У Краснопущі на Тернопільщині прочани молилися за мову і мудрість влади (Фоторепортаж)

У Краснопущі на Тернопільщині прочани молилися за мову і мудрість влади (Фоторепортаж)

Декілька тисяч паломників зібралися 7 липня на прощі у василіянському монастирі з чудотворною іконою Богородиці, що у Краснопущі на Тернопільщині. Люди молилися і за своїх рідних, і за народ, країну, і за мудрість для влади.
У відпустовому місці на свято Різдва Івана Христителя можна було побачити найбільше віруючих зі Львівщини і Тернопільщини. Одначе, завітали й люди з інших областей, зокрема Івано-Франківщини. Жителі недалеких сіл ішли у Краснопущу пішки — процесійно. Натомість лишень із Золочева приїхали три великих автобуси: двоє з прочанами і один з хористами. Уздовж дороги на околицях монастиря вилаштувалися цілі каравани легківок. Особливим гостем в обителі цього дня був екзарх Луцький Йосафат Говера, повідомляє кореспондент РІСУ Володимир Мороз.
“Ісус сказав: “Я милосердя хочу, а не жертви”. Ми можемо ходити на довготривалі прощі у Зарваницю, Краснопущу… Але все оте ходіння, читання релігійних книг марне, якщо воно не змінює наших сердець,” — нагадував своїм парафіянам під час Богослужіння у селі Кальне на Зборівщині о. Іван Гавдяк.
Саме у Кальному у 1906—1928 рр. був парохом о. Лука Демчук — дідусь багатолітнього глави УГКЦ кардинала Любомира Гузара. Відтак через півгодини після завершення відправи у 200-літньому храмі Воскресіння Христового, який громада зберегла навіть у часи радянських гонінь на віру, віруючі вирушили до Краснопущі. Восьмикілометрову відстань долали пішки, молячись вервицю. Дорогою до колони приєднувалися усе нові учасники прощі: жителі Поморян Золочівського району, Розгадова Бережанського району.
У Краснопущі, у полудень, коли приїхав владика Йосафат, розпочалася Архієрейська Свята Літургія. Паломники усе підходили. Хто не вмістився у храмі, шукав місце у затінку старих лип. Ті дерева, за словами старожилів, пам’ятають ще довоєнні прощі… Тут же, на монастирському подвір’ї, стояли черги до сповіді.
Проповідь виголошував владика Йосафат. Луцький екзарх говорив про Івана Христителя, але водночас задав питання чи був він щасливий? Ключем до відповіді єпископ вважає слова Блаженнішого Любомира Гузара, які пролунали під час його візиту до Луцька 5 липня. Під час спілкування із журналістами Блаженніший Любомир сказав, що він щасливий, бо приймає усе, що стається, як Божу волю.
“Але наскільки нам важко іноді прийняти те, коли нас очорнюють, ображають. Як легко сказати: “Оце — та людина…” Як важко вбачати у цьому волю Божу! … Коли ми бачимо у суспільстві багато корупції, безчинства, все це — прояви людської волі. Іноді випробування Бог нам приймає за очищення. Бо чи може людина здобути досвід без випробувань? Звісно, що ні,” — промовляв владика.
З іншої сторони, як пояснює екзарх, сповняти волю Божу — це не скласти руки і чекати, що хтось за нас щось буде робити.
“Бог від нас хоче активності… Християнин повинен вирішувати проблеми суспільного життя. Християни мають спільними силами обстоювати правду”, — каже єпископ.
Зайшла розмова і про мову. “Безумовно, що треба боронити те, що добре. Але іноді ми не цінуємо те, що маємо,” — пояснює владика.
Луцький екзарх назвав приклад однієї української сім’ї заробітчан з Італії. У ній мати і батько ігнорують рідну мову у родинному спілкуванні так, що дитина її заледве знає. Мовляв, зі знанням італійської їй буде легше.
“Не треба різних законів, які обмежують права тієї чи іншої мови. Ми самі її можемо занедбати. Дитина легко вивчить інші мови, але може не знати своєї, якщо батьки не будуть нею говорити вдома”, — наголошує владика.
І тут за приклад прочанам у Краснопущі поставили Патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого.
“Багатолітній в’язень концтаборів патріарх Йосиф Сліпий найбільше не любив одного — лінивства. Від нашої працьовитості залежить наше майбутнє”, — зазначає екзарх.
На завершення паломники прийняли Святе Причастя, відбулося водосвяття та освячення копії Краснопущанської чудотворної ікони Богородиці. На монастирському подвір’ї знову запанувала тиша.
Відпустове місце відроджується. Але, навіть незважаючи на велелюдні прощі, влада Тернопільської області ось уже друге десятиліття не виселяє із частини монастиря Бережанський психоневрологічний будинок-інтернат. Чиновники традиційно посилаються на відсутність коштів, хоча це не заважає їм витрачати мільйони гривень на своє ж утримання, нарікають віруючі.

http://risu.org.ua

Close Menu