Словацька Провінція святих Кирила і Методія

PROVINCIA SANCTORUM CYRILLI ET METHODII IN SLOVACHIA

Sedes Provincialis:


MONASTYR SV. VASILIJA VELIKOHO
ul. Vajanskeho 31
080 01 Presov — SLOVAK REPUBLIC

На території сучасної Словаччини віддавна існували монастирі східного обряду – монастир Зіслання святого Духа в Красному Броді з XІV століття і новіший з 1712 року на Буковій Гірці. Вони належали спочатку до Мукачівської єпархії, а від 1818 року до Пряшівської єпархії, і одночасно до чернечої структури – Провінції святого Миколая (засн. 1733 р.) з центром у Мукачеві. У 1905 році через загальний брак покликань василіяни закрили монастир на Буковій Гірці, а під час Першої світової війни змушені були залишити і монастир у Красному Броді, який у 1915 році дуже потерпів під час боїв між австрійською та російською арміями.

У міжвоєнний період владика-василіянин Павло Ґойдич неодноразово запрошував Чин повернутися до його єпархії. Щойно в березні 1939 року, угорська влада, окупувавши Закарпаття, насильно прогнала до Словаччини всіх отців і братів провінції святого Миколая, котрі народилися в Галичині і Словаччині. За таких умов із вимушеної депортації розпочалося відродження Чину святого Василія Великого в Словаччині. Після юридичного створення трьох монастирів, 16 березня 1948 року на підставі декрету Конгрегації для Східних Церков від 4 березня 1948 року, Генеральна Курія Василіянського Чину святого Йосафата заснувала Провінцію святих Кирила і Методія в Чехословаччині.

Інтер’єр храму, де зберігається Краснобрідська ікона Божої Матері

У лютому 1948 року до влади в Чехословаччині прийшли комуністи і захопили владу в Празі. Василіян у Чехословаччині чекала доля їхніх співбратів у інших краях, де вже кілька років перед тим була знищена Греко-Католицька Церква. 22 лютого 1949 року комуністична влада Чехословаччини конфіскувала у василіян монастир у Пряшеві, ув’язнивши 11 отців і братів, які на той час перебували в монастирі. Вночі з 13 на 14 квітня відбулися наймасовіші арешти монахів і монахинь по всій країні. Тоді ліквідовано монастирі в Межилабірцях і Требішові, а монахів вивезено до концтабору в Подолинці під Татрами. І врешті 28 квітня 1950 року внаслідок інсценізованого т. зв. «Собору греко-католицьких священників і мирян», який відбувся в Пряшеві, Греко-Католицька Церква в Чехословаччині була ліквідована.

У 1968 році чехословацька комуністична влада дозволила відновити діяльність Греко-Католицької Церкви, але не дозволила відновлення монаших спільнот. Ієромонахи провінції святих Кирила і Методія ті, що вижили після репресій і тюрем лише отримали можливість проживати одинцем по парафіях як парохи або працювати на державній службі. Важливу роль у збережені василіянського чернечого життя в Чехословаччині відіграв о. Мар’ян Поташ, ЧСВВ. Головна Управа в 1970 році призначила його таємно на протоігумена і він виконував це служіння аж до 1995 року. Початок свого управління він розпочав із трьома василіянами, а на час розвалу комуністичної влади у 1989 році о. Поташ виховав ще десятьох молодих ченців. Наприкінці служіння о. Мар’яна Поташа провінція мала вже 24 ченців: 15 ієромонахів, 6 студентів богослов’я у Варшаві і трьох братів-помічників.

Станом на 2022 рік провінція святих Кирила і Методія в Словаччині складається з чотирьох монастирів: Пряшів (осідок протоігумена), Требішов, Красний Брід та Кула (Сербія), а також з однієї місійної станиці в Буковій Гірці.