Незборимий дух в самовідданому служінні: про співавтора пісні «Ой у лузі червона калина»

1620

19 лютого 2024 р. минає 130-та річниця від народження о. Андрія Григорія Труха, ЧСВВ, спершу старшини Українських Січових Стрільців, а відтак ченця та священника, який залишався відважним воїном на благо українського народу, провадячи його до єдності з Богом.

Коли 24 лютого 2024 року російські війська вторглися в Україну з очевидним наміром знищення українців, з боку переважної більшості світової громадської думки піднялася справедлива хвиля обурення. Відтак була гучно спростована теза Н. Макіавеллі, згідно з якою правила політики засновані не на критерії добра і зла, а на критерії ефективності та неефективності, які роблять її незалежною від етики. Ба більше, цивілізований світ схвалив відправку зброї, щоб дати можливість мужньому українському народові, мобілізованому в усіх його соціальних прошарках, захистити власну землю.

У той час, коли до Києва наближалися російські війська, соліст гурту «Бумбокс» і тероборонець Андрій Хливнюк на порожній Софійській площі виконав відому пісню «Ой у лузі червона калина». За лічені дні відео розлетілося світом. Згодом у інтерв’ю він пригадував про свій мотив, кажучи, що для мирних людей потрібний був поштовх. І саме ця пісня, яка була в багатьох «у крові» розбудила переконання українців у тому, що вони є нацією вільних людей, які готові захищати свободу. Ця пісня живе серед широкого загалу народу вже 110 років. Сьогодні вона лишень ожила у серцях, відкриваючи свій сенс перед небезпекою втрати держави.

Перші два рядки пісні у серпні 1914 року почув від свого побратима двадцятирічний воїн Українських січових Стрільців Григорій Трух, який перебував у складі Стрийської сотні. Ось як він описував свої враження від почутого: «Оці слова так дуже підходили до тодішнього нашого положення й так живо висказували всю нашу стрілецьку ідею, що я повторяв собі ту чарівну строфку раз-у-раз, а як наступного дня ми вийшли знову на вправи, я сів перед бурсою біля столика й склав іще три нові додаткові строфки, що разом створили ту славну “Червону Калину”». Молодий стрілець навчив своїх побратимів нової пісні, яка швидко стала популярною у Стрию, а з роками її почали співати в Галичині й по всій українській землі.

«Слова “Марширують наші добровольці у кривавий тан визволяти братів українців з московських кайдан” пригадували нам щодня ту найближчу мету нашого стрілецького здвигу, а бадьорий тріумфальний рефрен: “А ми нашу славну Україну гей-гей розвеселимо!” підносив нас на дусі, розігрівав нам молоде серце любов’ю до України й рвав до жертви за її волю», – писав у своїх спогадах Григорій Трух. Тому й не дивно, що згодом Українські січові стрільці прийняли цю мотивуючу пісню за свій гімн.

Героїчний дух та мрія стати священником

Майбутній борець за волю України, а згодом ієромонах Андрій Григорій Трух, ЧСВВ народився 19 лютого 1894 року в селі Гірне, нині Стрийський район Львівської області. Окрім школи він завершив Стрийську гімназію. Про свої перші три роки навчання там, о. Трух пригадує, що дотримувався такої настанови: «Наперед не виривайся, ззаду не лишайся, середини тримайся». Зрештою, учителі й директор гімназії відзначали успіхи уродженця Стрийщини, який у червні 1914 року успішно отримав атестат зрілості (maturus).

Через тиждень юнак вже брав участь у т. зв. Великому здвизі – урочистій ході Львовом з українськими спортивними товариствами з нагоди 100-ліття від народження Тараса Шевченка. Однак серце юнака було спрагле Бога, якому він вирішив присвятити своє життя. Ймовірно, що на таке рішення вплинув своєю особою та прикладом катехит Стрийської гімназії о. Юліян Дзерович. Григорій Трух мріяв стати священником і працювати над вихованням молоді та студентів. Однак історія внесла свої корективи. Розпочалася Перша світова війна.

Коли 28-го липня 1914 р. Австро-Угорщина оголосила війну Сербії, в Галичині розпочалася загальна мобілізація. Молодий Грицько Трух добровільно зголосився до військової служби в австрійському війську, але тоді його не прийняли, бо ще не мав завершеного 21-го року життя. Однак вступив в ряди Українських Січових Стрільців – першого національного бойового підрозділу, з якого розпочалися національно-визвольні змагання української нації XX століття. Всього прибули на збір у Стрию 10 000 юнаків, з яких прийнято близько третину. Саме тоді народжується відома нам «Ой у лузі червона калина». Склавши військову присягу у вересні 1914 р. відділ з Григорієм Трухом потрапляє на військовий вишкіл до Ґоронди й Страбичева біля Мукачева в Карпатській Україні. З того часу розпочинаєтеся новий період у житті українського воїна, що тривав загалом шість років.

Можемо сказати, що слова «Червоної калини» виявляють бойовий дух січового стрільця Григорія. У ній проявляється мета Українських Січових Стрільців – визволення «братів українців з московських кайдан», «розвеселення славної України», «збереження стрілецької слави», одним словом – ідеологія змагання за самостійну, незалежну й соборну Україну, – мета, що її виписали Українські Січові Стрільці на своїх прапорах від початку існування.

Разом із сотнею полковника Дмитра Вітовського Григорію Труху довелося перейти різноманітні бої. Він брав участь в боях за Болехів і Бережани (1915 р.). Під Болеховом був поранений, а під Потуторами йому вдалося з невеликою горсткою Українських Січових Стрільців проломити вороже оточення, перейти через воєнну лінію й уникнути московського полону. Січова Стрілецька братія любила Грицька Труха за його веселу вдачу, палку любов до рідної землі та за героїчного духа. Незважаючи на його молодий вік його підвищили до старшини (поручника). Під командуванням Дмитра Вітовського Григорій Трух брав безпосередню участь у перейнятті українцями влади у Львові вночі на 1-го листопада 1918 р., опісля ж обороняв Львів від наступу ворогів.

На «Божому фронті»

Обороняючи Львів, Григорій Трух потрапляє до концентраційного табору Домб’є, який знаходився в околицях польського міста Краків. У цьому місці, призначеному для полонених, він знайомиться з групою ув’язнених монахів Чину святого Василія Великого. Ця зустріч стала початком його покликання до богопосвяченого життя у Василіянському Чині. Незабаром після звільнення з полону Григорій Трух вступив до новіціяту Отців Василіян у Крехові, змінивши військовий фронт борців за волю України на фронт борців за Боже царство серед українського народу. Прийнявши нове – монаше ім’я Андрій, чернець розпочав студії риторики, філософії та богослов’я. У 1925 року склав вічні обіти послуху, чистоти й убожества, а 25-го липня 1926 прийняв Святу Тайну Священства. Ставши священником, о. Андрій, притримуючись своєї військової термінології, переходить зі стадії духовного вишколу до активної боротьби на «Божому фронті». Свою військову поставу він зберіг до самої смерті, будучи мужнім Христовим воїном, не любивши бездіяльності, релігійної байдужості та боягузтва.

Протягом перших семи років священства о. Андрій Трух, ЧСВВ служив у різних монастирях Галичини. З усіх сфер служіння найбільше любив місіонерську працю. Горівши любов’ю до Бога, ієромонах бажав запалити цієї ревністю народ та молодь, для яких проводив місії й реколекції. Йшлося не тільки про слово, але й приклад. Він відзначався життям у чеснотах, щоб бути живим зразком життя для всіх, кого своїм словом провадив до Бога.

У 1933 року ієромонах вирушив на нове місце служіння – заокеанську Канаду. У «Пропам’ятній Книзі Отців Василіян у Канаді», виданій у Торонто (1953 р.) з нагоди 50-річчя їхньої праці у Канаді, читаємо: «о. Андрій Трух своїми місіями перейшов не тільки широку Канаду, але дуже часто бував і в США. Він без сумніву належить до найкращих місіонерів канадійської вітки Василіянського Чину, а його місіонерський запал багато причинився до оживлення місійно-реколекційної праці між Отцями молодшої генерації».

Всюди, де він з волі настоятелів займався душпастирсько-місіонерською діяльністю, оживлялося релігійно-церковне життя в парафіях та поставали церковні товариства: Братство Українців Католиків, Апостольство Молитви, Українське Католицьке Юнацтво, Ліга Українських Католицьких Жінок, Пресвятого Серця Христового тощо. Крім того, о. Андрій завжди звертав увагу на національну свідомість молодого покоління, працюючи над тим, щоб українці не асимільовувалися.

Багато уваги та жертовної праці ієромонах присвятив справі покликання до священичого та богопосвяченого стану, яка забирала у нього чимало сил. Однак він ніколи не жалів себе, будучи переконаним, що на «Божому фронті» не може бути передишки, застою чи якого-небудь кроку назад. Цей апостольський запал о. Андрія дехто вважав надлишковим, але сумління та військова вдача не дозволяли йому змінювати завзяття у служінні Богові й народові.

Письменницько-видавнича діяльність

Окрім душпастирсько-місіонерської діяльності, ієромонах Андрій Трух відзначався й письменницьким хистом, який проявився ще з молодості. Він мав легкість у висловлюванні своїх думок на письмі, і то навіть у формі вірша. І це стосується не лише пісні «Ой у лузі Червона калина». Деякі його вірші стали популярними релігійно-церковними піснями, наприклад, «Перед Тобою, Царю всього світу», «Пісню слави заспіваймо» чи «З нами Бог». Неодноразово вірші о. Андрія Труха з’являлися в різних часописах Канади. Окрім поезій релігійного спрямування, знаходимо і вірші для молоді, які заохочують їх плекати національну ідентичність. Тон віршів і поезій о. Андрія торкається серця, є бадьорим і бойовим.

Його діяльність була також пов’язана із видаванням і редагуванням часопису «Світло», спрямованого на релігійну-національну просвіту серед українців Канади. У серпні 1943 року о. Андрій Трух став головним редактором журналу. У своїх статтях та редакторській праці ієромонах звертав увагу на те, щоб у своїх читачів виростити велику любов до Бога, католицької віри, Церкви, обряду, мови та всіх тих рідних традицій, що повинні бути дорогі й святі кожному українцеві. Він ніколи не вдоволявся «сухим» викладом засад християнської віри, але завжди наводив приклади з життя, щоб наочно засвідчити плекання віри у різних сферах життя людини. Окрім статей та книг, о. Андрій Трух публікував також спомини зі свого життя у часописі «Світло» під загальним заголовком: «На фронті – спомини з власного життя».

Бажання бачити свій народ святим

Ієромонах Андрій Трух, ЧСВВ увійде до історії українського церковного письменства завдяки чотиритомникові «Життя святих», над яким працював понад десять років. На жаль він не встиг завершити останній том, у який бажав включити українських святих, праведників, Божих слуг та визначних церковних постатей українського народу й Церкви.

Неодноразово ця праця ставала для нього тягарем через різні хвороби, які з’явилися з роками й загострювалися. Серед цих страждань ієромонах пильно зачитувався в існуючі різномовні життєписи святих, збирав у своїй келії різні доступні матеріали до «Життя Святих» та писав днями й ночами. Він неодноразово говорив, що святі йому дуже допомагають і продовжують заступатися у Бога за нього, щоб через своє слабке здоров’я не вмерти передчасно, не завершивши написання життєписів. Головна його ідея полягала в тому, щоб український народ пізнав багатство життя святих, які б зроджували у людей бажання наслідувати їхні геройські чесноти. Як писав сам о. Андрій, він прагнув, щоб українська нація була нацією святих!

Для о. Труха життя християнських святих – це найкраща історія, бо писана «не пером, але вірою й любов’ю, молитвою, працею й жертвою, боротьбою, кров’ю і геройською смертю…». Зрештою, сам ієромонах своїм праведним і богоугодним життям старався наслідувати приклад святих, захоплюючись їхнім наслідуванням Христа.

Одним з улюблених святих о. Андрія Григорія Труха став священномученик Йосафат Кунцевич. Він залюбки додавав собі ще третє ім’я – Йосафат, як символ свого духовного опікуна й провідника в духовному подвигу. Ієромонах пильно студіював життя святого Йосафата та збирав матеріали для видання його повного життєпису. Крім того, він старався виховувати молоде покоління василіянських ченців у дусі священномученика Йосафата.

Борець Христа в турботі за народ

Мабуть, найкраще о. Андрія Труха характеризує вираз «Борець Христа». Спочатку на фронті у властивому цього слова значенні він обороняв права і славу українського народу. Опісля перейшов на «Божий фронт», де продовж 40 років йому довелось стояти на різних позиціях в охороні Божої правди.

Могила о. Андрія Григорія Труха, ЧСВВ у Вінніпезі (Канада)

Будучи зразковим ченцем-василіянином він багато часу присвячував молитві. У його руках завжди були молитвослов або вервиця. Гаряче молячись за свій народ, він закликав до тієї молитви всіх. Коли фізичні терпіння не дозволяли йому проповідувати чи писати, він зміцнював себе молитвою. Окрім того, що був великий і невтомний у своїй праці, ієромонах свідчив свою віру також через страждання. Зморений різними недугами, в останніх роках о. Андрій по-геройському, як справжній воїн, з усмішкою на устах переносив усі свої життєві хрести. Забуваючи про себе, до останньої хвилини свого життя турбувався про справи свого Чину, Церкви, свого народу, приятелів і друзів.

Водночас о. Андрій Трух, ЧСВВ був активним спостерігачем різних подій церковно-громадського життя. Він сильно переживав над тим, коли в його оточенні чи серед провідників українського народу, бракувало потрібного ідеалізму, жертвенного духа чи полум’яної любові до Бога і ближнього.

***

Сьогодні любов до ближнього спонукали багатьох чоловіків та жінок стати на захист своєї держави. І попри жорстокість цієї війни, українці дивують світ не тільки сміливістю, але й творчими рішеннями. Саме творчість свого часу підтримувала молодого вояка Григорія Труха, вона й проростає сьогодні крізь небезпеку та голосно говорить світові: «А ми тую червону калину підіймемо. А ми нашу славну Україну гей-гей розвеселимо!».

У цій російсько-українській війні кожен українець та українка є борцями за волю й гідність свого народу. На жаль, ця боротьба вкотре повторюється, маючи шанс стати останньою. Приклад жертовності о. Андрія Труха, ЧСВВ у сьогоднішніх викликах може стати для нас стимулом боротьби в ім’я любові до ближнього. Його молитви та служіння для українського народу виявляють піклування за ближніх з любові до Бога, якою він горів. Тому ми повинні бути гордими за ті слова, які вклав молодий Січовий Стрілець: «Не хилися, червона калино маєш білий цвіт. Не журися, славна Україно маєш вільний рід!»

Ієромонах Яків Шумило, ЧСВВ

Використані джерела:

Спомин про о. А. Труха, ЧСВВ // Життя Святих, т. 4., Видавництво ОО Василіян, Торонто 1960, ст. 357-379.

о. Андрій Григорій Трух, ЧСВВ, Червона калина (Зі споминів Українського Січового Стрільця) // Світло, 15 жовтня 1954, с. 24.

Андрій Хливнюк – про культурне значення пісні “Ой, у лузі червона калина”, об’єднання українців і незворотні зміни суспільства. Відео // https://www.holosameryky.com/a/6649182.html (12.02.2024).