Василіяда: витоки християнської благодійності та соціального служіння

Вступ: соціальний контекст IV століття

IV століття в історії християнства позначене не лише богословськими дискусіями, а й бурхливим розвитком інституціалізованої благодійності. У цей період приватні особи та Церква почали створювати перші спеціалізовані заклади для допомоги вбогим і потребуючим. Серед найбільш відомих ініціатив того часу слід згадати шпиталь, відкритий Фабіолою в Римі, ксенодохій (притулок для подорожніх) Паммахія в Остії, а також аналогічні заклади у Вифлеємі та Севастії. Проте справжнім вінцем цієї діяльності став проект, реалізований у Каппадокії – «Василіяда». Це було майже місто для бідних і нужденних, засноване єпископом Василієм Великим (329-379) як відповідь на критичні соціальні умови та природні лиха в регіоні Анатолії. Цей комплекс став не лише притулком, а й важливою історичною пам’яткою, що функціонувала аж до часів правління імператора Юстиніана (482-565).

Життєвий шлях Василія Великого та формування його світогляду

Василій Кесарійський, згодом названий Великим і визнаний Вчителем Церкви, народився близько 329 року в Кесарії Каппадокійській (сьогодні місто Кайсері майже в центрі Туреччини). Він походив із видатної родини, де святість була традицією: його бабуся Макрина, батьки Василій та Емелія, брати Григорій Нісський і Петро Севастійський, а також сестра Макрина вшановуються як святі. Василій отримав надзвичайно високу освіту, навчаючись у Кесарії, Константинополі та Афінах у найкращих риторів і філософів свого часу – Лібанія (314-393) та Гімерія (315-386).

Після хрещення та подорожей Єгиптом, Палестиною і Сирією, де він вивчав досвід аскетичного життя, Василій заснував свій перший монаший осередок у Понті. Саме тут він розробив правила чернечого життя, які стали фундаментом східного монашества. Василій наголошував, що ченці повинні поєднувати молитву та вивчення Святого Письма з фізичною працею та послухом духовному наставникові. Його переконання, що християнська досконалість неможлива без служіння ближньому, згодом лягло в основу концепції «Василіяди».

Голод 368-369 років: каталізатор проекту

Безпосереднім поштовхом до створення масштабного благодійного центру стала катастрофічна посуха та голод у Кесарії в 368-369 роках. У цей важкий час Василій, тоді ще пресвітер, виявив надзвичайну мужність і організаторські здібності. Він відмовився покидати місто, щоб розділити страждання з паствою та особисто координувати розподіл харчів [1, p. 476].

Василій використовував усю силу своєї риторики, щоб спонукати заможних громадян до щедрості. Він гостро критикував «ненаситність» купців, які спекулювали зерном під час лиха. Григорій Назіянзький (329-390) порівнював діяльність Василія з біблійним Йосифом, який розумно керував ресурсами Єгипту. Василій відкрив безкоштовні їдальні, де сам працював, подаючи нужденним не лише «прості страви», а й «поживу Слова». Цей досвід довів необхідність створення постійної установи, яка могла б надавати систематичну допомогу [2, p. 441-442].

Заснування та структура «Василіяди»

Будівництво комплексу розпочалося близько 372 року, невдовзі після того, як Василій став єпископом Кесарії. Земельну ділянку для проекту подарував імператор Валент (328-378) під час свого візиту до міста. Місце для майбутнього комплексу було обрано за межами старої Кесарії, на відстані між першою і другою милею від давнього греко-римського міста [3, p. 75]. Назва «Василіяда» з’явилася пізніше, в працях історика Созомена (400-450), який описував це місце як «найславетніший притулок для бідних» [4, col. 1397-1398].

Згідно з листуванням Василія, зокрема з листа до губернатора Іллі (Лист 94), комплекс був спроектований як автономне містечко з чіткою структурою:

• центральна церква: «великий дім молитви», яка була духовним ядром усього поселення;

• житлові приміщення: навколо церкви розташовувалися будинки для священнослужителів. Були передбачені як «шляхетні» приміщення для керівництва, так і скромніші помешкання для духовенства;

• ксенодохії (готелі та притулки): спеціальні заклади для прийому іноземців, паломників та подорожніх.

• медичні корпуси та госпіталі: окремі будівлі для хворих, які потребували постійного догляду;

• майстерні: приміщення для практичної діяльності та ремесел, які уможливлювали самозабезпечення всього комплексу і покращували рівень життя мешканців;

• транспортна інфраструктура: комплекс мав власних в’ючних тварин для перевезення провізії та інших потреб [5, col. 487-488].

Місія: соціально орієнтоване чернецтво

«Василіяда» стала першою в християнському світі регулярно діючою благодійною організацією під егідою Церкви. Головною особливістю було те, що персоналом комплексу були ченці. Василій Великий переосмислив концепцію монашества: він вважав індивідуалістичний аскетизм (поширений тоді в Єгипті) потенційно безплідним. На його думку, самотнє життя суперечить закону любові, тому ченці мали реалізовувати свої чесноти через служіння іншим – лікування хворих, виховання сиріт та навчання молоді [6, p. 357-359].

Адміністрування та взаємодія з державою

Управління «Василіядою» було централізованим. Нагляд за діяльністю здійснював хорєпископ – помічник єпископа, який відповідав за організацію допомоги та розподіл ресурсів. Василій вів активну переписку з державними чиновниками, захищаючи права свого закладу. Він звертався до губернаторів і податківців з проханням про звільнення ченців і шпиталю від податків.

Аргументація Василія була глибоко гуманітарною: він стверджував, що ченці вже віддали своє майно бідним, а тіла – молитві, тож не мають чим сплачувати податки. На його переконання, влада має божественне походження лише тоді, коли служить спільному благу, захищає вдів і не відвертається від нужденних. Саме тому губернатор Ілля поставав для нього ідеалом правителя – як той, хто всіляко сприяв розвитку благодійності [6, p. 361-362].

Трансформація в ядро майбутнього міста

Сучасники захоплювалися «Василіядою». Григорій Назіянський називав її «новим містом» та «скарбницею благочестя», де багатство, звільнене від молі та злодіїв, перетворювалося на допомогу страждаючим. Григорій Нісський (335-394) порівнював брата з Мойсеєм, який збудував матеріальний «намет завіту» для свого народу [1, p. 480-481].

Історична доля «Василіяди» виявилася унікальною. У міру поступового занепаду старої Кесарії осередки життя дедалі більше зосереджувалися довкола комплексу, заснованого Василієм. У VI столітті, за правління імператора Юстиніана, навколо «Василіяди» звели нові міські мури, що перетворило її на головний центр поселення. Згодом ці укріплення лягли в основу османських фортифікацій. Так благодійний християнський комплекс фактично став ядром сучасного турецького міста Кайсері [2, p. 458-459].

Висновок

Святий Василій Великий заклав практичні основи соціальної доктрини Церкви. Створена ним «Василіяда» наочно засвідчила, що ідея добровільного убожества найкраще реалізується через активну любов до ближнього. Цей проект перетворив монастирі з ізольованих духовних осередків на центри соціальної допомоги, інтегровані в життя міста. Спадщина Василія живе не лише в його текстах, а й у самій архітектурі та історії міст, сформованих на фундаменті його милосердя.

ієромонах Єронім Грім, ЧСВВ

Список літератури:

1. Mario Girardi, Basilio di Cesarea: le coordinate scritturistiche della “Basiliade” in favore di poveri ed indigenti, in: Classica et Christiana, 9 (2014) 2, p. 459-483.

2. Brian E. Daley, Building a New City: The Cappadocian Fathers and the Rhetoric of Philantropy, in: Journal of Early Christian Studies, 7 (1999) 3, p. 431-461.

3. Susan R. Holman, The Hungry Are Dying: Beggars and Bishops in Roman Cappadocia, New York: Oxford University Press, 2001, 256 p.

4. Созомен, Церковна історія, PG 67, col. 843-1724. Про «Василіяду» Созомен згадує в контексті розповіді про каппадокійських монахів: «Серед тих монахів, про яких я довідався, що вони там жили, були вельми визначні особи: Леонтій, який згодом керував Церквою Анкіри, а також Прапідій, що вже в поважному віці у багатьох місцевостях виконував служіння єпископа. Він також був настоятелем Василіяди – надзвичайно відомого притулку для вбогих, збудованого єпископом Кесарії Василієм, від якого спочатку й отримав свою назву, і яку дотепер зберігає…».

5. Василій Великий, Листи, PG 32, col. 219-1112. Лист до губернатора Іллі був відповіддю на наклепи-скарги на Василія, які надходили до губернатора від недоброзичливців, зокрема від єпископів-аріян, після того, як той розпочав масштабне будівництво доброчинного комплексу. Український переклад наступного фрагменту з 94 листа див. у: Вибрані листи св. Василія Великого, пер. з грецької мови о. Сергій Фединяк, ЧСВВ, Серія: Українська духовна бібліотека, Нью-Йорк: Видавництво оо. Василіян, 1964, с. 135. «Чейже ніхто не скаже, що завдав шкоди громадському добру той, хто, вибудувавши великий дім молитви, здвигнув його нашому Богові! А помешкання довкруги нього: одне призначене для єпископа, інші ж, оподалік, розділені Господнім слугам – за чином. Із них спільна користь і для вас, начальників, і для тих, що товаришать вам. Далі ж, яку кривду чинимо, коли будуємо гостинниці для чужинців, що тудою подорожують і задля недуги потребують якоїсь опіки? Таким робом ми тільки встановляємо необхідну потіху: доглядачів хворих, лікарів, в’ючний скот та проводарів у дорозі. Для тих (зн., чужинців) необхідним було подбати про ремесла, чи то про ті, що конечні в житті, чи то про ті, що продумані, щоб гідно вести життя. А й інших відповідних домів треба було, щоб виконувати в них праці; вони бо всі разом – це на своєму місці оздоба для нашого начальника, похвала в доброму признанні, що належиться йому аж надто».

6. Stefania Scicolone, Basilio e la sua organizzazione dell’attività assistenziale a Cesarea, in: Civiltà Classica e Cristiana, 3 (1982) 1, p. 253-372.