Homenagem especial ao Jornal Prácia – Урочисте відзначення у Прудентополі 105-річчя газети «Праця»

Homenagem especial ao Jornal Prácia – Урочисте відзначення у Прудентополі 105-річчя газети «Праця»

Четвер, 2017-08-31    14:18:28 UTC+2    Новини

Урочистим засіданням міської ради Прудентополя 22 серпня 2017 року відкрився в цьому місті український тиждень і відзначено 105-ту річницю видавання української газети «Праця». Під час цієї урочистості були присутні єпископ Мирон Мазур, ЧСВВ, єпарх Прудентопольський, о. Антоній Роїк, ЧСВВ, протоігумен Провінції у Бразилії, префект міста п. Аделмо Косоускі, а також сестри Служебниці Пречистої Діви Марії, катехитки Пресвятого Серця Ісусового, члени гурту «Веселка» та парафіяни.

Після відзначення цієї річниці відбулося представлення двох наукових робіт, в яких мова про 120 років діяльності отців василіян у Бразилії та редагування газети «Праця». Першу роботу представила пані проф. Марія Інес Антоніо Скавронскі, на тему: «Українська імміграція та релігійність: 120 років Отців Василіян у Бразилії». Другу роботу представив проф. д-р Андерсон Прадо, на тему: «Газета «Праця»: 105 років діяльного плекання української культури».

Нижче подано промови, які виголосили з цієї нагоди дияк. Стефан Вонсік, ЧСВВ, та головний редактор газети о. Тарсикій Залуцький, ЧСВВ.

Доброго вечора!

З великою радістю відкриваємо сьогодні тиждень української громади. Для мене було приємною несподіванкою отримати запрошення поділитися кількома словами на тему газети «Праця», якраз у цей історичний момент, коли ми, ченці Чину Святого Василія Великого, святкуємо 400 років заснування нашої чернечої спільноти і 120 років присутності й місії на бразильських землях. Завдяки зусиллям та мужньому духові наших перших місіонерів газета «Праця» продовжує діяльність під проводом цього Чину, що є причиною для радості та прослави Бога, що після стількох років можемо продовжувати служити потребам народу цим засобом інформації, який пройшов такий немалий шлях.

Живемо сьогодні у так званому інформаційному суспільстві, в якому пошук новин відбувається швидко й відразу. Практично майже всі отримуємо новини при допомозі власного стільникового телефону, яким можемо пересилати електронні листи, повідомлення, інформаційні бюлетені, серед багатьох інших можливостей. Яке ж місце серед усього цього різноманіття займає друкована газета? А в нашому випадку: в чому відмінність газети «Праця», яка по стількох роках продовжує бути популярною? «Праця» – газета, яка не подібна до інших періодичних видань, які ми знаємо. Новини, про які вона повідомляє, – це не теми передач великих телевізійних каналів, вони представляють особливості щоденного життя читачів. «Праця» – це газета українців та їхніх нащадків, яка від 1912 року становить великий скарб у наших руках, скарб, який не може бути викинутий на вітер або змарнуватися. Ця газета утримує зв’язок між країною походження та нащадками, які живуть тут. Ми маємо привілей, бо мова йде про єдине, мабуть, доступне джерело, з якого можна дізнатися про українські культуру, релігійне життя, мистецтво, традиції. З-поміж стількох етносів, які існують на бразильських землях, є помітною любов українців, які протягом 105-ти років видають газету також і українською мовою, до країни, з якої вони походять. Це причина честі для Прудентополя, для ченців василіян і для всіх нащадків українців у Бразилії.

Безсумнівно, «Праця» є частиною історії українського народу. Ми, які тепер тут присутні, відповідаємо за продовження цієї історії і не в спромозі защепити в собі думку багатьох, що друкована газета, серед стількох інших можливостей, є вже чимось неадекватним. Наведу тут одне речення письменника Маріо Квінтани: «Найгірші анальфабети – це ті, які навчилися читати, але цього не роблять». Знання є істотним і важливість читання цієї газети є безперечною, тому що «Праця» відповідає новим очікуванням й концепціям, подає конкретний зміст, якого, мабуть, не знайти в інших місцях. Читання газети допомагає громадянському вихованню, збереженню цінностей, поширенню культури та релігійності українського народу.

В імені редакційної колегії «Праці» висловлюю вдячність шановній раді міста, яка знову відкрила цей простір для нас, і, якщо дозволите, запрошую тепер до слова головного редактора газети «Праця» о. Тарсикія Залуцького, для короткої доповіді. Дякую.

Дияк. Стефан Вонсік, ЧСВВ

Історія людства – це ріка, яка тече, якої води пливуть і ніколи не повертаються. На дорогах людського життя покоління іде вслід за поколінням, забираючи з собою в небуття особисті, сімейні, національні та етнічні спогади, стираючи історичні дані життя народу. Ми знаємо все, що відбувається сьогодні. Але сучасні засоби комунікації не зберігають дані для історії. Приходять і зникають. А те, що було написане і вийшло друком, не зникає разом з поколіннями, а століттями зберігає історичні спогади про народ та його здобутки, зберігає для багатьох поколінь минуле, яке вже не може сподіватися на живих свідків. Більше того, те, що було написане у книзі, в газеті, набагато більш вірогідне, ніж те, про що говорили по радіо або представляли на телебаченні, в Інтернеті. Друковані видання стабільні та мають довгий вік.

Єдині українські періодичні видання у Бразилії, які на своїх сторінках зберігають столітню історію цього народу в цій країні, – це василіянський двотижневик «Праця» й «Місіонар». Перше видання засноване в 1912 році, а друге – в 1911. Обидва живуть і діють досьогодні та є свідками минулого.

Вчені історики українського етносу в цій країні не знаходять більш вичерпного джерела, як «Праця», яка записує історію життя, зміни, здобутки українського етносу в Бразилії. На її сторінках знаходимо щедрі відомості про особистості, які будували історію українського народу у Бразилії. Священики, ченці, черниці та миряни присвячували свої дарування, свій час і знання, щоб у цьому періодичному виданні зберігати те, що найважливіше відбувалося в житті української імміграції у Бразилії. Це маленька імміграція, незначна, але на свій спосіб внесла і вносить свій вклад у бразильську культуру.

Праця повідомляла своїх читачів про життя спільноти у Бразилії та продовжує записувати факти щодо культури, подій, релігійного життя та внеску українського народу у збагачення культурної скарбниці Бразилії, яка, крім проявив місцевих культур, у більшості є мозаїкою багатьох європейських, африканських, азіатських культур, які разом складаються на бразильську культуру.

На початку XX-го століття, коли народилися ці періодичні видання, доля порозкидала українців по різних країнах, де вони запозичили різноманітні культури та зробили свій внесок у збагачення інших культур своєю власною.

Крім того, що «Праця» пропонує велику кількість даних про життя й діяльність нащадків українців у бразильському середовищі, вона також є важливим засобом збереження у свідомості нащадків виходців з України їхніх національних коренів на їх новій батьківщині, Бразилії.

Постання василіянської преси у Бразилії не було випадковим, але було продовженням діяльності, питомої Василіянському Чинові: проголошувати Боже Царство та здійснювати культурне виховання народу писаним словом. У всіх країнах, де трудилися василіяни, поставали василіянські друковані видання, які підносили народові слово підтримки, заохоти, пропонували інформацію політичного, культурного, релігійного змісту, а особливо щодо життя української громади в окреслених країнах. Наприклад, в Україні видається досі василіянський «Місіонер», у Бразилії – «Праця» і «Місіонер», «Слово» – в Аргентині, «Слово Доброго пастиря» – у США, «Світло» видавалося в Канаді, «Записки Василіянського Чину» – в Римі, як також багато інших видань, практично у кожній країні, де були нащадки українців і Василіянський Чин започатковував пресу. Тож «Праця» є цінним історичним джерелом для пізнання історії громади нащадків українців у Бразилії.

При цій нагоді складаємо подяку Богові та приносимо належні визнання всім: священикам, ченцям, черницям і мирянам, які віддавали свої дарування і свій час, щоб розповідати про історію життя українського етносу на бразильських землях та вносили вклад українською спадщиною та культурою у збагачення бразильської культури, як також приносимо вдячність усім читачам, які протягом більш як століття підтримували «Працю».

О. Тарсикій Залуцький, ЧСВВ

Джерело: інтернет-сайт Провінції Святого Йосифа у Бразилії osbm.org.br
Світлини з цього ж сайту
Переклад на українську: редакція сайту osbm.info

*   *   *

Sessão solene na câmara de vereadores de Prudentópolis o 22 de agosto de 2017, abre a semana ucraniana na cidade, e homenageia o Jornal Prácia pelos 105 anos de circulação. Para esta solenidade se fizeram presentes o Bispo Eparca Dom Meron Mazur, OSBM, Pe. Antonio Roik,OSBM – Superior Provincial,   o prefeito da cidade Sr. Adelmo Kosouski, também Irmãs Servas de Maria Imaculada, Catequistas do Sagrado Coração de Jesus, integrantes do gurpo Vesselka e paroquianos.

Após a homenagem, sucedeu-se a apresentação de dois trabalhos científicos, os quais trataram sobre os 120 anos dos padres Basilianos no Brasil e a redação do Jornal Prácia. O primeiro foi apresentado pela Prof. Me. Maria Inês Antonio Skavronski e teve como tema: “Imigração Ucraniana e Religiosidade: os 120 anos dos padres Basilianos no Brasil”. O segundo trabalho foi apresentado pelo Prof. Dr. Anderson Prado e teve como tema: “Jornal Prácia: 105 anos como agente mantenedor da cultura ucraniana”.

Abaixo segue os discursos apresentados nesta ocasião pelo Diác. Estefano Wonsik, OSBM, e Pe. Tarcísio Zaluski, OSBM – redator chefe do periódico.

Boa Noite!

Com grande alegria abrimos hoje a semana da comunidade ucraniana. Para mim foi uma grata surpresa ser convidado para aqui proferir algumas palavras sobre o Jornal “Prácia”, exatamente neste momento da história em que, nós religiosos da Ordem de São Basílio Magno, estamos celebrando 400 anos de fundação de nossa comunidade religiosa, e 120 anos de presença e missão em terras brasileiras. Graças ao esforço e ao espirito corajoso de nossos primeiros missionários, o Jornal “Prácia” continua ainda sob a guarda desta Ordem, o que é motivo de júbilo e de louvores a Deus por, após tantos anos, podermos continuar servindo as necessidades do povo através deste informativo que possui uma bela trajetória.

Convivemos hoje com a assim chamada sociedade da informação, na qual a busca pelas notícias acontece de maneira rápida e imediata. Praticamente quase todos recebem notícias pelo próprio telefone celular, além do que tal aparelho pode enviar e-mails, mensagens, boletins, entre muitas outras possibilidades. Diante de toda essa diversidade, de que maneira se comporta o jornal impresso? No nosso caso, o que existe de diferente no Jornal “Prácia”, que depois de tantos anos ainda atinge a população? O “Prácia” é um jornal que não se assemelha a outros periódicos que conhecemos. As notícias que nele estão contidas não estão nas âncoras dos grandes canais televisivos, mas demonstram particularidades da vida cotidiana dos leitores. O “Prácia” é o Jornal dos Ucranianos e de seus descendentes, o qual, desde 1912 representa um grande tesouro em nossas mãos, tesouro que não deve ser lançado ao vento, e esquecido. Este Jornal mantém um elo entre o país de origem com os descendentes que aqui vivem. Somos privilegiados, contamos talvez com a única fonte de pesquisa para saber sobre a cultura, a religiosidade, a arte, e as tradições ucranianas. Dentre tantas etnias existentes em terras brasileiras, é perceptível o amor à terra de origem por parte dos ucranianos que, após 105 ainda mantêm um jornal escrito também em língua ucraniana. Isso é motivo de glória para Prudentópolis, para os religiosos basilianos, e para todos os descendentes de ucranianos.

É inegável que o “Prácia” faz parte da história do povo ucraniano. Nós, que agora estamos aqui, somos responsáveis em continuar esta história, não podendo incutir em nós o mesmo pensamento de muitos, de que o jornal impresso, em meio a tantas mudanças, já é algo inadequado. Trago aqui uma frase do escritor Mário Quintana – “os piores analfabetos são os que aprenderam a ler, mas não o fazem”. O conhecimento é essencial, e a importância de ler este jornal é indiscriminada em relação ao que pensamos, pois o “Prácia” traz novas expectativas e conceitos, conteúdos específicos que não podem ser encontrados em outros lugares talvez.  A leitura de jornal contribui para a formação da cidadania, preservação de valores, propagação da cultura e da religiosidade do povo ucraniano.

Em nome da equipe de redação do “Prácia”, agradeço aos senhores vereadores por abrirem novamente este espaço a nós, e se me permitirem chamo agora o redator chefe do Jornal “Prácia”, Pe. Tarcísio Zaluski, para uma breve colocação. Obrigado.

Diác. Estefano Wonsik, OSBM

A história da humanidade é um rio que passa, cujas águas correm e não voltam mais. Pelos caminhos da vida humana, vão passando geração após geração, levando consigo para o esquecimento lembranças pessoais, familiares, nacionais e étnicas, apagando dados históricos da vida de um povo. Sabemos de tudo o que acontece hoje. Mas os meios de comunicação atual não conservam dados para história. Vêm e desaparcem. E o que foi escrito na imprensa não desaparece com as gerações, conserva por séculos as lembranças históricas de um povo e suas conquistas, conserva para muitas gerações dados sobre o passado que já não pode contar com testemunhas vivos. Mais ainda, o que foi escrito no livro, no jornal é muito mais fidedigno do que o falado na rádio ou apresentado na TV, na internet. A imprensa é estável e de longa vida.

Única imprensa ucraniana no Brasil, que nas suas páginas conserva a história centenária dessa etnia neste país – são os periódicos: o bimestral basiliano Prácia e o Missionar.  O primeiro fundado em 1912 e outro em 1911. Ambos vivos e ativos até hoje e testemunhs do passado. Existiam no Brasil ainda outros periódicos que já saíram do prelo que podem completar o que existe em abundância no Prácia.

Estudiosos da história da etnia  ucraniana neste pais não encontrarão fonte mais completa que o Pracia, que registra a história sobre a vida, efemérides, conquistas da etnia ucraniana no Brasil. Nas suas páginas encontramos abundantes informações sobre personagens que construiram a história da etnia ucraniana no Brasil. Sacerdotes, religiosos, religiosas e leigos consagraram seus talentos, seu tempo e conhecimentos para deixar gravado nesse periódico o que de mais importante acontecia na vida da imigação ucraniana no Brasil. Imigração   pequena, insignificante, mas a seu modo contribuiu e contribue para a cultura brasileira.

O Prácia informava seus leitores sobre a vida da comunidade no Brasil e continua a registrar fatos sobre a cultura, eventos, religiosidade e da contribuição da etnia ucraniana para enriquecer o tesouro cultural do Brasil que,   além das manifestaçoes culturais indígenas locais, na maioria, é um mosáico de tantas culturas europeias, africanas, asiáticas que se fundem numa, na cultira brasileira.

No início do século XX, quando nasciam esses periódicos, o destino espalhou os ucranianos por diversos países, onde assimilaram culturas diferentes e contribuiram para enriquecer outras culturas com a sua.

Prácia, além de oferecer um acervo de dados sobre a vida e ações dos descendentes ucranianos no meio brasileiro, também foi importante meio de coservação da consciência das raizes do povo de origem ucraniana na sua nova pátria, no Brasil.

O surgimento da imprensa basiliana no Brasil não foi acidental, mas surgiu da especialidade da ordem basiliana de anunciar o Reino de Deus e promover a formação culltural do povo através da palavra escrita. Em todos países onde trabalhavam os basilianos, surgia imprensa basiliana, que levava para o povo palavras de conforto, incentivo, oferecia informações gerais políticas, culturais e religiosas, e especialmente sobre a vida da comunidade ucraniana em determinados países. Por exemplo, na Ucrânia existe até hoje o Missionar Basiliano, o Pracia e Missionar no Brasil, Slovo (a Palavra),   na Argentina, Slovo Dobroho Pastyria (Palavra do Bom pastor) nos EUA, Svitlo (A Luz) no Canada, Zapysky Vasylianskoho Tchynu (Anotaçõs da Ordem Basiliana), em Roma e tantos outros praticamente em todos países onde existem descendentes de ucranianos e a Ordem Basilana surgia a imprensa. O Prácia é uma fonte histórica preciosa para o conhecimento da história da comunidade de descendentes ucraianos neste país.

Nesta ocasião, damos graças a Deus e rendemos homenagem a todos, sacerdotes, religiosos, e religiosas e leigos que dedicaram seus talentos e seu tempo para deixar gravada a história da vida da etnia ucraniana nas terras brasileiras e contribuir com o patrimônio da cultura ucraniana no enriquecimento da cultura brasileira e também a todos leitores que durante mais de um século apoiam o Prácia.

Pe. Tarcísio Zaluski, OSBM

 

Close Menu