Понеділок, 2018-02-12    9:06:02 UTC+1    Новини

У п’ятницю 2 лютого 2018 року, свято Господнього Стрітення та ХХІІ Всесвітній день богопосвяченого життя, о 17:30 год. Святіший Отець Франциск очолив відправу Святої Меси у соборі Святого Петра в Ватикані, разом з представниками Інститутів богопосвяченого життя та Товариств апостольського життя.

Співслужили із Святішим Отцем кардинали, єпископи та священики із чернечих Чинів, Згромаджень та Інститутів.

Під час богослуження, яке розпочалося благословенням свічок та процесією та продовжилося євхаристійною відправою, Папа виголосив гомілію, яку подаємо в перекладі на українську мову.

Гомілія Святішого Отця Франциска

У сорок днів після Різдва прославляємо Господа, який, входячи у храм, іде назустріч своєму народові. На християнському Сході це свято називається «Святом Стрітення»: це зустріч між Богом дитям, що несе новизну, і людством в очікуванні, представниками якого є літні люди у храмі.

У храмі відбувається також інша зустріч, між двома парами: з одного боку – молоді Марія і Йосиф, а з іншого – літні Симеон і Анна. Старі приймають від молодих, молоді черпають від старих. Бо насправді Марія і Йосиф знаходять у храмі корені народу, і це важливо, тому що Божа обітниця не здійснюється індивідуально й за одним замахом, а разом і протягом історії. І знаходять вони до того ж корені віри, тому що віра – не таке поняття, про яке можна навчитися з книжки, але мистецтво життя з Богом, яке засвоюється з досвіду того, хто був нашим попередником у дорозі. Так двоє молодих людей, зустрічаючи літніх, знаходять самих себе. А двоє літніх, перед кінцем своїх днів, приймають Ісуса, смисл їхнього життя. Цей епізод здійснює так пророцтво Йоіла: «Вашим старим сни будуть снитися, ваша молодь матиме видіння» (3,1). У цій зустрічі молоді люди бачать свою місію, а похилі віком здійснюють свої мрії. Все це тому, що в центрі зустрічі є Ісус.

Погляньмо на себе, дорогі богопосвячені брати і сестри. Усе почалось із зустрічі з Господом. Із зустрічі і з покликання народилася дорога посвяти. Потрібно про це пригадувати. І якщо ми добре пригадаємо, побачимо, що в цій зустрічі ми не були самі з Ісусом: там був також Божий народ, Церква, молоді й літні люди, як у Євангелії. У ній є одна цікава деталь: у той час, як молоді Марія і Йосиф вірно дотримуються приписів Закону – Євангеліє каже про це чотири рази – і не говорять взагалі, старі Симеон і Анна поспішають і пророкують. Здавалося б, мало би бути навпаки: на загал рисою молоді є говорити із завзяттям про майбутнє, тоді як літні оберігають минуле. В Євангелії стається протилежне, бо коли зустріч відбувається в Господі, відразу стаються Божі несподіванки. Щоб дозволити їм ставатися в богопосвяченому житті, слід пам’ятати, що не можна відновити зустрічі з Господом без іншої людини: ніколи не залишати позаду, ніколи не відкидати жодне з поколінь, але супроводжувати один одного кожного дня, з Господом у центрі. Бо якщо молоді покликані відчиняти нові двері, старі мають ключі. І молодість інституту полягає в тому, щоб іти до коренів, слухаючи старих. Немає майбутнього без цієї зустрічі між старими і молодими; немає зростання без коріння і нема цвітіння без нових паростків. Ніколи пророцтво нехай не буде без пам’яті, ніколи нехай не буде пам’яті без пророцтва; і завжди зустрічатися.

Сьогоднішнє непогамовне життя веде до замкнення багатьох дверей для зустрічі, часто через страх перед іншим – у той час, як завжди залишаються відчинені двері торгових центрів та з’єднання електронної мережі. Але в богопосвяченому житті так не має бути: брат і сестра, яких Бог мені дає, – частина моєї історії, дари, які потрібно оберігати. Нехай не буде споглядань на екран сотового телефону більше, як тих в очі брата чи сестри, ані нашого зосередження на наших планах – більше, ніж на Господі. Тому, що коли у центр ставляться плани, способи та структури, богопосвячене життя перестає бути привабливим і вже не промовляє; не квітне, тому що забуває «про те, що має закопане», тобто про своє коріння.

Богопосвячене життя народжується й відроджується із зустрічі з Ісусом таким, яким він є: вбогим, чистим і слухняним. Воно здійснює рух по подвійній колії: з одного боку – ініціатива Божої любові, від якої все починається і до якої ми завжди повинні повертатися; з іншого – наша відповідь, що є зі справжньої любові, коли є без «якщо» і без «але», коли наслідує Ісуса вбогого, чистого і слухняного. Так що в той час як життя світу прагне забезпечитися, богопосвячене життя покидає проминаюче багатство, щоб обійняти Того, хто залишається. Життя світу гониться за задоволеннями та бажаннями егоїстичного «я», богопосвячене життя визволяє почуття від усілякої власності, щоб любити повною мірою Бога й інших людей. Життя світу впирається, щоб чинити все, що хоче, богопосвячене життя вибирає покірний послух як більшу свободу. І тоді, як життя світу швидко спорожнює руки й серце, життя згідно з Ісусом наповнює миром аж до кінця, як у Євангелії, де літні люди доходять щасливими до схилку життя, з Господом в обіймах і з радістю в серці.

Як сильно нам допомагає, як Симеонові, тримати Господа «на руках» (Лк 2, 28)! Не тільки в голові й у серці, а на руках, у всьому, що робимо: у молитві, при роботі, при столі, біля телефону, у школі, з бідними – скрізь. Тримати Господа в обіймах – це протиотрута на ізольований містицизм і непогамовний активізм, тому що дійсна зустріч з Ісусом випрямляє як побожних сентименталістів, так і заповзятливих ділків. Переживання зустрічі з Ісусом – це також лік від від паралічу нормальності, це відкривання себе на щоденну невпорядкованість благодаті. Дозволити Ісусові зустріти себе, уможливити зустріч з Ісусом – це таємниця, як підтримувати полум’я духовного життя. Це спосіб, щоб не дати себе втягнути в життя без свіжого подиху, де беруть гору нарікання, гіркота й неминучі розчарування. Зустрітися в Ісусі як брати і сестри, молоді та старі, аби подолати безплідну риторику про «старі добрі часи» – цю ностальгію, яка вбиває душу, – аби змусити замовкнути оте «тут уже ніщо не йде добре». Якщо зустрічаємося щодня з Ісусом і братами й сестрами, серце не притягується до минулого ані до майбутнього, а живе в Божому сьогодні в мирі з усіма.

На закінчення Євангелій є ще інша зустріч з Ісусом, яка може надихати богопосвячене життя, – жінок при гробі. Вони пішли були зустріти мертвого, їхня дорога здавалася марною. Так само й ви йдете у цей світ «проти течії»: життя світу легко відкидає убозтво, чистоту й послух. Але, як ті жінки, йдете вперед, незважаючи на переживання через важкі камені, які треба буде відкотити (пор. Мк 16, 3). І як ці жінки, першими зустрічаєте Господа, воскреслого й живого, пригортаєте його до себе (пор. Мт 28, 9) і відразу розповідаєте про нього братам і сестрам, з очима, що виблискують великою радістю (пор. в. 8). Так ви є безперервним світанком Церкви; ви, богопосвячені чоловіки й жінки, – споконвічний світанок Церкви! Бажаю вам відновити сьогодні ж цю зустріч з Ісусом, ідучи разом до Нього, а це додасть світла вашим очам  енергійності вашим крокам.

Переклад з італійської прес-служби сайту osbm.info
Джерело: Офіційний сайт Святого Престолу
Світлина із сайту romasette.it

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *