Середа, 2018-01-03    14:04:21 UTC+1    Новини

У неділю 24 грудня 2017 року парафіяльна греко-католицька громада старовинного храму святого Василія Великого в селі Межиріччя Сокальського р-ну на Львівщині, в якій служіння здійснюють отці василіяни з монастиря святого Юрія в Червонограді, вітала дорогого гостя. До них прибув цього дня, в неділю Праотців за юліанським календарем, преосвященний владика Василій Тучапець, ЧСВВ, екзарх Харківський, який відслужив архиєрейську Божественну Літургію та виголосив слово Боже до народу, скріпляючи віру численних вірних, які прибули на спільну молитву.

Святу Літургію з владикою Василієм співслужили ієромонахи-василіяни Атанасій Євуш і Климентій Стасів зі згаданого монастиря святого Юрія та інші священнослужителі. Взяв участь у спільній молитві також ігумен монастиря святого Юрія о. Ігнатій Москалюк.

Церква святого Василія Великого в селі Межиріччя Сокальського р-ну засвідчує діяння Божого провидіння упродовж всієї своєї багатовікової історії, що охоплює воєнні лихоліття, радянський період та роки відродження. Її унікальна історія тісно пов’язана з історією села, з різними поколіннями людей, які впродовж кількох десятиліть із сумом змушені були споглядати поступове нищення храму, коли атеїстична влада облаштувала там колгоспний склад. Тим більше всі раділи відродженню Церкви і держави, яке настало після розпаду Радянського Союзу та проголошення незалежності України.

З давніх-давен цю древню дерев’яну церкву святого Василія Великого, освячення якої відбулося в 1886 році, обслуговують отці василіяни. Парафія села Межиріччя позначена особливою Божою ласкою. В її літописі вміщено багато цікавих і героїчних сторінок, та найбільшим даром є духовні покликання, зроджені тут. Тож владика, незважаючи на різноманітні обов’язки, прибув у це славне село ‒ колиску народження багатьох духовних покликань, щоб помолитися, разом із вірним народом, в рік ювілею 400-ліття Василіянського Чину та уділити архиєрейське благословення.

Саме тут, у Межиріччі, народився наприкінці ХІХ ст. славний василіянин, письменник, науковець, історик о. Йосафат Скрутень, ЧСВВ, (24.02.1894 – 12.10.1951), який впродовж багатьох десятиліть невтомно трудився на видавничій ниві у Жовківській обителі Отців Василіян, а також був дійсним членом Наукового Товариства імені Т. Г. Шевченка (НТШ). Його перу належить низка духовних творів, а серед його заслуг – започаткування славного видавничого проекту під назвою «Записки ЧСВВ», перші томи якого побачили світ в Галичині, а в післявоєнний час ціла серія книг під цією назвою вийшла друком у Римі.

Великої шани і вдячності заслуговує колишній славний ігумен Крехівського монастиря о. Порфирій Луцик, ЧСВВ, також уродженець с. Межиріччя (5.01.1896 – 13.05.1957), служіння якого випало на міжвоєнний період 1933—1939 років. У 1948 році він був заарештований і засуджений на 10 років таборів, які відбував у далекому Сибірі, однак не зрадив прабатьківської віри в Бога і не зрікся своєї любові до України.

І хоча в ті важкі часи українське небо затягувалося чорними хмарами, та все ж час від часу їх протинали сонячні промені надії, великої мужності й віри завдяки таким людям як о. Порфирій, що до кінця йшли за Христом.

Та і сам владика Василій Тучапець, ступаючи на чернечу дорогу в часи підпілля, ретельно пізнавав і вивчав життя та працю отців василіян з підпілля, збагачуючись досвідом живих свідків Христа, які за нелегких і жорстоких умов виконували своє чернече і священиче служіння. Тож під час проповіді він теплими словами вдячності згадав великих попередників з василіянської родини ‒ мучеників та ісповідників віри, яким судилося жити й здійснювати духовну та національну місію служіння в часи, сповнені загроз та викликів, захищаючи вірних від хижих вовків, які чигали на кожному кроці. Серед цих героїчних священиків-душпастирів владика Василій згадав о. Мар’яна Чернегу, який чи не найчастіше надавав у часи переслідувань душпастирську опіку вірним в цій парафії та околицях, а також отців Юрія та Ігнатія Янтухів, о. Дам’яна Богуна, о. Тараса Бобковича та інших. Їхня жертовна праця принесла рясні плоди, наближаючи дні релігійної та національної свободи та стаючи джерелом нових покликань.

Ці натхненні слова владики Василія – данина пам’яті та вдячності попередникам, учителям, свідкам та видатним взірцям для наслідування для теперішніх та майбутніх поколінь. Вшанування пам’яті таких особистостей, життя яких є певними віхами на шляху духовного та національного розвитку суспільства, змушує нас не лише по-іншому поглянути на їхнє життя і залишений нам спадок, але й оцінити його важливість з позиції сьогодення. Старше покоління парафіян села Межиріччя пишається тим, що вони духовно зростали і формувалися під впливом цих отців в часи тоталітарного режиму. Їхні повчання та проповіді завжди були живими й актуальними, пристосованими до назрілих людських духовних потреб та вимог часу, і тому допомогли їм зберегти живу віру в Бога, яку вони передавали своїм нащадкам.

Саме ця велика жертовна душпастирська праця отців у підпіллі, спільна молитва з вірними в домівках, у лісі чи на цвинтарях стали джерелом нових покликань, які зродилися в лоні цієї парафії. Адже чернечі ряди в роки незалежності України та свободи Церкви поповнили нові вихідці з парафії, які наче перебрали естафету від свої попередників. Серед них о. Атанасій Євуш, ЧСВВ, бр. Роман Кундзір, ЧСВВ, с. Ярослава Ільків, СНДМ.

Цього дня владика Василій також відвідав цвинтар у селі Бендюга біля Червонограда, де помолився над могилами померлих отців василіян: Маркіяна Когута (12.04.1908 – 8.01.1998) та Володимира Ковалика (20.09.1910 – 6.04.1992), а зокрема брата Бориса Бурбана (6.09.1966 – 26.10.1994), з яким у часи підпілля був на новіціяті.

Дуже символічно, що такі урочистості вплітаються у вінок святкувань ювілею 400-річчя Василіянського Чину, який є не тільки часом спогадування минулих подій, але й призадуми над сьогоденням і майбутнім.

У великій церковній родині найдорожчими є діти. Над ними завжди простерта турботлива і милосердна Господня десниця. Цієї неділі наймолодші парафіяни глибоко пережили зустріч з владикою Василієм Тучапцем. Щоб якнайкраще привітати такого великого гостя, вони вивчили віршовані рядки, нові пісні. Для них це незабутня зустріч на все життя, пам’ять про яку залишиться на багатьох світлинах. Але найбільше вона вписана в їхні серця. Власне кажучи, їхня присутність у храмі – це знак надії на щасливе і світле майбутнє Церкви та України. Адже з таких дітей виростають справжні патріоти і практикуючі християни.

При роздумах над цим нещодавнім візитом владики до однієї з багатьох парафій УГКЦ, на думку спадають слова святого Івана Павла ІІ про духовне батьківство єпископа. Владика Василій постійними молитвами, турботою і настановами розбудовує Церкву, повсякчас пригортаючи до неї вірних. І тому його приїзд до Межиріччя – справжнє духовне свято.

З невеликими доповненнями, стаття із сайту ugcc.kharkiv.ua
Автор о. Климентій Стасів, ЧСВВ
Світлини з цього ж сайту

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *