Великий Божий дар – Крехівська Святиня Отців Василіян

Великий Божий дар – Крехівська Святиня Отців Василіян

Здається, це дивовижне місце вибрав сам Господь і поблагословив його, щоб тут зродилась і жила Божа Любов, щоб у Господній Ласці посвячували своє життя молоді юнаки, щоб тут зцілювалися хворі люди. Крехівський монастир Отців Василіян – це дійсно велична святиня, яку своєю вічною мудрістю та безмежними ласками освятив Господь Бог. Якщо ви хочете почути у своїй душі таємничий голос Божий, а струнами свого серця ніжно доторкнутися до предвічного джерела Божої правди, то все залишіть і неодмінно приїдьте до Крехівського монастиря Отців Василіян.

Нова Василіянська родина

Завітавши сюди, ви зможете довго насолоджуватись духовним життям, на мить забудете про свої буденні клопоти і відчуєте справжню суть людського життя, вічні істини людського щастя. Здається, що в цьому чудовому місці навіть природа славить свого Творця, бо квіти і дерева увінчалися чарівною красою, гойдають своїми голівками та пахучими вітами, ніби вклоняються Богові. А понад синім, мирним небом пролітають лелеки, немов віщують душевний спокій, братню любов і Божу благодать у Крехівській обителі. Час зупинитися, прислухатися до свого серця, і в цій тиші почати розмовляти з Богом.

Крехівський монастир освячений щирими молитвами молодих юнаків, які відчули Божий поклик у своєму серці, щоб присвятити свої молоді літа, а може й усе життя на служіння Богові, Церкві Христовій та ближнім. Тут вони підготовляються до чернечого життя, навчаються в новіціяті, приймають облечини, складають перші обіти добровільної убогості, чистоти ради Царства Небесного, досконалого послуху і братньої любові. Тепер у них нова, дружня Василіянська родина, де люблячим батьком є Господь Бог, а турботливою мамою – Матінка Божа. Чуйні настоятелі та старші брати стануть рідними для кожного, прийдуть на допомогу у важкий час, допоможуть глибше розпізнати своє покликання. Ісус тихенько промовляє до їхніх сердець, потішає, допомагає перенести непевність, лагідно запрошує до великої Божої родини, щоб наблизитись до Святої Євангелії і жити євангельським життям.

Щаслива зустріч з рідними

Низький уклін і велика пошана тим батькам, які виховали таких синів, що не пожаліли відпустити своєї дитини на служіння Богові та всім потребуючим, спраглим Божої Любові. Материнські сльози і душевні переживання увінчаються великим щастям та радістю. Щасливі будуть і батьки, і їхні діти, що на Божий поклик відгукнулися своєю любов’ю і жертовністю. Мамина молитва через усе життя буде благословляти сина, а син – монах своїм життям у Василіянській спільноті подарує мамі довге і мирне життя на землі, щасливу вічність в Небі.

Серед такого неспокійного світу, де більшість молодих людей шукають тільки власних вигод, де численні людські душі потопають у тяжких гріхах, брати та отці з Василіянського Чину своєю щирою і справжньою посвятою випромінюють євангельські блаженства, духовний мир і щастя. Вони несуть світло Божої Любові, промінчики розради і тепла в найтемніші, найхолодніші куточки життя, до забутих, скривджених, покинутих. Отці Василіяни братньою любов ’ ю огортають тих, хто втратив надію у цьому житті, вони допомагають людям наблизитись до Бога, щоб спасти душу і бути гідним Царства Божого. Через Василіянський Чин, Господь дарує Свої щедроти іншим, надихає нас бажанням жити з Богом, з чистим сумлінням і смиренним серцем.

Ченці з радістю наслідують свого засновника святого Василія Великого, адже він є батьком спільнотного богопосвяченого життя. Він базував свій почин на Святій Євангелії, яка стала головним правилом його спільнот. Монахам і пустельникам Свята Євангелія була цілющим джерелом, з якого вони черпали духовні сили і натхнення, в якому споглядали самого Ісуса Христа. Ось як пише про чернече життя святий Василій Великий: « Спільне життя братів – це дійсно поле духовної боротьби, добра нагода поступу, безупинна вправа і розважання Божих Заповідей…Хто постановить слухати Христа й поспішить до життя убогого, життя молитви, той справді гідний подиву, щасливий. Ти хочеш полюбити небесну науку, ангельське життя, ти хочеш стати товаришем Христових учнів, тож приготуйся не на одну прикрість і біду, мужньо приступай до монашої дружини».

На прощі у Крехові

Кожного року у Крехівському монастирі відбуваються Всеукраїнські прощі. Численні паломники з усіх куточків України ідуть пішки, добираються різним транспортом, щоб у Крехівській святині поклонитися чудотворним іконам Божої Матері та св. отця Миколая. Тут люди сповідаються і причащаються, зустрічаються із Живим Христом, діляться з Небесною Ненькою та святим Миколаєм своїми тривогами і щастям. Хворі люди на візочках, діти, молодь спрагло припадають до джерела із цілющою водичкою, омивають свої гріхи та недуги, а деякі зцілюються духовно і фізично. На хресній дорозі прочани вимолюють в страждаючого Ісуса здоров’я і щасливої долі для себе, для своєї родини. Тут моляться за мир у світі, за Боже благословення для рідної України. Брати – новики та отці Василіяни для всіх знаходять добру пораду, вони випромінюють лагідність, доброту, щирість, глибоку віру, святість і братню любов. Відчувається, що на цьому святому місці усі стають приятелями, друзями. А з чудотворних ікон сяє дивовижне світло Божої Любові, яке освячує всіх паломників.

Василіянська родина у Крехівському монастирі поповнюється новими покликаннями, а сама обитель розвивається, розбудовується на славу Божу, для добра Христової Церкви та для спасіння людських душ. У 2012-му році тут величаво святкували 400 – ліття заснування Крехівського монастиря. Моє серце сповнювалося щастям, що є в Україні така прекрасна святиня. Тоді глибоко до душі запали слова Владики Софрона Мудрого, ЧСВВ: «Дорогі в Христі, пригадавши собі хресний шлях життя Крехівського монастиря, який він пройшов від днів свого народження і активної праці до чудесних днів свого воскресіння, можемо сміло співати Богу, Пресвятій Богородиці та всім святим української землі подячну молитву за те, що славний Крехівський монастир воскрес до життя у новій, воскреслій, вільній Україні, і ми василіянські монахи можемо знову, щирим серцем і устами славити Бога і Його Пречисту Богородицю у нашому, василіянському монастирі, дякуючи св. Миколаю, що він допоміг цей цінний подарунок колишнього монастиря назад відзискати, щоб тут молитись і славити Бога за все…»

Щиро вдячний братам та отцям Василіянам з Крехова, що так привітно і гостинно приймають усіх паломників, що діляться з нами хлібом небесним і земним, що ведуть наші душі до Христа і роблять нас щасливими. Також наша тиха молитва лине за тих ченців, хто загинув на довголітньому засланні та у в’язницях, у страшні часи переслідувань. Думаю, що їхні праведні душі єднаються в молитві з Неба з Василіянською братією, адже їхні важкі терпіння і скорботи увінчалися вічною нагородою в Царстві Божому. Тепер Василіяни – мученики за Христову віру є нашими заступниками в Небі.

У монаших конституціях під назвою « О Чині святої обителі», що походять із 17 століття, у вступній частині є пояснення про чесноти у чернечій спільноті: « Монастир – це рай радостей, в якому Бог насадив монахів, щоб їх зробити своїми улюбленцями. Монастир – це небо, де сам Бог перебуває зі своїм двором. Монастир – це город Небесного Царя, де в різних кольорах розцвітають квіти найкращих чернечих душ. Монастир – це чиста весільна світлиця Христа, улюбленого обручника, де Він обручає собі душі святих, щоб жили непорочно чернечим життям».

Снились, снились мені лілії,
Білі, білі, як сніги.
Кличуть, кличуть мене лілії,
Там, де є Ісусе Ти.

Я нарвав букет цих лілій,
Їх Ісусові подав.
Він до мене посміхнувся,
Радо лілії прийняв.

В моє серце влилась радість,
Білі лілії цвіли.
Це Ісус мене покликав
Серце чистим зберегти.

Михайло Михайлинин, м. Бережани, Тернопільська обл.

Джерело: http://basilianfathers.ca

Close Menu