Як бійці Нацгвардії проходять триденну реабілітацію в монастирі на Івано-Франківщині

У Гошівському монастирі на Івано-Франківщині бійці Національної гвардії України перед поверненням до рідних проходять триденну реабілітацію. Це – військові, які приїхали з передових позицій на Луганщині, де тримали рубежі поблизу Кремінної, на Луганщині.

«Тут – дуже спокійно, хлопці мають можливість поспілкуватися з релігійними представниками. Тут – мальовнича природа, тобто можна вийти, подивитися, подихати свіжим повітрям. Немає великого скупчення людей. Тобто для військових, які повернулися зі Сходу, дуже спокійно. Їм цей спокій потрібен, бо вони були у зонах, де постійно дуже гучно», – розповідає військова психологиня Нацгвардії Анастасія Андрущенко. За її словами, військовослужбовці ходять на екскурсії. Вже були на скелях Довбуша й каталися на конях, – йдеться у репортажі Суспільного.

Також бійці займаються психологічними вправами у цивільному одязі. Це – частина адаптації, каже Анастасія Андрущенко.

Серед військових, які проходять триденну реабілітацію, – Дмитро Старченко. Нацгвардієць каже: у Києві на нього чекає дружина та дві доньки, яких він не бачив п’ять місяців. «Дуже раді, що повернулися. Слава Богу, що в моєму підрозділі всі цілі, живі та здорові. На жаль, не у всіх підрозділах так. Були втрати й поранені. Я потихеньку звикаю, бо було відчуття, що дуже тихо і має щось початися. Зараз вже такого немає», – каже Дмитро Старченко.

Офіцерка-психологиня Маргарита Козаченко говорить: до кожного воїна тут – індивідуальний підхід. З її слів, така короткочасна реабілітація називається декомпресією. «Ми з ними спілкуємося окремо, підбираємо техніки. Також ми застосовуємо метафоричні асоціативні карти, проводимо тренінги. Зазвичай, коли повертається ротна група, то виділяють від двох до чотирьох-п’яти офіцерів-психологів», – пояснює Маргарита Козаченко.

Ще один нацгвардієць Дмитро, який повернувся з Кремінної, говорить: триденна реабілітація на території монастиря була корисною. «Поспілкувався з хлопцями за інших обставин. Ми всі там розмовляли інакше – напружено. Сон в тебе інший. Все по-іншому. Тут більш невимушено це все відбувається. Люди ті самі, але спілкування зовсім інше. Тобто це дає можливість перезавантажитися, відпочити. Дехто дотепер не міг усвідомити, що він – не там», – розповідає Дмитро.

З бійцями спілкується капелан Роман Кострабій, який нещодавно отримав звання молодшого лейтенанта. Військовим капеланством чоловік займається з 1996 року. «Священник-капелан – це людина, якій довіряють, тому що він має таке поняття, як таємниця сповіді. Нікому він це не повинен розповідати. Це – та людина, яка бачила смерть, жахи війни, і вона думає, як вийти з цього. Бо смерть та війна –це досвід, який звичайна людина не повинна мати. Людина народжена для миру, любові та радості», – каже військовий капелан Роман Кострабій.