У країні новоствореної Української Греко-Католицької Митрополії Святого Івана Хрестителя

У країні новоствореної Української Греко-Католицької Митрополії Святого Івана Хрестителя

о.В.ЦимбалістийВід 11-го грудня 2014 року і до 5-го січня 2015 року, відвідуючи рідних у Бразилії, мені пощастило зустрітися з новим Митрополитом Куритибської митрополії Святого Івана Хрестителя Преосвященнішим Володимиром Ковбичем, ЧСВВ, та з єпархом новоствореної Прудентопільської єпархії Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії Владикою Мироном Мазуром, ЧСВВ. Одночасно вдалося принагідно зустрітися і співслужити Святу Літургію на Новий рік із Владикою Даниїлом Козлінським, уродженцем Бразилії, який є адміністратором УГКЦ єпархії в Аргентині.

Це для мене була нагода докладніше познайомитися з процесом створення нової митрополії Української Греко-Католицької Церкви в цій країні. Створення митрополії було оголошено 12-го травня 2014 року. Урочисте введення нового Владики Мирона Мазура, ЧСВВ, на новостворений прудентопільський єпископський престол пройшло 13-го липня. Два дні пізніше – 15-го липня, на свято св. Володимира, був уведений на митрополичий престол Куритиби Преосвященніший Владика Володимир Ковбич. Уведенням обидвох Владик на єпископський престол у Прудентополісі та митрополичий престол у Куритибі завершилося 120-літнє паломництво нашої УГКЦ в Бразилії, яке почалося 1895 року. Саме тоді самі миряни, ще перед приїздом туди священиків, здвигнули в місцевости Шав’єр да Сільва першу дерев’яну церковцю УГКЦ у Полудневій Америці, яка зберігається донині.

Бразилія – це найбільша католицька країна Полудневої Америки, яка налічує понад двісті мільйонів населення. Мова країни – португальська. За підсумками Української Центральної Репрезентації бразилійців українського походження в країні живе приблизно 500 тисяч. Українське населення в Бразилії зосереджується в полудневих естадах. Біля 80 відсотків українського населення живе в естаді Парана, 10 відсотків – в Санта Каріна, а решту розсіяна в естадах від Ріо Гранде до Сул, Сан Пауло, Мато Ґросо, Рондонія тощо. Понад 90 відсотків бразилійських українців належать до Української Греко-Католицької Церкви, яка налічує понад 240 церков. Приблизно 5 відсотків належать до Автокефальної Православної Церкви, яка має 12 церков. Православну Церкву в Бразилії очолює Архиєпископ всієї Полудневої Америки Владика Єремія Ференц, який плекає дружні стосунки з греко-католиками. Я мав нагоду з ним зустрітися, він запросив мене на свої уродини, але на жаль, з виправданих причин я не міг взяти участь у цьому святі.

Осідок нової єпархії Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії

На особливу увагу заслуговує паранське місто Прудентополіс, яке стало осідком новоствореної єпархії Непорочного Зачаття. Із 50-ти тисячним населенням, 75 відсотків жителів становлять українці. Це місто становить найбільше скупчення українців поза межами України і широко відоме серед бразилійців як Другий Ватикан. У ньому зосереджена низка українських церковних установ, як, наприклад: Отці Василіяни, Сестри Служебниці, Світський Інститут Катехиток Серця Ісусового. Всі вище згадані українські церковні установи протягом 120 років солідно загосподарились. Вони надають особливий вигляд цій місцевости. Отці Василіяни мають тут свій найстарший монастир, великий колишній семінарійний будинок, який тепер перетворений на народну середню школу, книгарню, видавництво, друкарню та поблизу міста велику господарку.

Сестри Служебниці, ПДМ, мають тут свій головний осередок: монастир, народну середню школу, лікарню Серця Ісусового, дім для сестер похилих віком та цінний новостворений історичний музей.

Інститут Катехиток Серця Ісусового, що його заснував о. Христофор Миськів, ЧСВВ, на початку 1940 років, має тут свій головний і виховний дім та інтернат для дівчат, який тепер перетворюють на реколекційний дім. Члени Інституту Катехиток ведуть Українську суботню школу, фольклорну групу «Веселка», парафіяльний «Музей 1000-ліття Християнства» і недільну радіопрограму по радіовисильні «Копас Вердис» тощо. Недалеко колонії Едуардо Шавес мають свій монастир Сестри Св. Йосифа.

Парафіяльна церква Святого Йосафата

Посередині серед згаданих будівель стоїть велика стилева василіянська монастирська церква Святого Йосафата, яку збудовано в половині 1920-их років. Цю святиню вважають за найкращу Церкву в усій Бразилії. Вона є у списку культурної спадщини Парани.

Прудентопільська василіянська парафія Святого Йосафата

Парафія Святого Йосафата – найбільша в країнах українського поселення. У ній здійснюють священнослужіння понад 15 василіянських священиків. До складу парафії входять 32 довкружні громади. Перед церквою Святого Йосафата нещодавно збудовано великий парафіяльних зал із приміщенням на понад дві тисячі людей. Будинок оздоблений кухонним приладдям, низкою кімнат для душпастирської і катехизаційної потреби. Біля парафіяльного залу стоїть трикімнатний будинок суботньої школи, а внизу – українська площа, на якій стоїть пам’ятник Тарасу Шевченкові, відомого канадського скульптора Лева Мол. У приміщеннях під площею розташований історичний «Музей Тисячоліття» і осідок «Кооперативи вишивок». При головній площі центру міста парафія має великий будинок під назвою «Суспільний осередок Святого Йосафата». Прудентопільська громада безкоштовно, вже 25 років, щоденно користується радіовисильнею «Копас Вердис». Уже понад 30 років тому щоденно з церкви Св. Йосафата Отці Василіяни ведуть передачу молитви на вервиці, та подають короткі духовні роздуми. Ця передача стала улюбленою програмою усього довкружного населення. Кожної неділі від год. 6-ої ранку до год. 10-ої передаються різні українські програми, а о год. 10-ій є співана Божественна Літургія. Передачі молитви по радіо почалися 31 рік тому на радіо «Есперанса». Згодом, 1989 року, як дар Божої Матері за проказування молитви на вервиці, громада, попри всякі сподівання, отримала радіовисильню «Копас Вердис». Спільниками цієї радіовисильні є 5 наших українських парафіян та один бразилієць італійського походження.

Містечко Прудентополіс, з такою багатою спадщиною та історією українського поселення, обрано 12-го травня 2014 року осідком новоствореної Прудентопільської єпархії. Тому що церква Святого Йосафата є монастирською церквою Отців Василіян, то катедрою нової єпархії призначено іншу прудентопільську церкву Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, що на Віла Іґвасу, яка віддалена на 2 кілометри від церкви Св. Йосафата. Слід підкреслити, що в Прудентопільщині від 1897 року, коли туди прибув перший василіянський місіонер о. Сильвестер Кізима, і аж до створення Прудентопільської єпархії 2014 року, це місто і всі довкружні церковні громади безперервно обслуговують Отці Василіяни.

Від першої каплиці до першої митрополії

Паломництво до нинішньої Куритибської митрополії Святого Івана Хрестителя почалось від першої УГКЦ церковці в Полудневій Америці. 1895 року, ще перед приїздом священиків, її збудували самі люди в місцевості Шав’єр да Сільва, що біля нинішньої Ірасеми в естаді Санта Катаріна. Церковця збереглася донині. Отже, від появи першої церковці на Сільві й до нинішньої митрополії Святого Івана Хрестителя в Куритибі зосереджена багата 120-літня історія нашого поселення на бразилійській землі. Слід підкреслити, що перша назва Бразилії була Земля Святого Хреста.

Отці Василіяни почали свою місію в Бразилії 1897 року, з приїздом туди першого василіянського місіонера з України о. Сильвестра Кізими. Згодом прибули десятки інших василіян місіонерів та брати-помічники. Пізніше Отці Василіяни відкрили в Прудентополісі Малу семінарію і свій новіціят, а на Ірасемі був студійний дім. Наприкінці 40 років новіціят з Прудентополісу перенесено на Іваї, а студійний дім до Куритиби. Нині в студійному домі Святого Василія Великого на Бател, що в Куритибі, Отці Василіяни відкрили факультет філософії, який уже визнаний державою і цього року вже відбулася перша ґрадуація випускників університетського рівня.

Богопосвятні жіночі згуртування в Бразилії

У 1911 році до Бразилії прибули Преподобні Сестри Служебниці, ПДМ. Вони швидко розгорнули свою працю майже серед усіх українських церковних громад. У 1930 роках створено Згуртування Сестер Катехиток Святої Анни, а в 1940 роках, як уже було сказано, створено перший Світський Інститут Катехиток Серця Ісусового. У 1970 роках на працю в Бразилію теж приїхали Сестри Святого Йосифа і Сестри Василіянки. У 1950 роках на Маллеті створено єпархіяльну Малу семінарію. Під сучасну пору в митрополії і в Прудентопільській єпархії Непорочного Зачаття працює приблизно 70 священиків василіян, 20 священиків єпархіяльного духовенства та приблизно 500 сестер монахинь і членів Світського Інституту Катехиток Серця Ісусового. Крім численних священиків і богопосвятних осіб великим скарбом нашої Церкви в Бразилії є наш глибоко вихований український народ. Він від самого початку свого приїзду до Бразилії збагнув, який смисл для нього мали і мають, серед минулих і нинішніх поколінь, Церква, священики і богопосвятні особи. Все це свідчить про живучість нашої Церкви в Бразилії, про її великий духовний потенціял та про її дальшу майбутність у цій країні.

Українська Церква ніколи не забувала про своїх дітей у Бразилії

Процес створення митрополії в Бразилії, який завершився 2014 року, просувався і дозрівав поступово. Час від часу Українську Церкву в Бразилії відвідували самі Провідники нашої УГКЦ чи ними послані візитатори. Першим Провідником Української Церкви, який 1922 року відвідав наших поселенців у Бразилії, був Митрополит Андрей Шептицький, ЧСВВ. 1930 року – Апостольський візитатор Владика Константин Богачевський, 1939 року – Апостольський візитатор Владика Іван Бучко, 1968 року – Верховний Архиєпископ Блаженніший Йосиф Сліпий, 1985 року – Верховний Архиєпископ Мирослав Іван Любачівський, 2005 року – Верховний Архиєпископ Любомир Гузар, а 2011 року – Глава нашої Церкви Блаженніший Святослав Шевчук.

2011 року в Бразилії відбулися дві значні церковні події. У серпні в Прудентополісі пройшов 5-ий Патріярший Собор Монашества, а вересні, в Куритибі – Синод Української Греко-Католицької Церкви. Ці відвідини Провідників нашої Церкви, а особливо проведення Собору Монашества і Синоду Єпископів, прискорили припізнений процес просування Української Церкви до створення митрополії.

Слід тут підкреслити поступовий зріст структури нашої Церкви в Бразилії до гідности митрополії. Першим ординарієм для українців католиків у цій країні був римо-католицький єпископ Понта Ґроси, який по-батьківськи ставився до нашої Церкви і до наших вірних. 1951 року ординарієм для східних католиків у Бразилії було призначено кардинала Ріо-де-Жанейра Д. Жайме де Баррос Камару. 1952 року створено вікаріят, який очолив о. Клементій Прийма. Кардинал Дом Жайме підготовив ґрунт до призначення першого єпископа для українців католиків у Бразилії, що здійснилося 1958 року із призначенням єпископа-помічника кардинала Дом Жайме де Баррос Камару, яким став о. Роман Мартинець, ЧСВВ.

1962 року було створено Український екзархат, а екзархом призначено Владику Романа Мартинця. 1971 року Апостольська Столиця створила Куритибську єпархію Св. Івана Хрестителя, призначивши єпархом Владику Романа Мартинця. 1971 року єпископом-помічником Куритибської єпархії призначено о. Єфрема Кривого, з правом наступництва. Владика Єфрем очолив єпархію 1978 року і керував нею до 2005 року, коли відійшов на емеритуру. Третім з черги єпархом призначено о. д-ра Володимира Ковбича, ЧСВВ, а його помічниками – Владику Мирона Мазура і Даниїла Козлінського. В тому часі уродженця Бразилії о. Дионізія Ляховича, ЧСВВ, призначено єпископом-помічником в Україні, який тепер душпастирює серед українців в Італії та Іспанії. Такий шлях пройшла наша Церква в Бразилії від своїх початків і аж до піднесення її до теперішньої митрополичої гідности.

Розподіл Куритибської єпархії Святого Івана Хрестителя

Із створенням митрополії і нової єпархії Непорочного Зачаття в Прудентополісі, єдину досі існуючу Куритибську єпархію Св. Івана Хрестителя було поділено на дві частини. У територіяльний склад митрополії увійшли такі парафії разом із їхніми довкружними церквами: Антоніо Олінто, Каноіняс, Круз Машадо, Куритиба, катедра, Куритиба Мартін Афонсо, Куритиба Пінєйріньо, Дорізон, Ірасема, Маллет, Мафра, Пауло Фронтін, Понта Ґросса, Резерва, Сан Пауло та Уніом да Віторія (разом 96 церковних осередків).

У територіяльний склад новоствореної Прудентопільської єпархії Непорочного Зачаття увійшли наступні парафії разом із своїми довкружними церквами: Апукарана, Кампо Моуром, Кантаґало, Каскавел, Ґварапуава, Іраті, Іваї, Пато Бранко, Пітанґа, Прудентополіс і Ронкадор. Одночасно оприділено всю територію Бразилії під юрисдикцію митрополії і Прудентопільської єпархії Непорочного Зачаття. Під юрисдикцію митрополії входять вірні, які живуть у наступних естадах: Ріо Ґранде до Сул, Санта Катаріна, Сан Пауло, Мінас Жерайс, Ріо-де-Жанейро, Еспіріто Санто, Баія, Піявї, Пернамбуко, Параіба, Ріо Ґранде до Норти, Маранніом, Сеара, Ґояз і Токантінс (разом 84 спільнот).

Під юрисдикцію єпархії Непорочного Зачаття входять наступні естади: Парана, Мато Ґроссо до Сул, Мато Ґроссо, Рондонія, Пара, Амазонас, Рораіма, Амапа і Акре.

Відпустові місця

Прощі до відпустових місць та інших святих місць від ранніх часів християнства високо цінилися, як нагода духовної онови вірних. Протягом багатьох років у Куритибській єпархії теж виникли єпархіяльні відпустові місця: єпархіяльна проща в третю Неділю Великого Посту на Ірасему, в листопаді проща, особливо молоді, до Божої Матері Коралів на Антоніо Олінто, та єпархіяльна проща на Хресну дорогу у Великому Пості на Ітапару. Із створенням Куритибської митрополії і Прудентопільської єпархії прощі на Ірасему і на Антоніо Олінто приділено митрополії, а прощу на Ітапару – Прудентопільській єпархії.

Українська Церква в Бразилії у великій мірі завдячує своєю живучістю і зростом двом своїм першим єпископам – владиці Романові Мартинцеві, ЧСВВ, який керував Церквою в Бразилії від 1958 року до 1978 року, та владиці Єфремові Кривому, ЧСВВ, який був єпископом від 1971 року до 1978 року, а згодом єпархом від 1978 року до 2005 року, коли пішов на емеритуру.

Перші два єпископи Української Церкви в Бразилії – Владика Роман Мартинець, ЧСВВ, і Владика Єфрем Кривий, ЧСВВ, – своїм посвятним життям і невтомною працею поклали сильну базу для піднесення нашої Церкви до гідности митрополії. Вони вже відійшли, але залишили по собі багату духовну спадщину. Обидва відзначилися вірою, працею і відданістю для Божої Церкви. Владика Йосиф був людиною високоосвіченою, добрим письменником, проповідником, невтомним, зрівноваженим і покірним Божим слугою, який вмів терпіти в мовчанці. Був зразковим пастирем йому дорученого стада і любив свій народ. Народ ставиться до нього, як до святої людини.

Владика Єфрем був людиною дуже людяною, добрим проповідником, невтомний у змаганнях і обдарований адміністративним хистом. Не жалів видатків на набуття нових місць для будови нових церков. Любив культуру, заохочував, особливо молодь, її плекати та намагався завжди бути разом із людьми та їх відвідувати.

Завершення Української Церкви в Бразилії митрополією – це вислід 120-літньої праці кількох поколінь священиків василіян, єпархіяльних душпастирів та соток монахинь і катехиток. Усі ці богопосвятні люди присвятили своє життя для надавання духовної обслуги і збереження наших вірних у вірности для Церкви і Бога.

Особливо тут слід підкреслити, стільки праці під час літніх катехизацій дітей і молоді посвятили ці богопосвятні особи. Великою заслугою збереження наших вірних при церковних громадах були і надалі теж є релігійні товариства, як, наприклад, Апостольство Молитви, Марійська Дружина, Євхаристійне Лицарство, а передусім їхня постійна праця серед дітей і молоді.

Із створенням митрополії, наша Церква в Бразилії здобула собі особливу увагу серед нашої Церкви в країнах поселення і серед вірних та єпископів римо-католицького обряду. Свою підтримку і пошану нашій Церкві заявили більшість єпископів Парани (6 єпископів) своєю участю в урочистостях уведення на Прудентопільський престол Владики Мирона і Митрополита Володимира.

Великий вияв підтримки, пошани і співпраці з нашою Церквою свідчить про те, що, як нам оповів Митрополит Володимир Ковбич, Конференція римо-католицьких єпископів видрукувала катехизм «Христос – наша Пасха», який видала Патріярша катехитична комісія. Переклад цього катехизму на португальську мову здійснив о. Сотер Шілер, ЧСВВ, у співпраці з іншими мовознавцями. Римо-католицькі єпископи виявили бажання поширити переклад нашого катехизму серед римо-католицьких вірних.

Хай Господь благословить новостворену Куритибську митрополію і новостворену Прудентопільську єпархію Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, а Вона хай назавжди візьме цю єпархію і митрополію під свій святий Покров.

о. Василь Цимбалістий, ЧСВВ
Джерело: www.basilianfathers.ca

Close Menu