Субота, 2018-02-03    16:10:12 UTC+1    Новини

Неділя, 28 січня 2018 року, запишеться золотими літерами в історії української громади в Римі. Цього дня, на запрошення Блаженнішого Святослава, Отця і Глави УГКЦ, Папа Франциск відвідав український собор Святої Софії, де зустрівся з місцевою громадою та численними вірними, що прибули з різних куточків Італії, світу та України.

Для Святішого Отця ці відвідини мали також особистий характер. Ми звикли чути з його уст українське християнське вітання «Слава Ісусу Христу! » Цього вітання малого Хорхе Бергольйо навчив український священик салезіанин Степан Чміль, який після Другої світової війни душпастирював серед українців в Аргентині. Майбутній Папа прислуговував йому під час Святої Літургії. Пізніше о. Степан прибув до Рима, де згодом отримав єпископські свячення з рук блаженнішого Йосифа Сліпого. У Римі він відійшов до вічності сорок років тому, 22 січня 1978 року, а його тлінні останки спочивають у крипті собору Святої Софії.

Кількатисячна громада привітала Святішого Отця, який прибув з 20-хвилинним випередженням запланованої програми, багатоголосою українською колядкою. Папу зустрів Блаженніший Святослав, який провів його до собору Святої Софії. На порозі храму його привітали представники молоді, що разом з Єпископом Рима випустили в небо білу голубку, як символ миру. Прийнявши традиційний коровай, Папа звернувся зі словами привітання до присутніх, подякувавши за запрошення і гостинність та проказавши молитву за мир в Україні.

Увійшовши до храму, Святіший Отець благословляв дітей, зокрема хворих. Далі він привітався з присутніми єпископами та представниками громади. Увійшовши разом із Блаженнішим Святославом до святилища, він проказав молитву перед престолом.

Вітаючи достойного гостя, Баженніший Святослав, насамперед, представив життя та діяльність української греко-католицької громади в Італії, символом єднання якої є цей собор, споруджений патріархом Йосифом Сліпим. «Протягом 18 років, – розповів Глава УГКЦ про одного зі своїх попередників, – він перебував у радянських концентраційних таборах. Після звільнення в 1963 році він виявив бажання збудувати цю святиню, що не тільки є катедрою нашої Церкви в Римі, але передусім меморіалом, який не дає змоги забувати про численні християнські церкви, знищені в Радянському Союзі, про мільйони жертв нацистських і комуністичних переслідувань».

Предстоятель УГКЦ зазначив, що «протягом багатьох років крипта цієї базиліки була єдиним місцем, де родини могли пом’янути та помолитися за своїх загиблих рідних і близьких, не знаючи, де вони поховані, чи не маючи змоги зробити це на місці їхнього поховання». І серед них був блаженний мученик Омелян Ковч, якого проголошено покровителем священиків УГКЦ.

Блаженніший Святослав також зазначив, що український народ вважає Святішого Отця «справжнім посланцем і будівником миру, миру справжнього та справедливого», якого особливо прагнуть серця в Україні. «Ми вдячні Вам, що пам’ятаєте про наш народ у своїх молитвах, за гуманітарну акцію “Папа для України”. Дякуємо за те, що Ви пробуджуєте совість європейського континенту, робите її чуйною до бідних, стражденних, мігрантів і жертв несправедливості. Дякуємо за те, що Ви стали для нас посланцем Благої вістки Христа, за те, що проголошуєте спасіння тим, хто відчуває відчай і безнадію. Дякуємо, що відвідали нас тут у Римі! Сподіваємося, що цей візит є тільки першим кроком, добрим знаком Ваших майбутніх відвідин України! Благословіть нас, Святіший Отче! » – підсумував він.

Далі промовляв Святіший Отець, який опісля запросив всіх проказати молитву до Пресвятої Богородиці та разом з Блаженнішим Святославом уділив благословення.

Діти з місцевої громади подарували Папі мозаїку карти України в кольорах національного прапора та ляльки-мотанки. Від громади Святіший Отець отримав ікону Пресвятої Богородиці Оранти, вишиваний рушник і глечик з українським медом, а Посол України при Святому Престолі вручила від імені України факсиміле Пересопницького Євангелія. Представники Комітету вшанування блаженного Омеляна Ковча та цьогорічні лауреати відзнаки на його честь подарували ікону блаженного.

Опісля Святіший Отець зійшов до крипти, де помолився при гробі єпископа Степана Чміля, поклавши перед ним запалену свічку. Вийшовши з храму, він знову звернувся до присутніх кількома словами, запевнивши у своїх молитвах та прохаючи молитися за нього. А далі, уділивши своє благословення, вітався з вірними, які вигукували слова вдячності та любові. Перед від’їздом він разом із Блаженнішим Святославом знову випустив в небо білих голубів.

Джерело: інтернет-сайт Секретаріату з питань комунікації Святого Престолу uk.radiovaticana.va

У цій події, як також у недільній Святій Літургії, яку очолив цього дня в соборі Святої Софії Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, взяли участь і представники Василіянського Чину, на чолі з о. протоархимандритом Ґенезієм Віомаром.

Відеозапис візиту Папи Франциска до собору Святої Софії можна переглянути за цим посиланням.

 

*   *   *

Слово Блаженнішого Святослава до Папи Франциска з нагоди його візиту до собору Святої Софії

Святіший Отче!

З великою радістю від імені всієї української громади в Італії, Україні та всьому світі я сердечно вітаю Вас у цій символічній українській базиліці Святої Софії в Римі. Ми вітаємо Вас з відкритим серцем, і відчуваємо себе зігрітими батьківською ласкою нашого отця, Святішого Отця, Наступника святого апостола Петра!

За офіційною статистикою, сьогодні в Італії проживає близько 200 тисяч громадян України, з яких третина – молодші 30 років. Насправді, якщо врахувати незареєстрованих осіб, то ця цифра буде вдвічі більшою. Наші вірні в Італії утворюють 145 громад, що розкидані по всій країні, а щонеділі на Божественну Літургію збирається близько 17 тисяч осіб; на великі свята ця цифра перевищує 70 тисяч осіб. Пастирське служіння під духовним проводом владики Діонісія (Ляховича), Апостольського візитатора для українців греко-католиків в Італії, здійснюють 65 священиків, яких прийняли різні дієцезії латинського обряду. Проте сьогодні не всі українські мігранти охоплені нашою душпастирською опікою.

Душпастирський осередок, який розташований при прокатедральному соборі − ректорії, перебуває в юрисдикції римського вікаріату, надає душпастирську опіку вірним з Рима й околиць. Спільнота головно складається з жінок, матерів, бабусь, які працюють в італійських сім’ях, доглядаючи хворих або людей похилого віку. Є багато молодих сімей з дітьми, які оселилися в Італії на постійно або знаходяться в процесі стабілізації, а також є сім’ї, які прибули з України для лікування дітей. Є також багато молоді, яка працює і навчається у різних університетах Рима.

Ці особи відірвані від рідних і близьких, тому страждають від самотності, часто зазнають приниження людської гідності та зневагу з боку роботодавця. Нерідко вони позбавлені права на недільний відпочинок, не мають змоги брати участі в літургійному та суспільному житті, дбати про власні духовні потреби.

При соборі діє катехитична школа для дітей, молоді та дорослих, а також різні мирянські об’єднання, серед яких: релігійне товариство «Свята Софія», молитовна спільнота «Матері в молитві» та інші. Вони виконують важливу місію суспільного служіння, надають гуманітарну допомогу іммігрантам в Італії (регулярно збирають кошти на лікування дітей), сприяють подоланню гуманітарної катастрофи на Батьківщині, прагнуть полегшити страждання жертв війни в Україні. При соборі діє Український католицький університет, який провадить важливу академічну та наукову діяльність.

Собор Святої Софії в Римі − це особливий і символічний храм для всієї нашої Церкви. Наприкінці 60-х років його побудував кардинал Йосиф Сліпий, наш патріарх та ісповідник віри. Протягом 18 років він перебував у радянських концентраційних таборах. Після звільнення в 1963 році виявив бажання збудувати цю святиню, яка не тільки є катедрою нашої Церкви в Римі, але передусім меморіалом, який не дає змоги забувати про численні християнські церкви, знищені в Радянському Союзі, про мільйони жертв нацистських і комуністичних переслідувань.

Упродовж багатьох років крипта цієї базиліки була єдиним місцем, де родини могли пом’янути та помолитися за своїх загиблих рідних і близьких, не знаючи, де вони поховані, не маючи змоги зробити це на місці їхнього поховання. Серед них − блаженний мученик Омелян Ковч, одружений священик, якого стратили нацисти в концтаборі Майданек (Польща), за порятунок багатьох євреїв, переслідуваних у лихоліття Голокосту. У 2001 році його беатифікував святий папа Іван Павло II під час свого історичного візиту до України, а згодом проголошений покровителем священиків нашої Церкви як автентичний її образ. У цьому таборі смерті, у пеклі на землі, писав, що бачить Бога, «єдиного і того самого для всіх − українців, євреїв, поляків, латишів і литовців» (З листа Блаженного до рідних). На пам’ять про цього свідка віри мій попередник кардинал Любомир Гузар встановив високу відзнаку, якою нагороджують багатьох людей, котрі в сучасному світі, пошматованому антилюдськими ідеологіями та війнами, будують мости для зближення різних Церков, релігій і народів. Саме тут, в Італії, ми хочемо, щоб наша Церква через своїх вірних і пастирів продовжувала справу блаженного Омеляна. Саме вчора в цьому соборі відбулася урочиста церемонія вручення цих відзнак. Члени комітету та особи, які мали честь їх отримати, сьогодні є тут серед нас.

Те, що саме тут, у крипті собору, Ви, Святіший Отче, вшануєте пам’ять Вашого вихователя в Аргентині, салезіанина, владику Степана Чміля, який упокоївся в опінії святості, є для нас даром Божого провидіння. За Вашим свідченням, Святіший Отче, саме через особу єпископа Чміля Ви дізналися про Українську Греко-Католицьку Церкву, переслідування, яких вона зазнавала, і, незважаючи на це, залишилася вірною Єпископові Рима та воскресла в Божій благодаті на рідних землях 25 років тому.

Ваша Святосте! «Які гарні на горах ноги того, хто несе добру новину, хто звіщає мир, хто несе добру новину, хто звіщає спасіння», − говорить пророк Ісая. Підтвердження про візит Папи стало прекрасною новиною для нас. Наш народ вважає Вас справжнім посланцем і будівником миру, − миру справжнього та справедливого. Цього миру так сильно прагнуть у нашій країні, яка вже чотири роки страждає від російської агресії, що спровокувала в Європі найбільшу гуманітарну кризу після Другої світової війни. Це справжня війна, жертвами якої є сотні тисяч загиблих і поранених і яка змусила мільйони людей покинути свої домівки. Це війна, про яку забула міжнародна спільнота, проте вона щодня спричиняє нові втрати, зумовлені збройними сутичками; люди вмирають від голоду і холоду, від жорстокої байдужості з боку сильних світу цього.

Ми вдячні Вам, що пам’ятаєте про наш народ у своїх молитвах, за гуманітарну акцію «Папа для України». Дякуємо за те, що Ви пробуджуєте совість європейського континенту, робите її чуйною до бідних, стражденних, мігрантів і жертв несправедливості. Дякуємо за те, що Ви стали для нас посланцем Благої вістки Христа, за те, що проголошуєте спасіння тим, хто відчуває відчай і безнадію. Дякуємо, що відвідали нас тут, у Римі! Сподіваємося, що цей візит є тільки першим кроком, добрим знаком Ваших майбутніх відвідин України!

Благословіть нас, Святіший Отче!

Із синівською пошаною, глибокою єдністю та найщирішими вітаннями у Христі

+ Святослав

Джерело: Офіційний сайт УГКЦ ugcc.ua

*   *   *

Слово Папи Франциска до української громади під час відвідин собору Святої Софії

Ваше Блаженство, дорогий Брате Святославе, дорогі єпископи, священики, брати й сестри, щиро вітаю вас, я радий бути серед вас. Дякую вам за вашу гостинність та за постійну вірність: вірність Богові та Наступникові святого Петра, за яку ви неодноразово заплатили високу ціну.

Входячи до цього святого місця, я з радістю вдивлявся у ваші обличчя, слухав ваш спів. І якщо ми перебуваємо тут, зібрані в братньому сопричасті, то повинні подякувати також за численні обличчя яких тепер більше не бачимо, але які були відображенням люблячого погляду Бога на нас. Маю на увазі, зокрема, три постаті: перша – це кардинал Сліпий, 125-ту річницю народження якого спогадувано в році, який щойно закінчився. Він хотів та спорудив цей світлий собор, аби він сяяв, як пророчий знак свободи в роках, коли був заборонений доступ до численних місць культу. Але завдяки пережитим та пожертвуваним Господеві стражданням він приклався до спорудження іншого храму, ще величнішого та прекраснішого, будівлі з живого каміння, якою є ви (пор. 1 Пт 2,5).

Другою постаттю є єпископ Чміль, що упокоївся сорок років тому й тут похований: це людина, яка зробила багато добра в моєму житті. В мені залишається незабутній спогад про те, як у юності – я мав тоді 12 років – прислуговував йому під час Служби Божої. Він навчив мене прислуговувати, читати ваш алфавіт, відповідати на Службі. Від нього я дізнався, під час цього прислуговування три рази на тиждень, про красу вашої літургії; з його розповідей я отримав живе свідчення про те, наскільки випробовувалася та кувалася віра серед жахливих атеїстичних переслідувань минулого сторіччя. Я дуже вдячний йому та вашим численним “героям віри”: тим, хто як Ісус, засівали на хресній дорозі, зродивши плідний врожай. Бо справжня християнська перемога є завжди під знаком хреста, нашим прапором надії.

А третя постать, яку я хочу згадати – це кардинал Гузар (ми були введені в кардинальський сан того самого дня), який не лише був «Отцем і Главою» вашої Церкви, але й провідником і старшим братом багатьох між вами; Ваше Блаженство, Ви носите його в своєму серці, й чимало людей назавжди запам’ятають його любов, люб'язність та чуйну й молитовну присутність аж до кінця: незрячий, але бачив далеко поза межі цього світу. Ці свідки минулого були відкритими на Боже майбутнє, й тому дають надію в теперішньому. Багато серед вас, мабуть, мали ласку їх знати. Коли переступаєте через поріг цього храму, згадуйте, пам’ятайте батьків і матерів у вірі, бо вони є фундаментом, на якому стоїмо: ті, хто навчив нас Євангелія своїм життям, і надалі спрямовують нас та супроводжують в дорозі.

Верховний Архиєпископ говорив про матерів, про українських бабусь, які передають віру, які мужньо передавали її, христячи дітей. І також сьогодні, добро – а я про це говорю, бо знаю, – яке ці жінки роблять тут, у Римі, в Італії, піклуючись дітьми, як доглядальниці, передають віру в родинах, а деякі з них часто є літеплими в житті віри. Ви ж маєте мужню віру. Пригадую собі читання з минулої п’ятниці, коли святий Павло писав Тимотеєві про віру його матері й бабусі. За кожним із вас стоїть мама, бабуся, що передала віру. Українські жінки – дійсно героїні. Дякуймо Богові!

На шляху вашої римської громади стабільним орієнтиром є ця ректорія. Разом з українськими греко-католицькими спільнотами всього світу, ви влучно висловили свою душпастирську програму одним реченням: «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Я хотів би підкреслити два слова. Першим є зустріч. Церква – це зустріч, це місце, в якому можемо зцілити самотність, перемогти спокусу відокремлюватися та замикатися, де можемо черпати силу для того, аби перемагати замкненість у собі самих. Отже, спільнота – це місце, в якому поділяємо радощі й труднощі, куди приносимо тягарі серця, життєві незадоволення й ностальгію за рідним домом. Тут на вас чекає Бог, аби зробити стійкішою вашу надію, адже коли зустрічаємо Господа, все пронизується Його надією. Бажаю вам завжди тут черпати хліб для щоденної мандрівки, розраду серця, зцілення ран. Друге слово – живий. Ісус живий, Він воскрес та живий, і саме таким зустрічаємо Його в Церкві, на Літургії, в Слові. Тож кожна Його спільнота не може не виточувати аромат життя. Парафія не є музеєм пам’яток минулого чи символом присутності на території, але серцем місії Церкви, де отримуємо та поділяємо нове життя, що є життям, яке перемагає гріх, смерть та смуток, усякий смуток, і зберігаємо молодість серця. Якщо віра зроджуватиметься із зустрічі та промовлятиме до життя, то скарб, який ви отримали від ваших батьків, буде добре збереженим. Таким чином, ви зумієте запропонувати неоціненні добра вашої традиції також молодим поколінням, які приймають віру насамперед тоді, коли відчувають Церкву як близьку та живу. Молодь потребує цього відчуття, що Церква не є музеєм, що не є гробницею, що Бог не є щось далеке. Що Церква жива і дає життя, що Бог – це Ісус Христос, присутній у Церкві, це Живий Христос.

Я хотів би також скерувати вдячну думку до багатьох жінок, – хоч вже трохи говорив про це, але ще раз повторю, – які у ваших громадах є апостолками милосердної любові та віри. Ви є дорогоцінними та несете в численні італійські родини звіщення Бога найкращим з-поміж усіх способом, коли в своєму служінні опікуєтеся людьми через турботливу й ненав’язливу присутність. І це дуже важливо: ненав’язливість, служіння, свідчення: “Гляньте, яке це добра жінка” – й так передається віра. Віру треба передавати. Заохочую вас сприймати свою важку й часто мало задовольняючу працю не просто як роботу, але як місію: ви є орієнтирами в житті багатьох похилих віком людей, сестрами, які дають їм відчути, що вони не самотні. Несіть відраду та ніжність Господа Бога тим, які в своєму житті готуються до зустрічі з Ним. Це велике служіння близькості, приємне Богові, за яке вам дякую. Ви, що виконуєте роботу доглядальниць літніх людей, бачите, як вони відходять до вічності, може й забуваєте про них, бо з’являються інші, ще інші... Але пам’ятайте їхні імена: саме вони відчинять вам двері там, у потойбіччі.

Розумію, що в той час, коли перебуваєте тут, ваше серце б’ється для вашої країни, й пульсує не лише з любов’ю, але й з почуттям тривоги, насамперед, задля лиха війни та економічних труднощів. Я тут, аби запевнити вас у своїй близькості: я близький серцем, молитвами, близький тоді, коли приношу Євхаристійну жертву. Під час неї благаю Князя Миру, аби змовкла зброя. Його прошу також про те, щоб ви більше не мусіли вдаватися до таких величезних жертв, аби утримати своїх найдорожчих. Молюся за те, щоби в серці кожного з вас ніколи не згасала надія, але щоб оновлювалася мужність прямувати вперед та завжди розпочинати заново. Дякую вам від імені всієї Церкви, удіяючи всім вам і тим людям, яких ви носите в своєму серці, моє благословення. І прошу вас, будь ласка, не забувайте молитися за мене.

І хочу розповісти вам один секрет. Вночі, перед тим, як іти до ліжка, та вранці, коли прокидаюсь, я завжди зустрічаюся з українцями. Але чому? Бо коли ваш Верховний Архиєпископ прибув до Аргентини, коли я його побачив, то подумав, що це міністрант з української церкви, але це був єпископ! Він плідно працював у Аргентині й ми доволі часто зустрічалися. Потім він одного дня поїхав на Синод і повернувся Верховним Архиєпископом, щоб попрощатися. Коли він прощався, то подарував мені ікону, невелику, як половина аркуша, Пресвятої Богородиці. В Буенос-Айресі я тримав її у своїй кімнаті, й щовечора та щоранку вітався з нею. Це стало звичкою. А далі прийшла моя черга приїхати до Риму й не повернутися… Він міг повернутися, а я – ні… І я сказав, щоб мені привезли три книжки бревіарію, які я не взяв з собою, та інші найважливіші речі, між якими – цю ікону Богородиці Ніжності. Й щовечора, перед тим, як іти спати, цілую цю ікону, яку мені подарував ваш Верховний Архиєпископ, і зранку також вітаюся з нею. Тож можна сказати, що розпочинаю та завершую день по-українськи.

Джерело інтернет-сайт Секретаріату з питань комунікації Святого Престолу uk.radiovaticana.va
Італійський текст промови Папи Франциска див. за цим посиланням

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *