Розповідь-інтерв’ю про Папську українську колегію св. Йосафата в Римі

Розповідь-інтерв’ю про Папську українську колегію св. Йосафата в Римі

Серед багатьох туристів і паломників, які прибувають щорічно до Італії, а зокрема – до Рима, є багато творчих особистостей. Для одних такі відвідини стають джерелом незабутніх вражень, для інших – натхненням на ціле життя, ще для одних – поштовхом ще з більшим ентузіазмом жити і творити, і тільки для декого – нагодою розповісти про побачене ширшому колу людей.

Нижче подаємо статтю журналістки Оксани Климончук, в якій вона ділиться розповіддю про Папську українську колегію св. Йосафата в Римі та подає своє інтерв’ю з ректором цієї колегії, впр. о. Луїсом Касіяном, ЧСВВ. Джерело статті: інформаційний ресурс УГКЦ news.ugcc.ua.

Українська колегія Вічного міста. Чим живе давній греко-католицький заклад нашої Церкви в Римі

Рим називають Вічним містом. А ще кажуть, усі дороги ведуть до Рима… Хто хоч раз тут побував, обов’язково захоче повертатися сюди знову і знову. Це місто світу краси, культури, а ще Церкви і освіти. На вулицях ви обов’язково зустрінете священників у підрясниках, монахинь, і нікого не дивує, що вони в кав’ярні п’ють каву чи обідають у ресторані…

І в цьому вічному осередку краси і духовності знайшла своє місце й Українська Греко-Католицька Церква як частина Вселенської Церкви.

Одним зі визначальних місць нашої Церкви в Римі є Колегія святого Йосафата, що на пагорбі Джаніколо (Янікул). З тераси колегії проглядаються замок Святого Ангела та купол собору Святого Петра.

Мені пощастило погостювати в колегії тиждень. Мої відвідини припали на кінець навчального року – період клопотів і передканікульних настанов. Отець ректор Луїс Касіян Чину святого Василія Великого з кожним має поговорити після завершення семестру або навчання загалом.

Отець Луїс родом із Бразилії – з Прудентополіса, бразильський українець у четвертому поколінні, вільно володіє українською мовою…

У коридорах висять портрети попередніх ректорів, вихователів колегії, очільників Церкви та знакових для закладу архиєреїв.

– Ось це Софрон Мудрий. Красивий, як артист, – коментує ректор портрет свого попередника.

– А це ми мали приватну аудієнцію в Папи, коли святкували 85-річчя колегії у 2017-му, – показує отець на фото, розвішані на стінах.

Наступного року буде 90 років з часу заснування нового осідку колегії.

– А тут була перша зустріч з Папою Франциском у пасхальний час, на якій Папа вітав колегіантів українським «Христос воскрес».

До нас приєднується отець віцеректор доктор Теодосій Грень. Три роки тому він захистив дисертацію з канонічного права на тему «Влада вищого настоятеля в загальному праві та у праві окремого чернечого інституту».

Віцеректор демонструє фоліант із більш як 320 сторінок італійською мовою. Він під час навчання в Римі проживав у Генеральному домі отців василіан, а згодом був призначений віцеректором спочатку Інституту покрову Матері Божої на віа Боччеа, а потім у Колегії святого Йосафата. Водночас він працює в українській службі радіо «Ватикан» та викладає канонічне право в університетах Рима. Тепер він має нове призначення – протосинкел Апостольського екзархату для українців-католиків візантійського обряду в Італії, тому залишає свої обов’язки в колегії та на радіо «Ватикан».

З сумом відзначає, що має покинути вихованців, але радий служити Церкві будь-де й у будь-який спосіб.

Прямуємо до кабінету ректора.

– Отче ректоре, що таке «колегія»? Часто люди не знають, чому навчальний заклад називається саме так…

– Колегія – традиційна назва католицького начального закладу, і в цьому разі вона розрахована вже на дорослих студентів… Вони можуть здобути тут ступінь бакалавра, ліцензіанта чи доктора. Відповідно, навчаються два, три чи шість років.

Студенти приїжджають сюди вже після закінчення семінарії в Україні. 

Вони мають тут більше свободи, але водночас і більше відповідальності. Я завжди звертаю на це увагу.

Кожен студент має окрему кімнату й отримує повне матеріальне забезпечення.

У колегії є загальна програма для всіх, але кожен студент має ще й індивідуальну університетську програму.

– І в чому полягає колегійна програма?

– У спільній молитві, спільному харчуванні (сніданок, обід, вечеря). Щодня 15 хвилин маємо час призначений для особистого читання Святого Письма. Маємо спільну молитву перед сніданком, обідом і вечерею.

Щодня служимо спільну Божественну Літургію, вечірню.

Раз на тиждень проводимо конференцію. Теми конференцій стосуються передовсім молитви та священничого покликання.

Раз на місяць маємо день духовної віднови та раз на рік реколекції.

– А з якою метою була створена така колегія?

– Багато Церков мають тут у Римі свої колегії. Історія нашої колегії почалася після Берестейської унії 1596 року, коли сюди приїхав молодий студент Велямин Рутський, майбутній митрополит Київський… Тоді стипендію на навчання щороку отримували чотири студенти з України.

Багато років студенти жили в Грецькій колегії святого Атаназія. Пізніше – у колегії, яка діяла поруч із храмом Святих Сергія і Вакха… Але це не були колегії в класичному розумінні цього слова.

Згодом наші владики звернулися до папи Пія ХІ, який виділив частину грошей, ще частину зібрали владики та отці василіани. І за три роки (1929—1932) було збудовано нову колегію, у якій ми зараз перебуваємо.

Яка мета? Дати студентам, котрі приїжджають на навчання, щось більше, скажімо, добру богословську освіту, можливість культурно збагатитися, познайомитися з багатством та різноманіттям Католицької Церкви, опанувати нові мови.

У 90-х роках XX століття студенти прибували до Рима, щоб здобути базову семінарійну освіту: вивчати богослов’я та філософію. На сьогодні такої потреби більше немає, бо вони здобувають цю освіту в семінаріях в Україні. Тому тепер вони у Римі здобувають вищі студії у різних напрямках, відповідно до потреб Церкви.

Крім того, студенти зростають тут морально та інтелектуально, займаються пасторальною працею. Допомагають нашим священникам у парафіях, організовують дитячі табори. Студенти проходять практику і в італійських римо-католицьких парафіях, щоб удосконалити мову та збагатитися пасторальним досвідом.

Декотрі студенти працюють з людьми з обмеженими можливостями, перебуваючи з ними цілоденно. Це дуже важлива праця, яка сприяє розвиткові емпатії, розуміння іншого…

Студенти мають багато можливостей розвиватися і вдосконалюватися. Навіть просто пожити кілька років у Римі, споглядаючи красу Вічного міста, – це вже неймовірно збагачує, дозволяє краще розвинути естетичний смак.

Наші випускники повертаються в Україну зовсім іншими людьми…

Блаженніший Святослав теж начався спочатку в Аргентині, потім у Римі… Завдяки цьому він має краще бачення того, як живуть наші вірні у світі. І дбає про те, щоб студенти, майбутні священнослужителі, бачили світ ширше.

Сам він часто відвідує колегію. Прагне якомога більше часу проводити зі студентами, розмовляти з ними.

Поки отець ректор розповідає, мені спливає в пам’яті, як ми з одним із студентів, Олегом Климончуком, моїм далеким родичем, гуляли Римом. Як багато всього він устиг мені розповісти. Олег вивчав тут психологію.

– Чи ти була в церкві Святого Ігнатія?
– Ще ні…
– Ходімо, покажу тобі. То моя улюблена.
– Чи бачиш он купол? Він несправжній – імітація… Це робота художника Андреа дель Поццо, який багато своїх робіт присвятив єзуїтам.
– А в храмі Іль Джезу ти була? Там спочиває святий Ігнатій Лойола…
– А у французькій церкві, де зберігаються картини Караваджо ти була?..

Я гублюся від запитань, бо розумію, що ще надто мало бачила в Римі і в останні години перед літаком бігаємо ще по святинях.

– Чи кожен охочий, хто закінчив духовну семінарію, може приїхати навчатися до Рима?

– Ректори, владики цікавляться в семінаристів-старшокурсників, хто б із них хотів далі навчатися і на яку спеціальність – скажімо, Святе Письмо, моральне чи догматичне богослов’я, канонічне право чи філософію, пасторальне богослов’я чи соціальну комунікацію та ін... Тобто на того, у кому відчує потребу єпархія чи екзархат.

Далі кандидатуру подають до спеціальної комісії в Україні, яка робить відбір. Потім кандидатів погоджує Конгрегація для Східних Церков спільно з ректоратом колегії.

Якщо кандидатів багато, а місць недостатньо, ми відсилаємо студентів до Грецької чи Румунської колегії, бо вони зазвичай мають вільні місця.

– Скільки вихованців має Колегія святого Йосафата від часу заснування?

– Приблизно тисяча за 89 років. Із них 15 стали єпископами передовсім в Україні, а також в Аргентині, Бразилії, США, Канаді, Польщі, Словаччині. У Македонії один владика для вірних греко-католиків та римо-католиків –преосвященний Кіро Стоянов, також випускник нашої колегії. Будучи за національністю македонцем, завдяки перебуванню у нашій колегії він добре вивчив українську мову, подібно як і багато інших студентів з Балканського півострова, які навчалися в нас.

Ми зараз маємо також двох студентів з Північної Македонії. Але у нашій Колегії навчалися також уродженці Аргентини, Бразилії, Польщі, Словаччини, Британії, Німеччини, США, Канади… Тож ця колегія не лише для українців з України.

Щороку Конгрегація для Східних Церков дає 65-70 стипендій для наших студентів. Вона бере на себе повне забезпечення студентів: проживання, харчування і навчання. Крім того, виділяє кишенькові гроші на різні дрібні витрати: книжки, подорожі та інше…

Таким чином студенти мають можливість цілковито присвятитися навчанню та дбати про свій духовний та культурний розвиток, зростати у відповідальності.

На канікулах вони мають можливість працювати у Ватикані. Якщо ви бачили в соборі Святого Петра хлопців, котрі орієнтують людей, куди йти, то це можуть бути і наші семінаристи.

Проте один місяць канікул вони мають служити у своїй єпархії.

Під час навчального року працювати не дозволено.

– Чи бачите ви, як змінюються студенти під час навчання в колегії?

– Так, вони починають зовсім інакше мислити… Міжнаціональне спілкування теж дуже змінює людей, вони дивляться на світ іншими очима, краще розуміють та сприймають інші культури. І тому, повертаючись в Україну, наші випускники можуть зробити значно більше для Церкви також завдяки тому, що мають тут нагоду опанувати інші мови.

– Як я зрозуміла, обов’язкова умова навчання – студент не повинен бути одруженим?

– Так. Тому що Папа дбає про родину. І каже, якщо чоловік одружений, то має жити зі своєю сім’єю. Колегія не може забезпечити умови для проживання студентів із дружинами, але після навчання більша частина наших випускників одружуються і після отримання священничих свячень служать у Церкві як одружені священники.

– Знаю, що дівчата теж отримують стипендію Церкви для навчання в римських університетах, але вони не мають колегії…

– Вони отримують стипендії від різних католицьких благодійних організацій і мають можливість проживати при нашому соборі Святої Софії та навчатися в римських університетах.

Крім того, кілька років тому кардинал Леонардо Сандрі, префект Конгрегації для Східних Церков, відкрив колегію для сестер. І зараз там навчається сорок монахинь. Більшість із них – з Індії, є кілька також із України. Це, як правило, сестри, що не мають своїх домів у Римі. А ті, хто має, живуть при своїх монастирях.

– Щоб навіть одного студента навчати кілька років, потрібен значний фінансовий ресурс… Чи мають потім випускники якісь зобов’язання перед Церквою?

– Їхнє зобов’язання моральне. Здобувши освіту, профінансовану за церковні гроші, вони служать не тільки в Україні, а й в Італії, Іспанії, Португалії та в інших країнах, де є потреба.

Майже щороку хтось із випускників залишається служити в Італії, оскільки тут велика потреба у служінні в новому екзархаті, який тільки формується. Наприклад, цього року в Італії залишається служити п’ять свящнників-випускників. Маємо кількох випускників, які служать на дипломатичній службі Ватикану та в Апостольській столиці.

Не має значення, у якій країні вони служать, вони служать там, де є потреба і куди їх кличе Церква.

Оксана Климончук

Джерело: Інформаційний ресурс Української Греко-Католицької Церкви news.ugcc.ua
Див. також сторінку колегії у фейсбуці: www.facebook.com/pontificiocollegioucraino 

Close Menu