Середа, 2017-09-20    10:36:51 UTC+2    Новини

У 2017 році минає 400 літ від того часу, коли 19-26 липня 1617 р. у своєму родинному маєтку Новгородовичі в Білорусі митрополит Йосиф Велямин Рутський зібрав перший собор чернецтва Унійної Церкви, першу генеральну капітулу, що започаткувала реформу монастирів Київської митрополії, об’єднавши їх у «Віленську конгрегацію Пресвятої Тройці» Чину Святого Василія Великого, і дала початок нинішньому Василіянському Чинові Святого Йосафата (цю назву Чин прийняв у 1931 році).

У днях від 14 до 17 вересня 2017 року у Львові, Україна, відбулася Міжнародна наукова конференція, присвячена цьому ювілеєві 400-ліття: «Чин Святого Василія Великого: історія, сьогодення, перспективи». Організаторами цієї конференції були, від Василіянського Чину Святого Йосафата, Головна управа Чину, Провінція Отців Василіян Найсвятішого Спасителя в Україні та Василіянський інститут філософсько-богословських студій ім. Митрополита Йосифа Велямина Рутського та, від Українського католицького університету, Гуманітарний і Філософсько-богословський факультети та Академічна програма «Київське християнство». Міжнародна наукова конференція відбулася під патронатом Глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава за підтримки Львівської міської ради.

Усі п’ять наукових сесій конференції відбувалися у львівському Будинку вчених (вул. Листопадового Чину, 6), концерт на завершення конференції у суботу 16 вересня проходив у храмі святого Андрія, колишній бернардинський костел (пл. Соборна, 3А), а урочиста Божествення Літургія в неділю 17 вересня відбулася у Крехівському монастирі святого Миколая; учасники конференції мали можливість ознайомитися з історією цього монастиря, а також відвідати василіянський монастир Різдва Христового у м.  Жовкві. Учасниками конференції були близько 200 осіб: з Італії, Німеччини, Канади, США, Польщі, Литви, Білорусі й України.

Серед почесних гостей наукової конференції були: Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук; владика Іриней Білик, канонік Папської базиліки Santa Maria Maggiore; владика Василій Тучапець, екзарх Харківський; владика Володимир Груца, єпископ-помічник Львівської архиєпархії; архимандрит Сяргей Ґаєк, Апостольський візитатор для греко-католиків Білорусі; депутат Верховної Ради України Володимир Парасюк; голова Львівської обласної адміністрації Олег Синютка та міський голова Львова Андрій Садовий.

На конференцію прибули протоархимандрит Василіянського Чину Святого Йосафата о. Ґенезій Віомар та ченці василіяни з різних монастирів в Україні, а також із Рима, Бразилії, Сполучених Штатів Америки та Польщі.

Під час п’яти сесій конференції провідні фахівці та їхні молодші колеги з України, Білорусі, Бразилії, Канади, Литви, Німеччини, Польщі й США обговорювали: головні аспекти генези Василіянського Чину і, зокрема, реформи митрополита Йосифа Велямина Рутського, діяльність священномученика Йосафата Кунцевича та поширення його культу, мартирологію василіян XIX–XX ст., особливості організаційної структури і внутрішнього життя Чину протягом століть, служіння василіян у культурній і суспільних сферах, участь Василіянського Чину в житті Київської митрополії, Греко-Католицької та, ширше, Вселенської Церкви.

Окрім академічної складової, наукова конференція містила в собі культурний аспект. У суботу 16 вересня відбувся святковий ювілейний концерт у львівському храмі св. Андрія (площа Соборна, 3А). У програмі звучали релігійні та класичні твори всесвітньо відомих авторів.

А в неділю 17 вересня учасники конференції мали нагоду відвідати василіянські монастирі Крехова та Жовкви. У храмі Крехівського монастиря св. Миколая відбулася Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолив владика Іриней Білик, канонік Папської базиліки Santa Maria Maggiore.

Нижче подаємо короткий підсумок почергових днів Міжнародної наукової конференції.

Четвер 14 вересня, перший день конференції

Міжнародна наукова конференція «Чин Святого Василія Великого: історія, сьогодення, перспективи» розпочалася о 10:00 год. в соборі святого Юра у Львові Архиєрейською Божественною Літургією, яку очолив Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук у співслужінні з владикою Іринеєм Біликом, ЧСВВ, каноніком Папської римської базиліки Santa Maria Maggiore, та владикою Василієм Тучапцем, ЧСВВ, екзархом Харківським. У Літургії взяли участь протоархимандрит Василіянського Чину Святого Йосафата о. Ґенезій Віомар, апостольський візитатор греко-католиків у Білорусі архимандрит Сяргей Ґаєк, протоігумени Провінцій Чину з Бразилії, США, Польщі та України, ієромонахи та ченці василіяни, інші священнослужителі, сестри-монахині різних Чинів та Згромаджень УГКЦ, доповідачі й учасники конференції та парафіяни собору.

У своїй гомілії Блаженніший Святослав заторкнув дві теми: початок церковного року за юліанським календарем та 400-річчя Василіянського Чину, якому присвячена Міжнародна наукова конференція. Відкликаючись до слів Ісуса Христа, якими той звернувся до присутніх у синагозі в Назареті (пор. Лк. 4,16-22), Предстоятель Церкви зауважив: «Рік, який Ісус благовістив, є початком Божого змилування і милосердя». Далі Блаженніший Святослав сказав: «Сьогодні Христова Церква звертає нашу увагу насамперед на Бога-Творця, який дає початок всьому створінню. Сучасна людина гадає, що вона є богом-творцем, від якої залежить все: небо і земля, сучасне і майбутнє. Людина вважає себе началом власних дій і історії всього світу. Тоді цей початок, цей рік, якого вона є началом, часто є темним, сумним. У ньому бракує надії, а часто і мети. Початок, який сьогодні нам відкриває наш Спаситель, лежить у Ньому. Цей рік, який Він благовістує, є часом Божого милосердя, Божого змилування, не так людської, як Божої дії в історії людини і всього світу».

Переходячи до теми наукової конференції, яка цього дня розпочала свою роботу, Глава УГКЦ вказав, що вона має на меті розкрити глибше історію Церкви і Чину Святого Василія Великого, адже «історія Василіянського Чину нерозривно пов’язана з історією Київських унійних митрополитів». Нашій Церкві, зазначив Блаженніший Святослав, упродовж віків намагалися визначити рамки: звести її до Церкви окресленої території, яка в силу історичних обставин від кінця ХVIII століття обмежилася Галичиною, Церкви окресленого народу. Історія унійної Церкви і Василіянського Чину виявляє, що і ця Церква, і Василіянський Чин не були обмежені до австрійської Галичини, але діяли на далеко ширшому просторі Київської унійної митрополії, а також їх діяльність простягається на різні країни світу й різні континенти. Хоч історія вчить, що вона мало кого навчила, Блаженніший Святослав побажав, щоб завдяки цій міжнародній науковій конференції, присвяченій ювілеєві Василіянського Чину, всі її учасники стали добрими учнями вчительки історії. Наприкінці богослуження Глава УГКЦ привітав настоятелів і ченців василіян та всіх учасників конференції, а о. протоархимандрит Ґенезій Віомар подякував Блаженнішому Святославу за те, що очолив цю Божественну Літургію. Завершилося богослужіння молитвою за Україну «Боже великий, єдиний».

О 14 год. в актовому залі Будинку вчених відбулося урочисте відкриття Міжнародної наукової конференції. У вступному слові модератор першої сесії конференції та представник її оргкомітету о. Корнилій Яремак, ЧСВВ, побажав усім, щоб ця конференція стала стимулом для подальших досліджень історії та діяльності Василіянського Чину, а ченцям василіянам – для пожвавлення праці в житті суспільства і Церкви.

Після цього зі словами привітаннями до учасників конференції звернувся Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук. Він привітав усіх з 400-річчям непересічної події, заснування Конгрегації Пресвятої Тройці Василіянського Чину, зазначивши, що реорганізація монашества Київської митрополії 400 років тому та його діяльність виявляє вимір Української Греко-Католицької Церкви, адже УГКЦ не є Церквою галицього походження, її історичний центр – у Києві. Говорячи про вклад митрополита Йосифа Велямина Рутського у реформу чернецтва Київської митрополії, Блаженніший Святослав наголосив: «Не можна говорити про оновлення Церкви без оновлення монашества». На думку глави УГКЦ, назвою цієї конференції могла би бути оця: «Василіяни в Україні й у світі, знані і незнані», – оскільки діяльність василіян довгий час або замовчувалася, або подавалася в негативному світлі. Розповідаючи про потребу пізнання глибшого коріння Церкви на прикладі дослідження історії Василіянського Чину, Глава УГКЦ нагадав присутнім про започаткування п’ять років тому, разом з ченцями василіянами та викладачами й науковцями Українського католицького університету, наукового проекту дослідження київського християнства, який покликаний висвітлити історичний розвиток Церков київської традиції. «Ми не можемо говорити про історію Київської Унійної Церкви без започаткування дослідження київського чернецтва», – наголосив доповідач. Він також зазначив, що промотором дослідження джерел київського християнства є п. Ігор Скочиляс, учасник оргкомітету теперішньої конференції. На завершення Блаженніший Святослав подякував доповідачам й учасникам конференції і додав: «бажаю вам глибокого пережиття і віднайдення коріння нашої власної тотожності».

З вітальним словом до присутніх звернувся голова Львівської обласної адміністрації п. Олег Синютка, який вказав на важливість історичних досліджень, які вчать нас бути відповідальними як за спадщину минулого, так і за теперішні дії, та закликав словами праведного митрополита Андрея Шептицького: «Не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою, невтомною працею любіть Україну».

Далі модератор секції о. Корнилій Яремак зачитав лист-привітання від Голови Верховної Ради України п. Андрія Парубія, у якому той підкреслив вклад ченців у духовність та національну самобутність українського народу. Крім того, високопосадовець побажав ченцям василіянам успіхів та наснаги, яких навчають їхні попередники.

Також о. Корнилій зачитав телеграму-вітання від міністра культури України п. Євгена Нищука, який відзначив діяльність ченців василіян у справі утвердження духовності на благо українського народу.

Після цього привітали учасників наукової конференції наймолодші артисти студії «Горличка», яка діє при Будинку вчених, разом із своєю наставницею – хормейстером, подарувавши їм чудовий танок.

Зі словами вітання та доповіддю «Василіянський Чин Святого Йосафата в рік ювілею 400-ліття» до присутніх звернувся головний настоятель Чину о. протоархимандрит Ґенезій Віомар. Говорячи про реформу монашества, згідно із задумом митрополита Йосифа Велямина Рутського, він наголосив на бажання Рутського оновити запал чернечого духу Київської митрополії. Коротко представляючи головні етапи історії Чину, о. Ґенезій згадав і про час, коли у складних умовах перед ченцями стояло питання: «бути чи не бути? ». Але василіяни вистояли завдяки підтримці Апостольської Столиці та капітул, які проводилися регулярно і були наче соборчиками Унійної Церкви. У ХVІІІ ст. нараховувалося 200 монастирів і близько 1000 ченців, аж до першого поділу Польщі. За всі 400 років історії до Василіянського Чину належало близько 8000 ченців.

Далі отець протоархимандрит розповів про головні ділянки діяльності Чину, якими є душпастирська праця, проведення народних місій і реколекцій, навчально-виховна й науково-видавнича діяльність. Наприкінці доповідач вказав на виклики, які стоять перед Чином, зокрема виклик до глибокого й багатогранного інтелектуального вишколу та потребу дати відповіді на сучасні проблеми, не закриватися в собі, а навпаки, виходити до людей, проповідуючи їм Христову благовість. На завершення о. Ґенезій висловив переконання, що ювілей 400-річчя є сильним закликом до навернення, щоб повернутися до Євангелія, повернутися до Христа, переглянути і відживити фундамент, повернути до первісного задуму, натхнення святого Василія. Відзначення ювілею 400-ліття – це не святкування однієї славної річниці, але відкритість з ентузіазмом та довірою на майбутнє.

Після виступу о. протоархимандрита до присутніх звернувся міський голова Львова п. Андрій Садовий, який, незважаючи на занятість, прибув, щоб привітати учасників конференції та ченців василіян з ювілеєм. Мав також слово депутат Верховної Ради України п. Володимир Парасюк, який поділився особистим досвідом взаємин з отцями василіянами Крехівського монастиря.

Далі слово мав протоігумен Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні о. Йоан Школик, ЧСВВ, який подякував усім, що прибули на конференцію, й виголосив доповідь на тему: «Провінція Найсвятішого Спасителя у 400-літній ювілей». Він розповів про створення цієї Провінції, її непросту історію, період Добромильської реформи, заокеанські місії українських ченців, які ділили долю свого народу на еміграції, виокремив видатні постаті в історії Провінції та коротко представив теперішній її стан. Насамкінець о. Йоан зазначив, що урочисте відзначення ювілею 400-ліття Чину є для того, щоб оцінити минуле і дати відповіді на сьогоднішні питання, і завершив цими словами: «Знати, щоб пам’ятати, пам’ятати, щоб наслідувати».

Наступним доповідачем першої сесії був о. Сотер Шіллер (Сідляр), ЧСВВ, з Куритиби (Бразилія), який виголосив доповідь на тему: «Отці василіяни у Бразилії: служіння Католицькій Церкві й українському народові». Він торкнувся постаті о. Сильвестра Кізими, ЧСВВ, першого місіонера, який прибув до Бразилії у 1897 році, та його співбратів по Чину, які прибули кілька років пізніше йому на допомогу, про становлення й розвиток церковного життя та василіянської спільноти у Бразилії. Також доповідач коротко окреслив початкові труднощі, історію, сучасний стан та виклики перед ченцями у Бразилії. Цього року, разом із відзначенням ювілею 400-ліття Чину Провінція Отців Василіян у Бразилії відзначає 120 років від часу прибуття першого ченця на ці землі.

Після перерви на каву учасники конференції заслухали доповідь о. Порфирія Підручного, ЧСВВ, «Митрополит Йосиф Велямин Рутський: ідея реформи монашества у Східній Церкві та її реалізація». Сам о. Порфирій не зміг прибути, тому доповідь, з його доручення, зачитав о. Діонисій Заведюк, ЧСВВ. Аналізуючи збережені твори митрополита Йосифа Рутського, о. Порфирій доходить до висновку, що задум реформи руського чернецтва зродився в нього ще тоді, коли він був мирянином, після завершення богословського навчання в Римі і прибуття у 1603 році до Вільна. У 1605 році він написав анонімний «Виклад одного русина...», в якому подає сумний стан Руської Церкви і необхідність починати її порятунок з віднови монашества. Ті кроки, які митрополит Рутський здійснив пізніше, цілком відповідають накресленій ним програмі у 1605 році.

До участі в конференції долучився ректор Українського католицького університету о. д-р Богдан Прах, який не зміг прибути раніше, бо в першій половині дня в очолюваному ним університеті був урочистий початок навчального року. У привітанні о. Богдан відзначив академічне співробітництво між Василіянським Чином і УКУ та висловив побажання, «щоб це минуле стало новим натхненням для нової співпраці». На завершення свого слова привітання ректор УКУ подарував книги, які побачили світ у видавництві УКУ: протоархимандритові Василіянського Чину о. Ґенезію Віомару – книгу Володимира Мороза про історію Боронявського монастиря, а протоігумені Сестер Чину Святого Василія Великого в Україні м.  Даниїлі Винник – книгу Олега Духа про монастирі сестер василіянок.

Після цього мав доповідь Апостольський візитатор для греко-католиків Білорусі архимандрит Сяргей Ґаєк. У своїй темі під назвою «Роль Василіянського Чину в історії християнства на білоруських землях» архимандрит Сяргей, покликаючись на історичні факти та сучасні білоруські дослідження, висвітлив міжконфесійну ситуацію в історії Білоруської Церкви, діяльність василіян на цій території та роль провідних постатей Василіянського Чину. Наприкінці висловив жаль, що на даний час в Білорусі немає жодного василіянського монастиря.

Про служіння Отців Василіян у Сполучених Штатах Америки розповів Протоігумен василіянської Провінції у США о. Василій Салковський, ЧСВВ. Він відзначив першого греко-католицького єпископа-василіянина в Америці Сотера Ортинського, першого протоігумена Максима Марківа, ЧСВВ, та інших ченців, які зробили свій вклад у розвиток душпастирства та місійної діяльності серед українців. «Нашим завданням є передати Добру Новину на наших парафіях в Америці», – зазначив протоігумен. Варто сказати, що на сьогодні у Сполучених Штатах Америки трудиться 21 чернець василіянин.

Про святого Василія Великого в українському мистецтві розповів доктор мистецтвознавства п. Олег Сидор зі Львова. Він зазначив, що від найдавніших часів був усталений характерний тип зображення цього святого, який зберігся впродовж віків. Ілюструючи зразки ікон законодавця монашого життя на Сході, п. Олег означив особливості різних способів іконографічного представлення цього святого, а для кращого ознайомлення запросив учасників конференції відвідати Національний музей ім. Митрополита Андрея Шептицького у Львові, де знаходяться багато представлених ним зразків ікон св. Василія Великого.

Далі відбулась загальна дискусія за участю професорів Леоніда Тимошенка (Дрогобич) та Анджея Ґіля (Люблін). Пан Леонід Тимошенко розповів про спробу нової унії, в межах руської Церкви, яка мала відбутися між Унійною та Православною Церквами коли їх очолювали митрополити Йосиф Рутський та Петро Могила. Наприкінці дискутант висловив свою думку про те, що, досліджуючи минуле Церкви без віри, є неможливим осягнути справжні плоди історичної праці. Натомість професор Анджей Ґіль звернув увагу на вплив, який, на його думку, мали кармеліти босі на Івана Рутського. Чин кармелітів був, на думку митрополита Рутського, найвідповіднішим, щоб провести реформу чернецтва Київської митрополії. Дискутант згадав про невеличке містечко у Литві, яке має назву «Василіяни», а також висловив кілька думок з почутих доповідей. У своїй репліці о. Діонисій Заведюк зауважив, що ні у василіянських правилах, ні в постановах капітул зовсім немає слідів кармелітської духовності, натомість цікавою була б тема дослідження про вплив католицької контрреформації та участі у ній західних чернечих Чинів у ХVI ст. на задум митрополита Рутського реформи руської Церкви шляхом віднови східного монашества. У відповідь п. Анджей Ґіль додав, що були опубліковані в англійській мові щоденники місії кармелітів босих до Персії, які могли би пролити світло на деталі взаємин кармелітів босих і Рутського.

Після цікавої дискусії було представлено нові академічні видання з історії Василіянського Чину. У вступному слові п. Ігор Скочиляс відзначив радісні феномени в академічному житті України. Йдеться про незалежність наукового середовища України, появу нових науковців у галузі церковної історії та їхніх провідних творів. Завершився перший день конференції у приязній атмосфері товариської вечері.

П’ятниця, 15 вересня, другий день конференції

Другий день наукової конференції був присвячений двом тематичним блокам: друга сесія, модератором якої був о. Пантелеймон Трофімов, ЧСВВ, мала назву «Священомученик Йосафат Кунцевич. Мартирологія Чину», а третя, пообідня, розглядала організаційну структуру та внутрішнє життя Чину.

День п’ятниці розпочався виступом о. д-ра Павла Кречуна, ЧСВВ, про постать св. Йосафата Кунцевича. Молодим хлопцем Іван Кунцевич відзначався особливим даруванням. «Уже в юності майбутній Архиєпископ вивчив напам’ять Утреню, Вечірню та інші богослужіння церковного правила». Коли молодий юнак Іван вступив до монастиря у Вільно (теперішня Литва), то основними зацікавленнями ченця були храм та освіта. Доповідач підкреслив його вірність покликанню, відзначив його чесноти та героїчну поставу в непростих умовах служіння для Унійної Церкви. Особливо о. Павло підкреслив чесноти доброчесності, лагідності та добродушності. Спираючись на свідчення свідків із беатифікаційного процесу, доповідач зазначив про св. Йосафата: «Був людиною думки, доброї пам’яті та бистрого ума, пильно віддаючись роздумуванню… І це виконував із смаком і любов’ю».

Наступну доповідь, на тему «Фунеральний панегірик Лева Кревзи 1625 року на честь Йосафата Кунцевича», виголосив професор Леонід Тимошенко. Він зазначив, що богослов і полеміст Кревза був близьким знайомим св. Йосафата. Існує також думка, що він був співавтором твору св. Йосафата «Наука ієреям», але запам’ятався завдяки особистому творові «Оборона церковної єдності». У панегірику василіянина Лева Кревзи зустрічається польська, подекуди латинська мови. Немає серйозних досліджень цього документа українських вчених, однак польські історики вивчають такого типу документи. Доповідач зазначив, що це багаті джерела ранньомодерної культури, а «панегірик є перехрестям риторичної та біблійної традиції». Особливо п. Леонід зупинився на біблійному аспекті даного документа, в якому містилися посилання на багато текстів Святого Письма, зокрема із книги Мудрості, псалмів, пророків, Євангелія та послань апостолів. Доповідач підкреслив високий богословський рівень автора та його знання Святого Письма.

Про культ св. Йосафата розповів професор із Любліна п. Анджей Ґіль. Він вказав, що почитання священомученика Йосафата було характерною рисою Унійної Церкви, у той час як у Православній Церкві були щодо його особи протилежні погляди. Можна хіба здогадуватися, що перешкодило поширенню почитання святого Йосафата: це і влаштування вівтаря з мощами святого в Полоцьку на зразок латинських, а не східних вівтарів; це і поширення марійної побожності, з такими центрами, як Жировиці, через що зменшилася важливість заступництва інших святих; це, зрештою, вимушене перенесення мощей святого до провінційного містечка Біла на Підляшші, а пізніше припинення його почитання при російській владі. Своїм ствердженням, заснованим на джерельних матеріалах, що культ святого Йосафата не набув великої популярності в колах простих вірних, доповідач спровокував жваву дискусію, яка продовжилася під час перерви на каву.

Після перерви професор Йоліта Ліскевічєнє (Вільнюс) виголосила доповідь на тему: «Іконографія та панегірична традиція почитання блаженного Йосафата Кунцевича у Великому князівстві Литовському в ХVІІ столітті». Презентація супроводилася зображеннями сцен житія святого, які відображали традицію почитання священомученика Йосафата.

Цю лінію продовжив професор Юрій Ясіновський зі Львова. Він розповів про літургійно-музичну діяльність Йосафата Кунцевича в контексті церковного співу його доби. Говорячи про наявні джерела, п. Юрій познайомив присутніх із знахідкою мелодії «Херувимської пісні» на болгарський мотив, яку приписують св. Йосафатові, а також розповів про інших талановитих василіянських композиторів та музикантів ХVІІ століття.

Після того професор Валентина Лось виголосила доповідь на тему «Ліквідація василіянських монастирів та переслідування унійного чернецтва на Правобережній Україні (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ століть). Пані доповідач навела багато історичних свідчень про мужніх визнавців віри, священиків і братів василіян, які зазнали утисків та були насильно переведені до російських монастирів через те, що не перейшли на московське православ’я. Крім того, були наведені й інші документи, що свідчили про нищення Унійної Церкви царським урядом, особливо за Катерини ІІ та Миколи І.

У свою чергу, о. Полікарп Марцелюк, ЧСВВ, голова Місії Постуляції й беатифікації УГКЦ розповів про василіянських новомучеників ХХ століття. Опісля відбулася загальна дискусія за участю дискутантів: д-ра Оксани Карліни та д-ра Юрія Зазуляка.

Після обіду розпочалась третя сесія конференції, присвячена організаційній структурі та внутрішньому життю Василіянського Чину; її модератором був д.  Роман Завійський, декан філософсько-богословського факультету УКУ.

Сесію розпочала доповідь аспіранта УКУ Івана Альмеса, який розповів про книжкові архіви у василіянських монастирях. Зокрема, було висвітлено тематику книг та їхню чисельність у монастирях Львівської єпархії у ХVІІ-ХVІІІ століттях. Найбільша книгозбірня у ХVІІІ столітті була у Львівському Святоюрському монастирі, який нараховував близько 700 книг. В середньому у монастирських бібліотеках Львівської єпархії зберігалось 200-300 книг. Якщо у ХVІІ ст. було більше кириличних книг, то вже у ХVІІІ ст. переважали латинськомовні. Це пов’язано із навчанням студентів василіян, які нерідко доповнювали монастирські бібліотеки своїми книгами, у західноєвропейських колегіях. Доповідач проаналізував тематику книг на прикладі Золочівського монастиря, у якому, як виявилося, найбільше було проповідницької літератури.

Наступною доповідачкою стала професор Йоанна Ґетка (Варшава). Вона висвітлила тему «Суспільне значення руськомовних видань василіянських друкарень ХVІІІ століття». У своїй доповіді вона проаналізувала зміст підручників морального богослов’я цього періоду та їх вплив на навчання василіянських проповідників. Зокрема, доповідач відзначила важливість цих видань з огляду на те, що вони були видані простою народною мовою, яка ще тоді не була книжною. Василіяни використовували ці книжки у своїй місійній діяльності та, проповідуючи доступною людям мовою, впливали на формування суспільних постав.

Натомість о. д-р Пантелеймон Трофімов продовжив напрям дослідження підручників ченців вже у галузі догматичного богослов’я. Про це він розповів у доповіді під назвою: «Трактати «De Deo Uno et Trino» василіянських богословів Свято-Покровської провінції ХVІІІ століття». Власні студії богослов’я зобов’язав організувати у монастирях Замойський синод 1720 року, але до реалізації цього наказу прийшлося чекати ще 30 років. Навчання зосереджувалося при великих і заможніших монастирях: Святоюрському у Львові, Добромильському, Лаврівському, Підгорецькому та Сатанівському. Програму навчання окреслювали т. зв. Ratio studiorum, а також Конституції Чину.

Пані професор Лариса Довга з Києва представила доповідь на тему ««Богословія нравоучительная» з Почаєва: василіянські редакції другої половини ХVІІІ століття», в якій проаналізувала значні відмінності та деякі подібності у способі подання матеріалу Інокентієм Гізелем та виданим у Почаєві підручником морального богослов’я.

Модераторами дискусії на цій сесії були п. д-р Тарас Шманько та п. Міхал Ясіньскі.

Після невеличкої перерви третя сесія продовжилась доповіддю професора Олега Духа, що розповів про молитву і працю у жіночих василіянських спільнотах ХVІІ-ХVІІІ століть. Доповідач звернув увагу як на духовні й аскетичні практики черниць, так і на їхню щоденну працю, якою заробляли на прожиття: виготовлення білих ниток, свічкарство і випікання просфор. Учасники конференції дізналися також про освітню діяльність сестер василіянок та їх внутрішню культуру.

Натомість професор із Тюбінгена Наталія Сінкевич представила доповідь під назвою: «Василіянський монастир у Києві та віднова митрополичого собору Святої Софії (1622—1632 роки)». Ґрунтуючи своє дослідження на маловідомих та не до кінця вивчених документах, науковець відзначила факт збільшення богослужінь у Соборі після приходу ченців василіян та їх намагання створити в Києві семінарію. Серед свідчень автор доповіді представила також графіті молитовного характеру, які містяться у вівтарній частині храму святої Софії. Ці написи свідчать, що храм у той час був відкритий, а отже діяв. Доповідачка навела також деякі уривки з листування митрополита Рутського, які вказують на присутність у Києві у першій третині ХVІ ст. василіянських ченців.

Останньою доповіддю п’ятниці став виступ науковця Юрія Стецика із Дрогобича, який розповів про василіянське чернецтво Перемишльської єпархії (кінець ХVІІ-ХVІІІ ст.). У своєму виступі доповідач намагався відтворити «колективний портрет» ченця василіянина у Перемишльській єпархії завдяки його діяльності, побуту та аскезі, звертаючи увагу на його духовний, інтелектуальний, мистецький та господарський профілі.

Під час загальної дискусії дискутанти Тарас Шманько (Львів) і Міхал Ясіньскі (Варшава) підсумували попередні доповіді та відзначили роль чернецтва в історії Унійної Церкви як самобутнього феномену, що відіграв важливу роль в історії українського народу. При цьому Міхал Ясіньскі навів деякі факти з досліджуваної ним історії василіянського монастиря у Варшаві.

Субота, 16 вересня, третій день конференції

Четверта сесія суботнього дня конференції була присвячена суспільному служінню та релігійному етосу ченців василіян, а її модератором був п. Ігор Скочиляс.

Першу доповідь під назвою «Чудотворні ікони у василіянських монастирях: типологія соціальних просторів чудодіяння» підготувала професор Наталія Яковенко, яка через стан здоров’я не змогла прибути на конференцію. Доповідь зачитала пані професор Лариса Довга. Автор доповіді писала: «Мені на сьогодні вдалося знайти згадки про 98 чудотворних ікон у 80 василіянських монастирях на території України до кінця ХVІІІ ст (…). Серед цих ікон понад дві третини (66) були богородичними, що вкотре підтверджує значущість марійного культу в Україні ХVІІ-ХVІІІ ст. Що ж до типу ікон, то джерела його атрибутують рідко. Більшість, схоже, – це традиційні поствізантійські, а прямо названо 11 реплік Ченстоховської, 3 Римської, по одній – Остробрамської, Борунської і Смоленської; одну описано як ікону Непорочного Зачаття Богородиці (у Добромильському монастирі), а про одну просто сказано, що вона «західного письма» (у Жванецькому монастирі)». Аналізуючи історичні документи, зокрема свідчення про отримані чуда у монастирських книгах, п. Н. Яковенко звернула увагу на те, що багато паломництв до монастирів було місцевого значення, а от до таких місць, як Почаїв чи Охтирка, прочани приходили і з віддалених місцевостей.

Наступним доповідачем конференції була професор Джованна Броджі-Беркофф, яка прибула до Львова з Мілана (Італія). Тема виголошеної доповіді звучала «Православний василіянин: «Зерцало» 1680 р. і «Метрика» 1687 р. львівського владики Йосифа Шумлянського». Науковець проаналізувала вживання мови та зміст у двох документах, не оминаючи увагою й особи самого автора творів, який намагався впорядкувати богослужбове життя у Львівській єпархії. У своїх творах вживав просту мову, з уваги на адресатів.

Доповідь на тему: «Дорога вічності митрополита Атанасія Шептицького: Василіянський eulogium 1747 р. у порівняльному контексті» виголосила професор Наталія Пилип’юк з м.  Едмонтона (Канада). Було представлено також цікавий опис похоронних богослужень і процесії. Варто виокремити присутність різних конфесій та скорботні таблички на гробі архиєрея, що свідчить про пошану до цієї особи, яка належала до Чину св. Василія Великого. Доповіді підсумували дискутанти д-р Роман Кисельов і д-р Андрій Ясіновський, після чого присутні мали нагоду поставити свої додаткові запитання та почути відповіді від попередніх доповідачів.

Після невеликої перерви про архітектурний ансамбль василіянського монастиря і церкви Пресвятої Трійці у Вільні (Литва) розповіла професор Рута Янонєнє (Вільнюс). Раніше у храмі знаходилась ікона (тоді ще блаженного) Йосафата та Богородиці, яка після ліквідації Унійної Церкви була вивезена до Петербурга.

У свою чергу професор Володимир Александрович зі Львова відзначив відомих малярів-василіян Покровської (Руської) провінції. Перша згадка про ченця маляра датується 1663 роком у селі Сливка, теперішня Івано-Франківська область. Це був василіянин Леонтій Рожицький, що малював ікони. Крім того, доповідач розповів присутнім про Почаївський василіянський малярський осередок ХVІІІ століття і яскравих його представників. Завершилась перша половина дня обідом.

Після обіду відбулася п’ята сесія, під час якої були виголошені завершальні доповіді; її модератором був п. Олег Турій, віце-ректор УКУ.

Зокрема, о. Єронім Грім, ЧСВВ, віце-ректор Василіянського інституту філософсько-богословських студій ім. митрополита Йосифа Велямина Рутського, розповів про Добромильську реформу 1882 року як внутрішнє оновлення Чину, гарно представивши її передісторію в суспільно релігійному контексті Галичини ХІХ ст...

Монаший профіль праведного митрополита Андрея висвітлила Ліліана Гентош у доповіді «Андрей Шептицький як «традиційний» і «нетрадиційний» василіянин». Пані доповідач звернула увагу на те, що мало хто дооцінює той факт, що митрополит Андрей був василіянином, тим часом ця обставина є суттєвою для розуміння постаті цієї великої людини. Широта поглядів та дій митрополита, різноманіття справ, якими він займався, а також рішення, які приймав, були незрозумілими для багатьох його сучасників і можуть бути зрозумілими тільки з перспективи часу. Загально кажучи, митрополит Андрей був традиційним монахом василіянином у ділянці цінностей, ставлення до чернечого життя, його практикування. Нетрадиційними були його підходи і методи до багатьої справ, які лежали на його відповідальності.

Професор Ігор Галаґіда розкрив тему, яка стосувалася Української Греко-Католицької Церкви та Василіянського Чину у комуністичній Польщі, виділяючи період руїни (1944-47 рр.), період небуття (1947—1957 рр.), період відбудови (1957- середина 1970-тих рр.) та період зміни поколінь (від середини 1970-тих до кінця комуністичної Польщі). Центральним осередком василіян був відбудований після зруйнування в 1944 р. монастир у Варшаві, який не тільки був найбільшою спільнотою в Польщі, але і місцем підтримання взаємин з василіянами інших країн, у тому числі Італії й України.

Останню доповідь мала п. Алдона Василяускенє із Литви на тему «Василіянська традиція у Литві: історія й сьогодення». Свій виступ вона ілюструвала численними таблицями та фотографіями.

Модераторами дискусії були Петро Шкраб’юк, який закінчив свій виступ на поетичній ноті, присвятивши поезію василіянській спільноті, та Світлана Гуркіна, яка лаконічно, але змістовно підвела підсумок останньої сесії.

На завершення конференції слово мав протоархимандрит Василіянського Чину Святого Йосафата о. Ґенезій Віомар, який склав подяку поіменно всім, хто доклав зусиль до організації цієї конференції, дав кошти на її проведення, усім її доповідачам та учасникам, а також склав побажання, щоб вона принесла якнайкращі плоди. Після цього присутні подякували Богородиці молитвою «Під твою милість прибігаємо».

Цього ж суботнього вечора о 19:00 год. відбувся святковий ювілейний концерт у львівському храмі св. Андрія (площа Соборна, 3А). У програмі звучали релігійні твори, які виконала Барокова капела Львівської Національної Музичної Академії ім. М. Лисенка.

У другій частині концерту для слухачів лунали класичні твори Вольфганга Амадея Моцарта, Йоганна Себастьяна Баха та Джованні Батісти Перголезі, які виконали солісти Ірина Ключковська та Ліля Нікитчук під струнний секстет диригента і органіста Юрія Бервецького.

Неділя, 17 вересня, урочисте завершення конференції

У неділю 17 вересня учасники конференції вранці виїхали зі Львова до Крехова. Тут у храмі Крехівського монастиря св. Миколая відбулася Архиєрейська Божественна Літургія, яку об 11:00 год. очолив владика Іриней Білик, канонік Папської базиліки Santa Maria Maggiore. З ним співслужили протоігумен о. Ґенезій Віомар, протоігумени Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні, Провінцій у США і в Бразилії, протоігумен Провінції Отців Редемптористів в Україні та понад два десятки священиків василіян. Богослужбу прикрасив своїм чудовим співом парафіяльний хор під диригуванням о. Василя Мендруня, ЧСВВ.

У своїй проповіді владика Іриней привітав усіх василіян та учасників Міжнародної наукової конференції і всіх присутніх з ювілеєм 400-ліття Василіянського Чину, зазначивши, що ювілей – це час, в якому Бог ділиться з нами, своїми дітьми, щедрими своїми дарами. Звертаючи увагу на слова недільного Євангелія, які вказують, що небесне царство людина здатна осягнути, виконуючи заповіді любові до Бога й любові до ближнього, архиєрей нагадав, що у гербі Василіянського Чину вогненний стовп є символом цієї жертвенної любові.

Також владика Іриней нагадав часи переслідування ХХ ст.: «Коли воюючий атеїстичний режим засудив нашу Церкву на розп’яття, то один з організаторів цього зборища сказав: «Якщо в Україні залишиться хоча б один василіянин – то ми Унії не зможемо ліквідувати»». Звертаючись до присутніх отців і братів василіян, владика зазначив, що попередники в Чині передали їм естафету та участь у їхній перемозі над атеїстичним режимом, щоб у нових часах з новим запалом вони могли служити Господеві. Закінчив своє слово владика Іриней побажанням опіки Пресвятої Богородиці над Василіянським Чином та словами благословення.

На закінчення богослуження о. протоархимандрит Ґенезій Віомар подякував владиці Іринею за те, що очолив цю подячну Святу Літургію та поділився Божим словом, а також всім учасникам конференції, яка допомогла подивитись на минуле Василіянського Чину, щоб достойно жити сучасним життям з надією на майбутнє. Звертаючись до всіх, о. протоархимандрит запросив їх до молитви, щоб, черпаючи найкраще з того, що було в минулому та живучи сьогоденням, усі могли разом прямувати до небесного царства.

Після обіду учасники конференції мали змогу довідатися про історію та сучасність Крехівського монастиря, а потім поїхали до м.  Жовкви, де зробили екскурсію, відвідавши василіянський монастир Різдва Христового, після чого повернулися до Львова.

Надіємось, що проведення цієї Міжнародної наукової конференції та публікація її матеріалів посприяє кращому пізнанню значення духовної спадщини Чину Святого Василія Великого для Української Греко-Католицької й інших Церков Київської традиції, а також приверне увагу ширшого суспільного загалу до поважного внеску василіян у слов’янську та європейську культуру.

Використано інформацію із сайту osbm.in.ua
Автори статей: бр. Яків Шумило, ЧСВВ, та о. Діонисій Заведюк, ЧСВВ
Автори світлин: о. Франціск Шиделко, ЧСВВ, та о. Іпатій Ващишин, ЧСВВ
Більше світлин див. за цим посиланням
Відеозапис доповідей можна буде переглянути за цим посиланням

 

 

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *