Положення про візитацію семінарії в УГКЦ

Положення про візитацію семінарії в УГКЦ

«Основна мета візитації — створити можливості для обміну дарами між семінаріями, сприяти розвиткові та поліпшенню виховного процесу в поодиноких семінаріях, зважаючи на сучасні виклики священничого служіння. Візитатори повинні виділити корисний досвід людської, духовної, душпастирської та інтелектуальної формації у семінаріях і запропонувати обмін цими дарами між семінаріями УГКЦ».

Цей документ був опублікований 24 листопада 2020
на офіційному сайті Синоду Єпископів УГКЦ synod.ugcc.ua 

Київ, проща семінаристів УГКЦ, 29 липня 2018 р.

ПОЛОЖЕННЯ
про візитацію семінарії
в Українській Греко-Католицькій Церкві

Вступ

1. Кожна духовна семінарія повинна забезпечувати формацію кандидатів до священства на чотирьох рівнях: людському, духовному, душпастирському й інтелектуальному. Єпархіальні єпископи дбають про те, щоб у семінаріях працювали найкращі викладачі, духівники і наставники, які випрацьовують різні моделі формації та здобувають корисний досвід не тільки для своєї семінарії, а й для того, щоб цим досвідом могли скористатися інші.

2. Хоч УГКЦ є Церквою глобальною, яка розсіяна по всьому світі і включає все розмаїття національних, мовних і культурного аспектів, однак богословська, літургійна, канонічна та духовна спадщина є однаковою для всіх, адже вона є знаком єдності глобальної УГКЦ. Тому духовні семінарії повинні плекати цю спільну спадщину і в ній виховувати семінаристів.

3. Духовні семінарії УГКЦ покликані виховувати семінаристів, які потім згідно із рішенням єпархіального єпископа можуть бути допущені до Таїнства Священства для служіння у своїй єпархії. Однак щоразу частіше відбувається обмін дарами між єпархіями нашої Церкви, зокрема священники однієї єпархії здійснюють служіння в іншій єпархії чи іншому екзархаті, і то на іншому континенті. Тож перед нашими семінаріями стоїть виклик формувати таких кандидатів до священства, які були б готові послужити для вірних УГКЦ в будь-якій частині світ

Мета і характер візитації

4. Основна мета візитації — створити можливості для обміну дарами між семінаріями, сприяти розвиткові та поліпшенню виховного процесу в поодиноких семінаріях, зважаючи на сучасні виклики священничого служіння. Візитатори повинні виділити корисний досвід людської, духовної, душпастирської та інтелектуальної формації у семінаріях і запропонувати обмін цими дарами між семінаріями УГКЦ.

5. Візитація покликана допомогти єпархіальним єпископам, ректоратам і всім викладачам та наставникам у тому, щоб у всіх наших семінаріях відбувалася формація семінаристів щодо богословської, літургійної, канонічної, духовної традиції УГКЦ згідно із «Напрямками підготовки кандидатів до священства в УГКЦ».

6. Візитація має посприяти тому, щоб були виділені спільні для всіх семінарій фундаментальні елементи формації семінаристів, так щоб семінарист, покликаний на священниче служіння до іншої єпархії, зустрів у ній співбратів-священників з подібною формацією.

7. Візитація повинна мати передусім характер слухання, щоб під час неї був почутий голос семінарійної спільноти і кожний член цієї спільноти (семінарист, наставник, викладач, працівник) міг висловитися: що добре, а що недобре і треба було б змінити, щоб покращити життя семінарійної спільноти.

Процедура візитації

8. Візитація проводиться за дорученням Отця і Глави УГКЦ, за згодою членів Постійного Синоду та єпархіального єпископа, під опікою якого є семінарія, а у випадку між’єпархіальної семінарії — митрополита чи єпископа-опікуна, відповідального за семінарію.

9. Отець і Глава Церкви, заслухавши думку голови Патріаршої комісії у справах духовенства УГКЦ, іменує візитаційну комісію (не більше ніж 5 осіб), членами якої не можуть бути актуальні ректори семінарій. Важливо, щоб кожен член комісії усвідомлював цілісність виховного процесу в семінарії в усіх його вимірах, відповідно до актуального вчення Церкви.

10. Візитаційна комісія звертається до ректора семінарії і просить підготувати звіт, до якого входить: навчальна програма, календарний план подій, Правильник чи Устав семінарії, повний список викладачів і студентів (включно з інформацією про належність до єпархій чи спільнот богопосвяченого життя), список випускників за останні три роки та інші документи, які ректорат семінарії вважає за доцільне.

11. Ректор семінарії в тримісячний термін готує звіт про актуальний стан справ і подає його комісії, а копію надсилає єпископові.

12. В узгоджений із ректоратом термін візитаційна комісія прибуває до семінарії і проводить візитацію відповідно до плану, попередньо узгодженого з ректоратом семінарії. Візитація повинна тривати щонайменше чотири дні, щоб візитаційна комісія мала час відвідати семінарію та навчальний заклад, молитися із семінаристами, справді прожити з ними певну кількість днів і так пізнати реальний стан та атмосферу в семінарії.

13. Оплачує пов’язані з візитацію витрати економат УГКЦ, окрім проживання та харчування, які забезпечує візитована семінарія.

14. Завдання візитаційної комісії — вивчити всі аспекти священничої формації. Зокрема, вона повинна провести розмови з усіма настоятелями, з окремими викладачами, працівниками та студентами, яких сама визначить. Крім цього, якщо є можливість, потрібно запросити випускників, які завершили навчання в цій інституції протягом останніх трьох років, на розмову з одним із членів візитаційної комісії.

15. Візитаційна комісія має обов’язок з’ясувати, чи включена до програми семінарійної формації і наскільки повно розглядається тема захисту дітей і неповнолітніх та чи вивчаються «Норми і принципи захисту дітей та молоді під час здійснення душпастирської діяльності за участю семінаристів, монашества та духовенства УГКЦ в Україні». 

16. На основі письмового звіту ректорату, проведених зустрічей і розмов із членами семінарійної спільноти та випускниками візитаційна комісія у двомісячний термін готує звіт про візитацію. 

17. Комісія звітує перед Отцем і Главою Церкви про результати візитації та водночас передає звіт з рекомендаціями єпархіальному єпископові, до компетенції належить ця семінарія, або у випадку між’єпархіальної семінарії — митрополитові чи єпископу-опікуну, відповідальному за семінарію. Єпархіальний єпископ має обов’язок довести до відома ректора результати візитації та разом із ним скласти план покращення семінарійного життя на основі цих результатів і надіслати його голові Патріаршої комісії у справах духовенства. 

18. Патріарша комісія у справах духовенства має завдання вести моніторинг втілення в життя рекомендацій візитаційної комісії. 

Вимоги до членів візитаційної комісії та їх обов’язки 

19. Бажано, щоб у складі візитаційної комісії були:

19.1. священник-духівник, що має слухати семінаристів і говорити з ними як батько, якому вони можуть довіритися. Його основне завдання — проаналізувати духовне життя семінарії та провести зустріч із духовними отцями. Він повинен описати щоденне життя семінаристів, провівши одну спільну зустріч, з усіма семінаристами, та індивідуальні зустрічі;

19.2. священник-богослов чи священник-каноніст, який має компетентні знання навчального процесу богословських студій, викладацький досвід, авторитет знавця нашої богословської, історичної, канонічної традиції, який зміг би проаналізувати інтелектуальне життя семінарії. Він повинен провести зустріч із ректором, віцеректором, окремими професорами та проаналізувати навчальний план;

19.3. священник-душпастир, який має різноманітний душпастирський досвід. Його завданням є з’ясувати особливості виховного процесу семінарії та її здатність підготувати семінаристів до душпастирського служіння. Для цього він повинен провести загальну та індивідуальні зустрічі із префектами та наставниками, якщо в семінарії мешкають їхні сім’ї.

19.4. психолог, який повинен з’ясувати, чи в семінарії існує здорове середовище для людської формації: як розвиваються семінаристи, як плекається зрілість і почуття відповідальності семінаристів тощо.

20. У випадку візитації семінарії, яка належить до монашого чину, слід поінформувати генерального та провінційного настоятелів і включити до складу групи візитаторів одного священника, який знає особливості монашого життя та уставу візитованої семінарії.

21. Цей документ був затверджений Синодом Єпископів УГКЦ і набирає чинності з моменту його публікації.

* * *

Додаток

Теми, які доцільно порушувати під час візитації семінарій УГКЦ

I. Управління семінарією

1. Чи ректорат ефективно управляє семінарією?
2. Чи єпископ часто відвідує семінарію та своїх студентів?
3. Як ректор виконує своє служіння (кан. 338 ККСЦ)?
4. Чи викладачі мають відповідну церковну освіту?
5. Чи викладачі отримують відповідну підготовку перед тим, як виконувати свої обов’язки?
6. Чи існує гармонія та церковна єдність у формації між настоятелями та членами викладацького складу? Чи вони показують добрий приклад священничого життя?
7. Чи стосунки між викладачами сприяють підготовці студентів до священства?
8. Чи настоятелі виконують інші обов’язки поза семінарією?
9. Хто забезпечує семінарію фінансово?

II. Правила вступу

1. Чи проводять у семінарії вступні іспити? Які критерії вступу кандидатів до семінарії? Як перевіряють дотримання вимог кан. 342, § 1–2 ККСЦ? Чи звертають увагу під час проведення вступних іспитів на людські якості, які неодмінно повинні мати кандидати у священство (Апостольський лист Івана Павла ІІ «Pastores dabo vobis», п. 43–44)?
2. Чи проводять під час вступу психологічний тест (співбесіда з психологом)?
3. Що можна покращити у правилах вступу до семінарії?
4. Чи єпархіальні кандидати отримують належну підготовку перед вступом до семінарії, тобто на підготовчому курсі?

III. Людське виховання

1. Як людське виховання семінаристів пов’язане з програмою священничої формації? До плекання яких людських якостей, що подані у «Pastores dabo vobis»(п. 43–44), заохочується в семінарійному житті?
2. Чи в семінарії існує чітке правило життя, яке формує семінаристів у чесноті чистоти, убогості та послуху?
3. Як дбають про здоров’я своїх семінаристів (напр. харчування, медична опіка, спорт тощо)?
4. Як контролюють поведінку семінаристів поза семінарією?
5. Як плекають чесноту відповідальності в семінаристів у процесі їх формації?
6. Чи семінаристи належно використовують час канікул для зростання у своєму покликанні до священства?

IV. Духовне виховання

1. Який вигляд має в семінарії літургійне життя?
2. Якою мірою виконується правило молитви?
3. Які особливі види духовного життя плекають у семінарії?
4. Якою є роль духівника?
5. Чи є достатньо духівників для семінаристів?
6. Чи семінаристи часто зустрічаються зі своїми духівниками?
7. Чи в семінарії є сповідники з-поза її меж (ККСЦ, кан. 339 § 2)? Як часто в семінаристів є можливість висповідатися?

V. Інтелектуальне виховання

1 Чи мають семінаристи здібності та запал до інтелектуальної роботи?
2. Чи всі філософські/богословські предмети викладаються на належному рівні?
3. Чи існують якісь прогалини в навчальній програмі?
4. Чи здатні семінаристи вести діалог у суспільстві на відповідному інтелектуальному рівні?
5. Чи допомагають семінаристам їхні студії відповідати на сучасні виклики інтелектуального суб’єктивізму та морального релятивізму?
6. Чи семінаристи отримують повну та чітку базу знань з католицької догматичної та моральної богословських наук? Чи приділяють у семінарії увагу єдності богословських студій? Чи прищеплюють семінаристам любов до християнської традиції та навчання Церкви та вірність їм? Як семінаристам допомагають інтегрувати богословські студії з їхнім духовним життям?
7. Чи викладають моральну доктрину відповідно до документів Апостольської столиці, зокрема: енциклік «Людське життя»(1968), «Світло правди»(1993) та «Євангеліє життя»(1995); декларації»Людська особа»(1975);інструкції «Дар життя»(1987); листа Конгрегації у справах доктрини віри «Пасторальна опіка над гомосексуалістами»(1986); інструкції «Гідність особи»(2008).

VI. Пастирське виховання

1. Чи викладається пасторальне богослов’я?
2. Чи викладання пасторального богослов’я поєднане з пастирськими практиками?
3. Хто несе відповідальність за пастирські практики семінаристів? Як оцінюється їхній пасторальний досвід?

VII. Підготовка до cвячень

1. Чи дотримується ректорат процедури рекомендування випускника семінарії до дияконських та ієрейських свячень?
2. Які засоби використано, щоб запевнити, що кандидати відповідають усім вимогам канонічного права? Чи сумнів про відповідність кандидата до свячень був розвіяний на користь Церкви (кан. 770 ККСЦ)?
3. Чи семінарія перевірила наявність перешкод до свячень (кан. 762–768 ККСЦ), особливо у разі покликань у старшому віці?
4. Чи завжди кандидати до свячень завершують приписаний курс студій перед свяченнями (кан. 760 ККСЦ)?

VII. Допомога з боку семінарії нововисвяченому священнику

1. Чи семінарія сприяє постійній формації нововисвячених священників (Pastores dabo vobis, п.79)? Яким чином?

Джерело: сайт Синоду Єпископів УГКЦ synod.ugcc.ua 

Close Menu