Субота, 2017-07-29    11:27:51 UTC+2    Статті

У неділю 30 липня 1617 року, за григоріанським календарем (20 липня ‒ за юліанським календарем), розпочалась у селі Новгородовичі (Білорусь) перша Генеральна капітула, яка дала почин нинішньому Василіянському Чинові Святого Йосафата. Різниця між обидвома календарями тоді становила 10 днів, за юліанським календарем було це 20 липня – свято пророка Іллі, якого митрополит Йосиф Велямин Рутський називав «первоначальником нашого Чину», бо таким вважали святого Іллю монахи кармеліти, з якими він приятелював перед вступом до монастиря Пресвятої Тройці у Вільні (сучасний Вільнюс). Рутський навіть робив заходи, щоб саме отцям кармелітам було доручене відновлення чернецтва у Київській митрополії, бо вони своїм стилем життя були серед усіх Чинів Західної Церкви найбільше подібними до східних монахів. Щоправда, цей задум не вдалося здійснити.

Підготування до першої Генеральної капітули тривало 10 років. Від свого вступу до монастиря в 1607 році Йосиф Рутський, який кілька років перед тим закінчив богословські студії в Римі, разом з Йосафатом Кунцевичем почали виховувати в монастирі Пресвятої Тройці у Вільні нове покоління монахів. Рутський, від 1611 року єпископ-помічник, а від 1613 року ‒ Київський митрополит, маючи зв’язки із західними інституціями, до 1617 року вислав понад 20 ченців на навчання до різних папських колегій і попросив отців єзуїтів, щоб упродовж двох років (1616—1617) провели для всіх ченців Київської митрополії, розділивши їх на дві групи, однорічний новіціят.

Коли в 1617 році вже було понад 60 монахів нового виховання, які жили у п’ятьох монастирях (Вільно, Битень, Жировиці, Новгородок і Мінськ), митрополит Йосиф скликав настоятелів цих монастирів та деяких ченців – делегатів від монастирів до свого родинного маєтку в Новгородовичах на Генеральну капітулу, яка тривала від 20 до 26 липня за юліанським календарем.

У неділю 20 липня 1617 року, після Утрені і Божественної Літургії, на якій усі прийняли святе Причастя, почалися наради. Про те, як відбувалася ця Капітула, багато знаємо з протоколу, який нещодавно опублікований як в оригінальній староруській мові, так і в українському, польському і латинському перекладах (див. Підручний П. і П’єтночко Б. ЧСВВ, Василіянські генеральні капітули від 1617 по 1636 рік, Рим-Львів 2017). На першому засіданні митрополит Йосиф пояснив учасникам, що Віленська Конгрегація Пресвятої Тройці Василіянського Чину, в яку увійшли п’ять згаданих монастирів, засновується на славу Божу і «на виправлення духовного стану» в Унійній Церкві, який можна поправити тільки шляхом віднови чернечого чину, бо з нього у «грецькому обряді» призначають осіб на всі вищі церковні уряди. Митрополит також підкреслив, що для оновленого Чину необхідні чернечі правила, і запропонував ті, за свідченням протоколу капітули, які він сам укладав, збираючи їх «особисто протягом довшого часу з різних творів святого Отця [Василія]... Він їх пристосував до теперішнього нашого життя, до нагальної потреби душ, що в нашому обряді загибають, що треба нам чинити духовні старання не тільки щодо себе самих, але й щодо ближніх, до чого слід по-різному пристосовуватися. А для цього необхідно було написати деякі правила, яких колишні часи не потребували, а нинішні потребують, при цьому не відступаючи від науки святого Отця» (Там само, с. 97).

У такий спосіб почав ставати реальністю задум реформи монашества у Київській митрополії, про мету якої молодий Рутський так писав у 1605 році: «1. Монахи будуть присвічувати іншим наукою і досконалим життям. 2. Будемо мати сповідників і добрих проповідників, яких дотепер не мали. 3. Відкриємо добре організовані школи, з яких будуть виходити добрі священики й гідні державні мужі. 4. Поставимо на єпископські й архиєпископські престоли таких мужів, які будуть свідомі того, яке служіння вони прийняли, і будуть знати як його виконувати. 5. Відкриється шлях для допомоги іншим нашим Братам, які мають той самий обряд» (Див. там само, с. 380: «Виклад одного русина…»).

Під час наступних засідань засновано «Віленську Конгрегацію Пресвятої Тройці Василіянського Чину», згідно з планом митрополита Йосифа, який встановлював устрій Чину в Унійній Церкві. На самому вершку ієрархії поставлений Київський митрополит, найвищий управитель Унійної Церкви, який буде мати свої правила стосовно Чину і зобов’яжеться їх зберігати, щоб його зверхність не шкодила Чинові. Нижче в ієрархії поставлений Протоархимандрит, звичайний монах священик, якого обирає Генеральна капітула; він управляє Чином всередині, за допомогою чотирьох Радників. Ще нижче стоять Єпископи, яких Митрополит обирає з ієромонахів Чину, порадившись перше з Протоархимандритом і Радниками (як відомо, у східних Церквах візантійського обряду в той час священики були або одружені, або такі, які перед свяченнями обрали чернечий стан, а оскільки єпископами могли ставати тільки неодружені, їх обирали з ченців священиків). Єпископи повинні бути міцно зв’язані з Чином і мати свої правила. Протоархимандрит призначатиме кожному Єпископові ієромонаха, який буде його сповідником і пильнуватиме його духовних справ. Помічниками Єпископів у єпархії (економом маєтків, префектом дому, нотарем і комірником), по можливості, також будуть монахи.

Цю структуру оживлятимуть Генеральні капітули, які відбуватимуться кожних чотири роки. У них братимуть участь Митрополит, Протоархимандрит, Радники Чину, Єпископи, Архимандрити, Ігумени та Делегати монастирів і на них будуть обирати Управу Чину та обговорювати не тільки чернечі, але й загальноцерковні питання.

Крім установлення основних правил для нового Чину, у протоколі цієї капітули немало інших ухвал, наприклад: уведено четвертий обіт, щоб ченці не старалися про жодні церковні гідності; запроваджено чітку різницю між священиками (ієромонахами) і братами без свячень (лаїками); ухвалено цілковиту стриманість від м’ясних страв, згідно зі східною традицією, на чому дуже наполягав митрополит Йосиф; постановлено, щоб у монастирях були в’язниці для непоправних тощо. Крім того, в постановах сильно наголошується на зовнішній одноманітності у церковних обрядах, поведінці, звичаях, одязі, стрижці тощо.

Герб Василіянського Чину Святого Йосафата

Як звичайно буває, у протоколі не записано багато з того, що становить інтерес для наступних поколінь. Хотілося б мати більше інформації про те, що не було записане, як наприклад: хто з Єпископів на цій капітулі був присутній, імена всіх присутніх ченців і тих, кого обрали Радниками, а також чому на цій капітулі не обрали протоархимандрита з ієромонахів, а доручили виконувати уряд протоархимандрита митрополитові тощо.

Устрій, закладений на першій Генеральній капітулі під керівництвом митрополита Йосифа Велямина Рутського, був так розумно продуманий, що допоміг Василіянському Чинові встоятися 400 років та помагав Унійній Церкві розвиватися, незважаючи на різні труднощі, які виникали в їхній історії.

Чотирьохсотлітній ювілей Василіянського Чину Святого Йосафата, який відзначаємо цього року, не тільки вказує на мудрість і далекоглядність задумів митрополита Рутського та інших учасників першої Капітули Чину, але й виявляє постійну Божу опіку над Василіянським Чином і Унійною Церквою.

Ієромонах Порфирій Підручний,  ЧСВВ

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *