У Римі вшанували пам’ять святого Йосафата

11-12 листопада 2026 року Божого у Римі відзначили літургійний спомин святого священномученика Йосафата, архиєпископа Полоцького. Основними осередками науково-культурних і літургійних подій стали Головний осідок Василіянського Чину Святого Йосафата, Папська базиліка святого Петра у Ватикані, де спочивають мощі священномученика, та Папська українська колегія, яка носить його ім’я.

Презентація наукового видання про святого Йосафата

У середу, 11 листопада, напередодні дня пам’яті священномученика, у Папській українській колегії святого Йосафата презентували наукове видання «The Making and Remembering of Saint Josaphat Kuntsevych, 17th–20th Century» («Формування образу святого Йосафата Кунцевича та пам’ять про нього у XVII–XX століттях»). Захід організували Папська українська колегія святого Йосафата, Василіянський Чин Святого Йосафата, дослідницька програма «Київське християнство» Українського католицького університету та історичний факультет Вільнюського університету.

У книзі, що вийшла у видавництві Вільнюського університету, зібрано 22 унікальні наукові розвідки. Уперше їх представили під час міжнародних наукових конференцій 2023 року, присвячених 400-літтю мученицької смерті святого Йосафата, які відбулися у Вільнюському університеті (13-14 жовтня) та в Папському Східному інституті у Римі (13-14 листопада).

На початку презентації до присутніх звернувся Генеральний настоятель Василіянського Чину Святого Йосафата о. Роберт Лисейко. Він зазначив, що в основі видання – праці науковців, які допомагають відкрити щедрі плоди віри та служіння священномученика Йосафата для сьогодення. Отець Протоархимандрит вказав на церковний вимір служіння святого, який полягає і в його зусиллях задля єдності з Христом, і у сприянні єдності між християнами. Окрім того, що спадщина святого Йосафата об’єднує чотири народи (український, литовський, білоруський і польський), вона виходить за межі національного виміру, адже йдеться про першість християнських цінностей, які лежать в основі ідентичності всієї Європи.

Далі з вітальним словом виступив надзвичайний та повноважний посол України при Святому Престолі пан Андрій Юраш. Він наголосив на багатовекторному єднальному вимірі спадщини святого Йосафата, що є знаком Божого благословення і Його чудесної дії в Церкві та традиціях народів.

Цю думку у своєму вітальному слові продовжила пані Сіґіта Маслаускайте-Мажилене, надзвичайний і повноважний Посол Литовської Республіки при Святому Престолі. За її словами, сьогодні спадщина святого Йосафата є живою, адже Отці Василіяни продовжують своїм життям свідчити його подвиг, зокрема у Римі. Вона пригадала чимало культурних та наукових подій, присвячених священномученику в Ювілейний рік його мученицької смерті, які вкотре підтвердили його святість та глибоке значення для сучасності. Також пані-посол звернула увагу на духовний вимір – можливість молитися у Вічному місті перед мощами святого Йосафата, що зберігаються у Папській базиліці святого Петра. Зокрема, у час війни в Україні молитва за посередництвом святого Йосафата є надзвичайно цінною, оскільки її світло здатне розсіяти темряву сьогодення, даруючи надію на мир і світле майбутнє.

Опісля відбулося обговорення наукового доробку видання, зміст якого представили співредактори книги – Сальвіюс Кулявічюс із Вільнюського університету та Іван Альмес з Українського католицького університету. У книзі автори досліджують, як у XVII–XX століттях формувався образ святого Йосафата Кунцевича та як зберігалася й передавалася пам’ять про нього. Зустріч модерував о. д-р Даниїл Ґаладза, професор Папського східного інституту. Доповідачі розповіли про унікальні відкриття науковців та окреслили географію культу святого Йосафата. Наприклад, у XVII столітті цей культ проник до Іспанії, а в наступному столітті – до Латинської Америки, про що свідчить тогочасна ікона святого, знайдена в Мексиці. Не обійшлося і без протидії зі сторони російської окупаційної влади, яка вдавалася до методу підміни. Зокрема, у Полоцьку – архиєпископському осідку священномученика – його вшанування замінили на культ святої Єфросинії Полоцької. А в Почаївському василіянському монастирі православні ченці, які оселилися там, хоч спочатку і залишили фрески з образом святого Йосафата, проте стерли його ім’я, підписавши, що це святий Миколай.

До презентації долучилися автори праць, опублікованих у збірнику – о. Єронім Грім, ЧСВВ, та Лоран Татаренко з Варшавського університету. Зокрема, о. Єронім окреслив шлях до канонізації святого Йосафата. У своєму виступі він представив як яскравих подвижників та постуляторів канонізації, так і недоброзичливців з боку Москви. Останні навмисне поширювали наклепи у європейській проросійській пресі та у виданнях москофільського рузу в Греко-Католицькій Церкві, намагаючись завадити проголошенню його святим Католицької Церкви. Опісля о. Єронім розповів про саму церемонію канонізації та подальші святкування в Римі, його околицях і в Галичині.

Завершилася презентація книги жвавою дискусією, під час якої учасники обговорили феномен унікальності святого Йосафата як мученика за єдність із Католицькою Церквою, інші унійні змагання, а також канонічно-мистецькі особливості зображень цього Апостола єдності.

Літургійні моління

Увечері 11 листопада як у Папській українській колегії, так і в Головному осідку Чину Святого Василія Великого відслужили урочисту Вечірню з Литією з нагоди свята святого священномученика Йосафата. У Римському монастирі моління очолив о. Протоархимандрит Роберт Лисейко, ЧСВВ. Окрім спільноти Головного осідку, що розташований на Авентині, до молитви долучилися чернечі спільноти цього історичного пагорба – одного з семи пагорбів Рима.

Уже кілька років поспіль богопосвячені особи, які, за винятком Сестер Чину Святого Василія Великого, належать до латинського обряду, з радістю збираються на спільну молитву у свято священномученика Йосафата. Це добра нагода для плекання братерства, а також спільного вшанування святого, якого прославляє вся Католицька Церква.

12 листопада – у самий день свята – відбулася урочиста Божественна Літургія на гробі святого Йосафата у Папській базиліці святого Петра у Ватикані. Богослужіння очолив владика Григорій Комар, Апостольський адміністратор для Апостольського екзархату для українців візантійського обряду в Італії.

З ним співслужили владика Іриней Білик, ЧСВВ, канонік Папської базиліки Santa Maria Maggiore в Римі; о. Роберт Лисейко, ЧСВВ, протоархимандрит Василіянського Чину Святого Йосафата; працівники Дикастерії для Східних Церков та інших структур Римської курії; священнослужителі Апостольського екзархату в Італії; ієромонахи з Головного осідку Василіянського Чину, а також священнослужителі Папської української колегії святого Йосафата. У моліннях взяли участь Надзвичайні та Повноважні посли України та Литовської Республіки при Святому Престолі, богопосвячені особи латинського та візантійського обрядів, а також численні вірні.

Один зі священнослужителів – о. Антоній Бліхарський, ЧСВВ – поділився роздумами про гомілію владики Григорія, у якій йшлося передусім про любов святого Йосафата. Зокрема, Архиєрей зазначив, що священномученик, якого вбили у Вітебську, дивився на своїх мучителів не як на ворогів, а як на власних духовних дітей і братів. Він прийняв смерть через нерозуміння людьми того великого діла, якому присвятив своє життя та служіння і за яке пролив мученицьку кров. Така постава суголосна літургійному євангельському уривку, де Ісус Христос постає як Добрий Пастир, до Якого святий Йосафат усіма силами прагнув уподібнитися аж до самої смерті. Владика наголосив, що головною рушійною силою єдності є любов. Саме з великою любов’ю святий Йосафат звертався до людей, щоб привести їх до правдивого Христового стада, та закликав творити єдність там, де кожен перебуває, – у своїх спільнотах, громадах і родинах.

Після Божественної Літургії о. Протоархимандрит подякував владикам, співслужителям та всім присутнім вірним за спільну молитву. Він зазначив, що святий Йосафат, який усе своє життя трудився й віддав себе за єдність, і сьогодні заступається перед Богом за єдність і мир.

На завершення присутні спільно помолилися духовний гімн України «Боже великий, єдиний» та заспівали пісню до святого священномученика Йосафата.