Паломництво надії: празник святих апостолів Петра і Павла в Мондері

Щороку вірні Едмонтонської єпархії збираються, щоб урочисто й радісно вшанувати свято святих верховних апостолів Петра і Павла – стовпів Христової Церкви і покровителів парафії й монастиря Отців Василіян в Мондері. Цього року святкування, яке відбувалося 21-22 червня, набуло особливого значення, адже відзначався не лише Празник, а й святкування на єпархіальному рівні Ювілейного Року – це був час паломництва, відновлення та євхаристійної благодаті.

Суботній вечір: Вечірня з Литією. Святкування розпочалося в суботу, 21 червня, Вечірнею о 17:00, яка була відслужена в історичній каплиці святих апостолів Петра і Павла, з якої перші Отці Василіяни в Канаді розпочали своє апостольське служіння. Присутність василіянських місіонерів була відчутною, коли ми молилися псалмами, слухали читання Святого Письма та древні молитви Церкви – стихири – у тому самому святому місці, де молилися наші предки.

Богослужіння Вечірні стало початком нашого духовного оновлення. Відлуння Святого Письма та голос Церкви пригадали нам дві глибокі правди, проголошені дияконом Кирилом Кеннеді. Перша: «Ми – спадщина Божа, але повинні співпрацювати з благодаттю».Ця глибока істина пригадує нам, що ми належимо Богові не лише як його створіння, а як його улюблена спадщина. Але ця гідність не є автоматичною. Благодать Божа дарується вільно, та потребує нашої відповіді й співпраці. Через молитву, покаяння та чеснотливе життя ми співпрацюємо з благодаттю Божою дозволяючи їй нас перемінювати. Як спадкоємець повинен бути готовим прийняти спадщину, так і ми маємо жити так, щоб бути достойними дару належності Богові. Друга правда: «Послух і надія нерозривно пов’язані».Надія – це не пустий оптимізм, а впевнена довіра в Божу вірність. Але ця довіра повинна проявлятись у нашій слухняності. Коли слухаємося Бога навіть у труднощах, то засвідчуємо нашу надію. Послух доводить, що ми віримо Божій волі більше, ніж своїм бажанням. Надія оживляє послух, а послух підтверджує надію.

Ці роздуми стали міцною духовною опорою в сотеріологічній (спасительній) реальності Церкви: ми були відкуплені Кров’ю Христа – правдою, яку не лише потрібно пам’ятати, а й переживати щоденно.

Неділя вранці: Процесійна хода та Архиєрейська Літургія. У неділю, 22 червня, ранок розпочався урочистою процесією о 9:45 від храму до історичної ґроти. На сонці майоріли прапори, блистіли хоругви, а в молитовному русі ступали: Союз Українок (UCWLC), Лицарі Колумба, Діти Марії, молодь, вівтарники, духовенство та вірні. В центрі процесії знаходилась чудотворна ікона Матері Божої з Гошева, яка цього року мандрує парафіями Едмонтонської єпархії. Її тиха материнська присутність супроводжувала кожного, хто ніс свої прохання й болі.

Біля ґроти була відслужена Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолив владика Давид Мотюк, єпарх Едмонтонський. У своїй проповіді він тепло привітав усіх паломників, розкриваючи, на основі Євхаристії, значення свята в контексті Ювілейного року. «Ми сьогодні не просто спостерігачі Святої Тайни, але запрошені гості на Божественну трапезу – Святу Євхаристію, Тіло і Кров нашого Господа Ісуса Христа». Він поставив запитання: Що таке паломництво? Хто є паломником? І відповів з простотою: «Ми всі є паломниками в дорозі до неба, нашого справжнього дому. Наше покликання – святість, і Євхаристія – це пожива в дорозі».

Його слова перегукувалися з древнім літургійним текстом: «Надприродний хліб, якого ангели бажають побачити, урочисто виставляється на престолі й подається людям як пожива». Яке це велике чудо! Те, на що ангели лише споглядають з трепетом, ми приймаємо з любов’ю. Владика нагадав: в кожній Літургії небо торкається землі, і ми, хоч грішні й слабкі, стаємо достойними – не через свої заслуги, а через милосердя Христа.

Два стовпи Церкви і два вірні священники – святі апостоли Петро і Павло, яких ми вшановували, були першими, хто справді трудився для спасіння людства, проповідуючи Добру Новину. Вони нагадують, що Церква будується не лише на істині, а на жертовній любові тих, яких Господь посилає.

Під час Літургії ми також вшанували та молились за двох наших ювілярів: о. Боніфатія Малованого, ЧСВВ і о. Ісидора Дзядика, ЧСВВ, які святкують 65 років священичого служіння. Роки їхнього вірного служіння – в радості й випробуваннях, у молитві й Святих Тайнах – є потужним свідченням Божої благодаті, яка діє в людських серцях. Їхнє священиче свідчення надихає всіх нас. Як писав апостол Павло до ранньої Церкви:«Надія не засоромлює». Ці священники засвідчили, що з витривалістю, довірою до Христа і вірністю Церкві Божа обітниця справджується.

Підсумок і подяка. На завершення Літургії владика Давид уділив повний відпуст усім присутнім – видимий знак невидимих духовних дарів, що зливалися на всіх у цю святу урочистість. Своєю черго о. Дам’ян Дутка, ЧСВВ, Протоігумен Провінції Пресвятого Серця Ісусового в Канаді, сердечно подякував владиці Давиду, привітав усіх паломників і висловив щиру вдячність численним єпархіальним організаціям, які долучилися до святкування. Особлива подяка пролунала для хору церкви святого Василія, чия співоча молитва звеличила красу Літургії й піднесла наші серця до Бога.

Після Літургії усі були запрошені до святкової трапези, що стала продовженням євхаристійної спільноти – цього разу навколо братньої вечері.

Нехай заступництво святих апостолів Петра і Павла, молитви Пресвятої Богородиці з Гошева, та реальна присутність Христа у Святій Євхаристії супроводжують кожного з нас у паломництві до вічного Небесного Царства.

о. Гавриїл Габер, ЧСВВ