Кристинопільська Ікона Матері Божої (XVIII ст.)

Чудотворну ікону разом з одинадцятьма вотами 1765 року подарував монастирській церкві Станіслав Костка-Садовський, маршал двору Сілезія Потоцького. До цього вона була його власністю.

Перебуваючи в монастирській церкві, ікона також зсилала на молільників нові ласки. Так, згідно із записами у монастирських книгах, окрім цілої низки описів зцілення і допомоги в різних життєвих труднощах, є згадка про епідемію холери, що вразила околиці Кристинополя 1770 року. Для того, щоб зупинити її поширення, монахи з вірними здійснили довкола міста молитовний хід із чудотворною іконою. Епідемія до Кристинополя не дійшла. Наступного року, на підставі рішення духовної комісії, єпископ Максиміліян Рило своєю грамотою від 26 січня 1771 року проголосив Кристинопільську ікону чудотворною.

1773 року монахи-василіяни, як знак вдячности за опіку Пресвятої Богородиці, виготовили для чудотворної ікони срібні шати і золоті корони. Згодом, 1777 року, отець Ігнатій Беньковський написав копію чудотворної ікони, яка збереглася досьогодні. Коли 1815 року срібні шати і воти забрали за розпорядженням австрійської влади, були виготовлені нові шати з дерева – різьблені й позолочені, а 1901 року тодішній парох отець М. Повх виготовив нові срібні шати і корони. Відпусти у Кристинополі відбувалися згідно з декретом Папи Лева XIII від 1902 року – на празник св. Онуфрія і на всі Богородичні празники.

Після закінчення Другої світової війни, коли радянська влада запанувала в місті, 17 червня 1947 року отці-василіяни насильно були з монастиря вигнані. Чудотворну ікону отець Арсеній з двома братами-василіянами – Веніямином і Якинтом – перевезли до Варшави. Спочатку Кристинопільська ікона перебувала в каплиці новіціятського дому сестер-служебниць, а трохи згодом – у каплиці монастиря отців-василіян.

На празник Благовіщення Пресвятої Богородиці 1994 року чудотворну ікону урочисто повернули в червоноградський монастирський храм св. Юрія.