Пам’ять про мучеників та ісповідників віри – основа розквіту Церкви

Пам’ять про мучеників та ісповідників віри – основа розквіту Церкви

Є люди, імена яких такі яскраві і вічні, як зорі на небі. У відкритому морі зорі є орієнтирами для визначення шляху. Орієнтиром для суспільства є ті, хто прикладом життя здобули повагу громади і стали їй надійними дороговказами.
З перших віків християнства є звичай молитовного вшанування святих – спільна молитва, Літургія на гробах апостолів, мучеників, преподобних. У 2014 р. святкуємо ювілей 25-ліття легалізації УГКЦ.

Цей ювілей – добра нагода вшанувати ісповідників віри та мучеників, які стали духовним фундаментом свободи Церкви. Вірні разом з ап. Петром склали визнання віри: Ти Христос, Син Бога живого, – і це визнання скріпило Церкву, в якій ап. Петро завдяки вірі став наріжним каменем:

Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають (Мт. 16, 17-18). Сучасне покоління вірних УГКЦ належить до щасливих женців, адже інші трудилися, терпіли та страждали, жертвою життя свідчили вірність Христові і Його Церкві. Блаженний Іван Павло ІІ під час святкування 400 ліття Берестейської унії говорив:

«Відзискавши свободу, ми не можемо забувати переслідувань і мучеництва… Невід’ємною частиною цієї нашої релігійної пам’яті є обов’язок пригадувати собі значення мучеництва, вказуючи на пошанування конкретних свідків віри».

У 1913 р. Митрополит Андрей, пригадуючи ювілей 1600-ліття едикту толеранції імператора Костянтина, повчав: «Окроплена кров’ю мучеників, набуває Церков свободу віддавати Богови прилюдну і всенародну славу».

У час тоталітарних режимів ХХ ст. ціною крові багатьох українців Церква засвідчила віру в Христа. Репресоване духовенство і вірні стали духовним фундаментом легалізації УГКЦ, тому завданням сучасної людини є конструктивне осмислення подій минулого для того, щоб усвідомити й оцінити ціну, заплачену за свободу віросповідання.

На зорі ХХ ст. звичайні священики і вірні УГКЦ стали свідками Христа аж до смерті. Вони, на відміну від мучеників античності, помирали не публічно, їх арештовували за звинуваченнями у зраді ідеалам Радянського Союзу, їх вивозили у табори ГУЛАГу, де вони помирали у забутті світу. У Римській імперії пам’ять про неугодних намагалися буквально затерти.

Святі та мученики не були угодні атеїстичній радянській державі, тому влада затирала пам’ять репресованих, танками розрівнюючи їхні могили. Тоталітарні держави намагалися більш «ґрунтовно» затерти пам’ять новітніх мучеників, їхніми могилами у таборах Сибіру пролягли нафтопроводи, як у Абезі (Республіка Комі), або військові полігони і танкодроми, як у Спаську (Казахстан).

Суспільство, якщо хоче бути демократичним, має зберігати пам’ять про жахливий урок історії сталінських репресій Катакомбної Церкви. Війна вважається закінченою, коли поховано останнього полеглого солдата. Подібно зцілюється пам’ять репресованого суспільства.

Білі сторінки історії мучеництва Церкви вимагають ретельної праці над відтворенням життя ісповідників віри і, по можливості, віднайдення їхніх могил, написання мартирологу та вшанування їх пам’яті через проголошення святими.

Місія Постуляції пропонує об’єднати зусилля у вивченні та вшануванні світлих, хоч і трагічних, сторінок з життя ісповідників віри та опублікувати книгу “Шлях до свободи”, яка розповість про катакомбний період життя Церкви, роль дисидентів, активних миряни і духовенства на шляху до легалізації УГКЦ.

Про створення Комітету захисту прав УГКЦ (п. Йосиф Тереля) та його відродження (п. Іван Гель), про міжнародний резонанс і підтримку української діаспори в справі легалізації. Розповість про вирішальну зустріч блаж. Папи Івана Павла ІІ та Михайла Горбачова, повернення храмів та міжконфесійні відносини конфліктів і діалогу, розвиток ієрархічних структур Церкви від незареєсторваних громад УГКЦ у 1989 р. до Церкви, що в 1992 р. розвинулась у Львівську архиєпархію, Івано-Франківську та Тернопільську єпархії, які об’єднали вірних у понад 2,7 тис. парафій, про відновлення 33 монастирів та 5 семінарій – про те, як вона стала найбільшою Східною Католицькою Церквою.

У ході святкувань добре, щоб громади вірних у селах і містах пригадали й поділилися з молоддю пам’яттю про події 25-літньої давності періоду легалізації УГКЦ.

Важливим буде вклад освітян, вчителів історії та народознавства й активних мирян, які за допомогою молоді розкажуть про духовний фундамент руху за легалізацію, тобто про священиків і вірних, переслідуваних радянською владою.

Місія постуляції святих УГКЦ готова допомогти у пошуку архівних джерел і матеріалів. Святкування бажано провести у часі Великого Посту або храмового празника. Подячні Літургії за дар свободи України можуть супроводжуватися процесійною ходою на головну площу селищ і містечок, де варто відслужити подячний молебень, прощами до відпустових місць.

Шкільна молодь та освітяни можуть приготувати пізнавально-пісенні програми для урочистих академій, які можна провести як в парафії, так і в освітніх закладах і домах «Просвіти». Приклад їх життя змінив долі багатьох людей. Отож заохочуємо познайомитися з життям і свідченням віри блаженних – успішних учнів у школі Христа.

о. Полікарп Марцелюк, ЧСВВ, Голова Місії “Постуляційний центр беатифікації й канонізації святих УГКЦ” при Патріаршій Курії,

тел. 235-46-89, http://missiopc.blogspot.com, postulacia@gmail.com

Close Menu