convegno-2017-01-03-05У четвер 5 січня о 9:30 в залі Павла VI Святіший Отець Франциск прийняв на авдієнції учасників Зустрічі, організованої Національним бюро з душпастирства покликань Італійської конференції єпископів (CEI), на тему «Встань, іди і не бійся. Покликання і святість: я є місією» (Рим, 3-5 січня 2017).

Питання Божого покликання і відповіді людини на нього є одним з надважливих у сучасному церковному житті: це відноситься і до самого покликання, щоб стати християнами, але більш конкретно – до окремих покликань уже охрещених, зокрема до священства, чернечого життя, апостольської праці, подружжя.

Недаремно чергова Асамблея Синоду Єпископів Католицької Церкви, яка відбудеться у 2018 ‎році, буде присвячена темі: «Молодь, віра і розпізнання покликання».

(Фото вгорі – із залу, де відбувалися робочі зустрічі; додаткову інформацію італійською мовою можна знайти тут). Нижче подаємо промову, яку Святіший Отець мав перед учасниками авдієнції (італійський оригінал – на сайті служби новин Ватикану).

Слово Святішого Отця

Дорогі брати і сестри!‎

На закінчення вашої Зустрічі з душпастирства покликань, організованої установою Італійської єпископської конференції, я радий з можливості вас прийняти і зустрітися з вами. Я ‎дякую монсеньйору Ґалантіно за його теплі слова [привітання]; і я вітаю вашу наполегливість, з якою здійснюєте цю щорічну зустріч, в якій відбувається взаємний поділ радістю братерства і красою різних покликань.‎

Перед нами відкривається горизонт і дорога до синодальної Асамблеї 2018 ‎року, на тему: «Молодь, віра і розпізнання покликання». Цілковите і щедре «так», сказане життям, відданим в дарі, подібне до джерела води, схованого віддавна в ‎надрах землі, яке чекає щоб ринути і витекти назовні струмком чистим ‎і свіжим. Молоді люди сьогодні мають потребу в джерелі свіжої води, щоб ‎вгамувати спрагу і потім продовжити свою подорож за відкриттями. «Молодь прагне жити повнотою життя. Зустріти Христа, дозволити Йому взяти нас за руку і дозволити його любові нас вести розширює горизонт життя і дає непохитну надію, що не розчарує» (Енцикліка «Світло віри», 53).‎

У цьому горизонті знаходиться і ваше служіння, з його стилем проголошення і супроводу покликань. Такий обов’язок вимагає ‎завзяття і почуття безінтересовності. Завзяття особистої активної участі, із вмінням піклуватися про життя осіб, які передані нам як шкатулки, що містять ‎в собі дорогоцінний скарб для зберігання. І безінтересовність у виконанні завдань і служіння ‎в Церкві, що вимагає великої поваги до тих, яким ви стаєте товаришами подорожі. Це зобов’язання шукати їхнього щастя, і воно виходить далеко поза ваші уподобання й очікування. Я роблю моїми слова Папи ‎Венедикта XVI: «Будьте сіячами довіри і надії. ‎Так, воно глибоке – почуття загубленості, яке часто переживає сьогоднішня молодь. Нерідко людські слова є позбавлені  майбутнього і перспективи, а також позбавлені смислу і мудрості. ‎‎ [...]Тим не менше, ця година може бути Божою» (Звернення до учасників Європейської конференції щодо душпастирства покликань, 4 липня 2009 року).‎

Щоб бути вірогідними й увійти в гармонійні взаємини з молоддю, ‎необхідно надавати перевагу дорозі слухання, вмінню «витрачати час» у прийманні їхніх запитань і їхніх бажань. Ваше свідчення буде якнайбільш ‎переконливим, якщо, з радістю й істиною, зумієте розповісти про ‎красу, захоплення і чудовість бути закоханими в Бога, чоловіків і жінок, ‎які переживають із вдячністю їх життєвий вибір, щоб допомагати іншим залишати небачений досі й оригінальний слід в історії. Це ставить вимогу не піддаватися дезорієнтації під дією зовнішніх чинників, але довірити себе милосердю і ‎ніжності Господа, відновивши вірність наших виборів та свіжість «першої любові» (пор. Одкр. 2,5).‎

Пріоритет проголошення покликання не в ефективності того, що ми робимо, а швидше в першорядній увазі на чуйність та розпізнавання. Це означає мати погляд, ‎здатний розпізнавати позитивний бік в людських і духовних подіях, з ‎якими ми стикаємося; мати серце здивоване і вдячне у відповідь на спостережені дари, які особи ‎носять у собі, виявляючи радше можливості, ніж обмеження, ‎сьогодення і майбутнє у його поєднанні з минулим.‎

Сьогодні потрібне душпастирство покликань із ‎широкими горизонтами і спільнотним диханням; здатне читати з відвагою дійсність таку, якою вона є, з труднощами і спротивами, розпізнаючи знаки ‎щедрості і краси людського серця. Існує нагальна потреба привернути у ‎християнські громади нову «культуру покликань». «Частиною цієї  культури покликань є здатність мріяти і бажати великого, таке захоплення, ‎що дозволяє оцінити красу і вибрати її як свою особисту цінність, щоб вона вчинила життя гарним і справжнім» (Папська установа до справ покликань, Нові покликання для нової Європи, 8 грудня 1997, ‎‎13б).‎

Дорогі брати і сестри, не втомлюйтеся повторювати собі самим: «я є ‎місією», а не просто «я маю місію». «Потрібно визнати, що ми позначені вогнем цієї місії просвічення, благословення, оживлення, піднімання, зцілення, визволення» (Апост. повч. «Радість Євангелія», 273). Буття постійною місією вимагає відваги, сміливості, фантазії і бажання виходити за межі, йти щоразу далі. Насправді, «Встань, іди і не бійся» – такою була тема вашої Зустрічі. Вона допомагає нам відновити в пам’яті багато історій покликання, ‎в яких Господь запрошує тих, яких покликав, вийти із себе, щоб ‎бути даром для інших; їм довіряє місію і запевняє їх: «Не ‎бійся, бо я з тобою» (Іс. 41,10). Це його благословення стає постійним і захоплюючим ‎заохоченням, щоб могти вийти поза побоювання, які ув’язнюють у самих собі і ‎паралізують всяке бажання добра. Потрібно знати, що Господь ‎бере на себе наші слабкості, ставить нас на ноги, щоб віднаходити, день за днем, безмежну терпеливість починати все спочатку.‎

Відчуваймо себе веденими Святим Духом у відважному віднайденні нових шляхів проголошення благовісті покликання; щоб бути людьми, які як сторожа (пор. Пс. 130,6), вміють розпізнати промінчики світла нового світанку, в оновленому досвіді віри і завзяття на благо Церкви і Божого Царства. Нехай Дух підштовхує нас бути здатними до люблячої ‎терпеливості, яка не боїться неминучої повільності й опорів людського серця.‎

Я запевняю Вас про мою молитву; і ви, будь ласка, не забувайте молитися ‎за мене. Дякую.‎

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *