Вільнюс, ЧСВВПерепубліковуємо на нашому сайті статтю-інтерв’ю, присвячену 400-літтю Василіянського Чину Святого Йосафата, авторства пані Оксани Гоцур для інтернет-сайту «Духовність».

Василіянський чин – це чернеча спільнота світу

Василіянський чин Святого Йосафата цього року відзначає свій 400-літній ювілей. Про роль та значення Чину в історичній площині, важливість та перспективи його діяльності розповідає отець Єронім Грім, віце-ректор Василіянського інституту філософсько-богословських студій ім. митрополита Йосифа Велямина Рутського.

Основні віхи становлення ЧСВВ

Василіянський чин Святого Йосафата заснований на духовній спадщині святого Василія Великого, а своєю організацією, у майже такому вигляді як він є сьогодні, він завдячує митрополитові Йосифові Веляминові Рутському і св. Йосафатові Кунцевичу.

За період існування Василіянського чину було два великі періоди «знищення» чи «забуття» його історії. Так, перший період відбувся, коли російський уряд скасував Унійну Церкву в Білорусі, Литві і на Правобережній Україні. На цих територіях наша Церква і Чин були практично стерті з лиця землі – тепер це православні монастирі і храми, римо-католицькі костели або руїни. Другий період – недавнє панування комуністично-атеїстичного режиму, коли здобутки Чину в першій пол. ХХ ст. були насильно знищені. Через це сучасні василіяни досить мало знають про своїх славних попередників, тому теперішній ювілей 400-ліття, зауважує отець Єронім, − це чудова нагода пригадати нам свою історію.

Харизма Василіянського Чину

Мета Василіянського чину – шукання у всьому Божого вподобання і освячення ченців через практикування євангельських рад, згідно з правилами Чину. Це, зрештою, універсальна мета для всього монашества. Те, що відрізняє Василіянський чин від інших чинів чи згромаджень, − аспекти його діяльності, які ще по-іншому називають, «харизма». Часто говорять про «харизму засновника» того чи іншого монашого чину чи згромадження, тобто про напрямні діяльності, тон, який задав засновник монашій організації. Щодо Василіянського чину, то харизму йому надав у світлі правил святого Василія Великого і потреб З’єдиненої Церкви Київський митрополит Йосиф Велямин Рутський, коли скликав до свого маєтку в Новгородовичах на Білорусі капітулу монахів з п’яти унійних монастирів Київської церкви, об’єднав їх під проводом одного настоятеля – протоархимандрита, централізував їх, надавши назву Віленська Конґреґація Пресвятої Тройці (від назви головного монастиря у Вільнюсі) або Руський Чин святого Василія Великого.

Варто зауважити, що тривалий час Василіянський чин був «школою єпископів», бо всіх єпископів і митрополитів нашої Церкви обирали винятково з його лав.

Місія: від душпастирської праці до суспільної ролі

Якщо східному монашеству притаманний контемплятивний (споглядальний) спосіб життя, то митрополит Рутський додав до цього активну складову – його ченці мали займатися всебічною душпастирською працею, проповідуванням Слова Божого, шкільництвом, видавничою діяльністю. По суті, наголошує о. Єронім Грім, вказаними видами діяльності Василіянський чин намагався займатися впродовж цих чотирьох століть. Сьогодні василіяни й надалі займаються душпастирством, провадять парохії, проповідують слово Боже під час реколекцій і народних місій.

Шкільництво колись було винятково справою церкви і василіяни свого часу провадили одночасно близько двадцяти колегій по всій Речі Посполитій, а, крім того, багато менших примонастирських шкіл. Тепер освітою займається держава, однак, наприклад, в Україні, зауважує отець Єронім, Чин надалі провадить колегіум у Бучачі на Тернопільщині.

Свого часу василіяни мали кілька потужних видавничих центрів і друкарень: у Вільнюсі (Литва), Супраслі (Польща), Почаєві та Уневі. У новітній період Чин заснував друкарні також поза межами України – у Румунії, Бразилії, Аргентина, у Канаді. В Україні дотепер успішно функціонує Жовківська василіянська друкарня та видавництво отців-василіян «Місіонер».

Василіянський чин – це чернеча спільнота світу

Свою діяльність Василіянський Чин розгорнув у багатьох куточках світу у зв’язку із великими міграційними хвилями українців з кінця ХІХ ст. У той історично важливий період, – наголошує віце-ректор, не сприймали одруженого священства в Америці, Канаді, а таких священиків (целебсів) було мало, тому до діаспори їхали василіяни-монахи.

«Згідно зі статистикою від квітня 2016 року всіх василіян у світі було 529, якщо поставити цю цифру в масштаби світу і всієї Католицької Церкви – то це крапля в морі, але якщо взяти в масштабах УГКЦ та інших східних церков, то це досить таки немала цифра», − говорить отець Єронім.

Із лона ЧСВВ виходять видатні постаті

За чотири століття свого існування Василіянський чин як організована і централізована структура дав Церкві багатьох славних особистостей. До декого із них ми тепер молимось, як-от до святого священномученика Йосафата Кунцевича, до блаженних священномучеників Йосафата Коциловського і Павла Ґойдича, преподобномучеників Дрогобицьких Северіяна Бараника, Йоакима Сеньківського і Віталія Байрака…

Чин дав церкві багато богословів, літургістів, а особливо істориків – згадати хоча б давніших Ігнатія Кульчинського та Ігнатія Стебельського, з новітнього періоду – Йосафата Скрутеня, Романа Луканя, Атанасія Великого, Ісидора Патрила, Михайла Ваврика та ін.

Про перспективи Чину

Упродовж минулих століть, а особливо в останній період, Василіянський чин дещо «розгубив» свої первісні харизми, точніше поділився ними з іншими: новими чинами і згромадженнями в УГКЦ, державою, але, як відомо, для монашества в Церкві праці завжди багато… Важливо, наголошує, о. Єронім Грім, «щоб Василіянський чин святого Йосафата відповідав на виклики часу і потреби Церкви. І ми намагаємось це робити….».

Роль Василіянського Чину як повноправного члена УГКЦ в історії українського народу, вважає дослідник ЧСВВ, кандидат історичних наук Мар’ян Лозинський, без сумніву є надзвичайно помітна та жертовна:

− За 400 років ЧСВВ зазнавав, зрештою як і Україна, то злетів, то занепаду. Тисячі монахів від братів до єпископів були жорстоко закатовані, або вислані до Сибіру. Але такі випробовування не змусили василіян зректися свого покликання. Має рацію василіянський історик о. Юліян Катрій, який стверджує, що ЧСВВ має своє національне забарвлення і національне спрямування.

Міжнародне становище отців-василіян основується на нерозривному зв’язку із Апостольською столицею. Саме у Римі вони завжди знаходили різну підтримку, особливо за часів Радянського Союзу. Варто наголосити, що Головна Управа Василіянського Чину сьогодні перебуває у Римі.

Релігійно-національна та культурно-просвітницька праця василіян приносила і приносить добрі плоди для суспільства, що особливо впливає на створення позитивного іміджу України у світі.

Оксана Гоцур

На світлині вгорі – церква Пресвятої Тройці і монастир святого Йосафата у Вільнюсі – перший монастир реформованого Василіянського Чину.

Більше світлин на інтернет-сторінці dukhovnist.in.ua

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *