Вівторок, 2017-06-13    16:48:02 UTC+2    Новини

У неділю, 4 червня 2017 року, на свято Зіслання Святого Духа, відбулося офіційне відкриття нової церкви Пресвятої Тройці в селі Марселіно, муніципалітет Сан-Жозе-дос-Піньяйс, штат Парана, Бразилія.

Нижче подаємо португальською та українською мовою розповідь про цю визначну для української громади в Бразилії подію.

Цей новозбудований храм збудований за проектом відомого чи не всім українцям світу храму паломницького центру у Зарваниці, Тернопільської обл., Україна.

Inaugurada igreja monumental em Marcelino

Domingo, na Festa de Pentecostes deste ano, dia 04 de junho, foi inaugurada oficialmente a nova Igreja Santíssima Trindade na Colônia Marcelino, Município de São José dos Pinhais, em magnífica solenidade presidida por Sua Excelência Dom Volodemer Koubetch, OSBM – Arcebispo Metropolita, na presença de autoridades eclesiásticas e civis, sacerdotes e religiosas e muitos fiéis, vindos de várias localidades especialmente para prestigiar a inauguração e bênção de uma obra arquitetônica realmente monumental: uma igreja moderna de estilo bizantino-ucraniano.

A colônia é o segundo maior produtor de camomila do Paraná e o terceiro dos país, se destacando na paisagem e deixando uma suave fragrância no ar. Sua área é de 2.642.600 m2, e faz divisa com as localidades de Campestre, Faxina, Espigão, Rio Abaixo, Queimadas, Retiro e Colônia Matos, e com os municípios de Mandirituba e Fazenda rio Grande.

A comunidade católica ucraniana da Colônia Marcelino é uma das comunidades mais antigas e sempre se destacou pela sua gente batalhadora e pelo amor aos valores religiosos e culturais de sua própria etnia, porém em convivência pacífica com as demais. O nome da colônia homenageou o antigo proprietário de toda a extensão de terras da localidade, o coronel Marcelino José Nogueira, que facilitou a venda de glebas aos imigrantes e descendentes de ucranianos e poloneses. As primeiras famílias, vindas de Castelhanos, estabeleceram-se na Colônia Marcelino por volta de 1897, ato representado por um Cruzeiro, edificado em 1899, agora substituído por outro de concreto e uma placa de mármore.

Pertencendo à paróquia Nossa Senhora Auxiliadora em Curitiba, a comunidade foi fundada em 1902. No ano da fundação havia 265 paroquianos. A primeira igreja de madeira foi construída em 1904. A igreja em alvenaria de 25x18m foi construída entre os anos de 1924 (segundo Demétrio Nogas (in memoriam), 1927) e 1932. O padre que atendia a comunidade era Rafael Krenetskyj, OSBM e o construtor foi André Pohranetchney, o mesmo que construiu a atual igreja de Prudentópolis. Os pintores foram João Chevchuk e Basílio Kozlinski, ambos de Antonio Olinto. O campanário foi construído em 1967. As primeiras irmãs servas – Eustácia Uhren, Ambrósia Sabatovicz e Cristófora Melhnek – chegaram no dia 7 de maio de 1931, dando início aos trabalhos pastorais, educacionais e de assistência aos doentes. A escola, juntamente com o convento, foi denominada “Escola Sagrado Coração de Maria”. Em 1951, foi construído o convento em alvenaria, sob constantes incentivos do Pe. Rafael Lotoski, OSBM, obtendo muita ajuda de toda a comunidade, tanto ucraniana como latina. A casa paroquial foi construída em 1962 e o salão paroquial em 1980. Este foi ampliado duas vezes: a primeira, sob a gestão de Pedro Nogas, em 1983, quando foram construídos os botequins; e a segunda, em janeiro de 2003, com Mário Nogas, que ampliou o pavilhão.

No âmbito da comunidade ucraniana se destaca a presença da Casa de Repouso Nossa Senhora do Amparo, considerada a melhor do gênero na região. Idealizada pelo então Bispo Eparca Efraim Basílio Krevey, OSBM, sua construção iniciou em janeiro de 1986 e foi inaugurada dia 11 de dezembro de 1988. Como instituição assistencial oficial, a Casa de Repouso foi criada no dia 24 de junho de 1991. A administração da casa foi confiada à Congregação das Irmãs Servas de Maria Imaculada, atualmente sob a direção da Ir. Maurícia Gaiovis, SMI.

A comunidade de Marcelino ofereceu para o serviço da Igreja um número considerável de sacerdotes e religiosas. Padres Basilianos: Domingos e Estefano Starepravo; os Padres Krefer: Doroteu (in memoriam), Mateus, Eufrem e Arcenio e Adriano; e Sérgio Baran Ivankio. Irmãs Servas de Maria Imaculada: falecidas: Taícia Paranka Pudelko, Eleutéria Maria Skrobot, Emiliana Sofia Starepravo, Zita Sofia Boiko, Melécia Olga Drohomereski, Maria de Lourdes Ivainski, Andrea Olga Starepravo; na ativa: Genovefa Cieslinski (ex), Maria Anizia Cieslinski (ex), Deonísia Diadio, Josefa Angélica Guzik, Valdomira Anna Guzik, Basilina Josefa Ivankio, Bernarda Paraskevia Ivankio, Virgínia Tereza Ivankio, Adélia Olga Krefer, Nadia Krefer, Emília Nogas, Maria Inês Nogas, Teresinha de Lourdes Nogas, Verônica Nogas, Dominica Paulina Starepravo, Ana Mônica Starepravo.

Os jornais e sites da região enfatizam o fato de a comunidade ucraniana ser cultivadora assídua de seus costumes e tradições e que se tornou um dos principais pontos turísticos: os imigrantes ucranianos que povoaram aquela região construíram “umas das mais respeitadas comunidades do município”. “Da gastronomia à religião, do folclore às construções, tudo traz um pouco da história da Ucrânia e de sua gente. Na igreja da Santíssima Trindade, as missas são celebradas em ucraniano e acompanhadas com fervor pelos fiéis, que ainda preservam a língua do país de origem de seus pais e avós”. O Grupo Folclórico Soloveiko foi fundado em 1994 com o objetivo de manter vivas as tradições folclóricas da histórica Ucrânia, composto na sua maioria por descendentes de ucranianos. É altamente valorizada a tradicional Festa do Trigo, que este ano teve a sua 51ª edição. Na época, quando todo mundo plantava trigo, essa festa foi idealizada pelo Pe. Taras Oliynek, OSBM. Em agradecimento à boa colheita, a Festa do Trigo busca valorizar e preservar a tradição e a cultura dos imigrantes e descendentes de ucranianos. Os participantes da festa podem saborear alguns pratos típicos ucranianos como a “kutiá”, “varénneke”, “holuptzí” e outras iguarias. Tudo isso – graças às famílias que mantém até hoje os costumes herdados dos primeiros colonos, seja na alimentação e no idioma, seja também na fidelidade à Igreja Católica Ucraniana, na vivência da fé, prática religiosa e preservação do Rito Bizantino-Ucraniano.

Simbolicamente falando, é nesse terreno religioso-cultural muito fértil que foi semeada a semente da nova igreja Santíssima Trindade, que germinou, cresceu, se robusteceu e se tornou uma árvore grandiosa, que está produzindo flores e frutos muito lindos e deliciosos. Foi nesse rico contexto sociocultural que surgiu a ideia da construção da nova igreja – uma réplica de outra existente na Ucrânia, mais precisamente em Zarvanêtsia, que foi solenemente inaugurada na Festa de Pentecostes. Idealizada e impulsionada principalmente pelo Sr. Pedro Nogas, um dos principais representantes da Colônia Marcelino, entre projeto, execução e conclusão da obra, passaram-se 13 anos, período em que toda a comunidade trabalhou em prol da edificação. E foi levantada e acabada com recursos próprios, provenientes principalmente da realização anual das tradicionais Festa do Trigo.

Em entrevista ao Portal Metropolitano, dia 03 de junho de 2017, o Sr. Pedro Nogas falou sobre sua experiência de estar à frente de uma obra tão majestosa. Ele começou falando sobre uma viagem à Ucrânia, quando ele nem era Presidente-Executivo, mas que foi altamente inspiradora. Dom Efraim participou da mesma viagem e dizia a ele para escolher uma das igrejas como modelo para a nova igreja de Marcelino. Chegando a Zarvanêtsia e visitando a belíssima igreja, o Bispo lhe disse: “Pedrinho, que tal essa em Marcelino”? ao que Pedro reagiu dizendo que é quase impossível pela escassez de recursos. Foram feitas muitas fotografias e filmagens e se continuou pensando alguma coisa. De volta ao Brasil, o Pe. Teodoro achou que o Sr. Pedro seria o mais preparado para tocar a obra, a obra da construção, pois ainda não se falava sobre o modelo. Sendo eleito Presidente-Executivo, mesmo sob insistência das lideranças, não quis aceitar o cargo pelo cansaço das gestões anteriores e compromissos profissionais e familiares. Mas seu Pai Demétrio (in memoriam), que estava muito doente, lhe disse: “Filho, se te escolheram, siga!” A partir dessa inspiração e impulso paternal, Pedro assumiu a responsabilidade e, assim, corajosa e competentemente levou a obra a cabo, “não na forma de barracão, mas de uma igreja que tem significado”. Aos que resistiam por causa do alto custo, ele respondia: “se for para fazer, então vamos fazer uma coisa boa, uma coisa diferente”. Logicamente, ele enfrentou muitas dificuldades e desafios, pois uma grande construção cria problemas o tempo todo e causa muito estresse.

Mas tudo foi superado, tendo a ajuda da maior parte da comunidade. “Quando uma obra magnífica como essa fica pronta para ser inaugurada é uma grande honra e isso dá muita satisfação e alegria”, desabafou aliviado o Sr. Pedro, que, além do suor da comunidade, ainda reconheceu especialmente a ajuda de sua esposa Neonilia. Emocionado e sentindo-se honrado e feliz, o Sr. Nogas lembrou o trabalho iconográfico muito profissional de sua irmã religiosa da Congregação das Irmãs Servas de Maria Imaculada, Verônica, preocupando-se com seu estado de saúde, porque a pintura ainda não foi concluída. Por sua vez, a Sra. Neonilia enfatizou a dedicação de sua própria família e da comunidade e a emoção final vivida nestes últimos dias: “todos foram muito gentis, todo mundo colaborou… ultimamente, a gente está se emocionando…, a obra chegou ao fim…, hoje está parecendo que nós estamos no céu”, disse ela ao Portal Metropolitano.

No dia 27 de janeiro de 2008, na 42ª Festa do Trigo, após a celebração da Divina Liturgia, em pleno canteiro de obras, foi lançada e abençoada a Pedra Fundamental da nova igreja em louvor à Santíssima Trindade, por Sua Excelência Dom Volodemer Koubetch, OSBM, Bispo Eparca dos ucranianos católicos no Brasil; estando também presente o Eparca Emérito Dom Efraim. O Pe. Teodoro Hanicz, OSBM, após ter enfatizado a celebração daquele dia, convidava a comunidade para participar da liturgia proferindo as seguintes palavras: “Convido a todos para agradecermos a Deus por este momento tão esperado e ao mesmo tempo rezar e pedir força e perseverança na realização desta grande e árdua obra que a comunidade ucraniana de Marcelino está lançando ombros”. Em sua homilia, Dom Volodemer disse: “O Pe. Teodoro e o Sr. Pedro Nogas, Presidente-Executivo, estão de parabéns pelo gosto estético e pela coragem de enfrentar o desafio de uma construção desse porte”.

Chegou o grande dia de louvor e glória a Deus e da alegria da comunidade, com seus amigos e convidados, de participar da inauguração de uma obra, que é fruto de seu suor e até lágrimas – domingo, dia 04 de junho, Festa de Pentecostes. Tendo se paramentado na antiga igreja, sob o canto à Padroeira Santíssima Trindade, às 9 horas, os celebrantes saíram em procissão até a escadaria da nova igreja, onde se fez a acolhida ao Arcebispo Metropolita Dom Volodemer Koubetch, OSBM e demais autoridades eclesiásticas e civis e ao povo presente. Em seu discurso, o Pe. Teodoro destacou: “Hoje, nesta festa tão solene, e neste dia tão pleno de graças, queremos agradecer e louvar a Deus por tudo, pois as riquezas das bênçãos foram tão infinitamente maiores do que todas as angústias, queixas e desânimos. A comunidade ucraniana, liderada pelo Presidente do Conselho Administrativo e seus Conselheiros, teve fé, ombros fortes, coragem e dedicação contínua na realização desta obra magnífica”. Crianças da catequese, Milena Nogas Ramos e Eduardo José de Almeida, e os jovens primos Thaícia Nogas e Henrique Nogas entregaram um ramalhete ao Metropolita. O Presidente-Executivo Sr. Pedro Nogas e sua esposa Sra. Neonilia o saudaram com pão e sal.

Урочисте відкриття нової величавої церкви в селі Марселіно, Бразилія

У неділю 4 червня 2017 року, на свято Зіслання Святого Духа, відбулося офіційне відкриття нової церкви Пресвятої Тройці в селі (колонії) Марселіно, муніципалітет Сан-Жозе-дос-Піньяйс, штат Парана, Бразилія, урочистим богослуженням, яке очолив Високопреосвященний владика Володимир Ковбич, ЧСВВ, архиєпископ і митрополит Куритибський, у співслужінні з Преосвященним владикою Мироном Мазуром, ЧСВВ, єпископом Прудентополіським, з участю представників церковної та цивільної влади, священиків, сестер-монахинь і багатьох віруючих, які прибули з різних місцевостей, щоб особисто взяти участь в інавгурації і чині освячення воістину монументальної архітектурної споруди: сучасної церкви у візантійсько-українському стилі.

Українська католицька громада в селі Марселіно є однією з найстаріших громад і завжди відзначалася своїми працьовитими людьми та любов’ю до релігійних та культурних цінностей свого власного народу, а водночас мирним співжиттям з іншими. Назва села нагадує про давнього власника всіх земель цієї місцевості, полковника Марселіно Жозе Ноґейра, який посприяв продажу земельних ділянок для іммігрантів українців і поляків та їх нащадків. Перші родини, які прибули з місцевості Кастелянос, оселилися в селі Марселіно близько 1897 року, що засвідчено хрестом, встановленим у 1899 році, який тепер замінений іншим, бетонним, та мармуровою плитою.

Бувши приналежною до парафії Богородиці – Помічниці християн у м. Куритибі, громада була заснована в 1902 році й нараховувала тоді 265 парафіян. Перша дерев’яна церква була побудована в 1904 році, наступна церква, мурована, розміром 25×18 м, була побудована між 1924 і 1932 роками (за свідченням Дмитра Ногаса – в 1927 році). Священиком, який служив громаді, був о. Рафаїл Криницький, ЧСВВ, а будівником церкви – Андрій Пограничний, той самий, що побудував теперішню церкву у м. Прудентополіс. Художниками розпису храму були Іван Шевчук і Василь Козлинський, обидва з Антоніо Олінто.

Дзвіниця була побудована в 1967 році. Перші сестри служебниці Непорочної Діви Марії – Євстахія Угрин, Амбросія Сабатович і Христофора Мельник – прибули 7 травня 1931 року, давши початок пасторальній праці, освітній діяльності та доглядові за хворими. Школа, як і монастир, була названа «Школою Пресвятого Серця Марії». У 1951 році був побудований мурований монастир, під постійним наглядом о. Рафаїла Лотоцького, ЧСВВ, отримавши велику допомогу від усієї церковної громади, як української, так і латинської. Парафіяльний будинок був побудований у 1962 році, а парафіяльний зал – у 1980 році; пізніше він був розширений двічі: перший раз – під керівництвом Петра Ногаса в 1983 році, коли були побудовані кав’ярні; і другий, у січні 2003 року, під керівництвом Маріо Ногаса, який розширив павільйон.

У межах української громади виділяється присутність старечого дому Божої Матері Неустанної Помочі, який вважається найкращим серед подібних закладів у регіоні. Його будівництво, задумане тодішнім єпархіальним єпископом Єфремом Василієм Кривим, ЧСВВ, почалося в січні 1986 року і його відкриття відбулося 11 грудня 1988 року. Як офіційний медичний заклад старечий дім був заснований 24 червня 1991 року. Адміністрація дому була доручена Згромадженню Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, на даний час його директором є с. Маврикія Гайович, СНДМ.

Громада з Марселіно віддала на служіння Церкві значне число священиків і сестер-монахинь. Це отці василіяни: Домінік і Степан Стареправо, отці Крефери – Доротей (уже покійний), Матей, Єфрем, Арсеній та Адріян – і Сергій Баран Іванкіо. Сестри служебниці Непорочної Діви Марії: нині вже покійні Таісія Паранка Пуделко, Елевтерія Марія Шкробот, Еміліяна Софія Стареправо, Зіта Софія Бойко, Мелетія Ольга Дрогомирескі, Марія де Лурдес Іваїнські, Андрея Ольга Стареправо; а також: Дженовефа Цєслінскі та Марія Анізія Цєслінскі (згодом обидві вийшли), Деонізія Дядьо, Йосифа Анжеліка Ґузік, Валдоміра Анна Ґузік, Василина Йосифа Іванкіо, Бернарда Параскевія Іванкіо, Вірджинія Тереза Іванкіо, Аделія Ольга Крефер, Надія Крефер, Емілія Ногас, Марія Інес Ногас, Терезіньня де Лурдес Ногас, Вероніка Ногас, Домініка Павліна Стареправо, Ана Моніка Стареправо.

Місцеві газети і сайти наголошують той факт, що українська громада дбає про збереження своїх звичаїв і традицій, і тому ця місцевість стала одним з головних місць відвідування туристами: українські іммігранти, які оселилися в цьому регіоні, побудували «одну з найбільш шанованих громад в муніципальному окрузі». «Від приготування страв до релігії, від народних звичаїв до будівель – все це приносить трохи історії України та її народу. У церкві Пресвятої Тройці літургії служаться українською і в них беруть жваву участь віруючі, які до сих пір зберегти мову країни походження їхніх батьків і дідів». Фольклорний гурт «Соловейко», який був заснований у 1994 році з метою збереження живих народних традицій історичної України, складається в основному з нащадків українців. Високо цінується традиційне Свято пшениці, яке в цьому році відзначило 51-шу річницю. У той час, коли всі вирощували пшеницю, це свято започаткував о. Тарас Олійник, ЧСВВ. У вдячності за гарний врожай, Свято пшениці має на меті вказати на значення і збереження традиції та культуру українських іммігрантів та їх нащадків. Учасники свята можуть смакувати типовими українськими стравами, такими як кутя, вареники, голубці та інші делікатеси. Все це – завдяки сім’ям, які зберігають до сих пір традиції, успадковані від перших поселенців, як у харчуванні, так і в мові, а також у вірності Українській Католицькій Церкві, в житті віри, в релігійних практиках та збереженні візантійсько-українського обряду.

Символічно кажучи, якраз у цей дуже родючий релігійно-культурний ґрунт було посіяне насіння нової церкви Пресвятої Тройці, яке проросло, виросло, зміцнилося і стало величезним деревом, яке зроджує квіти і дуже гарні та смачні плоди. Саме в цьому багатому соціально-культурному контексті виникла ідея будівництва нової церкви – копії іншої, збудованої в Україні, а точніше в селі Зарваниця, – яка була урочисто відкрита на свято Зіслання Святого Духа. Задум та поштовх до будівництва подав пан Петро Ногас, один з головних представників села Марселіно, а між проектом, здійсненням та завершенням робіт минуло 13 років, протягом яких вся громада працювала на благо будівництва. Воно було започатковане і здійснене їхніми власними ресурсами, які походили, головним чином, із щорічного проведення традиційного Свята пшениці.

В інтерв’ю Митрополичому Порталові, 3 червня 2017 року, пан Петро Ногас розповів про свій досвід, як він взявся за таку величну справу. Він розпочав із розповіді про поїздку в Україну, коли він не був ще виконавчим директором, але яка була джерелом великого натхнення. Владика Єфрем (Кривий), який брав участь у цій поїздці, сказав йому, щоб він вибрав одну з церков як модель для нового храму в Марселіно. Коли прибули в Зарваницю і відвідали чудову церкву, єпископ сказав йому: «Петрусю, що якби таку в Марселіно»? На це Петро відповів, що це практично неможливо через брак ресурсів. Вони зробили багато фотографій і кінозйомок і продовжували про це думати. Після повернення до Бразилії, о. Теодор (Ганиш) дійшов до висновку, що пан Петро найбільш готовий, щоб розпочати роботу, роботу з будівництва, хоч ще нічого не говорилося про модель. Будучи обраним виконавчим директором, навіть за наполяганням проводу, не хотів прийняти обов’язок через втому від попередніх справ і трудових та сімейних зобов’язань. Але його батько Дмитро (вже покійний), який був дуже хворий, сказав йому: «Сину, якщо обрали тебе, йди! ». З цього натхнення і батьківського імпульсу, Петро взяв на себе відповідальність і, таким чином, відважно, компетентно і цілковито зайнявся цією будівлею, «не у вигляді намету, але церкви, яка має своє значення». Тим, які чинили опір через високу вартість, він відповів: «Якщо щось робити, то зробімо хорошу річ, визначну річ». Логічно, він зіткнувся з багатьма труднощами і проблемами, тому що велике будівництво створює проблеми ввесь час і викликає багато стресу.

Але все було подолане, завдяки допомозі більшої частини громади. «Коли така велична споруда, як ця, готова до урочистого відкриття, – це велика честь, і це дає велике задоволення і радість», – сказав з полегшенням пан Петро, який, крім важкої праці в поті чола громади, також особливо визнав допомогу своєї дружини Неонілії. Зворушений і з відчуттями гонору і щастя, пан Ногас згадав про дуже професійну іконографічну роботу своєї сестри, монахині Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, Вероніки, піклуючись про її стан здоров’я, тому що розпис храму ще не є завершений. У свою чергу, пані Неонілія підкреслила відданість своєї власної сім’ї та громади і кінцеві живі відчуття в ці останні дні: «всі були дуже добрі, всі співпрацювали ... останнім часом ми дуже переживали ..., робота підійшла до кінця ... тепер нам здається, що ми на небі», сказала вона Митрополичому Порталові.

Дня 27 січня 2008 року на 42-му Святі пшениці, після завершення Божественної Літургії, коли будівельний котлован був приготований, відбулося встановлення і благословення наріжного каменя фундаменту нового храму на честь Пресвятої Тройці, яке довершив Преосвященний владика Володимир Ковбич, ЧСВВ, єпарх Куритибський, єпископ українських католиків у Бразилії; був також присутній Преосвященний владика Єфрем Кривий, ЧСВВ, єпископ-емерит. О. Теодор Ганиш, ЧСВВ, після того як вказав на значення святкування цього дня, запропонував спільноті взяти участь у Літургії, сказавши такі слова: «Я запрошую всіх, щоб подякувати Богові за цей довгоочікуваний момент, і в той же час молитися і просити про силу й наполегливість у довершенні цієї великої і важкої роботи, під яку українська громада Марселіно підставляє плечі». У своїй проповіді єпископ Володимир сказав: «Отець Теодор і пан Петро Ногас, Виконавчий президент, заслуговують на вітання задля естетичного смаку і сміливості вийти назустріч викликові реалізувати будівлю такого розміру».

Настав великий день слави і хвали Богові та радості громади, яка, разом із друзями і гостями, взяла участь в церемонії відкриття храму, який є плодом її важкої праці і навіть сліз, – неділя 4 червня, свято П’ятидесятниці. Зодягнені в ризи у старій церкві, під слова пісні про Покров Пресвятої Тройці, о 9 год. ранку, священнослужителі процесійно вирушили до сходів нової церкви, де відбулося привітання архиєпископа і митрополита Кир Володимира Ковбича, ЧСВВ, інших представників церковної і цивільної влади та зібраної громади. У своєму слові о. Теодор відзначив: «Сьогодні, у це таке урочисте свято, і в цей день так повний благодаті, хочемо подякувати і віддати славу Богові за все, за багатство благословень, нескінченно більше, ніж всі наші труднощі, скарги і розчарування. Українська громада, на чолі з головою адміністративної ради і його радниками, виявила віру, міцні плечі, відвагу і постійну посвяту у зведенні цієї величної споруди». Катехити Мілена Ногас Рамос і Едуардо Жозе де Алмейда, і молоді кузени Таісія Ногас та Енріке Ногас вручили букет митрополитові. А виконавчий голова Петро Ногас і його дружина пані Неонілія зустріли його з хлібом і сіллю.

Джерело: сайт Куритибської митрополії УГКЦ metropolia.org.br
Світлини з цього ж сайту
Український переклад: о. Діонисій Заведюк, ЧСВВ, та о. Степан Стареправо, ЧСВВ

Див. також опис цієї події на сайті svitua.com.ua

 

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *