Слуга Божий Павло Петро Оленський, ЧСВВ (1887 – 1955)
3-тій справа сидить отець Павло Олінський, ЧСВВ

Слуга Божий Павло Петро Оленський, ЧСВВ (1887 – 1955)

3-тій справа сидить отець Павло Олінський, ЧСВВ
3-тій справа сидить отець Павло Олінський, ЧСВВ

Народився Петро 18 червня 1887 року у с. Грусятичі, Стрілецького району на Львівщині. До монастиря вступив 11 березня 1905 року, а курс філософії пройшов, мабуть, у Лаврівськім монастирі. На священика його було висвячено 26 жовтня 1913 року. У 1915—1916 рр. його було переведено в с. Гошів, а згодом − до Дрогобича помічником адміністратора парохії та катехитом в парохіяльній школі і українсько-польсько-єврейській гімназії. В 1930 році отець переїхав на місійну працю серед українських галичан-емігрантів до Канади. Там, у Мондері (Альберта), він викладає грецьку й латинську мови та є префектом студій для студентів гуманітарних дисциплін. В 1934 році трудиться як місіонер в Едмонтоні. Після повернення до Галичини, від 12 червня 1937 року, стає ігуменом в Улашківцях.
Слуга Божий чуває над збереженням духа молитви в монастирі. Духовне життя Слуги Божого базувалося на регулярній молитві церковного правила та вервиці. Чи в сповідальниці, чи під час проходів до неподалік розташованого кладовища, його завжди бачили з вервицею в руках. Служив Літургії о. Ігумен в храмі, а в часі великих відпустів, на Усікновення голови св. Івана Хрестителя, коли до монастиря приходили люди з навколишніх сіл і навіть з-за Збруча, очолював Літургію. Отець Павло виголошував проповіді, пояснював правди віри на прикладах з життя, під час Літургії закликав до сповіді, а по Літургії частував дітей цукерками, горіхами і виноградом, молодь закликав приходити на науки катехизму, до старших був вирозумілим, допомагав вдовам і бідним.
Слуга Божий був добрим господарем монастирських земель, про що свідчить розвинуте сільське господарство. За настоятельства о. Павла частина монастирських посілостей була віддана безземельним мешканцям села і силами громади було забезпечено сім сімей не лише житлом, а й роботою, адже люди працювали у господарстві монастиря. Як людина молитви і чину отець швидко здобув авторитет у вірних. З його ініціативи в с. Милівці був організований «Союз українок», куховарський курс для господинь, проведена збірка грошей для підтримки освітянської ініціативи створення товариства педагогів українців «Рідна школа» у Львові.
У часі І Радянської окупації 1939—1941 рр. влада розташувала в монастирі дім для людей похилого віку, залишивши для потреб отців лише кілька келій. Однак і в цих складних умовах отці, не залишають своєї пастви. А оскільки священиків в деканаті було обмаль, о. Павло у 1940 − 1941 рр. бере на себе відповідальність за виконання обов’язків адмiнiстратора парафiї Буракiвка бiля Улашкiвцiв.
Під час війни Слуга Божий неодноразово попереджував своїх парафіян про можливість приходу в село радянської влади закликаючи: «Моліться, бо йде велика хмара і біда нам буде». Зближався 1944 рік, між людьми ширилась поголоска, що скоро повернуться совіти, які уже були відомі ворожим ставленням до Церкви. Священики про це знали, однак не могли залишити без духовної обслуги людей, а церкви без богослужінь.
Заарештували Слугу Божого 10 січня 1946 році. З матеріалів кримінальної справи випливає що до отця приходили вояки ОУН, адже в монастирі о. Павло переховував кілька поляків, чим поміг їм уникнути смерті з рук українських повстанців. В часі розмови о. Павла з повстанцями, які вимагали видачі о. Мартиніяна Лютака і поляків, ми бачимо його однозначну позицію щодо оборони життя ввірених йому монахів і мирян. Слуга Божий не зважаючи на загрозу для власного життя, дбає про добро повіреного йому стада. Засуджено Слугу Божого на 10 років таборів. Помер отець Павло на Сибірі 2 березня 1955 р. і похорований на кладовищі с. Абезь, під номером Э-47.
Бажання охоронити вірних від братовбивчої різні яка випливає з заповіді любові ближнього та відмова переходу на «державне» православ’я, стало причиною арешту, ув’язнення і смерті Слуги Божого.

Підготував о. Полікарп Марцелюк, ЧСВВ
Вісник. Місія “Постуляційний центр беатифікації й канонізації святих УГКЦ”. №6, червень 2012

Close Menu