Культ Серця Христового: актуальність Божої любові до нас

Оспівуючи та роздумуючи над любов’ю Серця Спасителя – Христа Чоловіколюбця, багато народів досвідчили дію Бога у їхньому житті. Серед них – український народ свого часу перейнявся культом Христового Серця, який виразився у практиках перших п’ятниць місяця, Молебнем до Серця Христового, створення Апостольства молитви та багатьох ласках та чудесах, які діялися у житті народу.

В традиції Католицької Церкви місяць червень присвячений особливій набожності до Серця Христового – виявленню любові Бога. У своїй статті до часопису «Місіонар», о. Йоан Школик, ЧСВВ пояснює про актуальність культу Пресвятого Серця Христового та інші плоди та небезпеки, які стосуються закриття свого серця на Божу любов.

Актуальність культу Серця Христового в сучасному світі

Людина, досліджуючи ту чи іншу історичну подію, цікавлячись різними фактами, ставить собі ряд запитань: Коли це сталося? Чому? З якою метою? Що цим Бог хотів сказати? Це є закономірно і добре, щоб краще зрозуміти, пізнати і врешті прийняти, ту чи іншу правду.

Досліджуючи історію зародження Культу Серця Христового як великої любові Бога до людського роду, бачимо, що ця подія сталася відносно недавно – в кінці XVII ст. У багатьох може виникнути питання: а що, перед тим Бог не так любив людей? Чи, можливо, Бог ще щось не сказав про Себе, приховав ще з апостольських часів? Чи продовжує до людей промовляти Сам, через свою Матір Пресвяту Богородицю, святих?

Однозначно ні. Але Бог як люблячий батько турбується і дбає про своїх дітей. Діє відповідно до потреб і вимог часу, щоб людина могла краще пізнати чи пригадати, вказує розв’язку тих чи інших важких ситуацій у житті, щоб могла дати позитивну відповідь на Його запрошення.

Історія

Великою апостолкою культу Серця Христового стала монахиня св. Маргарита Марія Алякок, у час доволі складний, коли була велика потреба звістити людям про нескінченне милосердя Боже. Саме цій побожній монахині в 1673–1675 являвся Ісус Христос. Показуючи їй Своє зранене Серце поручав ширити набожність. Таким чином, у Церкві починає поступово розвиватися культ Христового Серця.

У своїх обітницях, даних св. Маргариті Алякок, Господь обіцяє почитателям свого Пресвятого Серця великі ласки, зріст у святості й чеснотах, щедре благословення за життя та ласку щасливої смерті. Мільйони душ по всьому світі у вшануванні Христового Серця знайшли спокій і радість душі, зросли в любові до Бога, до ближнього та в практикуванні християнських чеснот.

Наступна подібна ситуація стається вже в минулому столітті в сусідній Польщі. Коли Господь в особливий спосіб пригадує свою любов до людства. Сестрі Фаустині Ковальській, цій простій, неосвіченій, але мужній, безмежно відданій Богові монахині Господь довірив велику місію: послання Милосердя – люблячого Бога, адресованого усьому світові, сказавши: «Посилаю Тебе до всього людства з моїм Милосердям. Не хочу карати більше зболіле людство, а прагну його зцілити, пригортаючи до свого милосердного Серця. Даю їм останню надію на порятунок. Якщо відкинуть і не величатимуть Мого Милосердя, загинуть повіки».

Бачимо, що Господь знову і знову пригадує давно відому, але забуту правду віри про милосердну любов Бога до людини, що провадить до відродження релігійного життя в дусі християнської довіри і милосердя.

Позиція Церкви

Важливо особливо наголосити на тому, що культ Серця Христового не є якоюсь приватною практикою, призначеною для окремих осіб чи спільнот. Послання Господа Нашого Ісуса Христа стосується всієї Церкви вірних. А тому це не є якимось випадком чи збігом обставин, що культ Христового Серця так розвинувся в Церкві.

Минуло зовсім небагато часу, як Папа Климент ХІІІ у 1675 р. дозволив деяким церквам і братствам святкувати празник Христового Серця, а Пій ІХ у 1856 р. поширив цей празник на всю Католицьку Церкву. Днем празника стала п’ятниця після другої неділі від Зішестя Святого Духа. Папа Лев ХІІІ у своїй енцикліці «AnnumSakrum» від 25 травня 1899 р. присвятив весь світ Христовому Серцю. Відтак св. Пій Х поручив ту присвяту поновлювати кожного року.

Про Христа Чоловіколюбця Папа Лев XIII пише: «Почитування Христового Серця це найкращий вияв релігії. Люди повинні покладати всі свої надії на цю набожність і шукати в ній спасіння своєї душі, бо вона корисна для всіх». А Папа Пій XII говорить: «Ця набожність це ядро нашої релігії, правило досконалого життя, бо воно наближає душі до Христа, спонукує їх любити і наслідувати Його».

Пій ХІ в енцикліці «MiserentissimusRedemptor» від 8 травня 1928 р. про це вшанування говорить: «В тому вияві побожності міститься цілий зміст релігії, тому й у цьому вшануванні міститься теж правило досконалого життя».

Папа Пій ХІІ, в енцикліці «Haurietisakuas» від 15 травня 1956 р., у столітню річницю встановлення празника Христового Серця, дає догматичну основу цьому культу, опираючи його на Святому Письмі, науці святих Отців та літургійних джерелах. Він вважає вшанування Христового Серця найкращим ліком на недуги серця і душі сучасного світу. «Де ж шукати за ліком, – каже Папа – на вид стільки лиха, що сьогодні більше як у минулому так мучить окремих людей, родини і народи, а то й увесь світ? Чи можна знайти кращу набожність від вшанування Пресвятого Христового Серця…? Що може успішніше спонукати вірних християн до дійсного виконування євангельських заповідей у житті, як не любов Христа, що її щодня збільшує і підсилює вшанування Пресвятого Христового Серця?»

Згадуючи діячів Церкви, як тут не згадати Слугу Божого митрополита Андрея Шептицького, що у своїх пастирських листах часто говорить про Божу любов. Він так був перейнятий тією любов’ю, що не вважав, щоб вшанування Божої Любові у вигляді Пресвятого Христового Серця було незгідне з духом і практикою нашого обряду, тому ревно поручав його вірним.

У часі Львівського Архієпархіального Собору в 1940 р. він запропонував окремий декрет про «Культ Христової Любові». Тут на основі Святого Письма він змальовує нескінченну любов Ісуса Христа до нас, людей. Митрополит, зокрема, пише: «У парафії, в якій люди почитають Христа Спасителя у тій формі, чи тим способом (Христового Серця), усе релігійне життя починає процвітати, люди горнуться до церкви, множиться число приступаючих до Найсвятішої Євхаристії, зникають пороки; між людьми, в родинах настає згода і любов; батьки пізнають, яким для них скарбом є діти, діти вчаться поважати і любити батьків. З настанням культу Христового Серця в парафії все міняється, так, як з настанням весни уся природа будиться до нового життя. Тому є це безсумнівним обов’язком кожного душ пастиря плекати той культ у своїй родині, в християнських родинах і цілій парафії».

Необхідно також в особливий спосіб згадати особистість, котра спричинилася до поширення культу Божої любові в сучасному світі, – це блаженної пам’яті Святіший Отець Іван Павло ІІ.

Людина третього тисячоліття – незважаючи на швидкий технічний поступ, добробут, рівень комфорту – почувається загубленою в цім світі – спраглою правди, поваги ближнього, любові, шукає цінностей, котрі не проминають і могли би стати міцним фундаментом в часі випробувань нашого життя.

І саме Святіший Отець Іван Павло ІІ дає цей дороговказ, промовляючи до всіх людей: «Прошу вас – єпископів, отців, мирян – прикласти максимум зусиль, щоб донести правду про Любляче Серце Христа та Його милосердя як найбільше очікування сучасної людини, де вона знайде відповіді на свої життєві питання і прагнення». І далі: «Людина ХХ ст. потребує Серця Христового, щоб пізнати Бога і пізнати саму себе, потребує Його також, щоб будувати суспільство любові. Бо з серця Розп’ятого Христа народжується нова людина, звільнена від влади гріха».

Наголошуючи, наскільки актуальним, є культ Серця Христового для нашого суспільства: «що людина в сучасному світі потребує більш ніж будь коли – любові, любові справжньої, сильної, цілющої водночас ніжної та вірної, котра здатна преобразити її життя, побачити в правді себе, полюбити свого ближнього в світлі Божої любові», Святіший Отець на завершення дає назвичайно гарне побажання для сучасного світу: «Нехай на руїнах ненависті і насильства постане цивілізація Серця Христового».

Апостольство молитви

Згадуючи осіб і цілі товариства, які спричинилися до поширення культу Божої Любові, просто неможливо не згадати з великою шаною і вдячністю товариства Апостольства молитви. Спільноти, члени якої так ревно жертвують Серцю Ісуса щоденні праці, молитву, різного роду зречення, діла милосердя, часту Сповідь, винагороджуюче Святе Причастя в наміренні Церкви і Святішого Отця. Треба також зауважити час в якому живемо, де в поведінці багатьох людей Бога не існує взагалі, де багато християн живуть як погани. У цей час члени Апостольства молитви стали ніби «малим стадом» (євангелічне порівняння) стають справжніми апостолами, несучи Христа на місця своєї праці, спільнотам, своїм знайомим, до своїх сімей. Вони свідчать своїм життям любов Бога до людей, виконуючи вказівку самого Христа: «Хто любить Бога, той нехай любить брата свого»(Ів.4,21), чинячи тим самим велике діло Церкви – місію Нової Євангелізації, наново відкриваючи Христа, допомагають знову повірити, що Він – та надія, яка не проминає.

Небезпеки

Але напевно ні для кого не є таємницею факт, що саме в Католицькій Церкві все частіше і сміливіше підносять свою голову ті, що говорять про «неактуальність цього культу, що це було враженням побожності попередніх поколінь. Він надзвичайно суперечливий і незрозумілий, а тому треба шукати більш відповідних форм душпастирства – необхідно пристосовуватися до ментальності та поглядів сучасної людини».

Такі непоодинокі факти траплялися мені при підготовці цієї статті. Навіть звертається увага тим, кого Бог в особливий спосіб вибрав, щоб поширювали культ Серця Христового. Як говорив святий Іван Павло ІІ на цю тему: «Деякі священики  навіть у першу п’ятницю в своїх проповідях чи гоміліях не говорять  людям, що культ Серця Христового належить до істоти християнства, що це є відповіддю людства на любов Божу до нас».

На жаль, і в нас не бракує тих, хто в той чи інший спосіб не приймає, не довіряє, сумнівається чи навіть відкидає набожність до Серця Христового. А це відкинення волі ГНІХ до нас, людей, тих, кому поручено поширювати Його любов у світі. Про це виразно говорить Ісус Христос у Святому Письмі: «Вогонь прийшов я кинути на землю – і як я прагну, щоб він вже розгорівся!» (Лук.12,49),«Як мене Отець полюбив, так я вас полюбив. Перебувайте у моїй любові!» (Ів.15,9), «Віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині» (Ів.17, 19). То чи можна мати сумніви в тому, що Господь об’явив Свою спасительну місію, центром і квінтесенсією якої є Любляче Серце Відкупителя. Де сам Бог Отець в Ісусі Христі виходить назустріч людині, даючи їй непроминаючу надію, розраду в час розпачу, а найважливіше – вічне життя.

Христос віддав життя не лише за своїх друзів, але й за спасіння всіх людей. За добрих і злих, за тих, що Його люблять і тих, що Ним нехтують, Його відкидають, ненавидять, переслідують, або злісно замовчують, роблячи Його незначним для сучасної релігійно збайдужілої людини. Не зважаючи на людські гріхи, Христос своєю любов’ю обнімає все людство. Промовляючи через уста пророка Єзекеїла: «Я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив» (Єзек.33,11).

Кому, скажіть будь ласка, так сильно залежить на тому, щоб «кинути» людину в безнадію, щоб відібрати віру в те, що Бог милосердний, що Бог є Любов, що готовий завжди простити? Ось бачимо – все стає на свої місця. А ті бідні люди є тільки всього на всього інструментом в руках ворога нашого спасіння. А тому чи може бути неактуальною, застарілою, незрозумілою потреба Божої Любові? Ні!

Висновки

Підсумовуючи, можна зробити певні висновки:

По-перше, правда про велике Милосердя і любов Бога до людини є давно відомі, тільки з різних причин призабуті. Бог лише пригадує нам, як любим дітям, свою любов до нас.

По-друге, вчительський уряд Церкви, через енцикліки, послання, листи Пап, через мирянські релігійні організації, особливо Апостольство молитви, потверджує актуальність і велику потребу поширення Культу Серця Христового в сучасному світі.

По-третє, відповідаючи на ті безпідставні закиди осіб, котрі говорять про застарілість, незрозумілість, неактуальність Культу Серця Христового, хочеться запитати:

– Чи сьогодні людина не потребує Божої любові?

– Чи наше релігійне життя процвітає?

– Чи всі вірні приступають до Святих Тайн?

– Чи подолана ненависть між людьми?

– Чи в родинах панує любов і злагода?

– Чи всі батьки приймають своїх дітей як скарб?

– Чи всі діти поважають і люблять своїх батьків?

– Невже  ми це все осягнули?

А тому сьогодні як ніколи є потреба голосити й поширювати почитання Христового Серця. Тож нехай до наших душ і людських спільнот прийде Твоє Царство любові!

о. Йоан Школик, ЧСВВ

Протоігумен Провінції Найсвятішого Спасителя