Понеділок, 2017-07-24    10:38:26 UTC+2    Новини

Щороку греко-католики Білорусі організовують паломництво з м. Вітебська до м. Полоцька для вшанування пам’яті полоцьких мучеників – священиків-василіян, які служили у соборі святої Софії в Полоцьку і в 1705 році понесли мученицьку смерть за вірність Католицькій Церкві, за наказом царя Петра І. Участь у цьогорічній прощі взяли представники Василіянського Чину з України: о. Полікарп Марцелюк та студенти Василіянського інституту філософсько-богословських студій ім. митр. Йосифа В. Рутського у Брюховичах. Нижче подаємо статтю одного з учасників, брата Якова Шумила, ЧСВВ, про цю подію.

Протягом 11-15 липня відбувалася ХХІІІ проща греко-католиків Білорусі з Вітебська до Полоцька з нагоди 312 річниці від Трагедії полоцьких мучеників та 500 років від видання друкованої Білоруської Біблії Франциском Скориною.

На запрошення Апостольського візитатора для греко-католиків Білорусі архимандрита Сергія Гаєка брати-студенти: Тадей Херович, Яків Шумило, Максиміліан Григор’їв, Роман Кундзір разом з о. Полікарпом Марцелюком вирушили до Вітебська, щоб вшанувати пам’ять своїх співбратів та побачити місця, пов’язані із зародженням Василіянського Чину.

Увага паловників була спрямована й на духовну спадщину білоруських свідків віри. Крім Франциска Скорини, учасники прощі мали нагоду познайомитися краще із постаттю митрополита унійної Церкви Йосифа Велямина Рутського, який багато зусиль доклав до справи доброго навчання молоді на білоруських землях. Як відомо, цього року відзначається 380-річчя від закінчення земного життя митрополита Йосифа Велямина Рутського (+1637) та 400-річчя започаткованої ним реформи східного монашества – організації Василіянського Чину.

По прибутті на територію Білорусі впадає в око багато беріз, які можуть справедливо називатись неофіційним символом білоруських земель. Проїжджаючи повз позначки міст і сіл Білорусі, згадується, скільки відомих василіянських монастирів тут знаходилося. Ці історичні землі Унійної Церкви надихають заглибитися в минуле своєї Церкви і її славних представників.

Виїхавши в неділю, 9 липня, з Брюхович, уже ввечері ми були в м. Барановичі, де мали спочинок перед виїздом у Вітебськ. Тут ми познайомилися з одним римо-католицьким священиком, членом Згромадження Божого Слова, найбільшого місіонерського Згромадження Католицької Церкви. Свого часу, ченцем цього Згромадження був і покійний єпископ Стрийської єпархії УГКЦ владика Юліан Ґбур.

У понеділок зранку ми виїхали до Вітебська. Це місто відоме своїми архітектурними релігійними пам’ятками. Ввечері тут, біля собору, де зазнав мученицької смерті святий Йосафат Кунцевич, розпочався перший етап прощі. Помолившись молебень до святого, місцевий парох о. Димитрій розповів історію цього храму та його історичне значення. На жаль, церква не збереглася у своєму первісному вигляді, адже її було підірвано радянським генералом Григоренком. Це відсилає до ще однієї історії, покаяння причетних до цього злочину людей, що була описана у часописі «Місіонар». Однак згодом храм було відбудовано на зразок його колишнього виду.

У вівторок учасники прощі зібралися у Вітебській парафії, щоб розпочати з молитви свою мандрівку. Після Утрені та Божественної Літургії прочани вирушили в дорогу. У другій половині дня відбувся обід. Хороша погода та красиве місце привело до чудової поживи – суничок, які тішили своїми плодами на просторій полянці.

Надвечір прочани прийшли до першого місця спочинку – с. Заронова. У цій місцині знаходиться державний етнографічний музей. Екскурсоводи показали місцеві унікальності, які беруть своє коріння із добре відомої колишньої об’єднаної держави на території Східної Європи – Великого Литовського Князівства. Після вечері організатори прощі запросили місцеву протестантську спільноту Християн віри євангельської, які піснями та Доброю звісткою про Христа розділили з паломниками свій вечір.

У середу, після ранішніх молитов, прочани вирушили у дорогу. Під час обіду учасники прощі в невеличких групах ближче знайомилися між собою та ділилися своїми переживаннями та досвідами з прощі. Вже на вечір нас зустрічав парох села Шуміліно римо-католицький священик, монах із Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Діви Марії. Після Літургії архимандрит Сергій Гаєк сповістив присутнім радісну новину про нових кандидатів, які виявили бажання вступити до семінарії. Ці покликання справді є важливі для Греко-Католицької Церкви Білорусі, де нараховується близько 13 священиків. А через складну політичну ситуацію в державі Церква зазнає перешкод для свого розвитку. Ввечері відбулася Вечірня українською мовою, яку відслужили монахи василіяни. А місцеві вірні гостинно запросили паломників до своїх осель на нічліг.

Наступного дня після Літургії ми знову вирушили в дорогу. Серед спеки та втоми паломники не втрачали оптимізму, а рішуче крокували вперед та збагачувалися новими науками про покликання, які щоденно виголошували священики на прикладі свідків віри: «страстотерпців» Бориса і Гліба – опікунів вірних громади у Полоцьку, св. Єфросинії і Параскеви Полоцьких, святого Йосафата, Полоцьких мучеників – монахів василіян, блаж. свщмч. Миколая Чарнецького, екзарха Антона Німанцевича – Апостольського Адміністратора. Зокрема, у четвер прочани розділилися на дві групи, щоб після обіду послухати та роздумати над покликанням чоловіка та жінки. По дорозі молилися також українською Вечірню. А ввечері брати-студенти разом з отцем Полікарпом презентували присутнім історію та сучасність Василіянського Чину Святого Йосафата. Завдяки власним свідченням, пісням та відеороликам вдалося розповісти про василіян, які довший час перебували на білоруських землях. Зараз же у Білорусі, на жаль, немає монастирів, а є тільки кілька ченців в Україні з цих земель. Зокрема, це брат Сергій Гончаров, редемпторист, та бр. Максиміліан Григор’їв, василіянин, який розповідав присутнім про василіянські монастирі Білорусі.

День п’ятниці подарував нам дощову погоду, але це не заважало молитві, слуханню продовження науки про покликання чоловіка та жінки й активному діленню на цю тему. У початковій школі села Гарани вже вечором відбувся концерт. Виступити міг кожний охочий, із творчим потенціалом. Тут ми почули білоруські патріотичні пісні та відчули, наскільки молодь Білорусі талановита і сповнена енергії у побудові чогось прекрасного на своїй землі. На сцені з’являлися авторські оповідання, сатири, вірші (в тому числі і про василіян з України), музичні інструментальні пісні та глибокі перекази зі спадщини християнських містиків. Щирість та позитив учасників створили родинну атмосферу у колі паломників, які прийшли сюди із спільною метою.

У суботу після виходу з місця нічлігу прочан чекала приємна несподіванка. По дорозі нас зустрів владика Олег Буткевич, єпископ Вітебський РКЦ. Підбадьоривши нас, він кожному роздав смачні банани та поблагословив на щасливу дорогу. Біля самого Полоцька ми молилися панахиду за всіх унійних митрополитів на місці резиденції Полоцьких владик та деяких Київських митрополитів. Разом з нами молилися й греко-католики з Мінська, які тим часом до нас доєдналися. Місцевий історик розповів про історію цього місця. Зокрема, було наголошено на тому, що саму споруду побудував владика Флоріан Гребницький. Колись тут була велика двоповерхова будівля, збоку розташовувалось красиве озеро, а довкола була Хресна дорога. За часів радянської влади тут був завод з виробництва цегли та склад боєприпасів, який по відході під час Другої світової війни радянські солдати підірвали. Можливо, тут збереглися деякі залишки резиденції, але на жаль, через небезпеку вибуху, це місце потребує найперше проведення саперних робіт. Подейкують, що тут було поховано архиєпископа Іраклія Лісовського. Зараз же на місці колись красивої резиденції митрополитів стоїть великий насип та пам’ятний хрест, який нагадує про славне минуле цього місця.

Прийшовши в Полоцьк, ми завітали до церкви старообрядців, щоб почути історію цього храму та побачити зсередини красивий його вигляд, що навіював молитовний настрій ще через те, що в ньому зберігається велика кількість ікон. На церковному подвір’ї на нас чекало знайомство з українцями, які живуть у Мінську. Вони розповіли про важливість Церкви та виявили сподівання на появу монастирів у Білорусі. Ця радісна зустріч ще раз показала, що українці присутні всюди та розділяють біди та радості народу на Батьківщині.

Вже під вечір паломники прибули до Собору св. Софії – довгоочікуваної мети прощі. Тут розпочався молебень до св. Йосафата і саме тоді Господь виявив своє маленьке чудо: серед сонячного дня раптово над колишнім василіянським храмом з’явилася веселка. День закінчився Вечірнею у храмі поблизу Полоцька.

Останній день прощі був по-особливому святковий. У храмі василіяни відслужили недільну Утреню; опісля розпочалась Божественна Літургія. Сюди прибули ще й інші вірні греко-католики, серед яких теж українці.

Очолив богослужіння архимандрит Сергій Гаєк у співслужінні з ієромонахом Полікарпом Марцелюком та священиками Білоруської Греко-Католицької Церкви. Наприкінці Літургії ієрарх висловив слова вдячності прочанам та подарував василіянам репринт одного з видань друкарні ЧСВВ та псалтир білоруською мовою. У своєму слові о. Полікарп подякував організаторам прощі за любов і теплу атмосферу. Також закликав сябрів (друзів) греко-католиків Білорусі бути вдячними учнями мучеників-василіян, яким вірні завдячують сучасну свободу Церкви, і побажав єдності у молитві і витривалості у випробовуваннях. Під час мирування було виконано молитву за Білорусь, пісню до св. Йосафата і, разом із українською діаспорою, брати василіяни заспівали гімн «Боже великий, єдиний». Завершилась проща святковим обідом.

Ця подія подарувала василіянам з України можливість ближче познайомитися з життям греко-католиків Білорусі, що мають в собі силу для служіння та запал до молитви. Хоч їх небагато, але вони намагаються відновити минуле Церкви, яке тісно пов’язане із служінням Київських митрополитів та ченців Василіянського Чину.

Бр. Яків Шумило, ЧСВВ

Стаття та світлини із сайту Василіянського інституту vifbs.in.ua

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *