Володимир-Волинський, ЧСВВ..23 листопада 2014 р. на парафії Святого Йосафата Отців Василіян у м. Володимирі-Волинському відбулося святкування храмового празника, а також й 25-ліття з часу виходу Церкви із підпілля. Святкування очолив Преосвященний Йосафат (Говера), Екзарх Луцький.
Відродження Унійної Церкви (Української Греко-Католицької Церкви) у Володимирі-Волинському (Волинська обл.), як не парадоксально, розпочинається періодом підпілля.
Місто Володимир мало визначальну роль в житті Унійної Церкви. Саме тут народилося двоє визначних ченців-василіян – майбутній святий і архієпископ Полоцький Йосафат (бл. 1580 р.) та історик Ігнатій Кульчинський – автор першої синтетичної праці з історії Унійної Церкви. Протягом 1596—1795 рр. місто було осідком Володимиро-Берестейських унійних архієреїв, четверо з яких були митрополитами Київськими (Іпатій Потій, Лев Шлюбич-Заленський, Лев Кишка та Пилип-Феліціан Володкович). Древній Володимир славився й василіянським колегіумом, який існував у 1690—1831 рр. Місцеві василіяни здійснювали освітньо-виховну діяльність також у парафіяльних школах Володимирського повіту, утримували повітову аптеку (1787—1795 рр.). З проведенням третього поділу Речі Посполитої у 1795 р. для вірних і духовенства Унійної Церкви настали скрутні часи. Відбулася ліквідація парафій та монастирів. Російський уряд не міг дозволити існування Церкви, яка поєднувала православну обрядовість із західноєвропейським раціоналістичним світоглядом й підзвітністю Папі Римському. Керуючись наступними міркуваннями, царат ініціював скликання 12 лютого 1839 р. в Полоцьку Собору унійного духовенства, який проголосив «акт воссоединения». Унійна Церква, а з нею й Василіянський Чин були ліквідовані на теренах Правобережної України.
У 1945 р. до м. Володимира-Волинського переїжджає із Холмщини (Республіка Польща) сім’я майбутнього священика Івана Мельника (1915—1981 рр.). Відтоді, де-факто, розпочинається поступове Відродження Греко-Католицької Церкви, а в майбутньому і Василіянського Чину на Волині. Оселя Мельника стає і храмом, і монастирем.
Іван Мельник народився на Тернопільщині в с. Жизномир Бучацького р-ну. Освіту здобув у Бучацькій василіянській школі, дяківському училищі. Разом з ієром. Йосафатом Федориком, ЧСВВ, був скерований на подальші студії до Дрогобича та Львова. У 1935 р. переїздить на Холмщину в с. Городло, аби допомогти місцевим василіянам. Там знайомиться з майбутньою дружиною Марією Пастушак.
Іван Мельник тісно контактував з василіянськими священиками Юрієм та Ігнатієм Янтухами, Дем’яном Богуном та Йосафатом Федориком, які в 50-60 рр. час від часу приїздили до оселі Мельників для звершення богослужінь. Звично молитовні практики відбувалися уночі. Вікна пильно завішували, аби «пильне око КГБ часом не уздріло». На богослужіннях, окрім Мельників, були родини Козлюків, Хіляків та Петруків.
У 1964 р. Івана Мельника (лікаря за фахом, у 1973 р. захистив кандидатську дисертацію з медицини) рукоположив у священство єпископ Йосафат Федорик, ЧСВВ. До родини приїжджали ісповідники віри: згаданий владика Йосафат, а також єп. Павло Василик та майбутній блаженний УГКЦ – єп. Василій Величковський. З 1963 по 1991 рр. прихисток у помешканні Мельників знайшов подвижник Василіянського Чину – ієром. Маркіян Когут, який займався публіцистичною, перекладацькою та душпастирською діяльністю. Сюди навідувався майбутній отець, а згодом і єпископ Бучацький владика Іриней Білик, ЧСВВ, який студіював богослов’я в ієром. Маркіяна.
Від моменту виходу УГКЦ із підпілля (1989 р.), ієром. Маркіян Когут відправляв панахиди на могилі українських патріотів убієнних біля колишньої тюрми 22 червня 1941 р., на могилі вояків, полеглих за волю України (міський цвинтар). Коли відродився монастир у Червонограді (Львівська обл.), ієром. Маркіян переїздить туди.
Після здобуття Україною Незалежності, в жовтні, 1992 року у Володимирі-Волинському засновано парафію Святого Йосафата, для духовного проводу якої було запрошено Отців Василіян. Сюди приїздили для відправи Літургій ієром. Теодозій Янків, ЧСВВ, ієром. Йосафат Воротняк, ЧСВВ та ієром. Василій Зінько, ЧСВВ. Храму ще не було, тому деякий час Літургії служили в римо-католицькому костелі свв. Йоакима й Анни.
У квітні, 1992 року першим настоятелем призначають ієром. Григорія Бардака, ЧСВВ, який формує парафію. З 12 липня 1992 р. здійснює «служби біля хреста» на місці храму св. Параскевії, парафіянином якого у минулому був св. Йосафат Кунцевич. На богослужіння приходило дедалі й більше осіб. Завдяки наполегливим клопотанням і старанням парафіян місцева влада виділяє будівлю лютеранської кірхи для використання її як храму. В серпні 1993 р. ієром. Григорій почав перетворювати кірху у храм для звершення богослужінь.
1 жовтня 1992 року Предстоятель УГКЦ Блаженніший Мирослав Іван (Любачівський) благословляє заснування і побудову монастиря і церкви Святого Йосафата. Жили отці переважно у родини Мельників. Допомагають василіянам активні парафіяни, яким не байдужа їхня рідна Церква. Біля витоків новітньої історії УГКЦ у Володимирі стояли родини: Мельників, Олексюків, родина Васьків. Великий внесок вклали: Марія Комашко, Євфросинія Петрук, Олександра Паращак, Юрій Хіляк, Микола Паньків, Стефанія Комарницька, родина Грабовських, Ганна Марчак і Стефанія Муха, регент Оксана Смаль, Марія Левковська та Борис Сокол, Розалія Стрільчук, Семен та Поліна Васильків, Тетяна Прокопіщак та Ярослава Кузмір, Марія Тулучкевич, Микола Голеновський і ще багато інших.
23 вересня 1996 р. Блаженніший Любомир (Гузар) дав своє благословення на існування монастиря. Ця дата цілком може бути завершальною у етапі становлення та відродження Володимирської греко-католицької парафії.
2014-ий є знаковим. З одного боку, 25-річчя виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля, з іншого – 175-та річниця її ліквідації Російською імперією.
Від імені Блаженнішого Святослава, Предстоятеля УГКЦ родині Мельників було вручено Преосвященнішим Йосафатом, благословенну патріаршу грамоту та медаль «Підпілля УГКЦ» за ревність та жертовність, безстрашність перед тоталітарною державою та із нагоди 25-річчя виходу УГКЦ з підпілля. Враховуючи заслуги родини перед Василіянським Чином, від Протоігумена Провінції Найсвятішого Спасителя Отців Василіян в Україні – ієром. Пантелеймона Саламахи, ЧСВВ, було вручено грамоту та медаль.

Станіслав Волощенко

 

One Response to 25-ліття виходу УГКЦ з підпілля у місті Володимирі-Волинському

  1. Валерій says:

    Щиро дякую за наданий матеріал. Досить цікаво було взнати про час який провела УГКЦ у підпіллі.Про відданих справі Церкви людей.

    Щиро, Валерій.

    P.S. Що означає ЧСВВ у тексті?

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *