Чудотворні ікони

Улашківська Ікона Матері Божої (XVII ст.)

Згідно з переказами історія Улашківської чудотворної ікони Божої Матері сягає другої половини XVII ст. Численні чудесні оздоровлення, що відбувалися біля цього образу Пресвятої Богородиці, а також чудесну захорону жителів краю від набігів жорстоких ординців на села і міста документально засвідчує літопис Улашківського монастиря від 1678 року. Мешканці краю, в час тривог, терпіння, нападу на землі татаро-турецьких завойовників, завжди припадали з молитвою до цієї ікони Божої Матері і отримували полегшення, набиралися сил, щоб не зламатися, не впасти у відчай, а вистояти й оборонити рідний край.

Хоча монастир і сам неодноразово руйнувався і був пограбований бусурманами, але ікона Пресвятої Богородиці чудом залишалася на місці непошкодженою. У 1740 році монастир був пограбований, але цього разу не татарами чи турками, а російськими військами. Усе цінне церковне майно (рукописи, книги, богослужбові речі і всі ікони) було вивезено. Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці не пропала безслідно. Ймовірно вона була кимось викуплена. Через більш ніж два десятиліття вона знову повернулася в обитель. Ікону Пресвятої Богородиці передала 1765 року українська шляхетна родина Добринських-Ратиборських.

Отримавши від спеціальної комісії рішення на основі відповідних, стверджених присягою зізнань очевидців чуд, які сталися при цій іконі Матері Божої, грамотою від 4 жовтня 1773 року єпископ Лев Шептицький проголосив Улашківську ікону «благодатною», тобто чудотворною. У 1774 році стараннями ченців Улашківської обителі на пожертви побожних краян для чудотворної ікони Матері Божої було зроблено срібні позолочені шати. У 1868 році цю чудотворну ікону було перенесено зі старої монастирської церкви до сучасного мурованого храму Різдва Пресвятої Богородиці в Улашківцях. Відтоді Улашківський монастир став найбільшим відпустовим місцем української місцевості під назвою Галицьке Поділля.

В час радянського комуністичного режиму чудотворна ікона Матері Божої знаходилася в Улашківській парафіяльній церкві у зв’язку з тим, що чернеча обитель була зруйнована, а монастирська церква знаходилася у вкрай занедбаному стані. Завдяки заступництву Матері Божої вірні знаходили при чудотворній іконі Улашківської Пресвятої Богородиці полегшення і заступництво перед Богом.


Маріяповчанська Ікона Матері Божої (XVII ст.)

Історія цієї чудотворної ікони Пресвятої Богородиці починається із 1676 року, коли, як свідчить монастирський літопис, житель с. Повчі Лаврентій Гурта купив у іконописця ікону і подарував її місцевій церкві.

Через 20 років, 4 листопада 1696 року, в неділю під час Божественної Літургії після освячення святих Дарів присутні на Богослужінні вірні побачили сльози на очах Матері Божої, яка зображена на цій іконі. Першим помітив сльози на іконі Богородиці Михайло Еврі. Зображена на іконі Пресвята Богородиця плакала з перервами аж до 8 грудня того ж року. У ці дні діялися численні чуда біля цієї ікони. На основі висновків церковних і світських комісій було офіційно визнано Маріяповчанську ікону Пресвятої Богородиці чудотворною. У 1697 році цю ікону за наказом австрійського цісаря Леопольда І було перенесено до Відня, де вона була поміщена в катедральному соборі св. Стефана і донині зберігається у цьому місті.

Невідомий митець-іконописець з Кошиць змалював три копії з цієї чудотворної ікони Матері Божої. Одну із них було передано-повернено до церкви в селі Повч, яке із-за численних чудес за посередництвом Матері Божої назвали Маріяповч. Ця копія чудотворної ікони Пресвятої Богородиці під час Божественної Літургії 1715 року також заплакала. Другий плач тривав із перервами з 1 по 5 серпня. І знову відповідні комісії, як церковна, так і світська, яка складалася з вчених різних галузей наук, визнали, що тут теж діє надприродна сила. 25 серпня 1715 року грамотою єпископа А. Арделі копію Маріяповчанської ікони Матері Божої було проголошено чудотворною. Папа Пій VI наділив Маріяповчанську церкву Повним відпустом.

У 1756 році чудотворну Маріяповчанську ікону було перенесено до нової збудованої церкви Маріяповчанської василіянської чернечої обителі. Втретє Маріяповчанська ікона плакала з перервами з 3 по 19, а потім з 30 по 31 грудня 1905 року. Четвертий раз ікона заплакала в 1917 році. Записи численних чуд, які діялися за посередництвом Матері Божої при цій чудотворній іконі, зберігалися у літописі монастирської церкви.

У перші повоєнні роки чудотворну ікону було реставровано. Під час її відновлення виявилося, що ікона Пресвятої Богородиці є досконалою копією цінної пам’ятки візантійського іконопису.

Відпусти за участю багатьох тисяч прочан, численні золоті й срібні воти є найкращим доказом, що Пресвята Богородиця, зображена на Маріяповчанській чудотворній іконі, вислухала молитви своїх дітей і випросила їм у Бога численні благодаті та оздоровлення.


Погонська Ікона Матері Божої (XVII ст.)

Історія появи у Погоні чудотворної ікони оповита багатьма легендами. Написана вона невідомим автором не пізніше 1650 року. 1736 року в монастирі було збудовано нову церкву Успіння Пресвятої Богородиці у знак вдячності за дари зцілення, отримані при цій іконі, на пожертви шляхтянок Іванни Велигорської з Потоцьких і Софії Загвойської з Угринських. Тисячі прочан приходили до святині. На їхні пожертви з вдячності за отримані ласки в сімдесятих роках ХVІІІ ст. виготовили срібні позолочені шати й корони. Однак під час церковної реформи цісаря Йосифа II коштовні шати й корони було знято, як і всі воти, що прикрашали ікону.

На підставі рішення Духовної комісії єпископ Атанасій Шептицький оголосив цю ікону чудотворною. Декретом папи Пія X – від 9 червня 1908 року головному престолу монастирського храму Успення Пресвятої Богородиці надано чотири відпусти на рік.

На початку XX ст. збудували нову монастирську. Проте 1946 року монастир було ліквідовано радянською владою. У його стінах спочатку розмістили інтернат для розумово неповносправних дітей, а церкву 1950 року знищили. Значну частину майна монастирської церкви і, мабуть також, чудотворну ікону, було перенесено до парафіяльної церкви села Пшеничники біля Погоні. Чудотворна ікона мала кілька копій. Одну з них переховували удома благочестиві жителі з різних сіл. Останнім місцем сховку цієї копії було село Дора, неподалік Яремча. 26 травня 1996 року цю ікону урочисто перенесли до новозбудованої каплиці на території монастиря у Погоні. Проте тривали пошуки оригінальної чудотворної ікони. 6 березня 2001 року, тодішній настоятель монастиря у Погоні отець Никодим Гуралюк під час молитви розглядав іншу – давню ікону Богородиці у вкрай занедбаному стані, яку у 1980-х роках повернули з Пшеничників. І це був, як згодом підтвердили спеціалісти інституту «Укрзахідпроектреставрація», оригінал.

1992 року чудотворну ікону було передано до новозбудованої каплиці на території василіянського монастиря в Погоні. Після реставрації 27 червня 2001 року ікону поблагословив Святіший отець Іван Павло II. Тоді ікона повернулася в монастирський храм у Погоні.


Підгорецька Ікона Матері Божої (XVI ст.)

З 1688 року монастир заопікувався церквою Різдва Пресвятої Богородиці в селі Голубиці, де вперше з’явилася чудотворна ікона. У монастирському літописі з 1699 року міститься перша писемна згадка про ікону Богородиці, перед якою упродовж кількох місяців 1692 року відбувалися чуда: образ Пречистої Діви сльозами плакав, свічки ніким не запалювані по декілька разів біля цієї іконі загорялися, багато недужих людей, що з вірою приходили до цього святого образу, відповідно до свого прохання від різноманітних недуг зцілялися.

Грамотою від 14 квітня 1694 року львівський єпископ Йосиф Шумлянський проголосив ікону чудотворною. 17 квітня цього ж року її було урочисто перенесено із парафіяльної церкви в Голубиці до Підгорецької чернечої обителі у старовинну церкву, а трохи згодом – до нового монастирського храму Благовіщення Пресвятої Богородиці. У знак вдячності за численні чуда 1715 року для ікони виготовили срібні позолочені шати, а через 39 років ікона була коронована папою Бенедиктом XIV.

Після закриття Підгорецького монастиря радянською владою, ікона і дари-воти зберігалися у вірних сіл Підгірців і Пліснеська. 7 квітня 1991 року, з відновою чернечої обителі, ікону було повернуто храмові Благовіщення Пресвятої Богородиці, а в кінці 1990-х років відреставровано.


Мукачівська Ікона Матері Божої (XV ст.)

Згідно із старовинним переданням, Мукачівський монастир святого Миколая був заснований ще до 1242 року. Упродовж століть він тричі зазнавав руйнувань і тричі був відбудовуваний. Від 1733 року Мукачівський монастир був осідком протоігумена Провінції Святого Миколая Чину Отців Василіян на Закарпатті, а у 20-их роках ХХ ст. став центром оновлення монашого життя Василіянського Чину на «Срібній Землі». Саме в цей час, у 1926 році, папа Пій XI подарував Мукачівському монастирю чудотворну iконy Пресвятої Богородиці. Ця ікона написана у XV ст. i походить, мабуть, із Константинополя. Після падіння Константинополя ікона була перевезена в Рим. 27 червня 1926 року в неділю Bciх Святих ікону урочисто перенесли у храм св. Миколая на Чернечій гopi. Тоді під опіку Пресвятої Богородиці був посвячений увесь Закарпатський край.

З приходом радянської влади на Закарпаття, монастир ліквідували. 1947 року ченців насильно вивезли з обителі. Чудотворну ікону вдалося врятувати від знищення: її переховували спочатку в селі Сваляві, а згодом в одній родині з Мукачева. 2000 року Мукачівську чудотворну ікону Пресвятої Богородиці передали у василіянський храм Святого Духа в село Малий Березний. Відпуст у цьому монастирі відбувається на празник Зішестя Святого Духа і на празник Преображення Господнього.

Після відновлення служіння Отців Василіян у Мукачеві, було засновано на новому місці монастир святого Миколая. 16 липня 2009 року сюди урочисто перенесено Мукачівську чудотворну ікону Пресвятої Богородиці. На честь Мукачівської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, за благословенням Дикастерії для Східних Церков, було встановлено 16 липня окреме свято для її вшанування; від 2010 року воно проголошене у Мукачівській греко-католицькій єпархії єпархіальним празником, який у Мукачівському василіянському монастирі святого Миколая щороку урочисто відзначається 16 липня. Крім того, у цьому монастирі відбувається відпуст на празник Успіння Пресвятої Богородиці 28 серпня.


Кристинопільська Ікона Матері Божої (XVIII ст.)

Чудотворну ікону разом 1765 року подарував монастирській церкві Станіслав Костка-Садовський, маршал двору графа Сілезія Потоцького. Перебуваючи в монастирській церкві, ікона ставала посередницею для щедрих Божих ласк. Так, згідно із записами у монастирських книгах, окрім цілої низки описів зцілення і допомоги в різних життєвих труднощах, є згадка про епідемію холери, що вразила околиці Кристинополя 1770 року. Для того, щоб зупинити її поширення, монахи з вірними здійснили довкола міста молитовну ходу із чудотворною іконою. Епідемія до Кристинополя не дійшла. Наступного року, на підставі рішення духовної комісії, єпископ Максиміліян Рило своєю грамотою від 26 січня 1771 року проголосив Кристинопільську ікону чудотворною.

1773 року василіянські ченці, як знак вдячності за опіку Пресвятої Богородиці, виготовили для чудотворної ікони срібні шати і золоті корони. Відпусти у Кристинополі відбувалися згідно з декретом Папи Лева XIII від 1902 року – на празник св. Онуфрія і на всі Богородичні празники.

Після закінчення Другої світової війни, коли радянська влада запанувала в місті, 17 червня 1947 року отці-василіяни насильно були з монастиря вигнані. Чудотворну ікону отець Арсеній з двома братами-василіянами – Веніямином і Якинтом – перевезли до Варшави. Спочатку Кристинопільська ікона перебувала в каплиці новіціятського дому сестер-служебниць, а трохи згодом – у каплиці монастиря отців-василіян. На празник Благовіщення Пресвятої Богородиці 1994 року чудотворну ікону урочисто повернули в червоноградський монастирський храм святого Юрія.


Верхратська Ікона Матері Божої (XVII ст.)

Назва ікони походить від села Верхрата – розташованого над рікою Рат, яке належить до давніх поселень часів Київської Руси, а згодом – Галицько-Волинського князівства. Історія Верхратської чудотворної ікони Богородиці, розпочинається із міста Замостя. Звідси 1682 року ігумен Верхратської чернечої обителі отець Ісаак Сокальський приніс цю iконy до монастиря. А через 6 років – 1688 року на празник Положення Чесної Ризи Пресвятої Богородиці почали здійснюватися перші чуда. Сталося так, що серед ночі над монастирем постав вогненний стовп, який освітлював всю околицю. Подивитися на це диво позбігалися люди з довколишніх сіл, а коли під проводом отця увійшли до храму, то побачили, що перед іконою Богородиці горіло світло, а по лику на іконі Maтepi Божої з очей спливали криваві сльози. Так тривало впродовж чотирьох тижнів. I почали приходити до ікони у Верхратському монастирі люди зі своїми хворобами й бідами, благаючи допомоги у Небесної Матері. Усi чуда, які відбувалися біля ікони, були описані й підтверджені свідками під присягою. Того ж року львівський єпископ Йосиф Шумлянський, прибувши до Верхрати i побачивши ікону, по якій струменіли криваві сльози, вислухавши свідків, проголосив Верхратську ікону Пресвятої Богородиці чудотворною.

Із скасуванням василіянського монастиря у Bepxpaтi, 1808 року iкону урочисто було перенесено до василіянського монастиря у Kpexoвi. Тут продовжували здійснюватися чуда.

Після закриття монастиря в Kpexoвi чудотворну iконy вдалося перенести до львівського храму св. Параскевії П’ятниці. З виходом iз підпілля Української Греко-Католицької Церкви урочисто 19 травня 1991 року з львівського храму Крехівську (Верхратську) чудотворну ікону Пресвятої Богородиці було повернуто до Крехова.


Крехівська Ікона святого Миколая (ХVII ст.)

За однією з версій, місцем походження iкони святого Миколая Мирликійського є Біла Русь, звідки приніс її з собою один із засновників монастиря – Йоіл. Згадки про паломництво до чудотворної iкони у Kpexiвському монастирі існують з XVII-XVIII ст. Відомо, що сюди прибували прочани з річних місць території України, а також з Греції i Криту. У XVIII ст. iкону одягнули у cpiбнi позолочені шати як знак вдячності за заступництво. Однак через те, що вони погано впливали на збереження ікони, 2002 року їx зняли, а ікону реставрували.

Прощі на Празник Перенесення мощей святого Миколая 18 травня були дуже чисельними. Наприклад, 1910 року до Крехівської святині прибуло близько 60 тисяч прочан, 1912 – близько 80 тисяч, а 1927 – до 70 тисяч осіб.

Із закриттям Крехівського монастиря чудотворну iкону переховував до 1954 року у своєму помешканні один з монахів – Антоній. Коли виникла небезпека втратити ікону через часті стеження за ченцем з боку радянських органів безпеки, ікона потрапила на збереження до церкви Успіння Пресвятої Богородиці у Львові. 23 грудня 1990 року чудотворну ікону святого Миколая Мирликійського було урочисто перенесено зі Львова до Крехівського монастиря.


Віциньська Ікона Матері Божої (XVII ст.)

Чудотворна iкона, яка сьогодні міститься у Краснопущанському василіянському монастирі, пов’язана з чернечою обителлю у селі Віцині, неподалік від міста Перемишлян (Україна). З першої половини XVIII ст. василіянський монастир Різдва Пресвятої Богородиці у Віцині завдяки чудотворній іконі був відомим паломницьким центром.

Ця чудотворна ікона є однією з поширених в Україні копій Іверської ікони Богородиці. За переданням, у часи іконоборства одна жінка з Івepiї (Грузії), щоб уникнути наруги над святинею, яку дуже почитали в її домі, кинула iкону в море. Згодом цю ікону у великому сяйві було віднайдено на бepeзi неподалік гори Афон. Там вона й залишилася, охороняючи монастир та даруючи багато ласк.

До Віциньського монастиря чудотворну iкону передала шляхтянка Анастасія Микула. На той час вона вже була прикрашена дев’ятьма срібними дарами-вотами. Грамотою від 21 вересня 1706 року єпископ Йосиф Шумлянський проголосив Віциньську іконуПресвятої Богородиці чудотворною. 1846 року виникла велика пожежа, яка дуже знищила монастир, однак ікона залишилася неушкодженою. Віциньську обитель було ліквідовано, а чудотворну ікону перенесено до монастиря святого Онуфрія у Львові.

1934 року ікону урочисто перенесли до василіянського монастиря св. Івана у Краснопущі. Щороку тут відбувалися багатолюдні відпусти на празник Різдва св. Івана Хрестителя і на всі Богородичні празники. З приходом комуністичної влади монастир у Краснопущі ліквідували. Чудотворну ікону від знищення врятував дяк місцевої церкви. Згодом вона зберігалася у домі його сестри. Із відновленням монастиря, вона повернула її отцям-василіянам для загального почитання.


Краснобродська Ікона Матері Божої (XIV ст.)

Перші відомості про Краснобрідську чудотворну ікону Пресвятої Богородиці нам подає народний переказ з другої половини XIV ст., що записаний на сторінках монастирського літопису. Один сліпець, який подорожував тим краєм, умився водою з криниці і, щиро помолившись до Матері Божої, прозрів. В знак вдячності за своє чудесне зцілення він побудував біля криниці невеличку каплицю, де й помістив ікону Пресвятої Богородиці.

З тих пір стали тут збиратися з усіх сторін Галицької Лемківщини, а також північно-східної Словаччини численні паломники. Коштом і старанням князя Федора Корятовича тут було побудовано дерев’яну церкву і келії для декількох ченців, як знак щирої подяки Божій Матері за опіку над краєм. У 1603 році Краснобрідський василіянський монастир дуже потерпів від пожежі і пограбування, але ця ікона Пресвятої Богородиці залишилася чудом неушкодженою.

Уже на початку 60-х років XVII ст. ця ікона була широко відома в краю своїми чудами. Чудотворну ікону Пресвятої Богородиці вірні почали прикрашати численними дарами-вотами в знак вдячності Господеві за ласки, які завдяки заступництву Матері Божої сходили на побожних прочан, що з вірою і надією приходили до цієї Краснобрідської чудотворної ікони.

З другої половини XVIII ст. Краснобрідський монастир, незважаючи на важкі часи, далі залишався важливим відпустовим місцем. Сюди з усіх околиць збиралися на багатотисячні відпусти на празники Зіслання Святого Духа і Покрову Матері Божої побожні прочани, щоб перед чудотворною іконою Пресвятої Богородиці отримати зцілення від тілесних і душевних недуг. У 1761 році тут було збудовано нову монастирську церкву з каплицею, у якій було поміщено чудотворну ікону Матері Божої.


Гошівська Ікона Матері Божої (XVIII ст.)

Гошівська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці є копією чудотворної Белзької (Ченстоховської) Богородиці, яка під час перебування у xpaмi Белзького замку славилася своїми чудами від XIV ст. У кінці того ж століття її перевезли до Польщі, до містечка Ченстохови. Відомості про чудотворну копію сягають першої половини XVIII ст. Зберігалася вона в домі шляхтича Андрія Шугая із села Хороброва на Тернопільщині. Якось під час пожежі, яка знищила будинок шляхтича, уціліла лише одна стіна, на якій висіла ця ікона. Цей дивний випадок народив вipy в чудотворність ікони і збільшив її почитання у родині Шугая. Згодом, коли Хороброву загрожували селянські стихійні бунти, доньки Шугая перебралися в село Дунаїв на Перемишлянщині до сім’ї Гошовських і взяли зі собою ікону. Коли поверталися додому в Хоробрів, Андрій Шугай подарував ікону родині Гошовських як вдячність за надання притулку його донькам у скрутний час.

1736 року обличчя Богородиці на чудотворній іконі покрилося, наче потом, маленькими крапельками роси, а з очей потекли сльози. Тоді Гошовський передав ікону для почитання до Дунаєвського римо-католицького костелу. Впродовж року чудотворна iконa перебувала у захристії храму й не була доступною для широкого почитання через те, що у xpaмi вже були дві чудотворні ікони – Icyca Христа i Страждальної Богоматері. Такий стан речей не задовольняв Гошовського i він звернувся до Львівського митрополита Атанасія Шептицького про визнання ікони чудотворною. Ікону перевезли з костелу до маєтку Гошовського в Гошеві.

Після того, як були вислухані свідчення, грамотою єпископа Атанасія Шептицького від 11 липня 1737 року, iконy було визнано чудотворною. 5 серпня цього ж року iконy урочисто перенесено до монастирського храму на Ясній Гopi. Цього ж дня трапилося чудо, яке першим записане у монастирському літописі: «Днем раніше з ласки Богородиці одужала жителька села Семигинова на Стрийщині Кунекунда Садовська. Напередодні, 4 серпня (в суботу), її чоловік був на вечірньому Богослужінні в сільській церкві, під час якого парох повідомив, що завтра чудотворна ікона буде перенесена i встановлена в монастирській церкві на Ясній Гopi. Зворушений почутим, Матей Садовський прийшов додому i, глянувши на хвору жінку, смерті якої сім’я чекала з дня на день, з розпачу впав на землю хрестом і почав щиросердечно просити Гошівську Богоматір допомогти його дружині. І молитви Матея були почуті. Дружина розплющила очі й встала з ліжка. Наступного дня, коли переносили ікону до монастирської церкви, щасливе подружжя прийшло до Гошева й оздоровлена жінка під присягою розповіла про своє чудесне одужання».

Згодом, коли монастир перенесли на Ясну Гору, ікону помістили за головним престолом. З ліквідацією монастиря в Гошеві, чудотворну iконy монахи потайки передали жителям Гошева. 14 жовтня 2001 року, після урочистих процесій по містах i численних селах Франківщини й Львівщини, iкона повернулася на Ясну Гору.


Деревнянська Ікона Матері Божої (XVII ст.)

Історія ікони розпочалася 1786 року в селі Деревня. Одне подружжя довгий час не мали дітей, але неустанно молилися перед іконою Богородиці, щоб Господь дарував їм дитя. Народився хлопчик. Та виявилося, що дитя незряче. Впродовж п’яти років батьки ревно молилися перед іконою, благаючи Богородицю, щоб дитина могла прозріти. На свято Успіння Пресвятої Богородиці мати розповідала синові про Божу Maтіp. I в якийсь момент дитя вигукнуло, вдивляючись в iконy Богородиці: «Яка гарна Мати Божа!» Хлопчик прозрів. Утішені батьки передали цю ікону для загального почитання до василіянського монастиря у Жовкві, де розпочалося її почитання як чудотворної, i перебувала вона там аж до1948 року – до часу до закриття монастиря радянською владою.

Із закриттям Жовківського монастиря на свято Благовіщення, iконy таємно перевезли до Крехова. Та невдовзі на свято Успіння Богородиці закрили монастир i в Kpexoві, а церковним речам й іконам загрожувало знищення. Чудотворна ікона з Деревні дивом вціліла, потрапивши до василіянського ченця Антонія Масюка. Завдяки його молитвам перед цією чудотворною іконою Страждальної Матері Божої на свято Благовіщення сталося оздоровлення невиліковно хворої дівчини, доньки місцевого атеїста.

Відтак ікона Страждальної Матері Божої перебувала у василіянському монастирі у селі Малехів. 18 січня 1990 року ікону було перенесено до відновленого монастирського храму св. Онуфрія у Львові. Наприкінці цього ж року її перенесено до Львівського храму св. Андрія Первозваного. З 1997 року ікона перебувала у василіянському храмі Пресвятого Серця Христового у Жовкві а 1999 року її повертають до храму св. Андрія Первозваного.

27 червня 2001 року Деревнянську чудотворну ікону Матері Божої коронував Святіший отець Іван Павло ІІ під час Божественної Літургії у Львові.


Боронявська Ікона Матері Божої (XVII ст.)

Перша згадка про Боронявську чудотворну ікону Пресвятої Богородиці знаходимо у монастирській хроніці від 1785 року. Отець Йоанікій Базилевич, згодом протоігумен, написав на полотні ікону Пресвятої Богородиці. Написати цю ікону його спонукала розповідь i присяга двох очевидців, які бачили неподалік Боронявського монастиря об’явлення Maтepi Божої. На празник Благовіщення Пресвятої Богородиці iкону було освячено i вставлено в іконостас у монастирській церкві.

Через деякий час біля iкони почали відбуватися чуда, i наприкінці XVIII ст. рішенням відповідної комісії її було визнано чудотворною. Декретом папи Лева XІІІ від 28 березня 1893 року iкону було короновано, а монастирю надано право проводити відпусти три рази на piк: на Благовіщення Пресвятoї Богородиці, святого пророка Іллі й Воздвижения Чесного Хреста. До чудотворної ікони в Бороняві приходили i українці, i чехи, й угорці, i румуни.

За радянської влади, коли монастир був закритий, iкона перебувала у помешканнях благочестивих людей. А 8 квітня 1991 року чудотворну iконy було урочисто перенесено з міста Хуста до церкви в Боронявському монастирі.


Чудотворна Улашківська ікона святого Івана Хрестителя

Передання стверджує, що цю ікону принесли з собою у 1315 р. кілька монахів, що поселилися у вапнякових печерах на території села Улашківці (Україна). Саме через чудотворну ікону село Улашківці стало славним місцем паломництва через те, що новину про василіянських монахів та ікону св. Івана розносили по всій Європі купці. Бо ж Улашківці були містечком, що стояло на торговому шляху від Балтійського моря до Чорного, та із Сходу на Захід. Тут пізніше влаштовувалися великі ярмарки, на які збирали купців з Греції, Волощини, Туреччини, Німеччини та Чехії.

Спочатку ікона зберігалась у печерній каплиці «Святий Ян». У ній в 1673 р. молився майбутній польський король Ян Собєський ІІІ зі своїм військом. Крім того, над тією каплицею у скелі стояла колись фігура св. Івана Хрестителя, з-під якої випливала вода, яка, як запевняють прочани, допомагає на хвороби очей. Відомо також, що у 1775 р. перероблено шати ікони св. Івана Хрестителя.

Відомо, що набожність народу до Улашківської чудотворної ікони св. Івана Хрестителя була надзвичайно велика. Про це виразно свідчать відпусти монастиря на честь св. Предтечі. Найстаршим і найбільшим – восьмиденним відпустом є відпуст у Свято Різдва св. Івана Хрестителя 7 липня. Право на цей восьмиденний відпуст надав митрополит Атанасій Шептицький у 1738 р. Інший відпуст на честь Івана Предтечі відбувався у свято Усікнення голови Івана Хрестителя.

Протягом кількох десятків років радянської влади Улашківський монастир перебував у руїні та забутті, а ченців здебільшого відправляли до в’язниць і каральних таборів Сибіру. Однак 1990 рік дав нове життя монастирю. Сюди повернулись василіянські ченці, які з допомогою парафіян відновили монастир і церкву. Віднайшлась теж у важкому стані ікона Івана Хрестителя, яка була відреставрована в травні 1997 р.

Сьогодні, щорічно в Улашківському монастирі відбуваються паломництва у різні свята, однак найбільшим, як колись залишається відпуст на Різдво Івана Хрестителя.