У Бразилії проходитиме П'ятий Собор Монашества УГКЦ

У Бразилії проходитиме П'ятий Собор Монашества УГКЦ

Від 1-го до 4-го вересня ц.р. у Прудентополісі проходитиме П'ятий Собор Монашества Української Греко-Католицької Церкви. У ньому братимуть участь: Глава нашої Церкви Блаженніший Святослав Шевчук, Секретар Східної Конґреґації Архиєп. Василь Киріл, чимало наших Владик, священиків та членів Богопосвятних Згуртувань нашої Церкви — Чинів, Згромаджень та члени Світського Інституту Катехиток Христового Серця. Після Собору Монашества в Куритибі здійсниться інша важлива подія — черговий Синод Єпископів нашої Церкви.
Очевидно, що для нашої Української Церкви в Бразилії бути осідком таких великих подій, як Собору монашества і Синоду Єпископів — це велика честь та одночасно визнання з боку Проводу нашої Української Церкви в Бразилії за її розвиток. Без сумніву, що великий розквіт Української Церкви в Бразилії не здійснився би без столітньої відданої праці в тій країні тамтешніх богопосвятних Згуртувань. Отці Василіяни працюють у цій країні від 1897 року, Сестри Служебниці від 1911 року. На початку 1930-х років о. Омелян Ананевич заснував там Згуртування Сестер Катехиток Св. Анни, а 1940 року о. Христофор Миськів, ЧСВВ, заснував у Прудентополісі перший у Східній Церкві Світський Інститут Катехиток Христового Серця. На початку 1970-х років туди прибули Сестри Св. Йосифа, а наприкінці 1970-х років — Сестри Василіянки. Під сучасну пору ці жіночі богопосвятні установи налічують понад 500 членів.
Ці богопосвятні установи в Бразилії становлять велику душпастирську силу, на яку можуть постійно числити єпископи та священики. Члени тих згуртувань своєю молитвою, своїм християнським свідченням та відданою працею оживлюють кожну нашу церковну громаду. Вони підтримують у людей віру в Христа Господа, а особливо в дітей і молоді, постійно проводячи катехизації, навчання наших церковних і релігійних цінностей тощо. Монастирі і доми тих богопосвятних людей, від самого початку нашого поселення в Бразилії, завжди були дійсним прибіжищем людей. До них народ звертався за допомогою у своїх душевних і тілесних потребах, особливо більш віддалених місцевостей від осередку, там де не було постійного священика.
У Бразилії від початку минулого століття і донині всі нові покоління виростали під духовною опікою священиків та членів богопосвятних жіночих установ. Саме тому, наша громада в тій країні найкраще зберегла свої церковні і народні вартости, особливо віру і любов до своєї Церкви, рідну мову та інші цінности. Наша Католицька Церква в Бразилії нині має понад 240 українських церков, приблизно 80 монастирів і богопосвятних домів, 100 священиків, серед яких 80 василіян, а 20 єпархіяльних та трьох єпископів.
Очевидно, що саме ця дійсність спонукала Провід нашої Церкви влаштувати в цій країні черговий Собор Монашества та Синод Єпископів. Приклад наших богопосвятних установ у Бразилії підтверджує правильне мислення св. Василія Великого, який вже в четвертому столітті збагнув, що монахи, які відчували в собі Божий поклик до молитви, покути і жертви, і жили самотньо, можуть бути поміччю Церкви, коли вона їх використає для душпастирського служіння. І саме тому св. Василій зібрав до монастиря тодішніх пустинників і монахів, які жили самітниками, щоб вони жили спільним життям, а крім контемплятивного життя були використані для життя активного — душпастирського життя Церкви.
Саме від тих часів, чернецтво в Церкві постійно було і є правою рукою єпископів, на яких Церква може числити, і які все своє життя посвячують Богові і Церкві. У єпархії, парафії чи й іншій церковній громаді, присутність монахів, монахинь чи інших богопосвятних людей, нагадує людям, що богопосвятні — це люди молитви, покути, які, заради Царства Небесного, покинули все, а пішли за покликом Христа Господа, щоб своїм способом життя, своєю поведінкою бути свідками Христа Господа. Богопосвятні свідчать світові, що не самим хлібом живе людина, але кожним словом, що виходить із уст Божих. Вони, своєю молитвою і слуханням Божого слова, підтверджують слова Христа Господа, які він сказав до Марти, коли вона дорікала своїй сестрі Марії, що вона бігає, щоб прийняти Христа Господа, а її сестра Марія сіла собі в ногах Учителя і слухає Його слова: «Марто, Марто! Ти побивається про багато, Марія вибрала кращу частку, яку не відійметься від неї».

Розуміння чернецтва чи монашества
Чернецтво чи монашество творять покликані Богом люди, які заради Царства Небесного відмовляються від світського і подружнього життя, а живуть у безженстві. Вони складають Богові обіти вбозства, чистоти і послуху, живучи у спільних гуртожитках — монастирях чи домах богопосвятних осіб. Вони цілковито посвячуються на службу Богові, змагаючись до досконалості життя, віддаючись молитві, покаянню і служінню ближнім. Богопосвятні люди здійснюють різні діла милосердя, як, наприклад: ведуть сиротинці, школи, шпиталі, опікуються над хворими, над людьми, похилими віком, тощо.
Блаженний Папа Іван Павло ІІ у своєму зверненні про Богопосвятне життя в Церкві каже: «Богопосвятне життя, яке оперте на прикладах і навчаннях Христа Господа — є великим даром Божим для Церкви за діянням Святого Духа. Через зберігання Євангельських Рад, уподібнюючись до чистого, вбогого і послушного Христа Господа, вони набувають особливу і постійну помітність у світі, а погляд вірних притягає їх до того таїнства Божого Царства, яке вже діє в світі.
Протягом століть ніколи не бракувало чоловіків і жінок, які чуйні на поклик Отця і подих Святого Духа, обрали цей особливий шлях крокування за Христом, посвячуючись Йому з неподільним серцем (див. 1 Кр. 7, 34). Вони також за прикладом апостолів, щоб бути з Христом, і так як Він, вони були готовими до служіння Богові і ближнім. Таким чином, вони спричинилися, щоб виявити таїнство і місію Церкви через різні харизми духовного і апостольського життя, які їм наділяв Святий Дух, і тим вони сприяли також обнові суспільства.
Присутність богопосвятного життя в цілій Церкві та його євангельське свідчення наглядно виявляють, що воно не є тільки реґіональним та ізольованим ділом, але стосується всієї Церкви. Богопосвятне життя дійсно вкорінене в серці Церкви, як вирішальний складник у її місії, бо ж воно висловлює внутрішню природу християнського покликання».
Усі богопосвятні люди в Церкві, як, наприклад, монах, монахиня, а також монастир, самі собою викликають у звичайних мирян до певної міри дивне почуття містичности. І насправді таке відчуття цілком правильне, бо кожна богопосвятна людина, монах чи монахиня є в особливий спосіб посвячені Богові, відділені від світського способу життя, а скеровані на служіння Богові, до наслідування способу життя Христа Господа. Вони, в особливий спосіб, покликані бути свідками Божого життя. Саме тому, люди ставляться до богопосвятних людей чи до монастирів з особливою пошаною, просять у них молитов, порад і благословення, бо дивляться на них, як на людей, які служать Богові та перебувають близько Нього. Віковий досвід виявляє, що від ранніх часів богопосвятного життя люди завжди ставилися до богопосвятних людей та до монастирів з великою вірою, пошаною та до них зверталися, щоб вони за них молилися та своєю молитвою і покутою та посвятою Богові випрошували в Бога їм та їхнім родинам різні ласки. Монастирі і богопосвятні люди потрібні Церкві не тільки, щоб вони здійснювали якусь важливу працю при церковних громадах, але, щоб були свідками Христа Господа, і нагадували людям, що крім звичайних світських вартостей, матеріяльного добробуту Христос Господь потребує людей з особливим покликанням. Потребує людей, які заради Царства Небесного відмовилися би від земного добробуту та земних приман і своїм життям свідчили б світові про євангельські цінности Христа Господа.
Молімося, щоб Собор Монашества Нашої Церкви, який проходитиме на початку вересня ц.р. в Бразилії, приніс їй щедрі плоди. Хай Святий Дух усвідомить усіх членів нашої Церкви належно збагнути потребу і незаступність Богопосвятного життя. Церква для здійснення і закріплення своєї спасительної місії потребує не тільки звичайних працівників мирян, але й людей, які б своїм життям були постійними свідками євангельських цінностей через своє богопосвятне життя. Хай Господь усвідомить наших сучасних батьків, щоби були вони готові віддати свою навіть єдину дитину Богові на службу в богопосвятному житті.

о. Василь Цимбалістий, ЧСВВ

Close Menu