Святий Василій Великий про створення людини на образ і подобу Божу

Вступ

Людина в усі часи була об’єктом глибоких роздумів у різних народів і культурах. Над її природою та покликанням замислювалися як філософи, так і богослови, адже в цих пошуках ідеться про того, хто роздумує, – про людину. Церква завжди бачила в людині вершину Божого творіння. Яскравим свідченням такого погляду є вчення святого Отця Церкви IV століття Василія Великого – архиєпископа Кесарії Каппадокійської та основоположника спільнотного монашого життя. Його роздуми про людину особливо виразно представлені в таких творах, як «Гексамерон», а також у «Першій гомілії: сотворення людини на образ і подобу» і «Другій гомілії: про людину».

Твір святого Василія Великого «Гексамерон» – це серія проповідей, що складається з дев’яти бесід (гомілій), присвячених розповіді про шість днів сотворення світу. Саме звідси походить грецька назва «Εξάμερον», що українською перекладається як «Шестиднев» або «Шестиднів’я». У виданні серії «Sources Chrétiennes» зазначається, що ці проповіді були виголошені в час посту перед численною аудиторією, серед якої були як прості слухачі, так і освічені люди. Метою проповідника було дослідити будову світу та запропонувати слухачам споглядання всесвіту, яке бере свій початок не в людських, «профанних» ученнях, а в Божій мудрості [1]. Дослідник Домінґо Крпан вказує, що ці гомілії святий Василій Великий виголошував саме у дні Великого посту, перед Великоднем, по одній або дві проповіді на день [2]. У своїх бесідах святий Василій спирається на біблійну розповідь про шість днів творіння зі Святого Письма, зокрема з книги Буття (Бут. 1, 1-26). У гоміліях докладно пояснюється сотворення всесвіту, навколишнього світу і живих істот. Тема створення людини лише частково порушується в дев’ятій, останній бесіді, яка присвячена створенню тварин, де розповідь наче зупиняється, хоча сам автор зазначає, що в наступних бесідах має йтися про образ і подобу Божу в людині [3].

Детальна розповідь про створення людини міститься у «Першій гомілії: сотворення людини на образ і подобу» і «Другій гомілії: про людину», які, на думку деяких дослідників, виголошені пізніше, відповідають десятій і одинадцятій проповіді «Гексемерону» [4] та ґрунтуються на основі двох біблійних розповідей про створення людини (пор. Бут. 1, 26-29; Бут. 2, 7-8). Знавці святого Василія також висувають припущення про особливості появи цих гомілій і згадують інші його бесіди про створення людини [5].

Людина як Образ Божий і вінець сотворіння

У проповідях святий Василій Великий аналізує, як Бог творить людину. У словах: «Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу…» (Бут. 1, 26) можна розрізнити дію «духовну», виражену за допомогою грецького дієслова ποιέω («створюю»), а у словах: «Тоді Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху…» (Бут. 2,7), через дієслово πλάσσω («виліплюю») виражена «матеріальна» дія [6]. Тому, слідуючи святому Василію, перший творчий акт, духовний, стосується душі, а другий, акт матеріальний, відноситься до тілесної сфери, до тіла. «Дехто вже зауважив, що для тіла вжито дієслово “ліпити” (επλασεν), а для душі – “створити”» (εποιησεν). Це розрізнення цілком відповідає істині, – пише святий Василій. – Адже коли говориться: “Cотворив Бог людину на свій образ”, використовується дієслово “створив”; коли ж пояснюється те, що стосується фізичної сутності (υποστασεος), використовується дієслово “виліпив”. Псалмоспівець повчив нас, у чому полягає різниця між створенням і ліпленням: “Руки твої сотворили мене і виліпили (επλασεν) мене” (Пс. 118, 73). Бог створив внутрішню людину і виліпив зовнішню людину. Адже ліплення властиве глині, а створення – створеному за образом. Тому тіло було виліплене, а душа створена» [7].

Людину створив сам Господь у Пресвятій Трійці (Бут. 1, 26) «на образ і подобу» (грецькою мовою – «κατ’ εἰκόνα καὶ ὁμοίωσιν»). Святий Василій Великий розрізняє поняття «образ» і «подоба». У Першій гомілії він зазначає: «Ми не маємо буття за образом на подобу тіла. Чуттєва форма належить до тлінного тіла. Нетлінне не набуває форми у тлінному, а тлінне не є образом нетлінного. Тіло росте, зменшується, старіє, змінюється…» [8]. Якщо Бог є безсмертним, то те, що є створене на образ Божий, має бути безсмертним. Якщо Бог незмінний, то образ теж має бути незмінним. Таким чином, згідно зі святим Василієм, образ Божий у людині – це внутрішня людина, душа, її розумне начало, розум [9].

Своєю чергою сотворення людини на подобу Божу (пор. Бут. 1, 26) означає те, що людина наділена можливістю уподібнитися до свого Творця, уподібнитися Богові: «Під час первинного творення нам було дано буття за образом Божим, а завдяки вільному вибору ми звершуємо в собі буття за подобою. Те, що належить до волі, існує в нас потенційно; завдяки діям ми досягаємо цього… Наділивши нас здатністю ставати подібними до Нього, Бог уможливив нам самим реалізовувати цю подібність, щоб наша праця принесла гідну нагороду» [10]. Образ Божий людина отримала від Творця при сотворенні як дар, але й можливість людини набувати Божу подобу є теж даром, так само як і дарована нам Богом воля, через яку можемо уподібнюватися Богові. Подібність до Бога можна здобути завдяки дії Святого Духа, Який формує в людині «божественний образ» [11]. Завдяки співдії з Богом у християнському житті людина уподібнюється Богові, вправляючись як у чеснотах, так і в добрих ділах [12].

Отже, за святим Василієм Великим людина наділена Богом Його образом при створенні. Божий образ, як і душа людини та її розум, є чимось сталим у людині, невід’ємним від її природи, дарованим Богом раз і назавжди. Натомість створення людини за Божою подобою є даром Творця, можливістю для людини стати подібною до Нього. Йдеться про динамічний процес упродовж земного життя, який уможливлюється через дію Божої благодаті й співдію людини з Богом. Набуття подоби Божої є метою людини як творіння Божого: «Подоба, як потенція, що підлягає розвитку й удосконаленню, є головною метою людини на землі, її призначенням. Це здійснюється завдяки Божій благодаті, поєднаній із чистотою серця, свободою від пристрастей та відстороненням від зла» [13].

Людина – це єдине Боже створіння, створене на Його образ і подобу, завдяки чому вона увінчує сотворіння. Під час благословення прародичів Господь заповів: «Будьте плідні й множтеся, і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі: пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звірем, що рухається по землі» (Бут. 1, 28). Ця влада від Бога над іншими створіннями полягає в тому, що «внутрішня людина, душа, яка завдяки розуму має силу панувати як над зовнішніми елементами, тварними, так і над внутрішніми пристрастями» [14].

Устрій людської природи

Святий Василій Великий розповідає про унікальну природу людини. Ці особливості, зокрема, зауважує дослідник патристичного богослов’я Маркос Орфанос. За його словами, святий Василій, вслід за розрізненням апостола Павла про «внутрішню» (ἔσω) і «зовнішню» (ἔξω) людину підкреслює, що людина є унікальною з-поміж усіх створінь, адже її природа подвійна: духовна і тілесна [15]. Через духовну сферу, душу людина єднається з духовним світом; може бути як ангели, досягаючи неба і буття з Богом. Тіло людини – засіб, яким управляє розум, і завдяки цьому людина домінує над іншими створіннями у видимому світі. Душа оживляє тіло і управляє ним, а тіло є засобом сприйняття відчуттів і виражає почуття душі. Тому гідність і шана в людині належать не лише душі і розуму, а й тілу – цілій людині, адже людина створена Богом цілісно: із душею і тілом, які необхідні для здобуття Божої подоби та досягнення остаточної мети – буття з Богом [16].

Вслід за античними та християнськими авторами, а також Отцями Церкви, святий Василій називає людину «мікрокосмосом» (μικροκόσμος), маленьким світом [17]. Людина є «мікрокосмосом» в тому значенні, що, володіючи матеріальним тілом і невидимою духовною душею, вона ніби є маленьким Всесвітом, що вміщає в собі видимий і невидимий світи: «Спорідненість людини з невидимими природами завдяки душі та з видимими завдяки тілу робить її мікрокосмічною ланкою з цілим Всесвітом» [18].

Відтак святий Василій Великий описує природу душі та тіла людини. За його словами, душа є духовною сутністю, нематеріальною, нетілесною, а також невидимою, без кольору та форми, «як подих і образ Бога», з’єдналася з матеріальним тілом у надприродний спосіб і пізнається лише через енергію [19]. Бог, створивши людину, дав їй душу: «Тоді Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою» (Бут. 2, 7).

Використовуючи платонівський поділ, святий Василій розповідає про частини душі: розумну (λογιστικόν), емоційну (θυμικὸν) і бажальну (ἐπιθυμιτικόν). Завдяки першій людина має перевагу розуму, здатна пізнавати істину і, мірою своїх можливостей, Бога, будучи вільною від пристрастей та гріхів; розум (νοῦς) «є вищою і правлячою частиною не тільки душі, але й усієї людської істоти» [20]. «Коли життя людини впорядковане правильно, всі ці імпульси та прагнення гармонійно працюють разом у служінні чесноті, керуючись розумом та слухняні Божій волі. Однак ця гармонія, яка існувала в первісному людському стані в раю, була порушена в грішному стані людства» [21], – коментує святого Василія дослідниця та перекладачка творів Святих Отців Нонна Гаррісон.

Крім того, святий Василій Великий коментує вислів Платона про тіло як «вʼязницю», «кайдани» чи «тягар» для душі. Слідуючи вченню апостола Павла про гріховність тіла, святий Василій зазначає, що надмірна турбота про тіло може зробити його «ворогом душі» [22], і, йдучи за тілесним, за похотями й гріхами, душа і розум не повинні затьмарюватися для пізнання істини та прослави Бога: «Як бо земська й тілесна людина буде визнавати Тебе, Бога!? Як голоситиме правду той, хто не посвятив часу навчанню [себе], і його власний ум обтяжений вигодами тіла? Тим то винищую своє тіло і не щаджу крові, яка звичайно лучиться дуже з тілом, – щоб не було для мене ніякої перешкоди визнавати й розуміти правду» [23]. Святий Василій, хоч говорить про цінність душі, створеної за образом Божим, він не засуджує й не відкидає людське тіло як щось непотрібне й некорисне для людини, адже воно створене Богом, тому є добрим і корисним. Будова й природа тіла свідчать про велич і мудрість Бога, через тіло і Його творіння проявляється Боже провидіння та любов [24]. Розмноження і харчування – це те, що схоже в людини на тваринне, але «з іншого боку її вертикальне положення символізує людську гідність, небесне призначення та мету. Тому цілком зрозуміло, що до певної міри догляд і захист тіла необхідні. Треба уникати лише надмірної турботи, яка стала б перешкодою для душі» [25]. Святий Василій Великий пише: «Бог створив людину прямоходячою. Він наділив тебе цією особливою будовою, що відрізняє тебе від інших тварин… Не зводь себе до рівня нижчого за свою природу; спрямовуй свій погляд не на земні речі, а на небесні, де перебуває Христос» [26]. Християнське життя в чеснотах уподібнює людину до Бога, творить гармонію між душею та тілом: «Коли всі людські здібності знову спрямовані до Бога, їхня первісна гармонія відновлюється» [27].

Отже, згідно з вченням Святого Василія Великого, людина є вінцем творіння Божого, єдина з усього створеного, наділена Божим образом і подобою. Природа людини складається з душі та тіла, і все в людині виявляє її велич як творіння Божого, її гідність. І це також є актуальним закликом до відповідальності за людське життя, адже кожна людина походить від Бога і знаходить свою мету в бутті з Богом.

ієромонах Антоній Бліхарський, ЧСВВ

---

[1] BASILE DE CÉSARÉE, Homélies sur l’Hexaéméron, Sources Chrétiennes, 26, Paris 1968, 6.

[2] Пор. D. KRPAN, Homilias de San Basilio Magno sobre los seis dias de la creacion // Teología. Vol. 31 (64), 1994, 129.

[3] Пор. BASILIO DI CESAREA, Sulla Genesi (Omelie sull’Esamerone), A Mondadori 1990, 299.

[4] Пор. U. S. ZAÑARTU, La Creación, segúnel Hexaemeron de Basilio de Cesarea // Teología y vida. vol. 22 (2), 1981, 109-110.

[5] Алексіс Сметс і Мішель Ван Есбрук у коментарі до двох бесід про людину у серії «Sources Chrétiennes» твердять, що належність двох проповідей як продовження «Шестидневу» не викликає сумнівів щодо авторства святого Василія Великого, однак «існування трьох досить різних станів тексту, різноманітність атрибуції в рукописах і, зрештою, незнання, яке щодо них демонструє святоотцівська традиція, особливо затьмарили та ускладнили проблему, дані якої виявилися старішими, ніж можна було б вважати». Філіп Руссо у «Human nature and its material settings in Basil of Caesarea’s sermons on the creation», вслід за Максимосом Аґіорґусісом, зазначає: «Вони, ймовірно, є роботою якогось стенографіста, який робив нотатки, коли святий Василій читав лекції на цю тему. Однак я певний, що Василій був джерелом усього того, що містять ці наступні проповіді». Детальніше про це зазначає знавець святого Василія Великого Павло Йонатан Федюк. У своєму дослідженні «Святий Василій Великий і аскетичне духовне життя» (с. 57) він пише: «Довший час учені були переконані, що Василій не завершив свого Гексамерона, не беручи до уваги те, що в дев’ятій гомілії він заповідає, що наступно буде говорити про створення людини. Сьогодні з певністю ми можемо сказати, що він виголосив також десяту й одинадцяту гомілію. Ці гомілії він, однак, не встиг сам приготувати до публікації через недугу й передчасну смерть. Його записки були видані пізніше одним із його секретарів-скорописців». Маркос А. Орфанос у «Creation and salvation according to St. Basil of Caesarea» розповідає ще про інші праці святого Василія, а саме проповіді «Attende tibi ipsi» та «Quod Deus non est auctor malorum», у яких міститься вчення про людину.

[6] Пор. R. RAVAZZOLO, A immagine e somiglianza. Note di Basilio da Cesarea per una predicazione sulla creazione dell’uomo. Glossa 2012, 71.

[7] BASILIO DI CESAREA, Seconda omelia: sull`uomo // R. RAVAZZOLO, A immagine e somiglianza. Note di Basilio da Cesarea per una predicazione sulla creazione dell’uomo, 63-65.

[8] BASILIO DI CESAREA, Prima omelia: la creazione dell`uomo a immagine e somiglianza // R. RAVAZZOLO, A immagine e somiglianza,17.

[9] Пор. R. RAVAZZOLO, A immagine e somiglianza, 80.

[10] BASILIO DI CESAREA, Prima omelia: la creazione dell’uomo a immagine e somiglianza // R. RAVAZZOLO, A immagine e somiglianza, 43.

[11] Пор. R. RAVAZZOLO, A immagine e somiglianza, 79.

[12] Пор. BASILIO DI CESAREA, Prima omelia: la creazione dell’uomo a immagine e somiglianza // R. RAVAZZOLO, A immagine e somiglianza, 49.

[13] Пор. M. A. ORPHANOS, Creation and salvation according to St. Basil of Caesarea, Athenes 1975, 82.

[14] R. RAVAZZOLO, A immagine e somiglianza, 79.

[15] Пор. M. A. ORPHANOS, Creation and salvation according to St. Basil of Caesarea, 74.

[16] Пор. Там же, 74.

[17] Пор. R. RAVAZZOLO, A immagine e somiglianza, 89-90.

[18] Там же, 89.

[19] Пор. M. A. ORPHANOS, Creation and salvation according to St. Basil of Caesarea, 75-76.

[20] M. A. ORPHANOS, Creation and salvation according to St. Basil of Caesarea, 77.

[21] ST. BASIL THE GREAT, On the Human Condition, New York 2005, 24.

[22] Пор. M. A. ORPHANOS, Creation and salvation according to St. Basil of Caesarea, 78-79.

[23] ВАСИЛІЙ ВЕЛИКИЙ, Гомілія на 29-ий псалом // СВ. ВАСИЛІЙ ВЕЛИКИЙ, Гомілії на псалми, Видавництво ОО. Василіян 1974, 94.

[24] Пор. M. A. ORPHANOS, Creation and salvation according to St. Basil of Caesarea, 79.

[25] Там же, 79.

[26] BASILIO DI CESAREA, Seconda omelia: sull’uomo // R. RAVAZZOLO, A immagine e somiglianza, 97.

[27] ST. BASIL THE GREAT, On the Human Condition, 24.