Минуле і сьогодення: брати-студенти Брюховицької семінарії презентують виставу про св. Йосафата

Цього року Католицька Церква по-особливому згадує і почитає святого священномученика Йосафата Кунцевича. З огляду на це, Василіянський Чин святого Йосафата організовує різноманітні заходи на честь святого. Василіянський інститут філософсько-богословських студій ім. Йосифа Велямина Рутського в Брюховичах також долучився до цього процесу, розробивши, зокрема, постановку вистави про життя і діяльність святого Йосафата.

Над сценарієм працював студент ІІІ курсу бр. Серафим Боюк ЧСВВ, а в постановці братам допомагав режисер і актор Дмитро Бартков. Прем’єра вистави припала на 10 червня – завершення навчального року в нашому інституті.

В центрі сюжету – дві особи, два часи, два життя, які тісно переплітаються. Починається все з розмови сучасного хлопця Василя з мамою в кухні. Хлопець постійно «залипає» в телефоні й ніщо інше його не цікавить, тим паче церква. Мама марно старається привчити сина до церкви і молитви, бо він вже все знає з Вікіпедії. Однак матір не здається і розповідає сину про місії монахів василіян, що прибувають до них з мощами святого Йосафата та духовними науками. Ледь-ледь мама вмовила сина піти наступного дня до храму. Василь засидівся за телефоном і так заснув біля тарілки з борщем.

Прокинувшись, хлопець потрапляє в XVI століття і зустрічається з ще малим хлопцем Іваном, якого батьки віддають на навчання до купця Якинта у Вільно. Його серце не лежить до купецької справи, він більше хоче молитись, однак слухається батьків і їде з Якинтом.

Наступна зустріч Василя з Іваном відбулась вже у Вільно. Іван Кунцевич навчається купецькій справі, але після розмови з Василем вирішує здійснити свою мрію і йде в монастир, беручи ім’я Йосафат. Там він живе не як усі: допізна молиться, читає Святе Письмо, бичує себе і молиться за святе з’єднання. Вже будучи в монастирі він зустрівся з Велямином Рутським, якого заохотив до життя в богопосвяченому стані. Згодом разом розпочинають діло покращення монашого і загальноцерковного життя своєї батьківщини. Вони об’єднують кілька монастирів у Чин святого Василія Великого і Йосиф Велямин Рутський просить Йосафата стати архимандритом.

Василь перебуває при всіх цих подіях і спілкується з Йосафатом. Лише він бачить хлопця. Василь не розуміє, чому Йосафат такий слухняний батькам, Якинту, Рутському, а особливо Богові. Він звик жити в своє задоволення, тож дії Йосафата не вкладаються в його голові; все це спонукає його до роздумів. Перебування зі святим Йосафатом упродовж його різноманітних життєвих подій завершується мученицькою смертю, де святий священномученик помирає зі словами: «За святу єдність…».

Відтак події переходять знову в 2023 рік. Василь прокидається від жаху. Смерть Йосафата – останній його спогад. В кімнату заходить мама, а Василь намагається зрозуміти та переосмислити все те, що з ним сталось. Таким чином, переплітаючи події сучасного і минулого у виставі реалізовуються дві мети: опис постаті святого Йосафата та історія переміни сучасного підлітка.

Повідомив бр. Йосиф Сенів, ЧСВВ