Провінція святих Петра і Павла у Румунії

PROVINCIA SANCTORUM APOSTOLORUM PETRI ET PAULI IN ROMANIA

Sedes Provincialis:

MĂNĂSTIREA SFÂNTA CRUCE
Str. Principală nr. 304A
RO-407410 Mintiu Gherlii
jud. Cluj – ROMANIA
Tel.: +40 264 245 093
E-mail: bazilieniromania@yahoo.ro

Провінція Святих Апостолів Петра і Павла в Румунії сьогодні є частиною Василіянського Чину Святого Йосафата та діє в Румунській Греко-Католицькій Церкві, Об’єднаній з Римом, яка є Східно-Католицькою Церквою свого права зі статусом великого архієпископства.

Протягом історії в Румунії існували дві гілки Чину святого Василія, ченці василіяни з Блажа та ченці з Біксаду, які розвинулися після 1700 року і співпрацювали, переплітаючи своє існування та діяльність, оскільки мали той самий обряд, та ж василіянська духовність і та сама мета – здобуття Царства Небесного.

Василіянський Чин Блажу був заснований буллою «Rationi Congruit» від 18 травня 1721 р. і мав своєю головною місією підтримку єпископа для доброї організації та управління молодою Румунською Греко-Католицькою Церквою в Трансільванії. Першими єпископами об’єднаної з Римом Румунської Церкви були ченці василіяни. Головними монастирями були осідки Пресвятої Трійці і Благовіщення Пресвятої Богородиці в Блажі. Василіянські ченці своїм молитовним життям, діяльністю в Духовній семінарії, школі, друкарні та пастирськими місіями зробили важливий внесок у духовну розбудову Церкви. У монастирях зародилася відома течія культурно-національного відродження Ардельська школа, яка зробила багато добра жителям Трансільванії. Внаслідок, насамперед антимонастирської політики цісаря Йосифа ІІ, кількість монахів була обмежена, а Василіянський Чин припинив свою діяльність у 1933 р. з переходом останнього монаха до єпархіального клиру.

За наполяганням єпископа Йоана Йосифа де Камеліса та через зусилля архимандрита Ісаї де Каролі в 1700 році на півночі Трансільванії було засновано греко-католицький монастир Біксад. Невдовзі в монастирі помирає мученицькою смертю архимандрит Ісая, якого вбивають за критику аморальності, особливо двоєженства. Проте монастир продовжує існувати і входив до Провінції Чину Святого Василія Великого із Закарпаття. Спочатку монастир Біксад знаходився на території Мукачівської руської єпархії, але з 1853 року він перейшов до території греко-католицької єпархії Герла, заснованої буллою «Ad Apostolicam Sedem». До 1925 року монастир завжди був населений румунськими та русинськими монахами чину святого Василія Великого, але це був невеликий монастир з невеликою кількістю ченців і не провадив значної діяльності.

У 1925 році ієромонах Атанасій Аврел Максим, ЧСВВ, колишній ігумен монастиря у Маріа-Повчі, призначений ігуменом Біксадського монастиря. У 1930 році Біксадський монастир перейшов з території Герльської греко-католицької єпархії на територію новоствореної Марамурешської греко-католицької єпархії, де знаходиться і зараз. Новий настоятель залучив до монастиря багато покликань, відкрив новіціят і за кілька років кількість румунських монахів з Біксаду значно збільшилося, і вони вимагали заснування румунської провінції Василіянського Чину. У 1933 році Марамороський єпископ Александру Русу передав ченцям василіянам монастир Мойсея, який багато років був без монахів, а ієромонах Леон Ману, ЧСВВ, організував тут василіянську спільноту. У 1936 році єпископ Клуж-Герла Юліу Хоссу довірив ченцям василіянам для «адміністрування та плідного управління» монастир Нікулії, який став найбільшим центром паломництва в країні.

Конгрегація для Східних Церков Декретом від 8 червня 1937 р. утворила нову Провінцію Василіянського Чину Св. Йосафата, яка називається Румунською Провінцією sui juris, відокремленою від будь-якої іншої провінції того ж Чину, згідно з Конституціями, безпосередньо була підпорядкована Генеральному настоятелю – архимандриту Василіянського Чину святого Йосафата у Римі. Нова провінція мала особливий період розквіту завдяки душпастирській, місіонерській та письменницькій діяльності ченців, але в 1948 році комуністичні переслідування все конфіскували, більшість монахів було заарештовано, а всі василіянські монастирі були передані Румунській Православній Церкві, яка досі нічого не повернула своїм законним власникам. Ченці василіяни, завдяки міцній духовній формації, зуміли вижити під час комуністичних переслідувань, ведучи таємне монаше життя поза монастирем.

Після 1989 року, в умовах відносної релігійної свободи, Чин Святого Василія Великого в Румунії побудував 3 нових монастирі в Молішет, Мінтіу та Прілоґ. Нині в цих монастирях існує чернечі спільноти, які, згідно з Статутом Василіянського Чину святого Йосафата, прагнуть жити спільнотним монашим життям, у якому гармонійно чергуються спільна молитва, навчання, богомислення, відпочинок та праця згідно з Правилами святого Василія Великого. У сфері душпастирства ченці задіяні в шести парафіях. Крім того, до монастирів Провінції здійснюються часті паломництва.