Слово кардинала Курта Коха під час відкриття виставки «Щоб усі були одно»

20 жовтня 2023 року Божого кардинал Курт Кох, префект Дикастерії сприяння єдності християн звернувся до присутніх у Папському Григоріанському університеті Рима з нагоди відкриття виставки «Щоб усі були одно» (Ів. 17,21), присвяченої святому священномученику Йосафату. Публікуємо український переклад його вітального слова.

“Я радий вітати вас на відкритті виставки під назвою «Щоб усі були одно» з нагоди 400-ліття мученицької смерті святого Йосафата, життя і діяльність якого пов’язує між собою багато країн, зокрема, Україну, Литву, Польщу та Білорусь.

Святий Йосафат народився на території сучасної України у 1580 році в сім’ї православних батьків, але ще юнаком переїхав до Вільнюса (Литва), де його прийняли до Греко-Католицької Церкви. Він вступив до монастиря Пресвятої Трійці, а згодом заснував Чин святого Василія Великого. Коли у 1618 році його призначили архиєпископом Полоцьким, він поставив своє життя передусім на служіння єдності Церкви, у сопричасті з Римським Престолом. Це викликало гнів його опонентів, аж до того, що 12 листопада 1623 року він був вбитий противниками унії у Вітебську (сучасна Білорусь), під час одного зі своїх візитів. У 1867 році святий Йосафат був канонізований як перший представник Східної Церкви, що перебувала в сопричасті з Римом і з мучениками за єдність.

Святий Йосафат присвятив своє життя служінню єдності між Православною та Католицькою Церквами. Однак за своє палке прагнення до відновлення єдності йому довелося заплатити власним життям, зазнавши смерті з рук православних. У цьому і є справжня трагедія його мучеництва, яка, на жаль, повторюється сьогодні у відмінних обставинах, як от в Україні – в жахливій і безглуздій агресивній війні Росії, де знову християни вбивають інших християн, ба більше, православні християни вбивають своїх одновірців. У цьому можемо побачити жахливе викривлення сприйняття християнського мучеництва, адже в сучасному світі ми покликані і зобов’язані навпаки – бачити в мучениках найяскравіше свідчення християнської єдності. Ось чому Папа Іван Павло ІІ говорив про екуменізм мучеників і чому Папа Франциск підкреслює, що екуменізм крові є найпереконливішим знаком екуменізму сьогодні.

Це показує нам, що сьогодні ми живемо в дуже відмінній ситуації, ніж за часів мучеництва святого Йосафата, в ситуації, коли християнство знову стало Церквою мучеників. Християнська віра насправді є найбільш переслідуваною релігією в сучасному світі. Сьогодні є навіть більше мучеників, ніж під час переслідувань християн у перших століттях. Мучеництво є спільним досвідом християнства в сучасному світі, де всі Церкви і церковні спільноти мають своїх мучеників. Насправді християн сьогодні переслідують не за те, що вони належать до певної християнської конфесії, не за те, що вони православні чи католики, лютерани чи англікани, а за те, що вони є християнами. Мучеництво сьогодні є екуменічним і ми повинні говорити про справжній екуменізм мучеників. У ньому ми вже можемо відчути фундаментальну єдність між нами, християнами, і сподіватися, що мученики християнства допоможуть відновити повну єдність, поки ми, християни на землі, все ще перебуваємо в недосконалому сопричасті одні з одними. Мученики в небесному світі вже живуть єдністю віри, заснованої в Ісусі Христі.

Хоча мученицька смерть святого Йосафата відбулася в дуже відмінних обставинах, ми можемо бачити в ньому те, що він все своє життя і діяльність поставив на служіння єдності між християнами та справедливо був канонізований як мученик за єдність. В ньому ми можемо побачити передчуття екуменізму мучеників, за яке ми повинні бути вдячні, але яке також містить великий виклик, виражений Папою Франциском у цій знаменній фразі: «Якщо ворог єднає нас у смерті, то хто ми такі, щоб розділятись між собою в житті?» (Промова до учасників руху “Віднова у Святому Дусі”, 3 липня 2015). Чи не соромно нам, коли гонителі християн часто мають краще екуменічне бачення, ніж ми, християни, знаючи, що ми глибоко єдині одні з одними, оскільки страждання багатьох християн у сучасному світі становлять спільний досвід. Екуменізм мучеників і наша християнська кайрологічна відповідальність сьогодні повинна бути реалізована в екуменічному сопричасті. Мученицька смерть святого Йосафата пригадує нам про це.

Водночас, це повертає нас до усвідомлення християнської віри, того, що мучеництво було частиною природи і місії Церкви від початків її заснування. Церковні мученики не є маргінальним явищем, але знаходяться в самому серці Церкви. Вже рання Церква була переконана, що кров мучеників є насінням нових християн, як про це висловився християнський письменник Тертуліан: «Sanguis Martyrum, semen Christianorum». У цьому глибинному сенсі мучеництво є найвищою формою християнського свідчення, оскільки мученики не є самотніми, лише свідками слів, але й діл, та по праву зараховуються до найбільш достовірних свідків віри. Мучеництво, як підкреслив Другий Ватиканський Собор у документі Lumen Gentium, є найвищим актом християнської любові, «бо в ньому учень уподібнюється Вчителеві, Який добровільно прийняв смерть задля спасіння світу, аж до пролиття власної крові» (LG, 42).

Ми, християни, маємо всі підстави бути вдячними за свідчення мучеників і вшановувати їх у нашій християнській спільноті. 400-ліття мученицької смерті святого Йосафата є чудовим способом зберегти живим у нашій пам’яті його свідчення віри, а також заохотити нас до достовірного свідчення істини та краси нашої віри й до палкого пошуку єдності всіх християн. Життя і діяльність святого Йосафата показують нам, що слідування за Ісусом Христом, навіть сьогодні може включати мучеництво, яке є найвищим свідченням любові та сопричастя. У тому, що ми, християни, завжди свідомі цього, я також вбачаю важливе значення виставки, яку ми сьогодні відкриваємо, і яка має багатообіцяючу назву «Щоб усі були одно». Я дякую організаторам виставки та її патронам за цю цінну ініціативу і сподіваюся, що вона приверне багато вдячних і уважних відвідувачів”.