П’ятниця, 2017-11-10    14:35:20 UTC+1    Новини

У середу 8 листопада 2017 року в Папському Григоріянському Університеті в Римі відбулася презентація збірника наукових статей під назвою «Католицька Церква в Радянському Союзі. Від Революції 1917 року до Перебудови».

Як відомо, вибух Жовтневої революції 1917 року поклав початок нищення християнства на території колишнього Радянського Союзу. 8 листопада 1917 року озброєні загони більшовиків захопили Зимовий палац у Петербурзі, заарештувавши членів Тимчасового уряду. Одним з наслідків революції було зруйнування тогочасної конфесійної ситуації: у той час в Росії проживало близько 2 мільйонів католиків, було близько 1000 священиків, 6400 церков, дві духовні семінарії і богословський факультет.

Окремі місцеві церкви зберегли у своїх архівах аналітичний матеріал, який відноситься до часів Радянської влади і нацистсько-фашистської окупації, на основі опрацювання якого і вийшло наукове видання «Католицька Церква в Радянському Союзі. Від Революції 1917 року до Перебудови» (Верона: Видавництво Ґабріеллі, 2017) обсягом 1024 стор., під редакцією о. проф. Яна Мікрута, з кафедри історії Церкви Папського Григоріянського Університету в Римі. – La Chiesa cattolica in Unione Sovietica. Dalla Rivoluzione del 1917 alla Perestrojka,  J. Mikrut (cur.), (Verona: Gabrielli Editori,  2017) 1024.

Передмову до цієї книги написав монс. Тадеуш Кондрусевич, архиєпископ і митрополит Мінський і Могилівський, Білорусь. Це вже четвертий том із серії «Історія Церкви в Центральній та Східній Європі». Книга видана італійською мовою.

Без сумніву, кожна публікація, яка заторкує такі важкі часи, як оці войовничого атеїзму і переслідування Церкви з боку фашистів, – важлива й цінна. «Хресна дорога», яку пройшла, починаючи від цієї дати, Католицька Церква двох обрядів, латинського та візантійського, у згаданій книзі представлена за хронологічним і тематичним порядком, відповідно до таких частин:

  • Від Жовтневої революції до Другої світової війни 1917—1939 рр.;
  • Території, окуповані СРСР і Німеччиною з 1939 по 1945 рік;
  • Католицька Церква в Радянському Союзі 1945—1991 рр.;
  • Свідчення католиків у повсякденному житті;
  • Римо-Католицька Церква в західних радянських республіках 1945—1991 рр.

Презентація цієї книги відбулася ​​в середу, 8 листопада, о 17:30, у Великій аудиторії (Aula Magna) Папського Григоріянського Університету. Після привітання ректора, о. Нуно да Сілва Гонсалвеша, ТІ, слово мали монс. Тадеуш Кондрусевич, архиєпископ і митрополит Мінський і Могилівський, Білорусь,  монс. Іриней Білик, ЧСВВ, єпископ-емерит Бучацької єпархії УГКЦ, канонік Папської великої базиліки святої Марії (Santa Maria Maggiore), та редактор книги о. проф. Ян Мікрут, Папський Григоріянський Університет. Модератором дискусії був о. Даріуш Ковальчик, ТІ, декан факультету богослов’я Григорянського Університету. Презентацію прикрасив своїм чудовим поліфонічним співом хор Папської Української Колегії Святого Йосафата, під керівництвом Миколи Мудрика, який виконав молитву «Отче наш» на початку презентації, гимни «Світло тихе» та «Маріє, Діво Чистая, Пресвятая Богородице» після кожного виступу доповідачів, а закінчив презентацією молитвою за Україну «Боже великий, єдиний».

У вступному слові ректор Григоріянського Університету о. Нуно да Сілва Гонсалвеш вказав на поважний вклад цієї книжки, як і цілої книжкової серії, в дослідження історії Католицької Церкви в Європі у ХХ ст., а також зазначив, що зберігати пам’ять не означає тільки споглядати на минуле, але брати з нього висновки для будування кращого майбутнього.

Архиєпископ Тадеуш Кондрусевич у своїй доповіді, яку виголосив російською мовою, із супровідним перекладом на італійську, представив коротко непросту історію Католицької Церкви латинського та візантійського обрядів у Росії та суміжних землях Литви і Латвії, Білорусі й України, які в різний час перебували під пануванням російських володарів, а в останньому столітті – в межах Радянського Союзу. Особливо вразили слухачів розповіді про стан Католицької Церкви після 1917 року, її заборону, переслідування з боку радянської влади священнослужителів та обмеження у правах на свободу совісті та релігійне виховання вірних. Формальним приводом був виданий у 1918 році декрет про відділення Церкви від держави, яким позбавлено церковні організації прав юридичної особи та власності. Потім були заборони проповідувати, навчати релігії дітей, молодших від 14 років...

Державний лад, який декларував своїми принципами такі гарні ідеали як свобода, рівність, братерство, справедливість, насправді був запереченням моральних основ та заступленням їх державною ідеологією; принципом моралі стало не те, що відповідає справжньому благу людини, а те, що відповідає «інтересам партії».

Монсиньйор Кондрусевич навів у своїй доповіді багато фактів нищення католицьких храмів, з яких в Росії залишалось діючих тільки два – у Москві та Ленінграді, а в цілій Білорусі – жодного, репресій єпископів та священиків. Наводячи слова архиєпископа Юзефа Жицінського, монс. Кондрусевич потвердив, що для збереження передання віри в Росії прості бабусі зробили більше, як визначні богослови. Саме у сім’ях передавався скарб віри від батьків дітям, а згодом внукам.

Метою цих історичних досліджень, – зазначив архиєпископ, – не є відкрити давні рани, які ще не загоїлися, а навчитися з історії, щоб не дозволити їй повторитися в майбутньому.

Згадуючи, що річниця Жовтневої революції співпадає з відзначенням 100-річчя Фатімських об’явлень, архиєпископ сказав, що Церква існує далі, бо вона збудована на Петрі, Скелі, і ворота аду її не подолають. Таким чином, кров мучеників і далі, як у перші віки християнства, продовжує ставати насінням християн. Ця сумна історія повинна навчити людство, що не можна збудувати справедливого суспільства на жодній іншій основі, відмінній від євангельских принципів людського буття.

Наступне слово, італійською мовою, мав монс. Іриней Білик, який звернув увагу присутніх на пізніший період діяльності Католицької Церкви в Радянському Союзі, 60-80-ті роки ХХ ст., в якому він сам жив, вступив до підпільного василіянського монастиря, навчався у підпільній семінарії, став священиком, а перед самим виходом Церкви з підпілля отримав єпископські свячення і став єпископом-помічником Івано-Франківським УГКЦ. Він розповів про щоденне життя християнських сімей у Західній Україні, про практику щоденної молитви, про діяльність священиків, які після смерті Сталіна повернулися із заслання і могли підпільно священнодіяти, завдяки відвазі та жертвенності простих людей, які давали їм можливість служити Літургію у своїх домах. Красномовність свідчення владики, який сам був учасником цих подій, доповнювалися презентацією на екрані фотографій з цього періоду: богослужінь на цвинтарі, обстановки, в якій служилася Літургія в домах, руху за легалізацію УГКЦ, а також 250-тисячного походу з цією метою вулицями Львова 17 вересня 1989 року. Також владика Іриней розповів про дисципліну секретності та обережності, яка в ті часи була необхідною і дозволила Церкві та монашим спільнотам, незважаючи на зусилля органів безпеки, перенести всі випробування.

Третім доповідачем був редактор тому, о. проф. Ян Мікрут, який не став повторювати того, що вже сказали його попередники, але вдало їх доповнив. Звернув він увагу на те, що день презентації книжки обрано не випадково, але з метою нагадати ту трагічну подію, якою була Революція 1917 року в Росії. Ніхто тоді не думав, що ця мала політична група, на той час без великого значення, зможе використати ситуацію на свою користь і взяти владу в Росії в свої руки. Зрозуміло, що Церква для комуністів, які захопили владу, була особливо небезпечною.

Доповідач звернув увагу на три різних регіони Радянського Союзу, в релігійному відношенні: якщо в Литві й Латвії збереглася католицька церковна ієрархія, діяли, хоч і малочисельні та контрольовані урядом, семінарії в Каунасі й Ризі, то вже в Україні, Білорусі та європейській частині Росії ситуація була гіршою, а ще складнішим був стан Католицької Церкви в усіх інших частинах країни. Офіційні звинувачення по відношенні до католиків не були релігійного характеру, влада намагалися подати як причину переслідувань політичну діяльність, суперечну державі.

На закінчення о. проф. Ян Мікрут подякува авторам статей, їх перекладачам на італійську мову, сім’ї Ґабріеллі з Верони, у видавництві якої вийшов цей том історичних досліджень, а також спонсорам видання і ректоратові Папського Григоріанського Університету. Також він висловив слова подяки на адресу ректора, віце-ректора і хору студентів Папської Української Колегії Святого Йосафата за їх щедру співпрацю в організації цієї презентації.

У презентації взяли участь численні науковці, єпископи, дипломати, священики, ченці й черниці та студенти, у тому числі з України, Росії та Білорусі.

Світлини о. Петра Голінея та Прес-служби Колегії Святого Йосафата

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *