови дослідження постаті о. Йосафата Жана

Постать отця Йосафата Жана відома передусім у вузьких наукових колах України. Його ім’я фігурує в різних енциклопедичних виданнях, довідниках та наукових працях, зокрема тих, що стосуються періоду визвольних змагань українського народу 1917-1921 років. Серед дослідників, які зверталися до постаті о. Жана варто згадати пана Петра Шкраб’юка, який присвятив йому чимало сторінок у своїх книгах про Крехівський монастир («Крехів: дороги земні і небесні», Львів 2002) та історію монашого чину отців василіян («Монаший Чин Отців Василіян у національному житті України», Львів, 2005).

Сам о. Жан залишив після себе спогади, які він назвав «Моє служіння Україні» [1]. Дещо з цих споминів було видано в Едмонтоні 1953 року [2], опубліковано у «Світлі» (1955, 1967) [3, 4] та в історично-мемуарному збірнику «Бучач і Бучаччина» [5]. Пізніше підготовкою тексту до друку займався о. Атанасій Великий, який навіть опублікував окремі уривки з них у чотирьох випусках римського василіянського машинописного видання: №12 (1974-1975), №13 (1975-1976), №14 (1977-1978) і №15 (1979) [6]. Однак повного видання спогадів о. Великий так і не здійснив, хоча виконав значний обсяг підготовчої роботи. Відомий історик, професор Микола Чубатий, навіть написав до них вступ під назвою «Слово про українського патріота французького роду», який частинами публікувався у журналі «Світло» у 1972-1973 роках [11]. У 1990 році світ побачила книга англійською мовою про о. Йосафата Жана «A Turbulent Life: Biography of Josaphat Jean, O.S.B.M. (1885-1972)», авторства канадської дослідниці Зоні Кейван [13].

2. Походження та дитячі роки

Франсуа Жозеф Вікторієн Жан походив із давнього французького роду, представники якого ще в середині XVII століття переселилися до Квебеку – франкомовної провінції Канади. Він народився в селянській родині Едварда Жана (Édouard Jean; †1927) та Ельвіни Булянжер (Elvine Boulanger) у селі Сан-Фаб’єн (нині муніципалітет Рімускі-Нежет, адміністративний регіон Ба-Сен-Лоран, провінція Квебек, Канада) 19 березня 1885 року – у день святого Йосифа за латинським календарем.

Охрещений він був у день народження і отримав імена Франсуа Жозеф Вікторієн – на честь імператора Франца Йосифа І та королеви Вікторії. У родині він був сьомою дитиною з дванадцяти. Один із його братів, Аврелій (Орел), вступив до згромадження Клер де Сан-Віятор (Clercs de Saint-Viateur) і працював учителем глухонімих.

У 1890 році Жозеф почав навчатися в школі. Як сам пізніше писав у своїх спогадах, «хоч не був здібний, але був пильний і любив науку» [1, с. 3]. 31 травня 1895 року він прийняв перше Святе Причастя, а 30 червня того ж року – Святу Тайну Миропомазання від єпископа дієцезії Рімускі Андре Альберта Бле (1842-1919).

Після цього він навчався у колегії в місті Рімускі. У червні 1905 року отримав ступінь бакалавра (Bachelor of Letters), а в 1907 році – бакалавра наук і бакалавра мистецтв.

3. Зацікавлення українцями та формування покликання

17 листопада 1901 року від єпископа Еміля-Жозефа Леґаля (1849-1920) з провінції Альберта він уперше почув про українців – численних емігрантів у його єпархії, які належать до іншого обряду, але є добрими католиками і водночас не мають достатньо священників для духовної опіки.

У жовтні 1902 року до Канади прибули перші василіяни і сестри служебниці. У 1905 році його брат Аіме розповідав йому про українських переселенців у провінціях Альберта і Саскачеван. Він згадував: «Брат з великим захопленням оповідав нам про працьовитих, ощадних і дбайливих українців, які завзято перемагають усі труднощі канадської прерії» [1, с. 6]. У 1907 році він вступив до Великої семінарії в Рімускі.

Переломним моментом став день 11 листопада 1908 року. Того дня він отримав від редемпториста о. Ахіля Деляре (1868-1939) брошуру «Прямування до схизми і єресі», яка розповідала про діяльність різних релігійних рухів серед українців у Канаді. Наприкінці містився заклик до канадської молоді допомогти своїм братам по вірі. Після цього Жан написав листа до архиєпископа Аделяра Ланжевена (1855-1915) з проханням дозволити йому працювати серед українців у його архидієцезії. Оскільки між архиєпископом архидієцезії Сан-Боніфас у Манітобі згаданим Ланжевеном, і архиєпископом у Монреалі Полем Брюшезі (1855-1939) існував договір про навчання семінаристів у Монреалі, то в 1909 році він продовжив навчання у монреальській духовній семінарії.

4. Священство, знайомство з українським обрядом і подорож до Галичини

28 вересня 1909 року до семінарії Монреаля прибули студенти-василіяни Орест Кузів (1883-1915), Іларіон Дорош і Василій Ладика (1884-1956), майбутній другий єпископ для українців греко-католиків у Канаді. Між ними і Жаном зав’язалися дружні відносини. Він почав цікавитися українським обрядом і вивчати українську мову.

14 серпня 1910 року Жан був висвячений на священника, а 15 серпня відслужив свою першу Святу Літургію в рідній парафії.

6 вересня 1910 року під час Світового Євхаристійного конгресу він зустрівся з митрополитом Андреєм Шептицьким (1865-1944), який справив на нього велике враження.

17 вересня 1910 року разом з о. Дезіре Демаре він вирушив до Галичини. 17 жовтня вони прибули до Львова, де почали вивчати українську мову з професором Василем Щуратом (1871-1948). За якийсь час отці переїхали до Крехівського монастиря, а їхнім учителем став брат Олександр Питель. На той час у Крехові була доволі чисельна василіянська спільнота – 63 монахи: священники, студенти-схоластики, новики і брати-помічники. О. Жан мав добру нагоду приглянутися до василіянського життя і запізнатися з історією монастиря і Чину. Навесні до Крехівського монастиря приїздив о. Мішель Д’Ербіньї (1880-1957), єзуїт, пізніший єпископ в СРСР, який тоді досліджував різні історичні і літературні пам’ятки.

6 вересня 1911 року о. Жан змінив обряд і 10 вересня відслужив першу співану Літургію у Крехові.

Під час перебування в Галичині він багато подорожував, відвідав Гошів, Борислав, Дрогобич, Станиславів, де зустрічався з о. Єремією Ломницьким (1860-1916), а також з єпископом Григорієм Хомишиним (1867-1945), який справив на нього велике духовне враження. Про владику Григорія він написав у своїх спогадах: «Можу сказати, що в моїм житті я бачив двох святих: Пія Х-го і єпископа-мученика Хомишина. Він немов предвиджував своє мучеництво. Він сказав мені тоді: для спасення українського народу треба мученицької крови і треба других святих Йосафатів. Молюся щоденно про цю велику ласку мучеництва» [1, с. 26].

5. Подорожі Україною та вступ до Василіянського Чину

Перебуваючи в Галичині, 29 жовтня 1911 року о. Жан відвідав село Підлисся і Білу гору на Ювілей сторіччя від дня народження Маркіяна Шашкевича і взяв участь у відкритті величного пам’ятника у вигляді хреста на масивному гранітному постаменті. На початку листопада того ж року він переїхав до Лаврівського монастиря, де продовжував вивчати мову під керівництвом брата Гліба Кінаха. Там він познайомився з українськими патріотичними організаціями «Сокіл» і «Січ» та відвідував о. Данила Лепкого (1858-1912), відомого письменника та етнографа. Взимку він подорожував селами і скуповував старовинні рукописи та ікони.

У другій половині 1912 року був запланований від’їзд о. Жана до Канади. Перед поверненням він вирішив відвідати українські землі за Збручем – Велику Україну. Його подорож розпочалася у Львові, звідки він вирушив до Бучача. У цьому місті перебували двоє отців облятів, серед яких о. Филип Ру (1883-1962) – архітектор, який згодом спроєктував десятки українських церков у Канаді. Подальший маршрут пролягав через Улашківці та Михайлівку.

Свято Пасхи 7 квітня 1912 року о. Жан провів у селі Завалля над річкою Збруч. У Світлий понеділок разом з о. Виссаріоном Фідиком (1873-1941) він перейшов Збруч – тодішній кордон між Австро-Угорщиною та Російською імперією – і прибув до села Окопи, а згодом до села Ісаківці (тепер Кам’янець-Подільський район Хмельницької області).

У своїх спогадах він також згадує про пресвітерські свячення о. Йосифа Бали (1885-1974) – майбутнього секретаря єпископа Никити Будки, які уділив митрополит Андрей Шептицький. Під час перебування в краї о. Жан відвідав і єпископа Костянтина Чеховича (1847-1915) у Перемишлі, від якого отримав офіційний дозвіл скуповувати старовинні речі в церквах його єпархії.

9 травня 1912 року він відвідав Хирів, де містився відомий навчальний заклад єзуїтів. Згодом побував у Крехові на свято «літнього Миколая», де зробив спільну фотографію з о. Бонном і о. Демаре. Тоді Архиєрейську Літургію очолював владика Григорій Хомишин.

29 травня 1912 року о. Жан вирушив далі через карпатський перевал і відвідав село Ужок та довколишні населені пункти.

На початку червня 1912 року він повернувся до Канади через Краків, Відень, Мюнхен, Майнц, Кельн, Брюссель, Антверпен і Лондон. У Канаді він отримав призначення організатора й директора української місіонерської школи в Сифтоні (Манітоба). У грудні 1912 року до Канади прибув перший український греко-католицький єпископ Никита Будка (1877-1949).

У жовтні 1913 року о. Жан вдруге вирушив до Галичини, щоб вступити до новіціяту отців василіян у Крехові. Він прибув до монастиря 11 листопада 1913 року – напередодні празника святого Йосафата, і наступного дня, 12 листопада, був офіційно зарахований до кандидатів до ЧСВВ.

9 травня 1914 року він отримав монаший василіянський габіт і прийняв ім’я Йосафат – ім’я, під яким увійшов до історії Василіянського Чину, Української греко-католицької церкви та України…

Висновки

Ранні роки життя о. Йосафата Жана показують поступове формування його духовного та життєвого покликання, яке привело його до служіння українському народові. Народжений у франкоканадській родині та вихований у латинській католицькій традиції, він уже в юному віці виявляв зацікавлення долею українських емігрантів у Канаді. Вирішальним моментом стало його знайомство з проблемами духовної опіки над українцями, що спонукало його шукати можливості безпосередньо працювати серед них.

Навчання в семінарії, знайомство з василіянами, а також особисті контакти з визначними діячами Української греко-католицької церкви – зокрема митрополитом Андреєм Шептицьким та єпископом Григорієм Хомишиним – відіграли важливу роль у формуванні його світогляду. Перебування в Галичині, вивчення української мови, знайомство з культурою, церковною традицією та суспільним життям українців сприяли тому, що його зацікавлення переросло у свідомий вибір служити саме цьому народові.

Особливе значення в його житті мало рішення змінити обряд і приєднатися до Василіянського Чину. Прийняття 1914 року василіянського монашого габіту та чернечого імені Йосафат стало символічним підсумком попереднього етапу його життєвого шляху і водночас початком нової сторінки служіння. Саме під цим ім’ям він увійшов до історії Василіянського Чину, Української греко-католицької церкви та українського народу.

Таким чином ранній період життя о. Йосафата Жана демонструє, як особисте покликання, інтелектуальні пошуки та міжкультурні контакти можуть привести людину до глибокого духовного та історичного вибору. Його приклад є важливим свідченням того, що служіння українському народові в той час об’єднувало людей різного походження, які, попри відмінності в культурі чи національності, були готові присвятити своє життя спільній справі Церкви та народу.

Спогади о. Йосафата Жана, ЧСВВ та публікації про нього:

1. Archivio Generale dell’OSBM, Archivio storico, Settore 2: I membri dell’OSBM, Jean Giosafat, Scatola S. – Corrispondenza. “Moje služinnja Ukrajini” – о. Йосафат Ф.-Й. Жан, ЧСВВ, Моє служіння Україні. Автобіографічні спомини, ч. І (до 1947 року), машинопис (опрацювання о. Атанасія Великого, ЧСВВ), 342 с.

2. о. Йосафат Жан ЧСВВ, Моє служіння Україні. Реферат, виголошений у серії «Соціяльних Днів» БУК в Едмонтоні 2 березня 1953 р., Едмонтон 1953, 20 с.

3. о. Йосафат Жан, ЧСВВ, Моє служіння Україні (уривок зі споминів), в: Світло, лютень 1955, с. 37-39.

4. о. Йосафат Жан, ЧСВВ, Моя безпосередня зустріч з мощами св. Йосафата, в: Світло, травень 1967, с. 169-170.

5. о. Йосафат Жан ЧСВВ, Уривки з діярія, в: Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник, ред. колегія Михайло Островерха та інші, Ню Йорк – Лондон – Париж – Сидней – Торонто: НТШ, Український архів, 1972, с. 85-89.

6. Перші місяці війни 1914-1918 очами чужинця. Уривки зі споминів о. Й. Жана: «Моє служіння Україні», в: Василіянський Вісник, ч. 12 за 1974-75, с. 89-102; .ч. 13 за 1975-76, с. 41-48; ч. 14 за 1977-78, с. 85-92; ч. 15 за 1979, с. 97-102.

7. о. Орест Купранець, ЧСВВ, Людина ідеї і чину. В 75-ті роковини народження впр. о. Йосафата Жана ЧСВВ, в: Світло, лютень 1955, с. 15-17.

8. О. К., Святкування 70-річчя о. Йосафата Жана ЧСВВ, в: Світло, травень 1955, с. 17-19.

9. О. К, Відкриття українського музею й архіву оо. василіян, в: Світло, вересень 1957, с. 34-36.

10. Богдан Казимира, У 80-річчя о. д-ра Йосафата Жана, ЧСВВ, в: Світло, липень-серпень 1965, с. 311-312.

11. Проф. Микола Чубатий, Слово про українського патріота французького роду, в: Світло, листопад 1972, с. 381-382, грудень 1972, с. 417-418, січень 1973, с. 14-16, лютий 1973, с. 60-62, березень 1973, с. 103-104.

12. Андрій Веселовський, Світло, яке не згасає, в: Світло, травень 2002, с. 170-171.

13. Zonia Keywan, A Turbulent Life: Biography of Josaphat Jean, O.S.B.M (1885-1972), Verdun, Quebec: Clio Editions, 1990, 156 p.

Ієрмонах Єронім Грім, ЧСВВ