Сьогодні 150 років від дня народження о. Платоніда Філяса

Сьогодні 150 років від дня народження о. Платоніда Філяса

о. Платонід Філяс, ЧСВВОтець Платонід Павло Філяс – відомим український церковний та громадсько-політичним діяч Галичини. У заслуги о. П. Філяса входить: випуск молитовника «Гостинець», редакція журналу «Місіонар», реорганізація гімназії у м. Бучач в «Місійний інститут ім. св. Йосафата», відкриття Центральної духовної греко-католицької семінарії, у Моравії (Республіка Чехія).

Законодавча діяльність: один із творців Української Центральної Ради (далі УЦР). Першим законом, що прийнятий УЦР – «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії» одним із автором є о. П. Філяс. Будучи членом УНР о. П. Філяс працює над проектом конституції української держави. Один із авторів Закону «Про вибори до Сейму ЗО УНР».

Короткі віхи біографії о. Філяса. Народився 27 вересня 1864 р. в убогій ремісничій сім‘ї в Доброчанині Сокальского повіту.

Навчання о. Філяс розпочав у сільській народній школі. Згодом продовжив студії у Львівській академічній гімназії. Кошти на навчання Павло Філяс заробляв самостійно, оскільки батько не мав можливості допомогти йому фінансовою. Такі складнощі не стали завадою аби закінчити своє навчання з відзнакою.

7 листопада 1883 р. він вступає до Чина св. Василіян в Добромильський монастир. Такий вчинок був дуже дивним для його друзів та знайомих, адже зі своїми вміннями та знаннями він міг отримати найвищий посади у тогочасному світі.

Але вибір було зроблено. У стінах монастиря отримує чернече ім’я – Платонід. Опанував він там різні форми діяльності оновленого ЧСВВ – місійну, освітню, виховну, видавничу, друкарську, наукову, бібліотечну.

З 1892 р. розпочинає випуск першого молитовника для молоді, який називався «Гостинець». Перше видання молитовника налічувало 10 тисяч примірників, і на сьогоднішній час належить до бібліографічних рідкостей.

У 1897 розпочинає разом з ігуменом монастиря св. Онуфрія у м. Львові о. А. Шептицьким (згодом митрополитом), видання релігійного часопису «Місіонар», сам же о. Платонід стає його першим редактором.

Усього за одну ніч він підготував 16 сторінок журналу. Наступні декілька випусків журналу на 80 % складалися з матеріалу, який особисто писав о. П. Філяс.

Поява часопису стала помітною подією у церковно-релігійному житті прикарпатських теренів. Блискавичне розповсюдження 20-тисячного накладу, який за висловом П. Філяса «розбігся по ваших селах, як та іскра по сухому листю», засвідчило про успіх нового інтелектуального часопису. З 1920-26 рр. «Місіонар» мав 50 тис. передплатників.

Канадійська місія.

Та отець не зупиняється на лише на випуску часопису «Місіонар». У 1902 р. очолює першу василіанську місію до Канади. У цей період розпочалася еміграції українців до Канади. Прибудучи на Канадійську землю українці потрапляли у тяжкі матеріальні, а особливо моральні обставини.

Позбавленні своїх духовних наставників вони деморалізувався та підпадали під згубний вплив різних сект, що могло призвести до втрати українських емігрантів батьківської віри. Цю проблему зрозумів о. Платонід, який з отцями Созоном Дидиком та Антіном Строцьким відправляються до Канади.

Прибудучи на Канадську землю вони стали першими хто відправив служби Божі в українсько-віазантійському обряді. Діяльність місії була успішною, бо мету яку перед собою ставили отці – збереження греко-католицької віри в емігрантів з України та розбудова УГКЦ, було досягнуто, а також отці заклали міцний фундамент для своїх наступників.

Щодо ж самої діяльності о. Філяса у Канаді відомо із записів його життєписця, який зазначав: «Осів він у сьогоднішньому Мондері і звідси почав свою місійну працю. Пішки, волами чи кіньми відвідував наших людей, що ще не раз жили по землянках, христив дітей, катехизував, сповідав старших і їхав далі.

Ця праця була тяжка й вимагала великої самопосвяти, але о. Платонід виконував її радо та з любов’ю. При допомозі добрих людей за кілька місяців збудував першу церковцю… на василіянській фермі.

У тих околицях мешкали тоді «славні» серафимці, що баламутили наших людей… Багато тих родин о. Філяс навернув… Коли він довідався, що серафимці збаламутили якусь родину, то він так довго до неї заходив, переконував, молився, аж поки її не навернув… Люди любили о. Платоніда за його побожність, його незрівняні проповіді, його доброту і ласкавість…

Для всіх він мав батьківське серце… особливо ж допомагав бідним, залишеним діточкам і безпомічним, допомагав їм, робив для них збірки, заохочував на проповіді … За два роки перебування в Канаді о. Платонід здобув собі таку велику й загальну симпатію і любов між своїми і чужими, що пізніше Мондер хотіли назвати його ім’ям – Філяс…».

У вересні 1904 р., о. Філясу повідомили, що його вибрано Протоігуменом Галицької Області Отців Василіян. У січні 1905 року о. Платонід Філяс залишає канадську місію, і виїжджає на Батьківщину.

Реакція на цю новину мешканці Монедру була дуже сумною: «Нарід плакав за ним, як за рідним батьком, а він утішав вірних щирими словами й великою обітницею, що вишле для них з Краю більше священиків-місіонерів…».

Творець Української Центральної Ради.

Із поверненням в Україні на о. Платоніда Філяса випала тяжка праця розбудови Чину св. Василія Великого. Найперше о. Філяс приділив багато часу вихованню молодого монашого покоління, обдарованіших братів протоігумен скеровував на вищі студії до Риму, Інсбурку, Відня, плекаючи, таким чином, майбутніх викладачів, письменників, публіцистів, науковців, духовних організаторів українського суспільства.

У 1911 році протоігуменем о. Філясом у м. Бучачі було реорганізовано гімназію в «Місійний інститут ім. св. Йосафата». Мета інституту – виховання майбутніх місіонерів, які б ширили Боже слово як на рідній землі, так і за її межами.

У квінті 1915 року в старовинному містечку Кромериж, що в Моравії (Чеська Республіка), відкриває Центральну духовну греко-католицьку семінарію. Ректором семінарії о. Філяс назначив о. доктора Йосафата Кициловського, майбутнього єпископа Перемишльсько-Самбірської єпархії.

В осінніх подіях 1918 року, коли до завершення йшла Перша світова війна і всім було зрозуміло, що Австрія та її союзник програли цю війну, у Львові 18-19 жовтня зібралися члени Установчих зборів, які утворили Українську Національну раду та проголосили утворення Української Держави.

Серед творців були й три василіяни: митрополит Андрей Шептицький, Перемиський єпископ Йосафат Кициловський та о. Платонід Філяс. Першим конституцiйним законом, схваленим Українською Національною Радою, став “Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії” підготовлений він о. П. Філясом та іншими василіанами.

Будучи членом Української Народної Ради о. П. Філяс опрацював проект конституції української держави, а у Першому українському парламенті о. Філяс репрезентував Жовківський повіт, відтак працював у Міністерстві освіти та релігії Західно-Української Народної Респібліки.

Однак ЗУНР проіснувала недовго, після чого Західну Україну окупувала Польща. о. Платонід взявся за відновлення знищених війною монастирів, духовних навчальних закладів, видавництва і друкарні в м. Жовкві, звільнення монахів Василіян з ув’язнення тощо. Для цього він затратив дуже багато сил і здоров’я.

Через відчутний фізичний упадок діяльний духівник у 1920 р. добровільно склав із себе обов’язки протоігумена ЧСВВ.

Натомість він ще шість років керував Жовківським монастирем ЧСВВ, видавництвом і редагував там «Місіонар». В час свого життя о. Філясу двічі було запропоновано очолити Чин, але він відмовлявся. Він був чоловіком скромним і покірним, а свій Чин та свою монашу келію любив понад усе.

В 1926 р. отець переїхав до Дрогобицького монастиря ЧСВВ, цілком присвятивши себе публіцистичній діяльності на теми християнської релігії та обрядів.

16 червня 1930 року не стало одного із найвідоміших монахів оновленого Чину. Похорон о. Філяса відбувся 18 червня.

На закінчення зацитуємо слова з часопису «Місіонар»: «… зі смертю о. Платоніда Філяса понесла наша Церква, а особливо наш Чин св. Василія Великоого велику, невіджаловану втрату.

Його заслуги на полі релігійного життя нашого народу такі великі, що ми не маємо смілості про них наразі говорити…. Хай та коротенька згадка про пам’ять Нього буде тою скромною квіткою киненою на свіжу могилу покійного о. Платоніда із вдячності за його невсипучу, тяжку працю на церковнім і Народнім полі». Поховано отця у м. Дрогобичі на цвинтарі, що по вул. Трускавецькій.

Історична довідка – Ігор Чава
Джерело: www.misionar.info

Close Menu