Четвер, 2018-03-01    22:20:00 UTC+1    Спогади

У четвер 15 лютого 2018 року в м. Чикаго, штат Іллінойс, США, упокоївся в Господі на 89-му році життя, 70-му чернечого покликання та 59-му році священства преподобний отець Дмитро Еміль Височанський, ЧСВВ (Demetrius Emil Wysochansky, OSBM).

Ціле своє життя цей праведний ієромонах присвятив Богові та служінню своєму народові у благородній справі свідчення Христового Євангелія словом та прикладом життя.

Народився о. Дмитро Еміль Височанський 21 січня 1930 року в м. Пеквілл, округ Лаккаванна, штат Пенсильванія, США, в сім’ї Йосифа Височанського та Анелії Височанської, з роду Деметрикович. У сім’ї було 12 дітей, 7 синів (Михайло, Френк, Микола, Стенлі, Джон, Еміль та Волтер) та 5 доньок (Кароліна, Ольга, Розалія, Стефанія і Марія), з них чотири сини стали священиками.

Батьки Йосиф (нар. 12.08.1885 р.) і Анелія (нар. 28.05.1891 р.), українці з походження, виходці із села Висоцько Вижнє в Галичині, тепер село Верхнє Висоцьке Турківського району Львівської обл., Україна, були одними з тих багатьох емігрантів з Австро-Угорщини, які на початку ХХ ст. прибули до Сполучених Штатів Америки в надії знайти роботу і кращу долю. Вони прибули до Пенсильванії близько 1910 року. Спочатку сім’я проживала в м. Олифант, де народився у 1914 році найстарший син Михайло, а потім перебралася на деякий час до м. Монессен, на північному заході штату. Після десятка років сім’я Височанських, в якій уже було кілька дітей, повернулася назад в околиці Скрентона і згодом оселилася в містечку Пеквілл, де й народився Еміль (Омелян).

Невдовзі після народження Еміль був охрещений в українській парафіяльній церкві святих Кирила і Методія в м. Олифант, неподалік від рідного Пеквілла (в Олифанті у той час проживав і рідний брат Йосифа, Микола Височанський).

Йосиф Височанський працював шахтарем, а його дружина займалася вихованням дітей і домашньою господаркою. Сім’я Височанських не була багатою на матеріальні блага, але багатою духовно, а батько й мати намагалися прищепити дітям, словом і особистим прикладом, любов до Бога, пошану до праці, щиру любов до українського народу, з якого вони походили, до його мови і культури. Щоб діти не загубилися серед широкого світу, батьки вчили їх удома рідної мови і звичаїв свого народу, розуміючи, що якщо не винесуть цього з батьківського дому, потім ніде не здобудуть.

Коли Дмитрові мало сповнитися 6 років, сім’ю Височанських спіткало справжнє горе – батько Йосиф загинув 13 січня 1936 року внаслідок обвалу у вугільній шахті, у якій він ще з одним шахтарем працював, – минуло тільки три місяці, як влаштувався туди на роботу. Найстарші два сини в той час уже жили окремо від сім’ї: Михайло, який у 1933 році вступив до Василіянського Чину і на облечинах в чернечий одяг прийняв ім’я Костянтин, а в 1935 склав перші чернечі обіти, перебував у той час в монастирі у м. Мондер, провінція Альберта у Канаді; другий син, Френк, працював у той час у далекій Каліфорнії, перебуваючи у складі Цивільного корпусу охорони природи, в який пішов добровольцем, шукаючи сталої роботи. Мати Анелія, яка вже носила в лоні наймолодшого із дітей, Волтера (Володимира), не могла після смерті чоловіка сама заопікуватися всіма дітьми, тому віддала трьох із них – Стенлі, Марію та Івана (Джона) – в український католицький сиротинець у Філадельфії, Пенсильванія. Повернуться вони до сім’ї згодом, двоє з них – через два роки, а Іван – через шість років.

Еміль залишився з мамою та іншими дітьми. У рідному містечку Пеквіллі він навчався у 1937—1943 роках у початковій школі Лінкольна, а в 1943—1947 роках продовжував там навчання у середній школі, головний осідок якої знаходився в сусідньому місті Блекелі (High School Blakely).

У віці 18-ти років, 23 серпня 1948 року, Омелян вступає до Василіянського Чину і згодом, на початку новіціату, бере собі при облечинах у чернечий одяг ім’я Димитрій (цей вибір імені був, імовірно, своєрідною подякою матері, яка походила з родини Деметриковичів). Новіціят брат Дмитро проводить у Давсоні, де від 1 травня 1947 року існував, при монастирі святого Василія Великого, новіціатський осідок під проводом о. Інокентія Лотоцького, ЧСВВ (пізнішого єпископа Чиказького УГКЦ). Серед інших новиків у Давсоні його товаришем, старшим на шість років за віком, але молодшим на півроку за чернечим покликанням, був брат Софрон Стефан Мудрий, пізніший довголітній ректор Колегії святого Йосафата в Римі, а потім єпископ Івано-Франківський УГКЦ; разом із ним та з іншими співбратами брат Димитрій в наступні роки продовжуватиме своє навчання, вивчатиме філософію і богослов’я.

У вівторок 19 грудня 1950 року, в день святого Миколая за юліанським календарем, брат Димитрій складає перші обіти Богові у Василіянському Чині і настоятелі відсилають його до монастиря у м. Мондер у Канаді, де в той час василіяни із США і з Канади доповнювали гуманістичні студії, щоб потім розпочати вивчення філософії. (Трохи швидше, 23 липня 1948 року, з однієї до того часу Американсько-Канадської Провінції Василіянського Чину були утворені дві: Провінція Успення Пречистої Діви Марії у США та Провінція Пресвятого Серця Христового у Канаді. Проте багато справ василіяни обидвох провінцій робили спільно, координуючи зусилля, зокрема, в питаннях виховання та навчання нових ченців).

Оскільки брат Дмитро мав змогу отримати потрібну освіту ще до монастиря, після одного року навчання в Мондері він повертається до США, де у василіянському монастирі у Глен-Кові у 1952—1954 роках вивчає філософію, а в 1954 році, разом з іншими студентами-василіянами, виїжджає для продовження навчання до Рима. Тут, у вічному місті, він проживає в монастирі Головної управи Василіянського Чину (площа Мадонна деі Монті, 3) і вивчає богослов’я, навчаючись у Папському Григоріянському університеті. Тут у монастирській церкві святих Сергія і Вакха 1 жовтня 1956 року він складає вічні обіти на руки протоархимандрита о. Павла Миськіва, а в наступному році в Римі отримує нижчі та дияконські свячення з рук російського греко-католицького єпископа Олександра Євреїнова.

Проте, з настанням зими диякон Дмитро через слабке здоров’я та непризвичаєння до вологого клімату починає хворіти і просить дозволу повернутися назад до своєї Провінції у Сполучених Штатах Америки, хоч до закінчення навчання йому залишалося тільки півроку. Склавши зимову сесію, він, за згодою настоятелів, повертається у лютому 1958 року до США, де якийсь час перебуває у Глен-Кові. Доповнивши свої студії у США, він отримує 9 грудня 1959 року у прокатедральній церкві святого Володимира в м. Стемфорді, штат Коннектикут, пресвітерські свячення з рук преосвященного владики Амвросія Сенишина, ЧСВВ, єпископа Стемфордського. А яким же зворушливим був недільний день 20 грудня цього ж року, коли молодий священик відслужив свою приміційну Святу Літургію у церкві святих Кирила і Методія в м. Олифант, у якій був охрещений, при якій виховався, до якої перед від’їздом до монастиря ходив щонеділі разом із своєю родиною.

Після прийняття свячень новоієрей Дмитро деякий час перебуває у Чикаго, де служить у церкві святого Миколая, яку в той час обслуговували отці василіяни. Та трохи згодом, з утворенням у липні 1961 року Чиказької єпархії УГКЦ, ця церква стала катедральним собором новоствореної єпархії, а отці василіяни отримали для обслуги парафію в м. Гемтремку в передмісті Детройта, штат Мічиган. Тож о. Дмитро, разом з іншими отцями з Чикаго, переїжджає до щойно заснованого монастиря у Гемтремку, де виконує служіння парафіяльного сотрудника в парафії Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії. Тут він перебуває понад двадцять років (1962—1983). У 1981 році отримує призначення на провінційного консультора, але є ним тільки на короткий час – до капітули Провінції у 1982 році, а в 1983 році, знову ж на короткий час, отримує призначення бути магістром – вихователем новиків у Глен-Кові.

Згодом, у 1983—1994 роках, о. Дмитро є парафіяльним сотрудником у парафії святого Йосафата у м. Воррен, передмістя Детройта, де парохом є його найстарший брат о. Костянтин Михайло Височанський, ЧСВВ (о. Костянтин, який свої перші 15 років у Василіянському Чині був братом і кілька років виконував служіння в Аргентині, а згодом навчався у Бразилії, де закінчив програму філософії, – богословську освіту­ здобув у Римі, де і став священиком у 1962 році).

У цей час, 24 жовтня 1983 року, відійшла до вічності їх мати Анелія, відзначивши перед тим, у 1991 році, ювілей 90-ліття у колі своїх дванадцяти дітей, яким дала життя, виростила й виховала. Саме вона була для всіх своїх дітей прикладом, який залишився в їх пам’яті й серці на ціле життя, а коли хтось із них був у скруті – знав, що вдома мати його завжди чекає. Скільки діти її пам’ятали, вона майже щодня ішла пішки цілу милю до церкви, за будь-якої погоди, а протягом дня працювала, щоб запевнити своїй сім’ї щасливу долю. Приклад її доброго християнського життя був допомогою не тільки її рідним, але й багатьом іншим людям, які її знали.

У сім’ї Височанських виховалися 4 священики: ієромонахи василіяни Костянтин і Дмитро та єпархіальні священики Іван (Джон) і Володимир (Волтер). Крім того, є священиком василіянином їх племінник, син їхньої сестри Ольги, о. Іван Йосиф Сембрат, який належить до василіянської Провінції в Канаді. Один із братів Височанських, Френк (1915—1994), відомий як Frank Wyso, із самого малку виявляв свій хист до малювання, а з роками став визначним художником, отримавши визнання у США, зокрема, за свій особистий стиль, який випрацював: у його творчій спадщині близько 5000 малюнків і картин, більшість із яких присвячена темі праці та побуту простих людей, зокрема шахтарів, як його батько.

Залишивши Воррен, о. Дмитро Височанський, починаючи від 1994 року, за рішенням настоятелів, виконував служіння парафіяльного сотрудника в парафії Різдва Пречистої Діви Марії у місцевості Палос Парк, Чикаго, штат Іллінойс. Саме тут, у Чикаго, він і відійшов до Бога по небесну нагороду у четвер 15 лютого 2018 року, проживши довге життя, сповнене праці на служінні Богові й людям.

О. Дмитро був відомий не тільки як дбайливий душпастир, провідник народних місій та реколекцій, яких за своє життя провів чимало, як терпеливий сповідник і добрий порадник. Одним із цінних дарувань, яким щедро нагородив його Господь Бог, був перекладацький хист, адже відомий він як багаторічний невтомний перекладач з української на англійську мову багатьох книжок. Ставши священиком, о. Дмитро добре розумів, що проповідь євангельської правди, а також поширення інформації про Українську Церкву, її обряд, традиції, неможливе в наш час без широкого використання друкованого слова, причому не тільки в рідній мові, а і в мові тих народів, серед яких українці перебувають, зокрема у США й Канаді.

Першою його великою працею на цьому полі був переклад книжки о. Мелетія Соловія, ЧСВВ, «Божественна Літургія», яка вийшла друком українською мовою у 1964 році у видавництві Отців Василіян у Римі, а вже в 1970 року побачила світ в англійськомовному перекладі у Вашингтоні. А між цими двома датами був період праці з перекладу цієї книжки, який, починаючи з 1967 року, о. Дмитро здійснив, викроюючи час, вільний від виконання інших обов’язків.

Серед інших перекладів отця Дмитра брошура St Basil the Great Patriarch of Eastern Monasticism з 1979 р. та книжка The Christian Heritage of the Eastern Church (Ukrainian Spiritual Library, N 73) з 1991 р., обидві авторства о. Юліяна Катрія, ЧСВВ, а також The Perfect Christian Religious Ideal of St. Basil the Great з 1993 р., авторства о. Атанасія Пекаря, ЧСВВ.

Потрібно також згадати про видання в англійськомовному перекладі, спільно з преосвященним владикою Василем Лостеном, Молитвослова (богослужбової книги Української Греко-Католицької Церкви), який вийшов друком у Торонто українською мовою в 1990 році. Цей переклад на англійську був здійснений для потреб священнослужителів, монашества і вірних УГКЦ у США і Канаді: Divine office: Horologion — Octoechos — Triodion — Menaion (Translated and edited for non-Ukrainian speaking Catholics to access the spiritual riches of the Byzantine Church) 2003.

Перекладав о. Дмитро Височанський і на українську мову, зокрема книжечку о. Йосифа Фрасінетті «Ісус Христос – взірець священика», якої переклад, що вийшов у 1990 році, він присвятив ювілеєві 1000-ліття християнства Руси-України. А також видав деякі свої праці, зокрема книжечку про святого Йосафата: St. Josephat Kuntsevych, apostle of Church unity1987.

Отець Дмитро був історіографом монастирів, у яких виконував своє служіння, а також редактором парафіяльних бюлетенів. А став широко відомим не тільки в діаспорі, а також в Україні, завдяки молитовникові «Вислухай мене, Господи», що вийшов на межі двох тисячоліть і якого о. Дмитро був упорядником.

У неділю 18 лютого відбулася заупокійна молитва і прощання з померлим парафіяльної спільноти парафії Різдва Пречистої Діви Марії УГКЦ у Палос Парк, Чикаго, а потім труну перевезено до Детройта. Тут в українській парафії святого Йосафата у Воррен, в якій о. Дмитро та його брат о. Костянтин служили довгі роки, відбувся у вівторок 20 лютого о 10 год. чин монашого похорону.

У суботу 24 лютого опівдні труну з тілом о. Дмитра поховано на українському католицькому цвинтарі Святого Духа, Кемпбелл Хол, Нью-Йорк. Очолив похорон преосвященний владика Павло Хомницький, ЧСВВ, єпарх Стемфордський, у співслужінні з отцями і братами василіянами.

Дякуючи Богові за дар життя, священичого і чернечого служіння о. Дмитра Височанського, ласкаво просимо не забувати цього слугу Божого у своїх молитвах.

Зі святими упокой, Христе, душу вірного слуги Твого ієромонаха Димитрія,
де немає ні болізні, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне.

Вічна йому пам’ять!

Для сайту osbm.info о. Діонисій Заведюк, ЧСВВ

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *