Формування особистісної ідентичності богопосвячених осіб

Визначення терміну «ідентичність»

Розмірковуючи про формування особистої ідентичності богопосвячених осіб, найперше варто з’ясувати що саме означає термін «ідентичність»? Так-то, етимологія терміну «ідентичність» походить від середньовічного латинського слова identicus, що переходить до пізнішого identitas, і своєю чергою належить до займенника idem що означає «той самий», «такий самий». Однак значення даного терміну полягає не лише в тотожній подібності між двома людьми чи між двома речами, а й у їх характерності та індивідуальності, тобто в тому, що робить особу чи річ саме такою якою вона є[1].

Термін «ідентичність» охоплює різні динамічно інтегровані поняття, такі як поступовість і розвиток, стабільність і переміна, подібність і різноманітність, ідентифікація і диференціація, вірність традиціям і відкритість до інновацій, особистісне і соціальне дозрівання. Можна сказати, що у своїй суті «ідентичність» достатньо сформована тоді, коли особа буде готова прийняти власні переміни, коли вона достатньо зрозуміло презентує себе найперше перед самим собою, відтак у спільноті до якої належить, і ширше – в межах власного соціального середовища та культури[2].

Ідентичність людини – це поняття динамічне та змінне

Кожна людина повинна мати свою власну ідентичність або ж самоідентичність, яку вона усвідомлює та виражає у спілкуванні та стосунках з іншими людьми. Особистісна ідентичність є плодом власної історії людини, її індивідуальної пам’яті, але також безлічі взаємозв’язків та зустрічей з іншими людьми. У цьому сенсі мається на увазі ідентичність, яка не є статичною і наперед визначеною, але навпаки динамічною та змінною, що знаходиться у постійній трансформації та розвитку. Етапи людського дозрівання та періоди життя людини впливають на визначення її особистісної сфери, стимулюючи тон її розвитку або ж затримуючи її еволюційний темп.

Таким чином, завдання кожної людини є формувати та розвивати власну самоідентичність. Особистісна ідентичність людини не є чимось даним від початку, як дар отриманий при народженні, вона виражає комплексний і складний результат особистої історії, яка вибудовується впродовж життя, починаючи зі встановлення мережі міжособистісних відносин і множинних взаємодій з навколишнім середовищем, враховуючи також вплив культурних моделей та різний життєвий досвід. Тому, правду кажучи, особистісна ідентичність є вибором, але цей вибір зумовлений і є вибором завжди конкретної людини, тобто вибором у певній обмеженій дійсності, обставинах, менталітеті, культурі тощо, які доступні самій людині. У цьому сенсі особиста ідентичність окреслює людину, якою вона є на даному етапі свого життя.

Криза ідентичності в сучасному суспільстві

Підсумковий документ Конгресу про покликання до священства та богопосвяченого життя в Європі Нові покликання для нової Європи, опублікований у 1998 році, визначає модерну культуру як «плюралістичну та складну культуру, яка має тенденцію виховувати молодь із неповноцінною та слабкою ідентичністю»[3]. Подібне стверджує також підготовчий документ до Синоду Єпископів 2018 року зазначаючи, що в сучасному контексті мінливості та нестабільності «перехід до дорослого життя та побудова ідентичності вимагають дедалі більше переосмислення у виборі правильного шляху»[4]. Дане переосмислення та рефлексія стосуються найперше формаційних проєктів, планів виховання та навчання, які були б чутливі до конкретної особи. Тільки чутливість до внутрішнього світу особи дає можливість поставити в центрі формаційного процесу людину з її цінностями та недоліками, та зробити цей процес шляхом зростання та розвитку.

Оскільки особистісна ідентичність є центральною проблемою нинішнього суспільства[5], тому вона також стосується й богопосвячених осіб. У цьому контексті Папа Франциск закликає всіх богопосвячених уникати спокуси крокувати без «компаса» та без мети. Святіший Отець фактично стверджує, що коли богопосвячена особа втрачає свою ідентичність, вона стає «ні рибою, ні м’ясом». Така особа живе «з серцем, розділеним між Богом та світом». Вона забуває свою першу любов (пор. Одк. 2,4)[6]. Насправді коли богопосвячена особа втрачає власну ідентичність, яка стає нечіткою та розмитою, вона живе без орієнтира та ризикує заблукати. У цьому контексті можемо зрозуміти, наскільки важливою для богопосвяченої особи є чітка особистісна ідентичність і сильна церковна ідентифікація згідно з харизмою власного чернечого Інституту.

Однозначно, що окрім особистісного виміру ідентичність богопосвячених осіб має також спільнотову природу. Тобто вона завжди формується у відносинах та міжособових стосунках, а найперше в середовищі певної чернечої спільноти у якій проживає особа. Богопосвячені особи, які мешкають разом в одній спільноті, поступово встановлюють взаємозв’язок, який через взаємообмін дозволяє їм формувати як особисту ідентичність кожного, так і адекватну співпрацю всіх разом як одна спільнота. Братнє життя у спільноті та міжособистісні взаємовідносини у чернечих спільнотах, по суті, визначають процес дозрівання та розвитку, стаючи у такий спосіб великою можливістю індивідуального та спільнотового зростання.

Зв’язок між «посвяченням» та «місією»

Присутність богопосвячених осіб у житті Церкви та у світі важлива не тільки через те, що вони роблять, тобто через їхнє душпастирське служіння та апостольську діяльність, але насамперед через те, ким вони є та про що свідчать. Власне саме на цьому наголосив Папа Іван Павло ІІ під час зустрічі з богопосвяченими особами, кажучи що: «Найважливішим є не те, що роблять богопосвячені особи, а те, ким вони є, як особи посвячені Господеві»[7]. Ця заява Святішого Отця відповідає вченню Кодексу канонічного права, який зазначає що «апостолят усіх богопосвячених осіб полягає насамперед у їхньому свідченні богопосвяченого життя»[8].

Звичайно що душпастирська діяльність та місії є важливим завданням для кожної богопосвяченої особи, однак як навчає Папа Іван Павло ІІ в Апостольському повчанні Vita consacrata (1996 р.): можемо ствердити, що богопосвячена особа перебуває «на місії» вже завдяки свідченню особистого посвячення, згідно з харизмою власного чернечого Інституту[9]. Саме цей зв’язок між «посвяченням» та «місією» надає богопосвяченому життю його значення як знаку, що вже сам у собі є «пророцтвом». Власне саме цього й навчає Папа Франциск кажучи, що «пророцтво» є тією правдивою відповіддю на питання про сенс богопосвяченого життя та його автентичну присутність в Церкві та у світі[10].

Обидва виміри ідентичності: особистісний, який полягає в цілісному дозріванні та зростанні, та церковний, який реалізується в місії та апостоляті, знаходяться в самому центрі процесу формування, від якості якого власне й залежить постійність у покликанні самої богопосвяченої особи та ефективність її майбутньої місії.

Формування внутрішньої та зовнішньої цілісності особистості

Документ Конгрегації у справах Інститутів богопосвяченого життя і Товариств апостольського життя Potissimum institutioni (1990 р.), говорячи про формацію ідентичності богопосвячених осіб, навчає, що «основна мета формування полягає в тому, щоб дозволити кандидатам до чернечого життя та молодим ченцям спочатку відкрити, а потім прийняти та заглибитися в те, з чого складається ідентичність богопосвяченої особи. Тільки за цих умов людина, посвячена Богові, увійде у світ як виразний, плідний та вірний свідок Господа»[11].

У світлі даного твердження можемо побачити, що основна мета формаційного процесу містить три елементи, які в документі визначаються як «умови». Перший елемент полягає у відкритті власної ідентичності, тобто в усвідомленні її. Другий в її інтегральному прийнятті. І третій – у її поглибленні, що означає насамперед внутрішню та зовнішню цілісність богопосвяченої особи, а саме серце-розум та життя-поведінка.

Висновки

Таким чином можна підсумувати, що формування особистісної ідентичності богопосвяченої особи складається з процесу зростання та цілісного розвитку, який відбувається після того, як молода особа відповідає на Божий заклик і приймає своє покликання. У цьому процесі основне завдання формаційних структур і форматорів зокрема, полягає в тому, щоб запропонувати молодій особі цінності та чесноти, які допоможуть їй дедалі чіткіше визначати власну ідентичність як особи цілковито посвяченої на служіння Божій справі. Втім, коли Бог кличе людину до такої посвяти, Він також дає їй особливу благодать, щоби вона могла виконувати Його святу волю у своєму богопосвяченому житті.

о. Кипріян Зейкан, ЧСВВ

Упорядковано на основі наукової праці: «Formazione morale delle persone consacrate alla vita di comunione nel Magistero Pontificio recente».

---

[1] Пор. P. Clavier – E. Coccia, Lessico dei valori morali. Per cittadini di XXI secolo (G. Aleandri ed.), Armando, Roma 2008, 202.

[2] Пор. D. C. Pina, «Identità, cultura e vocazione/1, Percorsi di formazione e di riappropriazione», in Vita consacrata XXXIX/3 (2003) 264-265.

[3] Documento finale del Congresso sulle Vocazioni al Sacerdozio e alla Vita Consacrata in Europa, Nuove vocazioni per una nuova Europa (5-10.05.1997), Libreria Editrice Vaticana, Città del Vaticano 1998, n. 11.

[4] Sinodo dei Vescovi, XV Assemblea Generale Ordinaria «I giovani, la fede e il discernimento vocazionale», Documento preparatorio, Città del Vaticano 2016, n. 3.

[5] Ідентичність була проблемою вже у часи мислителів Стародавньої Греції. Заклик «пізнай самого себе» виражає не що інше, як усе вчення стародавніх філософів. Також для сучасної людини нелегко осягнути те, з чого можна було би розпізнати свою особисту ідентичність, моральну, духовну, інтелектуальну тощо. (пор. P. Clavier – E. Coccia, Lessico dei valori morali. Per cittadini di XXI secolo (G. Aleandri ed.), Armando, Roma 2008, 203).

[6] Пор. Francesco, Incontro di preghiera con il clero, i religiosi, le religiose e i seminaristi, Il Cairo (29.04.2017), in https://www.vatican.va/content/francesco/it/speeches/2017/april/docu-ments/papa-francesco_20170429_egitto-clero.pdf [accesso: 06.12.2021].

[7] Giovanni Paolo II, Messaggio ai partecipanti alla sessione plenaria della Sacra Congregazione per i Religiosi e gli Istituti Secolari (07.03.1980), in Insegnamenti di Giovanni Paolo II, III/1 (1980) 527-533, n. 2.

[8] Codice di Diritto Canonico. Testo ufficiale, Città Nuova, Roma 1983, Can. 673.

[9] Пор. Giovanni Paolo II, Vita consecrata, Esortazione apostolica post-sinodale circa la vita consacrata e la sua missione nella Chiesa e nel mondo (25.03.1996), in AAS 88 (1996), 377-486, n. 72.

[10] Francesco, Lettera apostolica a tutti i consacrati in occasione dell’anno della vita consacrata, II n. 2, in EV 30, 1222-1237.

[11] Congregazione per gli Istituti di vita consacrata e le società di vita apostolica, Potissimum institutioni, Direttive sulla formazione negli Istituti religiosi (02.02.1990), in EdVC, 2812-2902, n. 6.