«Зараз я передбачаю дуже світле майбутнє для нашої молоді в Чині» — інтерв’ю з Протоархимандритом Василіянського Чину Святого Йосафата

«Зараз я передбачаю дуже світле майбутнє для нашої молоді в Чині» — інтерв’ю з Протоархимандритом Василіянського Чину Святого Йосафата

Протоархимандрит Василіянського Чину Святого Йосафата отець Ґенезій Віомар взяв участь у святкуваннях – 400-ліття заснування монашого життя на Чернечій горі та 130-ліття Добромильської реформи.
Він також відвідав чернечі спільноти та дав інтерв’ю для нашого веб-порталу.

— Чи можете проаналізувати діяльність Ваших попередників на цій посаді, виокремити позитиви, а можливо, й негативи їхньої роботи?

— Аналізуючи діяльність моїх попередників, хочеться підкреслити, що вони виконали велике діло. Добре знаю протоархимандрита о. Василя Ковбича. Він зробив одну з великих справ – дав поштовх до осучаснення і перевидання нашої Конституції. Знаємо, що Чин десятиліттями чекав цього моменту. Текст підготований, був відданий Конгрегації для Східних Церков для апробування. І є апробований. Зараз створено комісії по Провінціях, які студіюють текст. На Капітулі у 2016 році знову будуть переглянуті статті Конституції, тоді — остаточно видані, після другої апробації.
Отже, це є один з великих здобутків наших попередників. Очевидно, кожний протоархимандрит додавав щось специфічного до видання, до підготування Конституції, як і до різних справ у Чині.
Ось наприклад, ми зараз святкуємо 130-річчя Добромильської реформи, а мій попередник о. Ісидор Патрило, світлої пам’яті, крім визначного вкладу у церковну науку, видав особливого листа з нагоди 120-річчя цієї ж реформи, де вказав основні напрямки для цілого Чину, які були відродженням у тих перших моментах реформи, але є дуже сучасними і сьогодні. Загалом, реформа вказувала і вказує основні напрямки в духовному відновленні і організації всього Чину.
Щодо труднощів, то вони очевидні. Ми живемо на землі і тому зустрічаємо всілякі проблеми. Особливо, коли пряцюємо з особами, адже кожна особа – то є інший світ, іншого характеру. Є постійна турбота за людину, брата, члена Чину. Потрібно ставити кожного на добру дорогу, робити так, щоб він чувся щасливим і йшов до тієї мети, що є щастям. Також спасаючи інших, ведучи їх до щастя.

— Які Ваші пропозиції стосовно подальшого розвитку Чину, чи є вже певні напрямки?

— Перший крок, — це крок останньої Капітули. У видрукованих настановах подаються деякі загальні напрямки щодо уцерковлення Василіянського Чину, щодо віднови, щоб Чин йшов разом із Церквою, відповідаючи на усі її вимоги та сучасним викликам, які пропонує і вимагає Святіший Отець, Глава нашої Церкви і ціла Церква. Щоб ми йшли разом з Церквою.
Великим моментом у цьому контексті є ювілеї, які ми зараз святкуємо. Добромильска реформа, 400-річчя заснування тут монашого життя. Ми маємо взяти основні напрямки, як з Добромильської реформи, так і з науки, прописаної Велямином Рутським та Святим Йосафатом Кунцевичем, розглянути, перестудіювати, усвідомити і втілити у життя те, що є найактуальнішим.
Наш Чин завжди мав труднощі перед реформами. Але після реформи починався розвиток. Найперше, духовний а також і поступ у розвитку організаційного життя.
Як бачимо Чин розвинувся. Місіонери, наші ченці, пішли по закутках землі, служачи особливо нашому народу і будучи тими світлоносцями для народу Божого. Коли говорити про пропозиції стосовно розвитку і напрямні, зараз подано невелику паузу, щоб ми роздумали і оцінили про дальші кроки.
Але ми також повинні вдосконалюватись і зараз, навіть у рамках оцих святкувань. Не тільки у зовнішньому вигляді, так гучно аби народ бачив, але й так, щоби кожен духовно міг відновитися. І це є бажання Конгрегації для Східних Церков, самого Папи і, одне слово, цілої Церкви, яка нас потребує як ніколи. Ми йдемо разом із Церквою в моменті тої кризи, що Церква переживає. Потрібно віднови. Не тільки Василіянському Чинові але й усім. Бо всі ми йдемо разом. Ми — є одна Церква.

— Ви згадали про зустріч у Брюховичах із студентами-василіянами. Знаємо, що у час теперішній у всіх сферах робиться ставка на молодих людей, як на майбутнє. То, як на Вашу думку, більше потрібно вкладати у людей, які тільки приходять у Чин, чи доцільніше переймати досвід старшого покоління?

— Очевидно, ми живемо актуальним життям, але це актуальне життя має певну підставу, воно спирається на чомусь, на комусь. У великій мірі спирається на попередні покоління. Ми мусимо брати приклад з тих попередників, котрі багато зробили позитивного, вивчати їхню діяльність, вибираючи, знову ж таки, найголовніше, щоб це було поштовхом для нас самих і майбутніх поколінь.
Побувавши у Крехівському новіціаті, де є зараз понад 20 кандидатів, 15 новиків, і в Брюховичах, де є понад 40 студентів, скажу, що те, коли зараз, у цю кризу, молодь зрозуміла отой правдивий поклик Христовий й прийняла цей поклик, дає відповідь – нам потрібні отакі молоді люди, які вивчають науку старших поколінь та йдуть за їхнім прикладом.
Зараз я передбачаю дуже світле майбутнє для нашої молоді в Чині. Крехів і Брюховичі у їхньому навчані, ніби колиска для нашого Чину. Це є заохоченням, щоб ми давали добрий напрям, який відповідає повчанням Церкви. І як я вже сказав, щоб ми разом йшли з Церквою, а не поруч, ніби незалежні ні від кого. У деяких людей є тенденція це робити. Були навіть певні висловлення поодиноких людей у минулому, що існує Василіянська релігія, тощо. Таке не повинно існувати. Бо Христос каже: «Я є виноградина, ви гілки. Гілля, яке одне без одного не може» (Ів. 15,5). Христос заснував одне містичне тіло, і ми є його членами. І тому не можемо думати про щось своє у такому негативному напрямку. Хоч ми відрізняємося, маємо свою ідентичність, маємо Святого Василія Великого, маємо вільну волю.

— Ваші думки стосовно співпраці із Засобами Масової Комунікації?

— У сьогоднішньому світі засоби масової комунікації — є основою у спілкуванні. Це видно із прикладу Ватикану та самого Папи, які послуговуються сайтами та соціальними мережами, проголошуючи тут Боже слово. Тому таке спілкування можна взяти за основу і для нас. Бажано аби наш головний сайт Чину був осучаснений, щоб була налагоджена співпраця між ченцями різних Провінцій. Я буду намагатись дати поштовх у цьому почині. Було б добре створити медіа центр Василіянського Чину Святого Йосафата.

— Ваші враження про Україну?

— Я вже бував в Україні, але дуже коротко, у цей період, коли монастирі ще знаходились у руїні. Після комунізму. Була критична ситуація. Сумна.
Як Протоархимандрит я вперше в Україні. Зараз я бачу великий розвиток, як і духовний, так і матеріальний. Бачу відновлення монастирського життя, яке йде у рамках повчань Святого Василія Великого та наших Конституцій. Це є основним. І в такому напрямку ми підемо далеко.

— Окрім Ваших зустрічей із нашими новиками та студентами чи були й інші?

— Я приїхав на святкування Добромильської реформи на запрошення Протоігумена о. Пантелеймона і особливо, знаючи й те, що буде Блаженніший Святослав. Це також важливий момент у житті нашого Чину і Церкви. І тому я хотів взяти участь у святкуваннях. Це була головна мета мого приїзду.
Інше у програмі не планувалось, але провидіння Боже спрямувало на те, що я побував не лише у Добромилі, а й у Лаврові, Жовкві й Брюховичах; в Крехові правив Літургію; зустрічався із студентами. А також взяв участь у Консульті в справах Провінції. Потім — зустріч у сестер Служебниць, з нагоди свята Йосафати Гордашевської.
Також мав нагоду привітати отця Ігоря Колісника, ЧНІ протоігумена Отців редемптористів з нагоди 100-ліття їнього приходу на терени України. Із Отцем Пантелеймоном побували на вечірній відправі у Святомихайлівському храмі отців студитів, де зустрілися з владикою Венедиктом Алексійчуком.
Із провінційною Управою відвідали Митрополита Львівського, владику Ігоря Возьняка та попросили благословення розпочати будівництво семінарійного храму у Брюховичах.
Це був такий перший контакт, про який я мріяв у майбутньому, а не сподівався тепер. Дав Бог, що ми зараз познайомились. Хоч не познайомились, бо ми вже давно є велика родина і одне ціле.

— Коли відбудеться Ваш наступний візит в Україну?

— Думаю, що наступного року будемо уже мати програму офіційних візитів. Сподіваюсь побувати в Україні й не офіційно, щоб по-братньому поспілкуватись та пожити разом, як на це Бог позволить і буде час.

Розмовляв о. Йоаким Ковальчук, ЧСВВ

Біографічна довідка:

Отець Ґенезій Віомар (оригінальне прізвище: Комар), ЧСВВ, народився 7 травня 1957 року в бразилійському затишному селі Ріо Прето, поблизу міста Прудентополіс (штат Парана), яке сьогодні здебільшого заселене українцями, і його першою мовою була українська. Народився він у родині Володимира і Стефанії (з роду Пєлак), яка виховала дванадцятеро дітей. Ґенезій, найстарший син, почав ходити до школи в рідному селі, що також мала українське обличчя, бо вчителька (Аделя Салаш) і майже всі учні були українцями за походженням. Потім два роки навчався в державній школі під проводом Сестер Служебниць в селі Маркондес.
Відтак чотири роки студіював у василіянській малій семінарії Святого Йосифа в м. Прудентополіс (1969—1973). Саме там, ― як зізнався він в одному інтерв’ю ― «я відчував якийсь таємний голос, який переконував мене залишити все і йти шляхом духовним, не зважаючи на інші потенційні можливості, які мав, бо мої батьки, як матеріально забезпечені люди, були готові оплачувати студії в будь-якій ділянці. Не сумніваюся, що це був голос Божий, який і нині промовляє до мене» (див. «Alma Mater, Рим 2006, ч. 72).
Тому не дивно, що 16 січня 1974 року він розпочав василіянський новіціят у містечку Іваї, і протягом двох років відбував вступне чернече випробування під духовним проводом отця Тарсикія Залуцького. 22 січня 1976 р. брат Ґенезій склав тимчасову монашу професію і продовжив гуманітарне і філософське навчання в монастирі Святого Василія Великого в м. Курітіба. Після філософських студій (1979—1981), Настоятелі вислали його на богословські студії до Риму, до Папського університету Святого Ансельма. Проживаючи в монастирі Головної управи Василіянського Чину, брат Ґенезій 11 липня 1982 р. склав торжественну професію. Його богословські студії, які він закінчив 1984 року, тісно перепліталися з працею в українській секції «Радіо Ватикану», бо на той час майже не було можливості запросити редактора чи фахівця української мови з України, а навіть з діаспори. Таким чином о. Ґенезій співпрацював з українською радіоредакцією аж 13 років і ця праця дала йому нагоду ще більше пізнати Україну і Українську Церкву.
29 квітня 1984 року брат Ґенезій прийняв дияконські свячення з рук Бл. п. владики Мирослава Марусина і, закінчивши богословські студії, повернувся до Бразилії, щоб прийняти священиче свячення. Висвятив його Бл. п. владика Єфрем Кривий, ЧСВВ, дня 15 липня 1984 р., у м. Прудентополіс. Зараз же після свячень о. Ґенезій повернувся до Риму, де далі працював в українській секції «Радіо Ватикан», виконував обов’язки віцеректора та економа Української Папської Колегії Святого Йосафата (1986—1991, 1993—1994), студіював східні церковні науки та історію Церкви в Папському Східному Інституті (1990—1991), був ректором Української Папської Колегії Святого Йосафата (1994—2009).
Крім того, отець Ґенезій також виконував відповідальні уряди у Василіянському Чині. Вісім років був Вікарієм Чину (2000—2008;); 8 лютого 2012 р. обрано його Протоігуменом Провінції Святого Йосифа в Бразилії, а 10 липня цього ж року ― Протоархимандритом.
У своєму житті отець Протоархимандрит Ґенезій був одночасно задіяний в багатьох ділянках, але, як сказав: «з постійним упованням і надією на Бога (і тут я відчував його постійну руку), думаю, що мені вдалося додати кілька скромних цеглинок у побудову містичного тіла Христового, тобто Церкви».

Close Menu